Тема 8. Соціально-педагогічна допомога важковиховуваним як передумова запобігання відхилень у поведінці

План

1. Ознаки та причини виникнення типів важковиховуваних.

2. Встановлення контакту з важковиховуваними підлітками.

3. Соціально-педагогічна підтримка підлітків у кризових ситуаціях.

4. Структура характеристики важковиховуваного підлітка.

5. Значення індивідуального підходу у роботі з важковиховуваним підлітком.

Н. Максимова виділяє типи важковиховуваності залежно від соціальної дезадаптації підліт­ків, які чинять опір педагогічним впливам:

• несформованість особистісних структур, низь­кий рівень моральних уявлень і соціально при­йнятних навичок поведінки (педагогічно зане­дбані діти);

• особливості розвитку вищої нервової діяльності (акцентуації характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність тощо);

• невмілі виховні впливи (помилкова або ситуа­тивна важковиховуваність);

• функціональні новоутворення особистості (власне важковиховуваність).

І. Фурманов формування негативних форм поведінки в дітей пов'язує зі стилями сімейного виховання:

• емоційне відторгнення (на кшталт Попе­люшки);

• «гіпопротекція» (дитина належить сама собі);

• панівна гіперпротекція (надто велика увага

батьків і позбавлення дитини самостійності).

Існує багато інших спроб класифікації важковиховуваності. Ці знання необхідні практичним психологам для розуміння механізмів походжен­ня, появи відхилень у поведінці школярів, пере­думов і причин девіантності.

Кожному девіантному підлітку властивий свій набір відхилень у поведінці: пропуски уроків, фі­зичне насильство над однолітками, грубість у спіл­куванні, ворожість до людей, нехтування обов'яз­ками, агресивна протидія педагогічним вимогам, недовіра до батьків та вчителів, завищена само­оцінка та рівень домагань. Практичному шкіль­ному психологу важливо дослідити їхній генезис, тобто дати відповіді на запитання: «звідки?», «чому?». Лише тоді можна вирішувати завдання профілактики, діагностики, консультування і ко­рекції, але слід пам'ятати, що причини порушень поведінки завжди складні і здебільшого постають у взаємозв'язку біологічних і соціальних факторів.

Причини відхилень поведінки можуть бути різ­номанітними: деформації в розвитку і задоволен­ні потреб, моральних переконань; безвідповідаль­ність, відсутність почуття обов'язку; нездатність приймати самостійні рішення й підтверджувати слова ділом, психічні патології, а також уперед­жене оцінне ставлення, нещирість, лукавство, цинізм оточення, їхня душевна глухота й сліпота тощо. Однією з причин є особливість підліткового віку, адже на межі 10-12 років, особливо під час переходу в 5-6 клас, у школярів з уповільненим темпом сприйняття і мислення поступово зникає інтерес до навчання, вони стають неуважними, сприймають заняття як форму примусу. За цих умов починає зароджуватись відчуженість та не­приязнь учня до вчителя, до школи. Зростає озло­бленість, егоїзм, брехливість, грубість, упертість. До того ж виявляється, що переважна більшість батьків таких учнів не може розібратися в цьому психологічно складному періоді й у результаті ви­никає криза. Незабаром такі учні стають зайвими у класі, і боротися за їхню долю, стати помічни­ком і порадником здатен не кожний вчитель. Саме в цьому випадку дітям може прийти на допомогу психолог.

Комплексне вивчення причин виникнення відхилень у поведінці, створення прогностичної програми реальних заходів і шляхів подолання проблем девіантних школярів, одночасна робота з подолання недоліків сімейного та педагогічного виховання диктує необхідність розробити систему заходів для надання психологічної допомоги всім учасникам навчально-виховного процесу.

Які ж діагностичні методики прийдуть на допо­могу практичному психологу та соціальному педа­гогу із цього питання? Блок таких діагностичних методик доволі різноманітний. Для діагностичних цілей можуть бути використані і загальні методи­ки, і спеціальні тести, і їх поєднання. Пропонує­мо використовувати в роботі різноманітні моделі діагностики. Для виявлення важковиховуваності учня ми рекомендуємо методику В. М. Оржеховської, яку можна використову­вати для початкової спільної роботи практично­го психолога, та класного керівника.

Для роботи з важковиховуваними дітьми доцільно використовувати патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО) А. Лічко, який виділяє 11 типів акцентуацій ха­рактеру. Спрощений та більш доступний у роботі для діагностики акцентуацій особистості є опиту­вальник X. Шмішека, в основу якого покладено концепцію «акцентуацій особистості» К. Леонгарда. Окрім того, багатофакторний опитуваль­ник особистості Р. Кеттела — тест практичний та універсальний — дає багатоаспектну інформацію про особистість. Продуктивним є і тест «ВВНД» (властивості вищої нервової діяльності), що його успішно використовують психологи вже понад 15 років.

Для спостережень за важковиховуваними мож­на використовувати карту спостережень Д. Скотта («Робоча книга шкільного психолога» І. В. Дубровіної), в діагностичній роботі зі школярами психолог може отримати інформацію про важковиховуваного учня, використавши проективний тест М. Люшера, ексцрес-діагностику характеро­логічних особливостей учня, шкалу самооцінки С. Спілбергера (особиста та ситуативна тривож­ність), тест шкільної тривожності Філіпса, мето­дику Дембо-Рубінштейна (модифікація А. М. Прихожан) оцінювання школярами особистих якостей, результати соціометрії, за потребою — методику дослідження показників і форм агресії А. Басса, А. Дарки.

Для з'ясування типу темпераменту можна ви­користати опитувальник Г. Айзенка або теппінг-тест; для визначення типу реагування в конфлікт­ній ситуації — тест фрустрації С. Розенцвейга. Цікаво, що підлітки, яких вважають важковихо­вуваними, дуже відрізняються за спрямованістю стереотипної реакції на конфліктну ситуацію. Одні з них виявляють екстернальність, а інші — інтернальність. Буває й так, що дитина байдужа або займає позицію компромісу. У будь-якому ви­падку різні типи реакції дитини є значущими для психолога.

Інформативною для психолога є діагностика вад особистісного розвитку (ДВОР) — опитуваль­ник для дітей 9-11 років. Анкетування (90 за­питань) дає можливість психологу визначити рі­вень тривожності, імпульсивності, агресивності, схильності до нечесної поведінки, асоціальності, замкнутості, невпевненості, екстернальності та ес­тетичної нечутливості. Слід відзначити, що орга­нізація процесу проведення анкетування має дуже важливе значення, тому що чесність відповідей безпосередньо залежить від довірливого контакту, який зуміє встановити психолог із дітьми. Валідність діагностики підтверджується багаторічним досвідом її використання.

Проективні тести мають низку переваг, зо­крема в тому, що діти сприймають їх як гру й не усвідомлюють мети дослідження, натомість це дає можливість одержувати не очікуваний результат, а істинний, тобто прочинити двері у світ особистісних проблем, що не завжди доступно вербаль­ним методикам. Діагностика характерологічних якостей особистості за допомогою проективних методик: «Дім, дерево, людина», «Малюнок сім'ї», «Неіснуюча тварина» є доволі інформативною, проте потребує теоретичної підготовки психолога та достатнього практичного досвіду роботи з тес­тами.

Високий професіоналізм психолога необхідний і для проведення корекційної роботи з важковиховуваними підлітками, яка має перед­бачати і забезпечувати формування та оптимальне функціонування відповідних психологічних меха­нізмів. Г. Ейдеміллер та В. Юстицький виділяють три основні завдання, які психолог повинен вико­нувати в ході психокорекційної роботи з акценту-йованими підлітками:

• сприяти розпізнаванню підлітком важких для нього ситуацій;

• навчити аналізувати їх;

• виробити алгоритми поведінки людини у кри­тичних для неї ситуаціях.

Мета психокорекційної роботи з учнями: пере­творення соціальних норм поведінки, формування почуття відповідальності, вимогливості до себе, адекватної оцінки своєї поведінки та поведінки інших людей, тобто критеріїв оцінної діяльності.

Тренінги на вироблення комунікативних на­вичок, емпатійних здібностей тощо ґрунтуються на творчій співпраці психолога та дітей. Для різ­них вікових груп можна використати різноманіт­ні методики, психотехніки та вправи, апробовані варіанти практичних занять, що їх пропонують професійна періодика, методичні посібники та мо­нографії. Знову ж, від психолога залежить ство­рення позитивної мотивації, зняття емоційного напруження, створення атмосфери «захищенос­ті», взаємної довіри у групі; зацікавленості дітей у заняттях, вироблення навичок ауторелаксації. Психологічним результатом корекційної роботи є поліпшення поведінки дітей не тільки за умов контролю, а й тоді, коли він відсутній, тобто коли «працюють» навички самоконтролю.

Вчинок дитини — досвід її самостійної пове­дінки — має внутрішній мотиваційний зміст. Ви­моги вчителя, батьків не діють на підлітка, тому що він внутрішньо не сприймає ці вимоги. Най­імовірніше, він не буде їх виконувати, або ж вико­нає формально, оскільки вони можуть викликати лише опір або протест. Зовнішні причини діють лише через внутрішні умови, через психічний стан суб'єкта, через його думки і почуття.

Важливою умовою успіху в подоланні девіантності є бажання дитини змінити саму себе, що є передумовою цілеспрямованих позитивних суб'єктивних новоутворень. Самосвідомість — усвідомлення себе як людини — необхідна умова саморегуляції, тобто управління своєю поведінкою. Одним із найважливіших компонентів структури самосвідомості є самооцінка, об'єкти якої є різно­манітними — предметна діяльність, її результати, поведінка, розумові та фізичні якості, здібності, риси характеру — узагальнений «Я-образ». Най­важливіший параметр самооцінки — її адекват­ність.

Профілактику адиктивної поведінки (поведін­ки, обтяженої залежністю- зловживанням алко­голю, тютюнопалінням та ін.) необхідно починати з молодших класів. Такі методи, як бесіда, рольова гра, анкетне опитування, вправи на розвиток емпа­тійних здібностей, адекватного оцінного ставлення до героїв повчальних історій та орієнтації на здоро­вий спосіб життя закріплюють навички позитивної соціальної адаптації дитини, особливо коли робота пролонгована в середніх та старших класах. Діти вчаться не перейматися атрибутикою дорослості: вживанням алкогольних напоїв, палінням, в дея­ких випадках нейтралізується вплив негативних референтних груп та неблагополучних сімей.

Сім'я — основний інститут виховання дітей. Зразки поведінки діти переймають від своїх бать­ків, але ж батьки визначають і норми оцінюван­ня поведінки. Зрозуміло, чому діти часто живуть у «королівстві кривих дзеркал», яке пронизане подвійною, а то й потрійною мораллю. Діти час­то грають ролі своїх батьків, тому дуже важли­во запобігти закріпленню дезадаптивних форм поведінки дитини шляхом психокорекційної та консультативної роботи не тільки з дітьми, а й з батьками.

Форми просвітницької, профілактичної, ко­рекційної роботи з батьками учнів різноманітні: лекції, рольові ігри, тренінги, практикуми, міні-тести. Тренінги батьківської ефективності, на яких батькам випадає нагода дізнатись про скла­дові батьківської любові, першооснови сімейного виховання, де вони мають змогу розв'язувати пси­хологічні завдання з метою уникнення сімейних конфліктів та засвоїти алгоритми адекватних поведінкових реакцій на вчинки дітей, поліпшують атмосферу сімейного спілкування. -

Найважливіше, чого може досягти психолог у роботі з батьками, — розуміння й усвідомлення ними власних недоліків і зацікавленості в їх подо­ланні. Індивідуальна консультаційна та корекцій-на робота з батьками девіантних підлітків передба­чає коректно, без втручання в сімейні справи, до­лати батьківську імпульсивність та інші вади для поліпшення.

Одне з головних завдань соціального-педагога — досяг­нення позитивних результатів профілактики, ко­рекції девіантної поведінки учнів, здійснення пси­хологічної підтримки вчителя, адже часто він, не бажаючи того, провокує відхилення в поведінці дитини.

Діяльність педагога накладає відбиток на його особистість. Для роботи вчителя характерне яви­ще професійної деформації. Негативні її прояви: нервові та серцево-судинні захворювання, звичка до менторства, бажання всіх повчати, звуження кругозору до рівня інтересу вихованців, усталені стереотипи ставлення до учнів, особливо негативне ставлення до «незручних» — девіантних — шко­лярів.

Важковиховувані учні стають об'єктами без­кінечних повчань. Взаємне неприйняття позицій вихователя та вихованця, прірва нерозуміння по­роджують конфлікти, а інколи є однією з причин соціальної дезадаптації.

Завдання психолога — знизити рівень профе­сійної деформації, гуманізувати, зробити більш гармонійними взаємини вихователя та вихован­ців. Допомогти в розв'язанні цієї проблеми можуть тренінги педагогічної ефективності, які дають змо­гу осягнути сутність педагогічної рефлексії, роз­вивати емпатію вчителя, сприяють оволодінню методами вирішення завдань для практичної ро­боти із самовдосконалення особистості, вправами на розвиток умінь аналізувати взаємини з учнями та прийомами самопізнання й психологічного за­хисту.

Психокорекційна індивідуальна робота з учи­телем необхідна тоді, коли саме він може відігра­ти головну роль у перевихованні, або ж коли він є першопричиною девіантної поведінки учня (на­приклад, низька якість викладання, нерозуміння дитини, неприязнь до учня, негативна оцінка не вчинку, а особистості дитини загалом, організація негативної оцінки учня класом, недовіра до учня, авторитаризм, формалізм). Завоювання довіри де­віантних підлітків педагоги інколи вважають не­потрібним.

У процесі індивідуальних психологічних кон­сультацій психологу вдається долати неприязнь між учнем і вчителем. Навчання учня покращу­ється, спілкування вчителя й учня набуває ознак доброзичливості, взаєморозуміння, і навіть дося­гається захоплення учня вчителем. Усього лише в період адаптації вчитель був надто суворим і вимогливим. Вчасне, а головне — «непомітне»

втручання психолога створює ситуацію, яка зу­мовила потребу в діловому, а потім і в особистому спілкуванні, а вимоги вчителя стали доступними, обґрунтованими, справедливими, послідовними, принциповими.

Аспекти роботи соціально-психологічної служ­би школи з важковиховуваними учнями потрібно систематично розглядати на педрадах школи, ра­дах профілактики школи, методоб'єднаннях клас­них керівників, малих педрадах. Такими аспекта­ми є:

• причини виникнення важковиховуваності уч­нів та форми її виявлення;

• індивідуально-психологічні та вікові особли­вості особистості;

• взаємодія школи та сім'ї в подоланні важко­виховуваності;

• індивідуальний підхід до важковиховуваних;

• особливості організації навчальної діяльності, шляхи виховання стійкого інтересу до знань;

• особливості підліткового віку й педагогічна за­недбаність учнів;

• залучення важковиховуваних до різних видів діяльності;

• організація спілкування учнів у класному ко­лективі.

Уся робота практичного психолога та соціаль­ного педагога з важковиховуваними дітьми пови­нна бути системною, тоді можна очікувати пози­тивних результатів.

Яка ж система роботи з важковиховуваними?

1. Виявлення дітей, які мають труднощі в на­вчанні, проблеми в поведінці, ознаки емоцій­них розладів.

2. Визначення причин труднощів учнів «групи ризику», діагностика важковиховуваних.

3. Корекційно-відновлювальна і розвивальна ро­бота (індивідуальна і групова).

4. Робота з педколективом школи.

5. Робота із сім'ями важковиховуваних дітей (консультації, виступи, відвідування, тренін­ги тощо).

6. Взаємодія з адміністрацією школи із цього пи­тання (рада профілактики, малі педради).

7. Взаємодія з інспекцією у справах неповноліт­ніх, соціальною службою для молоді.

Робота психолога та соціального педагога має бути відповідно оформлена і зафіксована. Пропо­нуємо перелік ділової документації для роботи практичного психолога та соціального педагога з важковиховуваними дітьми.

1. Загальний план роботи практичного психоло­га (соціального педагога) з важковиховувани­ми дітьми.

2. Список важковиховуваних дітей і учнів «групи ризику», затверджений директором школи.

3. Індивідуальна картка важковиховуваного уч­ня індивідуальна картка соціально-педагогіч­ного супроводу.

4. Індивідуальний план роботи з важковиховуваним учнем.

5. Результати індивідуальної психодіагностики з важковиховуваним (№ з/п, дата проведення, назва методики, результат, висновки та реко­мендації), бланк, який заповнює дитина.

6. Облік проведеної роботи з важковиховуваним учнем (№ з/п, дата, зміст, результат, висновки та рекомендації).

7. Записи про проведену роботу з важковихову­ваними учнями мають бути також відобра­жені в журналах: щоденного обліку роботи, корекційно-відновлювальної та розвивальної роботи, протоколах індивідуальних та групових консультацій (для батьків, учнів та вчителів).

8. Папка з психодіагностичними, корекційно-відновлювальними та розвивальними матеріа­лами, яка постійно поповнюється.

9. Просвітницькі матеріали.

10. Для соціальних педагогів — акт обстежен­ня матеріально-побутових умов проживання дитини, соціальний паспорт класу (код 0,5-важковиховуваність дитини, девіантність), соціальний паспорт навчального закладу, об­лікова картка сім'ї дитини, щодо якої здій­снюють соціальний супровід. Ефективність роботи психолога і соціального пе­дагога з важковиховуваними дітьми полягає в нала­годженні з дитиною, батьком, учителем позитивної, емоційно-насиченої атмосфери взаємин, яка дава­ла б можливість дитині підвищувати її самоповагу, сприяла відчуттю нею радості власних можливостей та досягнень. Обов'язково потрібно пам'ятати аксіому психологічного супроводу: індивідуальне життя лю­дини самоцінне, унікальне, повинно бути позбавлене насильства. Кожну дитину необхідно знати, розуміти, допомагати їй, сприяти й радіти її успіхові, а дитини, в якої є проблеми, це стосується в першу чергу.

Література

1. Безпалько О. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навчальна посібник. – К., 2003.-134с.

2. Власова О. І. Педагогічна психологія: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2005. – С,288–309.

3. Бондарчук О. І. Психологія девіантної поведінки: курс лекцій. –К.: МАУП, 2006. – 85 с.

4. Змановская Е. В. Девиантология (психология отклоняющегося поведения). – М.: САДЕМА, 2004. – 288 с.

5. Максимова Н. Ю. Виховна робота з соціально дезадаптованими школярами: Методичні рекомендації. – К.: ІЗМН, 1997. – С. 43–59.

6. Максимова Н.Ю. Психологія девіантної поведінки: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2011. – 520 с.

7. Пенішкевич О., Тимчук Л. Соціальна педагогіка: Модульна технологія вивчення навчального курсу. Навчальний посібник. – Чернівці: рута, 2007. – 336 с.