Принципи корпоративного управління.

Тема 7. Корпоративне управління.

Принципи корпоративного управління.

Органи управління корпорації.

Контроль за діяльністю органів управління.

Принципи корпоративного управління.

Принципи корпоративного управління визначають сутність корпоративного управління як систему відносин між інвесторами, які вкладають свої кошти/майно в корпорацію, менеджерами, а також заінтересованими особами для забезпечення ефективної діяльності корпорації, рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин.

Корпоративне управління слід розуміти як управління корпорацією і тому його не можна ототожнювати з державним управлінням (управлінням, здійснюваним органами державної влади), яке часто сприймається як керування, що, своєю чергою, обумовлює владні відносини.

Принципова відмінність корпоративного управління від державного полягає в тому, що засадами першого є взаємоузгодженість дій між органами корпорації через спільне прийняття рішень учасниками (акціонерами) шляхом участі у вищому органі та через відповідну діяльність інших органів корпорації, здійснювану з додержанням вимог закону, внутрішніх корпоративних актів та рішень вищого органу. Відносини з приводу участі акціонера або учасника іншого товариства в управлінні є корпоративними, адже охоплюються реалізацією визначеними суб'єктами своїх корпоративних прав.

Засадами ж державного управління є будування його на принципах влади і підпорядкування, обов'язкового й імперативного регулювання. При здійсненні такого управління складаються адміністративно-правові відносини.

Відмінність між державним і корпоративним управлінням полягає в тому, що центром першого є держава зі своїми публічними функціями та інтересами, якими й обумовлюються адміністративно-владні відносини. Центром другого є приватні особи, які реалізують свої права і задовольняють свої інтереси в добровільному порядку шляхом набуття корпоративних прав (придбання акцій) і здійснення прав з управління через участь у роботі загальних зборів учасників (акціонерів), формування інших органів корпорацій, здійснення контролю тощо.

У цивільному праві достатньо широко використовується термін «управління», якому, однак, не надається визначення. Корпоративне управління являє собою цивілістичну правову категорію. Зауважують, що приватне право відносить управління акціонерними товариствами до питань правосуб'єктності юридичних осіб або до реалізації правомочностей власника.

Перше бачення пов'язано з тим, що корпоративне управління має справу насамперед з організацією діяльності органів корпорацій, а друге - що стосовно права власності не можна обмежуватися лише тріадою правомочностей (з володіння, користування та розпоряджання) і діями тільки самого власника щодо майна. Тим більш, коли це майно значне за обсягом і складне за природою свого походження. Тому, якщо власником є юридична особа, то насамперед важливо організувати процес використання та розпорядження її майном через утворення відповідних корпоративних органів. Відтак, поширеним є бачення про корпоративне управління як діяльність з визначення порядку використання майна корпорації і фактичного його використання.

Недаремно корпоративне управління часто пов'язують з управлінням капіталом, адже воно необхідно там, де функціонує великий капітал, власники якого здійснюють свої правомочності через управління ним. Саме тому про корпоративне управління йдеться насамперед стосовно акціонерних товариств, які являють собою «союз капіталу», концентрацію капіталу через випуск акцій, продаж яких дозволяє залучити значний капітал. Особи, які придбали акції (акціонери), не відстороняються від цього капіталу, а так чи інакше залучаються до управління ним через участь у загальних зборах. Останні, своєю чергою, формують інші органи корпорації, і таким чином утворюється ланцюг взаємопов'язаних відносин, які й іменуються корпоративним управлінням.

Майнові права корпорації безпосередньо залежні від управління, оскільки її капітал перебуває в руках уповноважених органів, які укладають правочини з розпоряджання ним, використовують його у виробництві тощо. Від управління також залежать майнові права учасників (акціонерів), тому що тільки вони можуть прийняти рішення про виникнення у них права на дивіденди, їх розмір і порядок виплати.

Отже, управління відображає організацію зв'язків між відокремленими суб'єктами, які мають відношення до права власності корпорації через наявність у них корпоративних прав (акцій) і здійснення ними прав з управління.

І якщо під корпоративним управлінням розуміти механізми або систему взаємодії учасників і способи, за допомогою яких вони представляють свої інтереси, то і в цьому разі на перший план висувається зв'язок корпоративного управління з майном, а отже - у цьому полягає його майновий характер. За корпоративним управлінням стоїть майно, задля якого учасники і створюють усю цю систему.

Таким чином, майже неспростовним є те, що корпоративне управління, його побудова та функціонування суцільно підкорені інтересам капіталу. Таке бачення не зазнає змін через те, що рішення загальних зборів не завжди стосуються майна корпорації, оскільки навіть якщо загальні збори вирішують питання немайнового порядку (зокрема, формування інших органів корпорації), укладення договору з реєстратором тощо, то врешті-решт усі ці питання покликані налагодити роботу корпорації для належного рівня використання капіталу, а не безвідносно до цього.

Із викладеного випливає, що корпоративне управління існує в кожній корпорації, створеній власниками первісного капіталу, вкладеного в неї, і які внаслідок цього набули корпоративних прав, що за своєю природою є суб'єктивними цивільними правами.

Цивільним законодавством корпоративне управління розглядається як внутрішній компонент відповідного об'єднання осіб приватного права. Як правило, спільність осіб потребує узгодженості їх дій між собою (внутрішні відносини), тобто існування єдиного центру, який в корпораціях набуває вигляду органу управління. Це має значення і для виступу юридичної особи у відносинах з третіми особами (зовнішні відносини) як єдиного суб'єкта.

Таким чином, відносини з управління є дворівневими - внутрішні і зовнішні. Неможливо виявити значущість тих чи інших як головних і підпорядкованих, адже вони взаємообумовлені. Зовні дії органів управління корпорації вважаються діями самої цієї юридичної особи, але у внутрішніх правовідносинах кожен орган має свій правовий статус.

Повноваження, які становлять корпоративне управління, часто пов'язують з поняттями «керування» і «розпоряджання». Натомість керування усвідомлюється як діяльність керівника, а розпоряджання - як реалізація правомочності власника. Корпоративне ж управління є значно ширшим за перше та друге, бо ним охоплюється діяльність усіх його органів і вона стосується здійснення всіх правомочностей, а не лише розпоряджання майном.

Вживається також вираз «управління справами». Так, наприклад, у ст. 195 ЦК зазначається, що акціонер як власник пайових цінних паперів набуває право на участь в управлінні справами емітента. Водночас ст. 4 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» передбачає право акціонера на управління самим акціонерним товариством, а не його справами. Порівняння вживання обох термінів у законі дає підстави дійти висновку, що вони не є тотожними, оскільки в ч. 3 ст. 105 ЦК ідеться про управління справами юридичної особи ліквідаційною комісією, яка створюється, коли вже юридична особа не здійснює своєї діяльності, а залишаються незавершеними, скажімо, лише розрахунки за договорами, укладеними з нею.

Розмежовуються управління діяльністю повного товариства і ведення його справ (статті 121, 122 ЦК). До речі, акціонери не управляють діяльністю AT, а в ході участі у загальних зборах акціонерів управляють його справами. Діяльністю ж акціонерного товариства управляє його виконавчий орган. Тому слід зазначити, що корпоративне управління (як управління діяльністю корпорації) є ширшим за управління її справами. Перше припускає наявність повноважень з реалізації правомочностей власника, зокрема, з розпорядження його майном, а друге таке повноваження може включати (ліквідатор), а може й не включати (акціонер).

Від корпоративного управління, по суті, залежить і прибутковість корпорації, а відтак - суми сплачуваних дивідендів, отже, привабливість цієї корпорації для інвестування в неї, котирування її акцій (якщо це AT) та ін. Важливість корпоративного управління відчувається як на загальносоціальному рівні, так і на рівні окремих корпорацій. Тому відносини з корпоративного управління регулюються як на рівні законодавства, так і на локальному рівні.

У світі існують різні моделі корпоративного управління, найтиповішими з яких є британська та континентальна. Основні відмінності між ними обумовлені наявністю або відсутністю окремого наглядового органу. Тобто, крім загальних зборів, які формально існують у кожній моделі корпоративного управління, в корпорації є або один (однорівнева модель), або два (дворівнева модель) органи управління.

Дворівнева (германська) модель (запроваджувана в Австрії, Данії, Німеччині) передбачає наявність виконавчого та наглядового органів управління.

Однорівнева (британська) модель (Велика Британія, Ірландія, Бельгія, Італія, Іспанія, Греція) передбачає функціонування в товаристві єдиного органу управління - ради директорів. Однак, як правило, директори, які входять до складу такого органу, поділяються на дві групи - виконавчих та наглядових директорів.

Альтернативна модель (Франція, Фінляндія та Португалія) надає корпораціям право формувати наглядовий орган окремо від виконавчого.

Змішана модель (Нідерланди, Швеція) схожа з однорівневою, але передбачає обов'язкове формування наглядового органу за певних умов.

Рівень ефективності корпоративного управління як в інших країнах, так і в Україні залежить від моделі управління, сформованої як продукт політики, культури, економіки, законодавчої системи тієї чи іншої країни.

Окрім впливу міжнародного співтовариства на застосування принципів корпоративного управління, спостерігаються й інші причини впливу на корпоративне управління - це відносини між учасниками в системі управління, а саме: акціонерами - власниками контрольного пакета акцій; індивідуальними (дрібними) акціонерами; кредиторами; працівниками; органами та іншими зацікавленими особами.

Незважаючи на необхідність для України врахування зазначеної специфіки, у неї, як і більшості не тільки пострадянських держав, а й інших країн з перехідною економікою, існують схожі, а іноді й тотожні проблеми у корпоративному управлінні. Це стосується:

- контролю AT з боку «інсайдерів»;

- недостатньо ефективної роботи судів та ще неусталеної роботи органів Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

- слабкого розвитку ринку капіталів;

- потреби врахування і захисту інтересів меншості або дрібних акціонерів тощо.

Принципи корпоративного управління містять ключові засади, на основі яких мають розвиватися корпоративні відносини в Україні, і ці засади стосуються: (1) мети корпорації; (2) прав акціонерів; (3) наглядової ради і виконавчого органу; (4) розкриття інформації та прозорості фінансово-господарської діяльності; (5) контролю за фінансово-господарською діяльністю корпорації; (6) заінтересованих осіб.

1. Мета корпорації обумовлюється насамперед інтересами інвесторів, тобто осіб, які вклали кошти в корпорацію (придбали акції), а відтак, розраховують на прибутковість своїх вкладень. Існують два джерела надходжень від вкладених коштів - зростання ринкової вартості акцій корпорації та дивіденди. Тому корпорація повинна забезпечувати інвестиційну привабливість емітованих нею акцій протягом усього періоду своєї діяльності. Для цього корпорація має збільшувати власний капітал, налагоджувати ефективні відносини із заінтересованими особами та забезпечувати виконання умов для включення акцій товариства до лістингу фондових бірж і торговельно-інформаційних систем та їх обігу на організованому фондовому ринку.

Для досягнення мети корпорації її органи повинні здійснювати управління таким чином, щоб забезпечити як розвиток корпорації в цілому, так і реалізацію права кожного акціонера на отримання доходу. Поряд з цим, корпорація мусить здійснювати свою діяльність відповідно до правил ділової етики та враховувати інтереси суспільства в цілому.

2. У Принципах корпоративного управління міститься припис про необхідність забезпечення корпорацією реалізації та охорони прав і законних інтересів акціонерів та рівне ставлення до всіх акціонерів незалежно від того, чи є акціонер резидентом України, від кількості акцій, якими він володіє, та інших факторів.

Як видно, найважливішим вважається забезпечення системою корпоративного управління однакового ставлення до акціонерів (або принцип рівності акціонерів).

Принцип рівності можна розкрити таким чином:

1) однакове ставлення до всіх акціонерів, які належать до одного класу. При цьому слід враховувати:

- різницю прав акціонерів - власників простих і привілейованих акцій. В рамках одного класу всі акціонери повинні мати однакові права голосу. Тобто неприпустимо, щоб одні з акціонерів - власників привілейованих акцій не мали права голосу, а інші - мали;

- диспозитивність регулювання прав акціонерів - власників привілейованих акцій. Такі акціонери мають переважне право на отримання частки прибутку AT (дивідендів), але за загальним правилом не мають права голосу. Інше може передбачатись статутом товариства;

- обізнаність осіб про права, що їм надаватимуться акціями;

- правило «одна акція - один голос»;

2) забезпеченість інтересів і прав акціонерів при переданні ними акцій в управління іншим особам;

3) забезпеченість рівності всіх акціонерів регламентом і процедурою проведення загальних зборів акціонерів;

4) забезпечення прав акціонерів встановленням механізму реалізації їх прав на інформацію.

3. Система корпоративного управління повинна забезпечувати стратегічне керівництво товариством, ефективний нагляд за діяльністю виконавчого органу з боку наглядової ради, а також відповідальність ради перед акціонерами.

Регулювання корпоративного управління повинно ефективно впливати на розвиток відносин в AT з метою позбавлення певних кіл осіб зацікавленості у відсутності стійкого регулювання і збереженні наявних недоліків. Таке намагання є досить суттєвою перепоною для вдосконалення корпоративного законодавства, тим більше, що майже всі AT, створені при масовій приватизації, потребують загальної реструктуризації, зокрема, в управлінні.

4. Система корпоративного управління повинна забезпечувати своєчасне й точне розкриття інформації з усіх найважливіших питань, що стосуються AT, включаючи його фінансовий стан, продуктивність, власність та управління.

Тобто оприлюднюється інформація про власників контрольних і значних пакетів акцій, або, як говорять, про основних акціонерів та інших осіб, які контролюють або можуть контролювати AT, включаючи інформацію про спеціальні права голосу, угоди між акціонерами, так звану значну перехресну акціонерну власність та взаємні гарантії. Також важливою є інформація про правочини з іншими юридичними особами, пов'язаними з AT певними відносинами.

Обізнаність зі структурою капіталу AT і, як наслідок, з розподілом управління в ньому впливає й на запобігання численним механізмам, які дозволяють окремим акціонерам отримувати контроль, що не відповідає розміру їхньої частки в статутному капіталі товариства.

5. Аспект Принципів корпоративного управління щодо здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю корпорації насамперед пов'язаний з публічністю діяльності AT, що диктує необхідність для нього не менше одного разу на рік звітувати перед громадськістю про свій фінансово-господарський стан, інформувати про це Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.

Належну контрольованість дій з управління товариством покликане забезпечити щорічне проведення незалежних аудиторських перевірок діяльності товариства.

Найпоширенішим джерелом даних про становище AT є перевірка його фінансових звітів, в яких містяться його фінансові показники та інформація про фінансовий стан компанії. Це баланс, звіт про прибутки та збитки, потоки грошових коштів тощо. Об'єктивність цих даних підтверджує аудиторський висновок, що складається після проведення аудиторської перевірки. Головною метою впровадження цієї вимоги є підтвердженість і достовірність інформації про фінансовий стан товариства, що також є основою для оцінки його цінних паперів. У розвинутих країнах важливими носіями інформації є й протоколи обговорень та аналізу операцій адміністрацією корпорації, документи про що також включаються до річних звітів. Поряд з фінансовими звітами корпорації, ці протоколи обговорень є корисними, бо в сукупності з цього можна зробити висновок про реагування виконавчого органу на фінансовий стан товариства, усвідомленість щодо цього, можливість впливати на розв'язання проблем, кроки, які здійснювалися щодо цього, та їх ефективність, а також багато іншої інформації, яка може бути використана її користувачами і впливатиме на перспективи діяльності товариства.

6. Заінтересовані особи

Крім інвесторів (акціонерів), які передусім мають інтерес до управління, оскільки вклали власні кошти в акції, існують і інші особи, які мають легітимний інтерес у діяльності товариства і до яких передусім належать працівники, кредитори, споживачі продукції товариства, територіальна громада, на території якої розташоване товариство, а також відповідні державні органи та органи місцевого самоврядування. Товариство повинно поважати права цього досить широкого кола осіб та враховувати їхні інтереси, активно співпрацювати з ними для створення добробуту, робочих місць та забезпечення фінансової стабільності товариства.

Співпраця корпорації із заінтересованими особами та врахування їх інтересів у процесі корпоративного управління сприяє забезпеченню фінансової стабільності та конкурентоспроможності корпорації, досягненню її мети, а також позитивно впливає на її ділову репутацію.

Органом, який забезпечує співпрацю корпорації із заінтересованими особами, має бути наглядова рада та її комітети. Інші органи корпорації у процесі своєї діяльності також мають ураховувати та забезпечувати дотримання інтересів зазначених осіб.

Корпорація повинна забезпечити заінтересованим особам доступ до інформації про товариство, необхідної для ефективної співпраці.

Безсумнівно, найближчим колом осіб, зацікавлених у продуктивній та прибутковій діяльності корпорації, є її працівники. Вони також залучаються і до корпоративного управління.

Практика корпоративного управління може передбачати, зокрема, прийняття органами товариства рішень з певних питань за погодженням з представниками трудового колективу, інформування працівників про прийняті товариством рішення, що можуть зачіпати їх інтереси, участь представників трудового колективу у роботі наглядової ради та її комітетів.

Практика корпоративного управління також може передбачати розповсюдження між працівниками акцій товариства, розподіл між ними частини прибутку та інші заходи заохочення, що сприятимуть підвищенню заінтересованості працівників в ефективній діяльності товариства.