Психологія міжособистісної взаємодії в цивільному процесі

Залежність виникнення і подальшого руху цивільного процесу від волевиявлення осіб, що вдаються до судового захисту, утворює особливий принцип цивільного процесу - принцип диспозитивності.

Принцип диспозитивності в цивільному процесі передбачає і активність суду, його право втручатися у сферу розпорядчих дій сторін. Але це втручання може бути спрямоване лише на сприяння особам, які беруть участь у справі, у повній закричу належних їм прав, охоронюваних законом інтересів. Активність суду тут незмінно поєднується з ініціативою сторін як основною рушійною силою цивільного судочинства.

Така природа цивільного процесу, істотно відрізняється від природи кримінального процесу, яка визначає специфіку міжособистісної взаємодії в цьому процесі.

Найбільш психологізований частиною судового засідання є дебати сторін. Протиборство інтересів тут досягає граничного напруження. Кожна сторона свідомо чи мимоволі прагне нав'язати суду свою точку зору, підвести його до бажаних для себе висновків. У ході дебатів можуть усуватися раніше виниклі сумніви і виникати нові питання. Учасники дебатів не обмежуються у часі, вони мають право на повторні виступи. Проте суд зобов'язаний припиняти відхилення від суті справи, образи на адресу іншої сторони, вторгнення в інтимні сторони життя.

Поряд з професійним контролем з боку суду відкрите судове засідання схильне і широкому соціальному контролю з боку публіки. Її присутність підвищує соціальну відповідальність поведінки учасників процесу, висуває підвищені вимоги до культури судочинства. Проте поведінка публіки не завжди об'єктивно-нейтрально. Вона звичайно складається з осіб, які симпатизують позивачу або відповідачу. Підтримка публіки робить поведінку боку більшпретензійною, пригнічує активність поведінки іншої сторони. Активність поведінки сторін залежить від їх ставлення до вимог іншого боку, їх здатності обговорювати зібрані по справі докази, задавати питання, заявляти клопотання.

Суд покликаний координувати дії сторін, врівноважувати їх зусилля, сприяти сторонам у зборі доказів, надавати сторонам рівні можливості по доведенню. Принцип змагальності означає надання сторонам можливості найбільш повно обгрунтувати свої вимоги, надати всі необхідні докази і запобігання можливості зловживання своїми правами. Для самого суду принцип змагальності означає можливість повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи.

Активність сторін направляється судом. Сторони не тільки має право, але й зобов'язані повідомляти суду факти в обгрунтування своїх вимог і приводити відповідні докази.

Іноді психологічна дієвість одних фактів може замаскувати значення інших, не менш істотних фактів. Ш. пред'явила позов до Д. про встановлення батьківства щодо дочки, яка народилася 25 лютого 1973, та стягнення аліментів. Позивачка посилалась на те, що вона тривалий час проживала з відповідачем, вела з ним спільне господарство, народила від нього дитину, проте відповідач батьківства не визнає і аліментів не платить. У судовому засіданні факти, покладені в основу позову, були повністю доведені показаннями свідків і письмовими доказами. Не заперечував проти них і відповідач. Тим не менш він стверджував, що батьком дитини не є, оскільки зачаття дитини відбулося в травні 1972 року, коли його спілкування здружиною виключалося - у той період він був в іншому місті в тривалому відрядженні. Крім того, він стверджував, що у вказаний момент не міг стати батьком дитини і за медичними показаннями.Ці доводи відповідача повинні були бути прийняті до уваги і піддатися перевірці. Проте суд цього не зробив. Верховний Суд РРФСР скасував рішення суду. Найбільш істотний факт справи не був прийнятий до уваги під впливом інших вражаючих, але менш істотних фактів.

Відмежувати спірне від безспірного, визначити коло необхідних доказів - таке завдання суду при розгляді спору сторін.

Кожна сторона, як і інші особи, причетні до справи, має право на участь у дослідженні та перевірці допущених судом доказів. Сторона має право брати участь і в допиті свідків. Кожна сторона має право висловити свою думку щодо достовірності та доказової сили показань свідків.За участю сторін обговорюється і висновок експерта. Сторони мають право брати участь у місцевому огляді, наполягати на протокольній фіксації окремих обставин, вимагати залучення до справи різних матеріалів, брати участь у всіх перевірочних діях.

Принцип змагальності пов'язаний з взаємоконтролю поведінки сторін.

Якщо сторона визнає існування фактів, з яких виходить інша сторона, то взаємодія сторін набуває безконфліктний характер. У випадку невизнання цих фактів протиборство сторін набуває характеру конфліктної взаємодії. При цьому засоби і прийоми, використовувані сторонами, мають не тільки інформаційне, а й вселяє вплив. Воно залежить від соціального статусу впливає особи, його суспільного престижу, популярності, значимості у даному регіоні.

Підвищений вселяє вплив мають висновки органів державної влади, висновків експертів,спеціалістів, їх посади та звання, думку прокурора, репліки судді.

У силу владних повноважень суду відносини сторін з судом набувають характеробмеженого співробітництва. Суд отримує від сторін осведомітельних, доказову і спонукальну інформацію. Сторони ж в основному одержують лише спонукальну інформацію - накази, пропозиції. Можливі також поради, прохання, осуду. Найважливіша умова взаємодії учасників цивільного судочинства - розуміння використовуваної термінології, юридичного значення наявних доказів.

Представник сторони (адвокат), аналізуючи весь обсяг доказів, виокремлює найбільшінформативні, надійні, допустимі і можливі докази. Інформативність докази - його інформаційнийобсяг. Надійність докази - його контрольованість. Доступність - можливість оперативного використання. Допустимість - моральна і правова можливість його використання. Докази зпсихологічної точки зору мають певну силу впливу в залежності від логічної структури і емоціогенного потенціалу. На внутрішнє переконання суддів суттєво впливають систематизованість доказів і переконливість їх оцінки.

У разі конфліктної взаємодії сторін дебати набувають характер полеміки, розумового протиборства - загострюється соціальне дистанціювання (ступінь ощущаемого відмінності своєї соціальної групи від тієї, до якої належать інші учасники взаємодії), міжособистісної і міжгрупової дискримінації. Інформація концентрується навколо домінуючих у даних групах цінностей. Групі «ми» приписуються всілякі чесноти, групі «вони» - недоліки і вади. Недостатність доказового матеріалу заповнюється емоційними оцінками, виливом почуттів, апелюванням до співчуття з боку суддів. Докази, що підтверджують позицію сторони, переоцінюються, небажані докази недооцінюються і ігноруються.

Вся доказательственная і інша інформація сприймається судом та іншими учасниками процесу в усній формі, в умовах безпосередності та безперервності. Речові докази, первосигнальному джерела переводяться на суді під другосигнальних сферу - усно відзначаються їх суттєві особливості.

Безпосередність контакту між судом і учасниками процесу пов'язана і з паравербальних засобами впливу - тут істотну роль відіграють міміка, жестикуляція, пантоміміка, емоційно-експресивні особливості мови. Паузи, інтонація, вербальні труднощі, зовнішні прояви невпевненості - упевненості, розгубленості - зібраності, нервозності - спокою можуть впливати на спрямованість процесу.

Представлена ​​суду доказательственная інформація піддається зацікавленій аналізу і узагальнення, використовуються різні прийоми психічного впливу. Суду адресується різна спонукальна інформація - заявляються вимоги, клопотання, розпорядчі акти. Суд покликаний оперативно реагувати на цю інформацію у формі ухвал і рішень.

Судовий процес розвивається як взаємодія не тільки окремих особистостей, але і малих соціальних груп. При цьому істотне значення набувають процеси внутрішньогрупової і міжгруповий динаміки, внутрішньогрупової згуртованості і міжгрупової антагонізму.

Крім суду, найбільш соціально згуртованої групою є сторона і її представник. Представник як повірений клієнта всіляко відстоює інтереси останнього, надає йому юридичну допомогу, створює фон соціального захисту. Маючи єдину мету, сторона і її представник діяльнісно об'єднані, вони активно взаємодіють - сторона інформує свого представника про всі нюанси справи, можливу поведінку зацікавлених в результаті справи осіб, резервному обсязі доказів.

Судовий процес розвивається як тактична взаємодія сторін, взаємодія груп. Проте ця взаємодія обмежена владними повноваженнями суду. Суд вживає заходів для переведення взаємодії сторін і третіх осіб у русло судового спілкування.

Керівна функція суду зростає в конфліктних ситуаціях. Суд повинен розпізнати рівень конфлікту, його сутність (справжність чи уявність), чітко визначити предмет конфлікту, сутність протиборчих інтересів. У деяких випадках виникає необхідність розпізнання удаваного конфлікту (коли формальне волевиявлення позивача не висловлює по суті його волі).