Тема №10 Загальні положення про спадкування

1. Поняття і значення спадкового права. Спадкові правовідносини.

2. Спадкування за заповітом.

3. Спадкування за законом.

4. Особливості прийняття та оформлення спадщини.

5. Спадковий договір.

6. Строки для прийняття спадщини.

7. Наслідки сплину строку для прийняття спадщини.

8. Право на відмову від прийняття спадщини.

9. Перерозподіл спадщини.

10. Охорона спадщини. Управління спадщиною.

11. Оформлення права на спадщину.

12. Державна реєстрація прийняття спадщини.

13. Строк видачі свідоцтва про право на спадщину.

14. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину та його анулювання.

15. Визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

16. Сторони спадкового договору.

17. Форма спадкового договору.

18. Обов'язки набувача у спадковому договорі.

19. Особливості спадкового договору з участю по­дружжя.

20. Забезпечення виконання спадкового договору.

21. Розірвання спа­дкового договору.

 

Методичні рекомендації

Спадкове право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку зі спадкуванням. Спадкуванням називається перехід цивільних прав і обов’язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб — спадкоємців. Умови і порядок спадкування регулюються правовими нормами, сукупність яких становить особливий інститут цивільного права, що становить спадкування. Нормами спадкового права встановлено дві підстави спадкування: за законом і заповітом. При спадкуванні за законом спадкодавець не виражає своєї волі щодо спадщини, тому воно переходить до осіб, коло яких вичерпне й визначене в законі. Спадкування за заповітом відбувається відповідно до розпоряджень спадкодавця. Спадкування — це перехід прав та обов’язків фізичної особи (спадкодавця) після її смерті до спадкоємців відповідно до норм спадкового права. Спадкування характеризується певними ознаками.

До підстав спадкування належать закон і заповіт, але для спадкування необхідний ще комплекс передбачених законом юридичних фактів; Розділ 8 До ознак спадкування належить єдність перехідних прав та обов’язків, тобто таких, що становлять одне ціле. Їх об’єднують одним терміном — спадщина, або спадкова маса. Майнові права, що переходять до спадкоємця, називаються спадковим активом, а обов’язки — спадковим пасивом. Перехід прав та обов’язків спадкодавця до спадкоємця відбувається порядком спадкового правонаступництва: переходять усі права; неможливо одні права прийняти, а від інших відмовитися. Спадкові правовідносини виникають у разі смерті громадянина чи оголошення його у встановленому законом порядку померлим. З цими юридичними фактами закон пов’язує виникнення у спадкоємців суб’єктивного права на прийняття спадщини, а в усіх інших випадках — обов’язку не перешкоджати їм у здійсненні цього права. Спадкові правовідносини мають абсолютний характер і спрямовані на спадкоємство цивільних прав та обов’язків від однієї особи (спадкодавця) до інших (спадкоємців). Прийнявши спадщину, спадкоємець стає учасником таких самих правовідносин, суб’єктом яких раніше був спадкодавець. Виникнення спадкових правовідносин називається відкриттям спадщини. Склад спадщини має певні особливості. До нього входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися з його смертю (ст. 1218 ЦК України).

Згідно зі ст. 1219 ЦК України до складу спадщини не входять права та обов’язки, нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

особисті немайнові права;

право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

права на аліменти, пенсію, допомогу або інші встановлені законом виплати;

права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК України.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ст. 1220 ЦК України). Якщо впродовж однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб. 363 Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому разі спадщина так само відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини стає місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна (ст. 1221 ЦК України). Визначення місця відкриття спадщини важливе тому, що саме за ним здійснюються заходи охорони спадкового майна та видаються свідоцтва про право на спадщину. Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Якщо йдеться про спадкування за заповітом, то спадкодавцем може бути лише дієздатна особа, яка розуміє значення своїх дій і може ними керувати. Відповідно до ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин. Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини. Законом визначені випадки усунення спадкоємців від права на спадкування (ст. 1224 ЦК України). Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Це положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

Не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести в нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини, батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом. 364 Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими недійсний або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спад- кування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу. За рішенням суду особа може бути усунута від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від подання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво перебував у безпорадному стані.

Література та нормативні акти:

1. Конституція України. Прийнята ВР України 28.06.1996р. // Відомості ВРУ. – 1996. – №30. – Ст. 141.

2. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003р. // Голос України. – 2003. – №45 – 46 – 12.03.2003р.; №47–48 – 13.03.2003р.

3. Господарський Кодекс України, від 16.01.2003р. // Комп’ютерна правова система “Ліга: Закон”, Нормативно – правові акти України.

4.Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості ВРУ. – 2002.-№21-22; з наступними змінами і доповненнями.

5. Зобов’язальне право: теорія і практика // За ред. О.В. Дзери. – К. – 1998.

6. Цивільне право України: Підручник: у 2–х книгах // О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Кн. 1. – С.78–86.

7. Цивільне право України: Підручник. Академічний курс. // за ред. Я.О. Шевченко, 2003р.

8. Цивільне право України: підручник // Є.А. Харитонов, Н.О. Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776с.