Групування (класифікації) в правовій статистиці

Класифікація — це систематизований розподіл явищ і об'єктів на певні групи, класи і розряди залежно від їх однорідності чи різнор­ідності. Як правило, в основі класифікації лежить якісна ознака. Але у статистиці можуть застосовуватися і кількісні ознаки. Всі класифікації встановлюються на певний проміжок часу (наприк­лад, поняття форм власності). У філософії класифікація (від лат. classic - розряд, клас та facio - роблю, розкладаю) — це логічна операція, яка зводиться до розбивки множини (класу) об'єктів на підгрупи за певними ознаками.

Виходячи з цього визначення, можна зробити висновок про те, що класифікація, як правило, передує типології — віднесенню об'єктів до певних типів, які відображають їх найбільш істотні оз­наки. Проблеми типологізації виникають у всіх науках, які мають справу з різнорідною за складом множиною об'єктів (як правило, дискретною) і вирішують завдання впорядкованого опису та пояс­нення цих множин. А первинний матеріал для здійснення типології дає статистична наука завдяки методу групування і класифікації. Статистичні класифікації допомагають вирішувати проблеми типологізації.

Від звичайних групувань класифікація відрізняється більш значним і розгорнутим якісним розподілом сукупності об'єктів. Перелік показників, що розглядаються як статистичний стандарт, котрий, як правило, затверджується центральним статистичним органом, становить лише передумову для науково обґрунтованої статистичної класифікації.

Застосування класифікації в правовій статистиці дає змогу вив­чати правові явища в різних галузях правової статистики. Більш поглиблено зупинимося на найбільш розроблених у правовій ста­тистиці системах класифікації.

У кримінально-правовій статистиці існують три об'єкти: злочин, суб'єкт злочину та покарання.

Ознаки злочинів, які реєструються кримінально-правовою статистикою, розподіляються на кримінально-правові та криміно­логічні.

Кримінально-правові ознаки — це такі ознаки, які кваліфікують діяння як суспільне небезпечне відповідно до чинного Криміналь­ного кодексу.

Кримінологічні ознаки характеризують діяння з точки зору його причинної обумовленості і соціальних проявів, тобто мають відно­шення лише до його причин, умов, мотивів і засобів попереджен­ня і не мають ніякого відношення до його кваліфікації.

3 огляду на це класифікацію за кримінально-правовими ознаками здійснюють відповідно до: розділів Особливої частини КК України; статей КК України; форм вини (умисел або необережність); ступеня тяжкості та інших ознак, передбачених Кримінальним кодексом.

За кримінологічними ознаками класифікацію здійснюють відповідно до: мотивів учинення (корисливі, насильницькі або корисливо-насильницькі); галузей господарства; окремих територій; сфери вчинення злочину (побутова, вулична тощо); часу вчинення (день тижня і година вчинення); повторності, сукупності, рецидиву злочинів; характеристики діяльності правоохоронних органів і т.д.

Суб'єкти злочину в правовій статистиці класифікуються за со­ціально-демографічними, кримінально-правовими і кримінологіч­ними ознаками.

Соціально-демографічні ознаки класифікації включають: стать, вік, рід занять, рівень освіти, національність, громадянство, родин­ний стан, місце проживання тощо.

Кримінально-правові ознаки включають: вид злочину, статтю Кримінального кодексу, форму вини, тяжкість, вид і розмір пока­рання, наявність судимості тощо.

Кримінологічні ознаки — це перш за все морально-психологічні характеристики особи, яка вчинила злочин, і особливості ситуації його вчинення.

Покарання відповідно до ст. 52 КК України (2001 р.) класифі­куються на основні та додаткові.

Основними покараннями є: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями є: позбавлення військового, спе­ціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та кон­фіскація майна.

Причому штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як ос­новні, так і як додаткові покарання.

В цивільно-правовій статистиці всі правопорушення класифіку­ються залежно від виду порушеного права і поділяються на спра­ви: позовного провадження, адміністративно-правового провад­ження та окремого провадження.

Справи позовного провадження — це такі справи, що виникають із цивільних правовідносин (захист честі, гідності та ділової репу­тації; захист права власності; захист прав, що виникають внаслідок зобов'язань; захист авторського права і суміжних прав; захист жит­лових прав); сімейних, трудових, кооперативних, економічних пра­вовідносин.

Справи адміністративно-правового провадження — це такі спра­ви, що виникають на підставі скарг і заяв громадян на неправиль­ності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі; на дії органів і службових осіб у зв'яз­ку з накладенням адміністративних стягнень; на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності; про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і державному обов'язковому страхуванню тощо (ст. 236 ЦПК України).

Окреме провадження — це визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим; встановлення непра­вильного запису в актах громадянського стану; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відновлення прав на втра­чені цінні папери; оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні.

Особи в цивільно-правовій статистиці класифікуються на відповідачів, позивачів та третіх осіб; на фізичних і юридичних осіб та ін.

В цивільному праві є й більш детальніші класифікатори. Звітність, яка існує в органах юстиції, дає змогу вивчити усі об'єкти цивільно-правової статистики в повному обсязі.

Адміністративно-правова статистика також використовує свої класифікатори. Адміністративні правопорушення класифікуються відповідно до глав Особливої частини Кодексу України про адмі­ністративні правопорушення (глави 5—15). Цей розподіл проводить­ся таким чином, що відокремлюються адміністративні правопору­шення в окремих галузях: охорони праці і здоров'я населення; такі, що посягають на власність; охорони природи, використання при­родних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури; в промис­ловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетич­них ресурсів; у сільському господарстві; порушення ветеринарно-санітарних правил; на транспорті, шляхового господарства і зв'язку; житлових прав громадян, житлово-комунального госпо­дарства та благоустрою; торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, фінансів і підприємницькій діяльності; в галузі стандарти­зації, якості продукції, метрології та сертифікації; такі, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку; такі, що пося­гають на встановлений порядок управління.

Залежно від соціально-демографічних ознак і виду адміністра­тивних стягнень проводиться класифікація осіб, які вчинили адмі­ністративні правопорушення.

У ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушен­ня передбачені такі види адміністративних стягнень: попередження; штраф; сплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчи­нення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопору­шення; конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; гро­шей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопору­шення; позбавлення спеціального права, наданого даному грома­дянинові (права керування транспортними засобами, права полю­вання); виправні роботи; адміністративний арешт.

Аналогічні класифікації застосовуються й іншими галузями правової статистики з метою поглибленого вивчення свого об'єкта відповідно до галузей права, які охоплюють досліджуване явище.