Основні вимоги, завдання та види групувань

Групування - найважливіша, найголовніша ланка третього етапу статистичного дослідження. Воно дає змогу виявити найбільш ха­рактерні властивості і особливості проявів різних суспільних явищ.

Групування за своєю сутністю полягає у розподілі сукупності на групи за істотними для них ознаками. Метод статистичних групу­вань передбачає таке оброблення первинного статистичного мате­ріалу, за допомогою якого усі істотні риси і особливості суспільних явищ одержують найбільш яскраво виражене позначення. Залеж­но від того, які ознаки були покладені в основу групування, якими принципами керувалися дослідники при розподілі сукупності на групи, можна одержати різні, іноді протилежні результати.

В системі статистичних методів пізнання суспільних явищ ме­тод групування посідає особливо важливе місце. Це пояснюється тим, що на відміну від інших методів метод групування виконує три важливі функції: по-перше, поділяє сукупність на однорідні групи;

по-друге, визначає межі та можливість застосування інших стати­стичних методів (відносних і середніх величин, кореляційного ана­лізу і т.д.), оскільки при використанні цих засобів дослідник мусить перш за все упевнитися, однорідною чи неоднорідною є сукупність;

по-третє, дозволяє провести класифікацію і типологію суспільних явищ. Таким чином, статистичне групування — обов'язковий етап оброблення статистичних даних, оскільки без його проведення не можна обчислювати узагальнюючі показники.

Для того щоб забезпечити проведення науково обгрунтованого групування, необхідно додержуватися єдиних правил, вимог та принципів, розроблених статистичною наукою.

Перша вимога наукового використання методу статистичних групувань полягає у всебічному глибокому аналізі сутності та при­роди досліджуваного явища, виявленні його типових рис і відмінно­стей. Це означає, що спочатку слід провести попередній якісний аналіз явища, який дасть змогу виявити типові риси та відмінності, властиві тій чи іншій одиниці сукупності.

Другою вимогою науково обгрунтованого групування є чітке визначення тих істотних ознак явища, які необхідні для аналізу і за якими здійснюватиметься гру­пування. Третя вимога — об'єктивне, обгрунтоване визначення інтервалів групування і його меж. Утворені групи повинні об'єдну­вати тільки подібні одиниці сукупності, а окремі групи мають істот­но відрізнятися одна від одної.

Статистичне групування дозволяє вирішувати такі наукові завдання: 1) виявляти соціально-економічні типи явищ; 2) вивча­ти структуру та структурні зрушення; 3) виявляти та досліджувати взаємозв'язок і залежності між окремими ознаками суспільних явищ. Відповідно до цих завдань групування поділяють на типо­логічні, структурні (варіаційні) та аналітичні.

Типологічне групування дає змогу виділити найхарактерніші гру­пи, типи явищ, з яких складається неоднорідна сукупність, визна­чити істотні відмінності між окремими одиницями статистичної сукупності, а також спільні ознаки. Типологічними називаються групування, які дозволяють виділити типові ознаки явища або процесів його розвитку. За їх допомогою вивчаються розподіл підприємств за формами власності, розподіл населення за суспіль­ними групами, групування злочинів за розділами Особливої части­ни Кримінального кодексу, розподіл цивільних позовів за видами, розподіл усіх покарань за їх видами та ін. При проведенні статис­тичного дослідження спочатку необхідно провести типологічне гру­пування, оскільки побудувати структурне групування можна лише для якісно однорідної статистичної сукупності.

Структурне (варіаційне) групування характеризує розподіл якісно однорідної сукупності на групи за розміром варіюючої (що змінюється за розміром) ознаки. Потреба в проведенні структурно­го групування обумовлена тим, що виділення якісно однотипної сукупності ще не означає, що в ній усі одиниці однакові. Навпаки, кожна одиниця статистичної сукупності обов'язково відрізняєть­ся від іншої за розміром ознаки, тобто варіюються числові значен­ня різних одиниць сукупності.

За допомогою структурних групувань можна вивчати віковий склад населення; віковий склад злочинців або осіб, які вчинили конкретний вид злочину; віковий склад відповідачів та позивачів; склад сімей за кількістю осіб, за кількістю дітей, за розміром дохо­ду тощо. Якщо побудувати структурне групування за два і більше періодів, то можна встановити наявність чи відсутність структур­них зрушень у цьому явищі протягом певного проміжку часу

Групування, що ставить за мету виявлення і вивчення взаємо­зв'язку між окремими явищами та ознаками, які їх характеризують, називається аналітичним. За наявності такого взаємозв'язку обо­в'язково розглядаються і аналізуються щонайменше дві ознаки, але реально їх може бути і значно більше. При проведенні аналітично­го групування обов'язково розрізняють факторну ознаку, яка відоб­ражає причину явища (наприклад, нетверезий стан особи), і резуль­тативну ознаку, яка відображає наслідок (наприклад, вчинення зло­чину). За допомогою аналітичного групування можна з'ясувати наявність чи відсутність взаємозв'язку між вчиненням різних видів злочинів залежно від перебування особи в нетверезому стані. За наявності взаємозв'язку середні групові систематично збільшують­ся (прямий зв'язок), наприклад, вчинення більшості видів злочинів через перебування в нетверезому стані, або зменшуються (зворот­ний зв'язок), наприклад, залежність вчинення насильницьких зло­чинів від рівня освіти особи.

Таким чином, аналітичне групування дає змогу вивчити на­явність взаємозв'язку між явищами. Переваги цього методу поля­гають в тому, що він не потребує дотримання яких-небудь особливих умов для його використання, крім однієї — якісної однорідності досліджуваної сукупності. Тому, щоб з'ясувати причини та умови зростання або зменшення злочинності в тому чи іншому регіоні, необхідно застосувати низку аналітичних групувань.

Якщо первинне групування не задовольняє потреби дослідника, то застосовується вторинне групування. Вторинне групування — це утворення нових груп на базі існуючих, які були побудовані рані­ше. Існують два способи їх побудови: 1) укрупнення інтервалів у варіаційних групуваннях; 2) часткового перегрупування, який зас­тосовується в першу чергу при типологічних і аналітичних групу­ваннях. Потреба у застосуванні вторинного групування виникає, по-перше, при необхідності утворення більш крупних груп, в яких чіткіше виявляються реальні тенденції; по-друге, при необхідності порівняння двох і більше групувань, які побудовані в різних регіо­нах із різними інтервалами. Але завжди краще, якщо ми маємо пер­винні дані, побудувати нове групування на їх базі.

 

§ 3. Основні питання методології статистичних групувань

Основні питання методології статистичних групувань охоплюють:

1) вибір групувальної ознаки; 2) вибір кількості груп та інтервалів;

3) вибір кількості ознак, за якими проводиться групування.

Усі ці питання вирішуються залежно від сутності та тенденцій розвитку досліджуваних явищ.

Найголовніше питання теорії групувань - це вибір групуваль­них ознак, за якими відмежовуються окремі групи. Суспільні яви­ща відрізняються значною кількістю різноманітних рис. При про­веденні групування обов'язково виникає питання про вибір такої ознаки, яка буде адекватна меті дослідження і характеру первинної інформації. При проведенні групування обов'язково слід вибрати істотну ознаку, яка найбільш повно і точно зможе охарактеризувати досліджуване явище, дасть змогу вивчити його типові риси і властивості. При цьому слід також враховувати зміни в суспільно­му житті, і при вивченні явищ точно додержуватися принципу місця і часу їх виникнення та існування.

Групувальні ознаки за формою вираження можна поділити на атрибутивні (якісні) та кількісні, а за характером коливання озна­ки—на альтернативні та ознаки, які мають числові різновиди (за віком, строком позбавлення волі).

Атрибутивна (якісна) ознака характеризує властивості, якість даного явища і не має кількісного виразу. Кількість груп при про­веденні групування за атрибутивною (якісною) ознакою визна­чається числом різновидів цієї ознаки. Наприклад, групування на­селення за статтю матиме дві групи (чоловіки і жінки); за рівнем освіти — сім груп (повна вища, базова вища, професійно-технічна, повна загальна середня, базова загальна середня, початкова загаль­на та без освіти). У випадках, коли різновидів атрибутивної озна­ки значна кількість, то статистичні органи складають спеціальні класифікатори, переліки груп (наприклад, групування осіб, які вчи­нили злочин, за родом занять, фахом).

Кількісна ознака має числовий вираз, вона завжди є у кожної одиниці сукупності, але в різних розмірах (наприклад, групування працівників за стажем роботи, за розміром заробітної плати; осіб, які вчинили злочин, за кількістю попередніх судимостей і т. под.). При проведенні групування за кількісною ознакою питання про кількість груп і розмір інтервалів має вирішуватися одразу в ході проведення групування.

Якщо ознака альтернативна, то можливо утворення лише двох груп: в одній — одиниці сукупності мають цю ознаку, а в іншій — не мають (наприклад, особа або судима, або ні). За наявності аль­тернативної ознаки можуть існувати лише два варіанти значень (1 — ознака існує, 0 — відсутність ознаки).

Питання про вибір кількості груп та величину інтервалів є дуже складним, вирішення його пов'язане з конкретним завданням дос­лідження. Як загальний принцип виступає вимога, щоб кількість груп була не надто великою і не надто малою і щоб до кожної гру­пи потрапила достатня кількість одиниць сукупності. Якщо цей принцип не додержується, то при побудові значної кількості груп може статися, що однорідні одиниці сукупності опиняться у різних групах. І навпаки, при побудові незначної кількості груп до однієї й тієї ж групи заноситимуться різні одиниці, що може привести до хибних висновків усього проведеного статистичного дослідження. Наприклад, віковий інтервал засуджених осіб включає в себе осіб віком 30—50 років, становить найбільшу питому вагу серед усіх осіб, хоча злочинна активність після ЗО років (якщо розглядати по окре­мому року) знижується, про що підкреслюється в монографічній і навчальній літературі з кримінології. Але за зведеними статистичними даними різних звітів це важко встановити, тому що цей інтер­вал охоплював 20 вікових груп, а інші інтервали — значно менше («Статистична картка на підсудного (обвинуваченого)» включає такі вікові групи: 14-16; 16-18; 18-25; 25-30; 30-50; 50-65; старше 65. Відповідно інтервал 14—16—два роки; 16—18—також два роки; 18— 25 — сім років; 25—30 — п'ять років; 50—65 — чотирнадцять років). Це ще раз підтверджує необхідність наукового обґрунтування як встановлення вікових інтервалів, так і наукової інтерпретації одер­жаних даних внаслідок такого розподілу вікових груп.

Вимога про те, щоб до кожної групи потрапила достатньо вели­ка кількість одиниць сукупності, випливає з теоретичного положен­ня математики, згідно з яким для одержання типових показників необхідно брати значну кількість одиниць сукупності. Але в окре­мих випадках інтерес становлять і малочисельні групи, якщо вони характеризують нове явище, яке тільки народжується і ще не має масового характеру При вирішенні питання про чисельність оди­ниць групи необхідно також враховувати сутність і тенденції роз­витку досліджуваного явища. Орієнтовно, з точки зору математи­ки, кількість груп можна обчислити за формулою американського вченого Стерджесса:

n =1+3,322 lgN,

де n — кількість груп;

N — кількість одиниць сукупності, або її загальний обсяг.

Застосовуючи цю формулу, обсяг сукупності і кількість груп можна встановити таким чином: якщо обсяг сукупності до 24 оди­ниць, то груп — 5; якщо обсяг сукупності від 25 до 44 одиниць, то треба утворити 6 груп; якщо обсяг сукупності від 45 до 89 одиниць, то груп — 7; якщо обсяг сукупності від 90 до 179 одиниць, то груп — 8; якщо обсяг сукупності від 180 до 359 одиниць, то груп — 9; якщо обсяг сукупності від 360 до 719 одиниць, то груп — 10; якщо обсяг сукупності від 720 до 1439 одиниць, то груп — 11. Висновок: чим більше одиниць сукупності, тим більше можна і треба утворювати груп. Що стосується кожного окремого випадку, то завдання утво­рення кількості груп вирішується по-різному з урахуванням конк­ретних завдань і умов існування сукупності та її проявів. Наведена вище формула може вважатися лише орієнтиром для утворення груп сукупності. Реально їх утворювати треба з урахуванням со­ціально-економічної сутності досліджуваних явищ.

При розгляді питання про вибір розміру інтервалів слід також керуватися знанням сутності досліджуваного явища. З точки зору теорії статистики інтервали можуть бути рівними та нерівними. В статистиці інтервалом називають різницю між максимальним і мінімальним значеннями ознаки в кожній групі.

Якщо значення групувальної ознаки змінюються рівномірно, то виділяються рівні інтервали груп за формулою

Xмакс - Хмін

i= --------------

n

Де Xмакс, Хмін - найбільше і найменше значення ознаки всієї сукупності;

п — кількість груп.

Наприклад, необхідно згрупувати студентів за віком, утворив­ши 8 груп з рівними інтервалами, якщо відомо, що вік (кількість років, що повністю виповнилися) знаходиться в межах від 16 до 32 років. Розмір інтервалу буде 2 роки [(32-16):8]. Звідси слід утворити такі групи: 16-18, 18-20, 20-22, 22-24, 24-26, 26-28, 28-30, 30-32. Обов'язково треба вирішити питання про позначення нижньої та верхньої меж кожного інтервалу (або від, або до, або від... до...) («Статистична картка на підсудного (обвинуваченого)» має інтервали від...до...).

На практиці при вивченні правових явищ рівні інтервали застосовуються дуже рідко, тому що частіше за все однакова, кількість ознаки має різне якісне значення, наприклад, групуван­ня за строками позбавлення волі. В правовій статистиці в основно­му застосовують прогресивно збільшувані інтервали і частіше за все межі інтервалів відокремлюються таким чином, щоб було повністю зрозуміло, до якого інтервалу відносити те чи інше явище. Наприк­лад, законодавець розробив такі групи для вивчення віку осіб, які вчинили злочин: 14-15років, 16-17років, 18-24 роки, 25-28 років, 29-39 років, 40-49 років, 50-59 років, 60 років і більше. В цьому випадку зрозуміло, що в останню групу входять особи, яким випов­нилось 60 років (тобто 60 років включаються у цю групу).

Залежно від кількості ознак, за якими провадиться групування, воно може бути простим і складним.

Просте групування проводиться за однією ознакою, наприклад, групування засуджених за видами злочинів.

Складне групування проводиться за кількома ознаками, воно може бути комбінаційним і багатомірним.

Комбінаційним є таке групування, якщо воно побудоване за двома і більше поєднаними ознаками, коли кожна група, яка по­будована за однією ознакою, поділяється ще на підгрупи за іншими ознаками (наприклад, групування осіб, які вчинили зло­чин, за видами злочинів і статтю або віком у поєднанні). Ці гру­пування дають змогу вирішити багато завдань у галузі виділення типів і структурних зрушень, а також вивчення взаємозв'язків між явищами.

Багатомірним є групування, яке побудоване за кількома озна­ками одночасно, наприклад, групування сімей за рівнем спожи­вання продовольчих і непродовольчих товарів одночасно. Таке групування можна проводити за великим набором ознак. Цей вид групувань спирається на метод розпізнавання образів — кластер-ний аналіз (від англ. cluster — скупчення, група елементів, які ха­рактеризуються якоюсь загальною якістю). В цьому випадку су­купність досліджується не послідовно за окремими ознаками (як при комбінаційному групуванні), а одночасно за великою кількістю ознак.