Організація та інтервал навчальних занять

РОЗДІЛ 2

ВДОСКОНАЛЕННЯ ПАМЯТІ.

Вступ.

Більшість з нас хотіли б мати кращу пам'ять. Здатність запам'ятовувати інформацію точно і без особливих зусиль зробить нас більш ефективними в нашому повсякденному житті і більш успішними у своїй роботі. Це може також допомогти нам у соціальному плані, допомагаючи нам пам’ятати про зустрічі та уникаючи збентеження пригадуючи ім’я знайомого. Мабуть, найбільш важливою перевагою, однак, була б можливість вчитися більш ефективно, наприклад при повторенні матеріалу до екзамену або вивченні нової мови. Хоча не існує ніяких магічних способів поліпшення пам'яті різко і відразу, розроблено ряд стратегій, які можуть допомогти істотно підвищити продуктивність нашої пам'яті, і для деяких людей, таке поліпшення може бути досить наглядним.

В цьому розділі будуть розглядатися та оцінюватися з наукової точки зору, деякі основні принципи і прийоми покращення пам'яті. Я почну з огляду найбільш ефективних способів вивчення нового матеріалу і використання мнемонічних стратегій, а потім перейду до розгляду основних факторів, що впливають на відтворення матеріалу.

 

Організація та інтервал навчальних занять

Найбільш очевидна вимога для вивчення чогось нового - це практика. Ми повинні на практиці освоїти нові навички, такі як гра на піаніно, і ми потребуємо практики, коли ми намагаємося засвоїти нову інформацію, наприклад при підготовці до екзамену. Звичайно, ніщо не замінить наполегливу і напружену роботу, коли ми готуємось до екзамену, але є речі, які ми можемо зробити, щоб підвищити ефективність нашого навчання, ретельно організовуючи спосіб, в який ми його здійснюємо.

Одне з основних питань, яке стосується більшості навчальних ситуацій є питання як краще проводити навчання, заучуючи весь матеріал підряд зразу, чи розтягнувши його на ряд окремих навчальних занять. Ці два підходи відомі як "суцільне" та "інтервальне" навчання відповідно, і вони проілюстровані на рис. 2.1.

	СЕСІЇ СУЦІЛЬНОГО ЗАУЧУВАННЯ

 

 

 

						Сесія 3
	СЕСІЇ ІНТЕРВАЛЬНОГО ПОВТОРЕННЯ

 

 

Рис. 2.1. Сесії суцільного заучування та інтервального повторення.

 

Взагалі було виявлено, що інтервальне повторення є більш ефективним, ніж суцільне заучування. Це вперше було продемонстровано Еббінгаузом (1885) понад століття тому, який виявив, що проведення введення часових проміжків між спробами заучування приводить до кращих результатів, ніж неперервне заучування, за умови що загальний час, затрачений на вивчення, є однаковим для обох варіантів навчання. Еббінгауз використовував в якості тестового матеріалу списки безсмислових складів, але загальна перевага інтервального заучування над неперервним була підтверджена у багатьох подальших дослідженнях з використанням різних типів тестових матеріалів, таких як вивчення списків слів (Dempster, 1987), речень (Rothkopf & Coke, 1963) і уривків тексту (Reder & Anderson, 1982). Інтервальне повторення також в цілому виявилося кращим, ніж неперервне заучування при вивченні рухових навичок, таких як навички слідування за обертанням ротора (Pursuit Rotor Task) (Bourne & Archer, 1956) і навчання навичкам користування клавіатурою (Baddeley & Longman, 1978).

Найбільш ранні дослідження інтервального повторення застосовували рівномірні інтервали між навчальними заняттями. Але, Ландауер і Бйорк (1978) виявили, що навчання часто проходить більш ефективно, якщо інтервал часу між сесіями повторення поступово збільшувати в наступних сеансах. Ця стратегія відома як "розширена практика відтворення" (див. рис. 2.2). Наприклад, перша спроба відтворення може бути зроблена після інтервалу в 1 сек, другий відтворення після 4 сек, третя за 9 сек, і так далі. Подальші дослідження показали, що розширення пошукових практика не тільки підвищує відтворення у нормальних індивідуумів, але це також може допомогти продуктивність пригадування у пацієнтів амнезією, наприклад пацієнтів з хворобою Альцгеймера (Camp & McKittrick, 1992; Broman, 2001). Цей самий принцип був адаптований і для інших різних реальних життєвих ситуаціях, наприклад для запам’ятовування імен людей, присутніх на засіданні (Морріс & Фріц, 2002).

Рис. 2.2. Розширена практика відтворення

 

Були запропоновані кілька пояснень переваги інтервального повторення над суцільним. Еббінгауз (1885) припустив, що в умовах суцільного заучування буде більша інтерференція (накладання) між послідовними елементами, тоді як часті перерви допоможуть відокремити елементи один від іншого. Пізніше теорія, запропонована Халлом (1943) припустила, що суцільне заучування призводить до наростання психічної втоми або певної загальмованості, внаслідок чого потрібен період спокою, щоб відновити здатність до запам’ятовування.

Більш нова теорія, відома як «гіпотеза кодування мінливості» (Андервуд, 1969), пояснює явище тим, що коли ми повертаємося до недавно згадуваного пункту, який ще свіжий в пам'яті, ми схильні просто оновлювати процес обробки інформації, який був використаний останній раз.

Проте, якщо зволікати з поверненням до повторення пункту, який частково забувається, то спосіб попередньої обробки втрачається, і тому швидше за все, ми будемо здійснювати обробку цього пункту як нового і по-іншому. Відповідно до цієї точки зору, інтервальне повторення дає більш різноманітні форми кодування і, таким чином, більш ускладнене формування маршрутів в памяті, з вищим потенціалом пошуку шляхів, що ведуть до даного пункту. «Гіпотеза кодування мінливості» може також допомогти пояснити ефективність розширення пошукових інтервалів, оскільки інтервалу часу, потрібний для забування попереднього способу обробки інформації зростає, так як матеріал стає більш ґрунтовно засвоєним. Шмідт і Бйорк (1992) припускають, що, для оптимального навчання, кожен інтервал повторення повинен бути достатньо довгим для того, щоб зробити відтворення достатньо складним не допускаючи при цьому безповоротної втрати елемента.

Вони обґрунтовують, що часткове забування, що відбувається в період між послідовними пригадуваннями створює додаткові можливості для навчання.

Хоча інтервальне повторення, як було переконливо встановлено, перевершує суцільне заучування на тривалих часових відрізках, було встановлено, що в ході одного навчального заняття (і протягом короткого часу після) суцільне заучування може насправді давати краще відтворення, в порівнянні з інтервальним повторенням, перевага якого стає очевидною в довших інтервалах між відтвореннями. (Glenberg & Леман, 1980). Навчання в реальному житті передбачає досить тривалі інтервали між заучуванням і використанням інформації (наприклад при повторенні в ніч перед іспитом), тому на практиці інтервальне повторення зазвичай буде кращою стратегією. Цікавий недавній висновок про те, що незважаючи на загальне перевагу інтервального повторення, більшість людей вважають, що інтенсивне заучування краще (Саймон & Бьорк, 2001), оскільки вона виробляє більш високу продуктивність під час самого навчального заняття. Це тимчасове благо, здається вводть в оману осіб, у прийнятті рішення щодо довгострокових стратегій навчання. Прорахунки такого роду зустрічаються досить часто і більш детально розглядаються в розділі 2.9.

Хоча було доведено, що інтервальне повторення як правило, більш ефективне, ніж інтенсивне суцільне заучування, в реальних умовах це перевага іноді може бути порушена з практичних міркувань. Наприклад, бувають ситуації, коли у нас є тільки обмежений період часу для вивчення (наприклад, коли у нас є тільки одна година, для підготовки перед іспитом); в таких випадках може бути краще використовувати весь цей час, а не робити перерви для перепочинку і інших справ. Знову ж таки, дуже зайнята людина може мати труднощі при включенні великої кількості окремих навчальних занять у її щоденний розклад. Ще одна проблема полягає в тому, що інтервальне повторення, очевидно, вимагає більшого часу в цілому (тобто загальний час, включаючи перерви), ніж суцільна навчання, і тому не може вважатись найбільш ефективним способом використання часу, якщо перерви не можуть бути використані для чогось вартого. Тому інтервальне повторення може створювати такого роду проблеми на практиці, і тут немає чіткої згоди щодо його цінності в умовах практичного навчання, наприклад, на шкільних заняттях. Демпстер (1988) переконаний, що вчителі повинні використовувати інтервальні принципи навчання, в той час як Ваш (1989) стверджує, що розташовані навчання є не дуже практичним у класній кімнаті, так як періодичне переривання заняття можуть бути незручними і можуть зробити процес навчання менш приємним. В цілому можна стверджувати, що інтервальне повторення, мабуть, найкращий варіант для більшості простих задач навчання в тих межах, наскільки ми можемо поєднати сесії з іншою нашою діяльністю, але воно не може бути реалізовано в деяких ситуаціях, таких як шкільний клас.