Грошовий оборот забезпечується певною масою грошей, величина якої є важливою характеристикою стану грошового обороту та ринкової кон’юнктури в цілому. Зміна грошової маси безпосередньо впливає на інтенсивність обороту грошей, на формування платоспроможного попиту, на кон’юнктуру ринків, а значить - на економічний розвиток. Тому регулювання грошової маси є ключовим напрямком державної грошово-кредитної політики. Завдяки цьому вивчення та правильне визначення маси грошей в обороті має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення.
Поняття грошової маси досить складне, поскільки складна сама категорія грошей, велика різноманітність їх форм та функцій. Не випадково в трактуванні змісту та показників виміру грошової маси є помітні розбіжності.
У зарубіжній літературі до 30-х рр. ХХст. панувало уявлення про грошову масу як сукупність залишків металевих грошей і розмінних банкнот у розпорядженні суб’єктів обороту. Всі інші грошові інструменти - нерозмінні банкноти, розмінна монета, депозитні вклади тощо - виділялися у поняття “засобів обігу” і не включалися в загальну масу грошей. Ситуація принципово змінилася після відміни золотомонетного стандарту.
У колишній радянській літературі аж до останніх років панувало уявлення про масу грошей як сукупний залишок знаків грошей (банкнот, казначейських білетів і розмінної монети) у розпорядженні суб’єктів обороту. Такі підходи суперечили принципам єдності та безперервності грошового обороту і піддавалися гострій критиці.
Саме життя теж довело (на Заході - раніше, в СРСР - пізніше) необхідність включати до грошової маси не тільки всі готівкові знаки, а й депозитні гроші - спочатку короткострокового характеру, а згодом - і довгострокового. Більше того, окремі сучасні економісти та центральні банки до грошової маси відносять будь-які активи, котрим властива певна ліквідність (облігації державних позик, векселі, страхові поліси тощо). Це зумовлено головним чином неоднозначними, суто емпіричними підходами до визначення самої суті грошей, яка може змінюватися залежно від цілей аналізу і використання певного елемента грошового обороту. Отже, і в саму грошову масу вони можуть включатися чи виключатися з неї відповідно до конкретної ситуації.
Разом з тим слід зауважити, що зарубіжна економічна наука та практика дали достатньо розгорнуте й обгрунтоване трактування і статистичне визначення грошової маси, які ефективно використовуються в регулятивній практиці. Перехід України до ринкової економіки робить надзвичайно актуальним вивчення і використання цього досвіду в нашій практиці.
Виходячи з викладеного вище розуміння суті грошей та грошового обороту, під грошовою масою слід розуміти всю сукупність запасів грошей у всіх їх формах, які знаходяться в розпорядженні суб’єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб’єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об'єднання, державні установи тощо, які мають у своєму розпорядженні готівкові гроші чи вклади на різних рахунках у комерційних банках[11].
Грошова масамає певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з точки зору практики її регулювання - динаміка руху обсягу та структури.
У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями: за ступенем “готовності” окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності; за формою грошових засобів (готівкові, депозитні); за розміщенням у суб'єктів грошового обороту; за територіальним розміщенням та ін.
Найбільшу складність має структуризація грошової маси за першим критерієм, оскільки немає однозначного розуміння ступеня ліквідності кожного її елемента, як і нема чіткого розмежування між власне грішми і високоліквідними фінансовими активами, які вже не є грішми. За цим критерієм наука і практика виділяють декілька елементів грошової маси, комбінацією яких можна визначати різні за складом і обсягом показники грошової маси, що називаються грошовими агрегатами.
Грошовий агрегат - це специфічний показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів в залежності від їх ліквідності. Кількість агрегатів, які використовуються в статистичній практиці окремих країн, не однакова, що спричинюється істотними відмінностями в елементному складі грошової маси, в спектрах активів, які розглядаються в національній практиці як гроші, в задачах використання грошової маси в регулятивних цілях. Так, в США застосовується 4 агрегати для визначення маси грошей, в Англії - 5, в Німеччині - 3.
В статистичній практиці України визначається і використовується для цілей аналізу і регулювання 4 грошових агрегати: М0, М1, М2, М3.
Агрегат М0 відображає масу готівки, яка знаходиться поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не включається.
Агрегат М1 - включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.
Агрегат М2 - включає гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунках, кошти на рахунках капітальних вкладнень та інших спеціальних рахунках.
Агрегат М3 - включає гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків.
Приведені грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількісно, а й якісно. Так, агрегат М1 виражає масу грошей, яка знаходиться безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу, і тому є найбільш ліквідною. Вона найтісніше пов'язана з товарною масою, що проходить процес реалізації, і безпосередньо впливає на ринкову кон'юнктуру. Саме тому цей агрегат знаходиться під найпильнішою увагою аналітиків та регулюючих органів.
Пильної уваги заслуговує також агрегат М0. Він має ті ж якісні характеристики, що й грошова маса агрегату М1, але оборот готівки здійснюється поза банками і тому регулювання і контроль за ним більш ускладнені.
В інших грошових агрегатах (М2, М3) враховані також запаси грошей у різних організаційних формах заощаджень (строкові депозити, ощадні сертифікати, трастові вклади тощо). Ці гроші тимчасово знаходяться в покої, виконуючи для їх власників функцію нагромадження вартості. Тому ліквідність грошової маси знижується з кожним наступним агрегатом. Найбільш ліквідними, найбільш готовими обслуговувати товарооборот, є гроші агрегату М0. Найнижчу ліквідність мають гроші агрегату М3, поскільки значна частина їх не може вступити в обіг без того, щоб власник заздолегіть не попередив про це банк і не поніс певних фінансових втрат.
Разом з тим агрегат М0 є найвужчим показником грошової маси, поскільки характеризує лише один її елемент - готівкову масу. Найширшим агрегатом є М3, поскільки він по суті включає всі елементи грошової маси, що знаходиться в обороті.
Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей зі сторони прояву її на балансі центрального банку. Тому цей показник інколи називають ще грішми центрального банку, який їх безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому рахунку і на загальну масу грошей.
Грошова база включає запаси всієї готівки, яка знаходиться в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках в центральному банку.
Величину грошової бази можна визначити за формулою:
Гб. = Гвип. + Рез.,
де Гвип. - сума готівки, випущеної центральним банком і не поверненої в його фонди; Рез. - сума грошових коштів (резервів), які знаходяться на кореспондентських рахунках банків у центральному банку. Перший елемент (Гвип.) грошової бази відрізняється кількісно від готівкового агрегату М0 - більший на суму готівки в касах банків. Другий елемент (Рез.) грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від безготівкового елементу грошових агрегатів М1, М2, М3. Він представляє собою суму зобов’язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові елементи грошових агрегатів представляють собою зобов’язання комерційних банків перед своїми клієнтами. Ці зобов’язання формуються комерційними банками як за рахунок коштів, одержаних від центрального банку, тобто за рахунок Рез., так і за рахунок створення грошей самими комерційними банками в процесі кредитної діяльності через механізм грошово-кредитного мультиплікатора (детально цей механізм буде розглянуто в § 2.7.). Тому безготівкові елементи грошових агрегатів значно більші за своїм обсягом від безготівкового елементу грошової бази. Завдяки цьому загальний обсяг кожного з грошових агрегатів (крім М0) перевищує обсяг грошової бази. Міра цього перевищення свідчить про величину грошово-кредитного мультиплікатора на рівні комерційних банків.
В Україні маса грошей в обороті після грошової реформи 1996р. характеризується високими темпами зростання та надмірно великою вагою в ній готівки, про що свідчать дані таб. №1.
Таблиця № 1.
Грошова маса, що обслуговує
грошовий оборот в Україні (на кінець року).
(в млн. грн.)
| Показники | ||||||||
| грошової маси | Сума | % до попер. р. | Сума | % до попер. р. | Сума | % до попер. р. | % до 1996р. | |
| Грошова база | 4882,0 | 7058,0 | 144,6 | 8625,0 | 121,9 | 11988,0 | 139,3 | 245,5 |
| Агрегат М0 | 4041,0 | 6132,0 | 151,7 | 7158,0 | 116,7 | 9583,0 | 133,9 | 237,1 |
| Агрегат М1 | 6315,0 | 9050,0 | 143,3 | 10331,0 | 114,1 | 14094,0 | 136,4 | 223,2 |
| Агрегат М2 | 9023,0 | 12448,0 | 137,9 | 15432,0 | 124,0 | 21714,0 | 140,7 | 240,6 |
| Агрегат М3 | 9364,0 | 12541,0 | 133,9 | 15705,0 | 125,3 | 22070,0 | 140,4 | 235,7 |
| в т.ч. готівка - сума | 4041,0 | 6132,0 | 151,7 | 7158,0 | 116,7 | 9583,0 | 133,9 | 237,1 |
| -пит. вага (%) | 43,1 | 48,9 | 113,4 | 45,5 | 93,0 | 43,4 | 95,3 | 100,0 |
Джерело: Бюлетень НБУ. -2000. -№1. -С.66,68.
Протягом 3-х післяреформових років грошова база та агрегати грошової маси зростали щорічно, збільшившись відповідно в 2,4 та в 2,3 рази. На фоні постійного скорочення реального обсягу валового внутрішнього продукту - на 5,1% за 3 роки - таке зростання грошової маси представляється надмірним і було спричинено високим рівнем бюджетного дефіциту та не досить жорсткою грошово-кредитною політикою центрального банку. Такі ножиці в динаміці грошової маси та обсягу суспільного виробництва не могли не вплинути на вартість грошей: гривня за 3 роки втратила 36,5% своєї внутрішньої вартості і 55,0% зовнішньої.[12]
Значний інтерес представляє структура грошової маси та її динаміка за 3 роки. Звертає на себе увагу надто високе (151,7%) зростання в 1997р. агрегата М0, внаслідок чого готівка в загальній масі грошей (по агрегату М3) зайняла майже 49%, що негативно характеризує структуру грошової маси і стан грошового обороту. Разом з тим ця тенденція призвела до скорочення рівня грошово-кредитного мультиплікатора, внаслідок чого в 1997р. агрегати М2 і М3 зростали значно повільніше, ніж грошова база, що мало певні антиінфляційні наслідки. В 1998 та 1999рр. структура грошової маси дещо покращилася: почала знижуватися питома вага готівки в широких грошах (в агрегаті М3), а збільшення грошової бази відбувалося повільніше ніж зростання широких грошей, що свідчить про поступове посилення ролі комерційних банків у формуванні грошової маси та в управлінні грошовим оборотом. Проте ця позитивна тенденція розвивається дуже повільно і питома вага готівки в загальній грошовій масі все ще залишається надмірно високою - 43,4% на початок 2000 року.
Швидкість обігу грошей.
Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).
Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:
V = 
, де
V - швидкість обігу грошей;
P - середній рівень цін на товари та послуги;
Q - фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді;
M - середня маса грошей, що знаходяться в обороті за даний період.
З наведеної формули слідує, що величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов’язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (P·Q) і обернено пропорційно - з обсягом маси грошей, що є в обороті.
Приклад. В Україні обсяг ВВП у 1998р. становив 103,9 млрд. грн. На початок року в обороті знаходилось (за агрегатом М3) 12,5 млрд. грн. і на кінець року - 15,7 млрд. грн., середньорічний обсяг - 14,1 млрд. грн. Середня швидкість обігу гривні (V) за 1998р. становила 7,3 разів (
). Середня тривалість одного обороту гривні склала 49,3 днів (
).
Визначений таким способом показник V характеризує перш за все інтенсивність використання запасу грошей в обороті (М) для оплати товарів та послуг, що реалізуються, тобто цей показник пов’язаний переважно з грошовим обігом. Тому величина V залежить перш за все від частоти і обсягів товарних трансакцій кожним суб’єктом грошового обороту. Проте й інші - нетоварні - платежі (фіскально-бюджетні, кредитні) теж впливають на показник швидкості обігу. Особливо помітний цей вплив у показнику середньої тривалості одного обороту гривні. Вона складається з тривалості зберігання грошей у розпорядженні безпосередніх покупців на ринках продуктів, а також з тривалості знаходження їх у розпорядженні фіскально-бюджетних установ, банків та інших фінансово-кредитних інститутів, через які розподіляється і перерозподіляється частина національного доходу як головного джерела формування платіжного попиту на ринках. Якщо ця друга група суб’єктів обороту затримує гроші у своєму розпорядженні, несвоєчасно здійснює платежі по своїх зобов’язаннях, то буде збільшуватися тривалість цієї частини обороту грошей і зменшуватися вся швидкість їх обігу.
Показник швидкості обігу грошей можна визначати і по інших критеріях, зокрема, по середній частоті використання грошової одиниці в оплаті доходів населення, тобто у формуванні національного доходу; по середній частоті використання грошової одиниці у здійсненні всіх видів платежів, тобто у формуванні всього грошового обороту, по частоті проходження готівки через каси банків. Перший з цих показників може бути визначений діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обороті. Кількісно він майже буде співпадати з показником V, визначеним по ВВП. Другий з них може бути визначений діленням загального обсягу грошового обороту на М. Цей показник буде істотно відрізнятись від показника V, визначеного за ВВП, поскільки в ньому будуть враховані всі нетоварні платежі (фіскально-бюджетні, кредитні, спекулятивні тощо). Поскільки офіційна статистика загальний обсяг грошового обороту не визначає, розрахувати цей показник V практично не представляється можливим. Третій показник може бути визначений діленням загального обсягу касових оборотів всіх комерційних банків за рік на середньорічну суму готівки в обороті.
Швидкість обігу грошей знаходиться під впливом багатьох факторів з різнонаправленим характером дії. Всі їх можна розподілити на 2 групи - ті, що діють на боці платоспроможного попиту, і ті, що діють на боці пропозиції. Серед факторів першої групи головними є зміна попиту на гроші, розвиток структури споживання, культурних потреб населення тощо. Серед факторів другої групи головними є розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку тощо.
Зміна попиту на гроші проявляється в зміні бажання економічних суб’єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей як високоліквідних активів. Якщо таке бажання збільшується, то витрачання грошей буде менш інтенсивним, ніж їх надходження, і грошовий обіг уповільниться. І навпаки, якщо попит на гроші зменшується, то витрачання їх буде більш інтенсивним ніж надходження і грошовий обіг прискориться. Тому швидкість обігу грошей та попит на гроші можна розглядати як два взаємопов’язаних показника з оберненою залежністю.
Вплив на швидкість обігу грошей з боку товарної пропозиції визначається головним чином інтенсивністю тих економічних процесів, які він обслуговує: змінами обсягу, структури і ефективності суспільного виробництва, величини і швидкості товарних потоків на стадії обміну, розвитком ринкових зв'язків, збалансованістю ринку та ін. Чим глибший поділ суспільної праці, вища її продуктивність, тим частіше і більше кожний виробник буде “викидати” товарів у сферу обігу, частіше продавати і купувати їх, спричинюючи прискорення обігу грошей. Але для цього потрібна належна збалансованість попиту і пропозиції на ринку, висока організованість ринкових відносин, коли виробник знає свого покупця ще до виходу з товаром на ринок. Велику роль у цьому відношенні відіграє розвиток маркетингу, що забезпечує максимальне прискорення товарних метаморфоз, а отже, й обігу грошей.
Зростання ефективності суспільного виробництва скорочує період нагромадження вартості для цілей відтворення, прискорюючи повернення в обіг грошей, що обслуговують цілі нагромадження в межах окремих індивідуальних капіталів. Величезну роль у подоланні стримуючого впливу грошових нагромаджень на обіг грошей відіграє розвиток кредитних відносин і банківської системи. Завдяки йому навіть незначні за обсягами нагромадження грошей знову направляються в сферу обігу, прискорюючи свій рух у межах обороту всього суспільного капіталу.
Певний вплив на швидкість грошового обігу справляє розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської справи (зокрема автоматизації безготівкових розрахунків), ринку цінних паперів тощо. Поліпшення справ на кожному з цих напрямів сприяє прискоренню доставки товарів від продавця до покупця і передачі грошей від платника до їх одержувача.
Разом з тим слід зазначити, що зміна швидкості грошового обігу не є дзеркальним відображенням зміни інтенсивності процесу суспільного відтворення. При зниженні останньої сповільнення обігу грошей відбувається лише до певної межі, поки його суб'єкти не відчують загрози знецінення грошей. За цією межею починають діяти фактори, що прискорюють обіг грошей. В умовах вільного ціноутворення споживачі починають прискорювати купівлю, щоб обігнати зростання цін і уникнути втрат від знецінення грошей. Починається купівля товарів “на всякий випадок”. Коли знецінення грошей досягає значних розмірів, виникає ажіотажний попит, “втеча” від грошей до товарів, що ще більше прискорює їх обіг і зумовлює подальше знецінення.
Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду - прискоренням чи уповільненням.
Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і тим самим впливає на платоспроможний попит і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу. Тому спостереження й аналіз її показників мають важливе значення для визначення напрямів і методів регулювання грошового обороту.
Зміна швидкості обігу грошей впливає на платоспроможний попит прямо пропорційно - при її збільшенні за умови сталості товарообороту платоспроможний попит відносно збільшується, і навпаки. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, що може мати позитивне значення в умовах збільшення обсягів товарообороту, коли зростаюча потреба в грошах задовольнятиметься без додаткового їх випуску. Проте за умови розбалансованості економіки, коли платоспроможний попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу виступає додатковим інфляційним фактором.
Уповільнення грошового обігу розширює місткість його сфери, тобто збільшує попит на гроші і зменшує платоспроможний попит, що позитивно впливає на його стан навіть при незмінності обсягу товарообороту. Тому заходи щодо сповільнення грошового обігу завжди включаються в антиінфляційні програми як їх складова частина, а економічна ситуація, що характеризується уповільненням обігу грошей, найсприятливіша для реформування грошової системи країни.
Швидкість обігу грошей - явище об’єктивне, надзвичайно складне і слабо піддається прогнозуванню та регулятивному впливу. Тому практика не виробила дійових інструментів оперативного регулювання швидкості обігу грошей для впливу на кон’юнктуру ринку. Не випадково, представники кількісної теорії грошей тривалий час старалися абстрагуватися від цього фактора впливу на економіку, вважаючи швидкість обігу грошей незмінною. Лише Дж. М. Кейнс довів безпідставність цього припущення і визнав, що швидкість обігу може істотно змінюватися і відчутно впливати на економіку. Тому абстрагування від цього фактору в економічних розрахунках, особливо в короткостроковій перспективі, недопустиме. Будучи пов’язаною оберненою залежністю з попитом на гроші, швидкість обігу грошей так же чутлива до зміни проценту, як і попит на гроші. Поскільки ж рівень проценту постійно і істотно коливається, швидкість обігу грошей, за Кейнсом, теж постійно і непрогнозовано змінюється. На цій підставі Кейнс взагалі поставив під сумнів реальність кількісної теорії грошей та можливість проведення ефективної монетарної політики і спрямував свої пошуки дієвих інструментів регулювання економіки у фіскально-бюджетну сферу.
М. Фрідмен - засновник сучасної монетаристської теорії - слідом за Кейнсом визнав здатність швидкості обігу грошей до коливання. Проте він не погодився з Кейнсом щодо неможливості їх прогнозувати, що дало йому підстави відновити приоритетну роль монетарної політики в державному регулюванні економіки. Передбачення зміни V дає можливість нейтралізувати її вплив на економіку шляхом адекватної зміни маси грошей в обороті. Наприклад, якщо V уповільнюється, то нейтралізувати його вплив на ринок можливо збільшенням пропозиції грошей, а якщо прискорюється - то зменшенням. Завдяки цьому вплив на масу грошей стає ефективним регулятивним заходом грошово-кредитної політики.
Закон грошового обігу.
Як зазначалося вище, грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів і підпорядковується своєму специфічному закону. Суть його полягає в тому, що протягом даного періоду часу для обігу необхідна лише певна, об’єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф = Мн, де Мф - фактична маса грошей в обігу, а Мн - об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн, - значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн - їх нестача.
Найскладнішим питанням у розумінні закону грошового обігу є трактування величини Мн. Це зумовлено значною різноманітністю форм грошей, що є в обігу, та багатофакторністю формування їх маси. У радянській навчальній літературі в поняття Мн включалася лише маса готівкових грошей. Це було наслідком обмеження грошового обігу тільки готівковою сферою й означало виключення сфери обігу депозитних грошей з під регулюючого впливу вимог об'єктивного економічного закону.
Якщо виходити з принципу монізму в трактуванні суті грошей, єдності процесу їх обігу, то необхідно визнати, що величина Мн включає в себе всі форми грошей, які обслуговують потреби обігу, а вимоги закону грошового обігу поширюються на всю його сферу - готівкову і безготівкову. Таке визначення набуває особливої актуальності за умов переходу до ринкової економіки, в межах якої вирішального значення набувають економічні методи регулювання грошового обороту як єдиного об'єкта.
Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою:
Мн = 
, де
P·Q - сума цін товарів, що реалізуються за певний період, V - середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.
Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит, і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Мн. Разом з тим в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов'язань, передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Однак не всі боргові зобов'язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей.
Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину Кн можна виразити так:
Мн = 
, де
åК - сума продажів товарів і послуг у кредит; åП - загальна сума платежів, строк оплати яких наступив; åВП - сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.
Величина Мн як об'єктивний центр, навколо якого змінюється Мф, за всіх умов (при різних економічних системах і різних формах грошей) визначається одними й тими ж факторами, що надає закону грошового обігу загального значення. Скрізь, де є гроші і грошовий обіг, об'єктивно діє і цей закон - закон вирівнювання Мф до рівня Мн. Проте зі зміною економічних умов та форм грошей у механізмі дії закону виникають певні особливості.
В умовах золотого стандарту вирівнювання Мф і Мн забезпечувалося автоматично. При нерівності Мф > Мн мінова вартість золотих грошей повинна знизитися порівняно з реальною вартістю, і власники їх, щоб не мати втрат, вилучали зайві суми грошей з обігу і направляли їх у скарби. І навпаки, при нерівності Мф < Мн, коли в обігу відчувалася недостача грошей, а мінова вартість золота зростала, власники скарбів спрямовували золото в обіг доти, доки не досягалося рівняння Мф = Мн.
З відміною золотого стандарту автоматичний механізм вирівнювання Мф і Мн зазнає суттєвих деформацій. Зміна величини Мф набуває тенденції випереджаючого зростання порівняно з Мн, оскільки випуск грошей без внутрішньої субстанціональної вартості приносить значний доход емітенту, хто б їм не був - державна казна, центральні чи комерційні банки. Це провокує бажання збільшувати пропозицію грошей за межі Мн. Автоматичне вирівнювання Мф і Мн обмежується вузькими рамками уповільнення обігу грошей. Вирішального значення у їх вирівнюванні набувають інструменти зовнішнього впливу на обіг грошей, передусім на їх масу. Проте характер і механізм такого впливу відрізняються залежно від характеру грошей - казначейські вони чи банківські.
Якщо сферу обігу обслуговують казначейські гроші, то порушення закону (Мф > Мн) стає хронічним, оскільки держава випускає їх у відповідності зі своїми потребами, а не з потребами обігу, які визначають величину Мн. Поступове знецінення грошей, розладнання їх обігу набувають постійного характеру і виступають зовнішнім проявом порушення закону грошового обігу. Отже, хронічне порушення закону Мн є закономірністю обігу казначейських грошей. Досягнення рівності між Мф і Мн за таких умов можливе тільки шляхом підвищення цін на товари і послуги, внаслідок чого збільшується Мн до фактично наявної маси грошей в обігу. Таким чином, знецінення грошових знаків є наслідком порушення закону Мн і проявом об'єктивності його дії в умовах обігу казначейських грошей.
Стримування зростання маси таких грошей з метою вирівнювання Мф з Мн можливе лише як тимчасове явище і може здійснюватися державними заходами, спрямованими на оздоровлення бюджету, ліквідацію чи зменшення його дефіциту до прийнятного рівня. Якби це завдання було вирішене остаточно і державі не потрібно було емітувати казначейські гроші для покриття своїх витрат, то це створило б передумови для забезпечення рівності Мф = Мн. Але водночас можна було б відмовитись і від казначейського механізму емісії і перейти до банківського механізму емісії, що надає грошам іншої якості.
При обслуговуванні обігу банківськими грошима розширюються можливості для вирівнювання Мф і Мн при збереженні сталості грошей. Вони зумовлені тим, що кредитний механізм емісії цих грошей містить у собі передумову повернення їх з обігу через погашення позичок. Якщо випуск грошей у країні прямо не використовується для покриття бюджетних витрат, а здійснюється виключно на основі банківського кредитування, то вимоги закону Мн можуть бути забезпечені завдяки дотриманню принципів і закономірностей кредитного процесу. Розширенням кредитування можна збільшити Мф до рівня Мн, оскільки обсяг виданих позичок певний час буде перевищувати обсяг погашених. Обмеженням кредитування розмір Мф можна зменшити до необхідного рівня, оскільки випереджаюче погашення позичок виключає частину грошей з обігу. Тут також діє певний автоматизм пристосування грошової маси до потреб обігу, проте він базується на економічно обгрунтованій кредитній політиці.
Отже, специфікою дії закону Мн в умовах обігу банківських грошей є те, що вже при випуску таких грошей створюються передумови для вилучення їх з обігу і підтримання грошової маси в обігу на об'єктивно необхідному рівні.
Закон грошового обігу був і є об’єктом активного дослідження в колишній радянській та в сучасній вітчизняній літературі з теорії грошей та грошового обігу. В сучасній західній літературі проблема балансування Мф і Мн взагалі не аналізується. Але не тому, що в розвинутих країнах ринкової економіки науковці не займаються дослідженням шляхів забезпечення стабільності грошей. Навпаки, ця проблема є там центральною. Проте вирішується вона з суто ринкових позицій - через регулювання співвідношення між попитом і пропозицією грошей на грошовому ринку. Такий підхід є більш плодотворним, поскільки попит на гроші має більш чітке і конкретне визначення, більш адресно-цільову прив’язку до суб’єктів обороту і їх мотиваційної поведінки, ніж показник Мн в механізмі закону грошового обігу (більш детально механізм балансування попиту і пропозиції грошей буде розглянуто в розд. 3).
