Особливості управління реальними інвестиціями

Як уже було зазначено, реальні інвестиції можуть здійснюватися у формі вкладень у нове будівництво, купівлю цілісних майнових комплексів, нове обладнання, розширення обсягів діяльності та її перепрофілювання і т. і. При цьому задача фінансового менеджменту полягає у пошуці окремих інвестиційних проектів, оцінці їх ефективності і виборі найбільш ефективних з них для реалізації.

В процесі аналізу інвестиційних проектів необхідно особливу увагу звертати на тривалість життєвого циклу проекту та його окремих стадій. Під життєвим циклом проекту розуміють проміжок часу від моменту появи проекту до моменту його ліквідації (а не запуску в експлуатацію, так як від життєвого циклу продукції в значній мірі залежить окупність і економічна ефективність інвестицій).

В проектному циклі можна виділити три основні стадії (рис. 8.5):

Згортання (ліквідація) або продаж іншому власнику

Інтенсивна експлуатація

Створення виробництва

Навчання персоналу

Маркетинг (підготовка ринку до виходу продукції)

Пусконалагод-жувальні роботи

Будівництво, закупівля і монтаж обладнання

Проектування

Відкриття фінансу-вання проекту

Ведення переговорів з учасни-ками проекту та заключення контрактів

Підготовка поперед-нього інформацій-ного мемо-рандуму

Оцінка потенцій-них учасни-ків проекту і можливих джерел фі-нансування

Детальне техніко-економічне дослід-ження проекту

Попередня техніко-економічна оцінка проекту

Визначення інвестицій-них можли-востей

 

 

 

· доінвестиційна або попередня стадія - фаза підготовки проекту та забезпечення його фінансування;

· інвестиційна стадія - фаза проектування і будівництва;

· експлуатаційна (виробнича) стадія - фаза експлуатації інвестицій-ного об'єкту. (У випадку диверсифікованого виробництва початком експлуатаційної стадії вважається дата початку виробництва і збуту хоча б одного виду продукції або послуг. Одночасно можуть продовжуватися роботи у відповідності з інвестиційним планом, пов¢язані з підготовкою виробництва і збуту інших видів продукції).

Обгрунтування доцільності реальних інвестицій здійснюється на попередній або доінвестиційній стадії. Помилки на цій стадії дорого коштують інвесторам. В ході доінвестиційного дослідження фінансовий менеджер повинен:

Ø оцінити загальні можливості реалізації проекту (на підставі попиту на продукцію на зовнішніх і внутрішніх ринках, наявної сировини для виробництва, характеру технологічних процесів, потреби у висококваліфікованих кадрах, строків реалізації проекту, рівня виробничих витрат і т.і.);

Ø проаналізувати різноманітні економічні альтернативи (ринки сировини і готової продукції, виробничі потужності і технологічні рішення, виробничу програму, стратегії маркетингу, матеріальні затрати і т.і.);

Ø економічно обгрунтувати ефективність проекту по варіанту, відібраному в ході попередньої оцінки.

Для оцінки ефективності реальних інвестицій використовують наступні показники:

1. Чиста теперішня (приведена) вартість (NPV) – характеризує загальний прибуток від реалізації інвестиційного проекту і визначається за формулою:

 

ЧТВ=ГП_д - І (8.1)

де ЧТВ – чиста теперішня вартість проекту;

ГП_д – сумарний дисконтований грошовий потік від експлуатації інвестиційного об’єкта (приведений до теперішньої вартості);

І – початкові інвестиції в проект.

2. Індекс прибутковості (IRR) – показує рівень віддачі інвесто-ваного капіталу і обчислюється за формулою:

	(8.2)

де І_пр – індекс прибутковості.

 

3. Строк окупності інвестицій – показує, скільки потрібно часу, щоб початкові інвестиції в проект повністю окупилися за рахунок генерованих проектом грошових потоків. Якщо щорічні грошові потоки рівномірні, строк окупності визначається за формулою:

(8.3)

де t_ОК – строк окупності проекту;

ГП_Щ – щорічний грошовий потік.

 

Якщо ж грошові потоки по роках суттєво відрізняються, необхідно робити більш точні розрахунки. Для отримання реальних результатів розраховується дисконтований період окупності, яких враховує теперішню вартість майбутніх грошових надходжень.

4. Внутрішня норма прибутковості інвестиційного проекту характеризує ставку дисконта, при якій сумарний дисконтований грошовий потік за весь строк експлуатації об’єкта дорівнює початковим інвестиціям. Іншими словами, це ставка дисконта, при якій ЧТВ = 0. Значення цього показника, як правило, знаходиться за допомогою спеціальних комп΄ютерних програм, або шляхом підбору. При цьому може використовуватися формула:

	(8.4)

де ВНП – внутрішня норма прибутковості проекту;

ЧТВd₁ – чиста теперішня вартість проекту розрахована з ура-хуванням ставки дисконту d₁;

ЧТВd₂ – чиста теперішня вартість проекту, розрахована з ура-хуванням ставки дисконту d₂;

d₁ – ставка дисконту, при якій ЧТВ > 0;

d₂ – ставка дисконту, при якій ЧТВ < 0.

Показник внутрішньої норми прибутковості визначається виключно для порівняння із середньозваженою ціною інвестиційних ресурсів і прийняття рішень щодо оптимізацій структури джерел фінансування.

Визначені показники ефективності інвестиційного проекту порівнюються з критеріальними значеннями.

.

Наступним етапом економічного обгрунтування інвестиційного проекту є визначення показників ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства після освоєння інвестицій (рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, оборотність капіталу, оборотність товарно-матеріальних запасів, ліквідність і т.і.) і порівняння їх з:

Ø середньогалузевими показниками;

Ø показниками конкурентів;

Ø показниками, прийнятними для окремих учасників інвестиційного проекту.

В процесі аналізу чутливості проекту розраховуються темп зміни чистої теперішньої вартості при зміні окремих вихідних параметрів на 5, 10, 15, 20 (і т. д.) відсотків і визначаються фактори, до яких проект

найбільш чутливий. За такими факторами потрібно здійснювати постійний контроль і своєчасно приймати відповідні управлінські заходи, спрямовані на зменшення імовірності небажаних змін в ході інвестиційного процесу.

Для оцінки ступеню інвестиційного ризику доцільно здійснювати аналіз сценаріїв розвитку проектів з урахуванням невизначеності умов його реалізації. Як правило, при цьому методі визначається чиста теперішня вартість проекту при песимістичному, найбільш імовірному (нормальному) і оптимістичному сценаріях розвитку подій. Більш ризикованим вважається той проект, у якого розмах варіації між оптимістичним і песимістичним прогнозами результату найбільший. Крім того, оцінюється інтегральний ефект інвестиційного проекту з урахуванням всіх можливих варіантів його розвитку за формулою:

	(8.5)

де	ЧТВінт	–	інтегральна очікувана чиста теперішня вартість інвестиційного проекту;
	ЧТВі	–	іиста теперішня вартість по і-ому сценарію розвитку проекту;
	Рі	–	імовірність розвитку проекту за і-им сценарієм.

Проект доцільно реалізовувати у тому випадку, коли сумарний очікуваний ефект позитивний.

Метод Монте-Карло дозволяє визначити імовірність отримання запланованих результатів шляхом моделювання багатьох сценаріїв розвитку подій в межах заданих параметрів ключових факторів. Механізм цього методу полягає у побудові прогнозної моделі фінансового результату інвестиційного проекту, визначенні ключових факторів впливу та встановленні їх максимального і мінімального значення за оцінками експертів. Крім того, задається кількість прогонів сценаріїв, тип зв’язку і розподілу значень ключових факторів. Сам процес імітаційного моделювання здійснюється за допомогою спеціальних комп’ютерних програм. Отримані результати імітаційного моделювання аналізуються менеджером по проектах. При цьому співставляються дані про очікувані втрати та доходи інвестора з урахуванням їх імовірності і приймається остаточне інвестиційне рішення.

Перевага показника чистої теперішньої вартості у порівнянні з іншими показниками ефективності полягає в цого адитивності, тобто можливості сумування ЧТВ різних проектів з метою оптимізації сукупного інвестиційного портфеля:

 

ЧТВ(А+В) = ЧТВ(А) + ЧТВ(В) (8.6)

 

де	ЧТВ(А+В)	–	сумарна чиста теперішня вартість проектів А і В;
	ЧТВ(А) і ЧТВ(В)	–	індивідуальна чиста теперішня вартість проектів А і В.

Показник внутрішньої норми прибутковості непридатний для порівняння альтернативних проектів. Він характеризує лише можливість компенсації затрат, пов’язаних з реалізацією інвести-ційного проекту, тобто ВНП (А+В) ВНП (А) +ВНП (В).

Важливого задачею фінансового менеджменту є формування оптимального інвестиційного портфеля. Методи оптимізації розподілу інвестицій між декількома проектами залежать від того, піддаються проекти подрібненню чи ні.

Якщо проекти піддаються подрібненню (тобто може бути реалізований як весь проект, так і окрема його частина на дольових засадах з іншими інвесторами), вибір проектів в інвестиційний портфель здійснюється за критерієм “максимізація індексу прибутковості”. Для цього по кожному проекту розраховується індекс прибутковості інвестицій і здійснюється ранжування проектів по мірі зменшення даного показника. В інвестиційний портфель включаються перші по рентабельності проекти, які можуть бути профінансовані в повному обсязі. Наступний проект включається в інвестиційний портфель за залишковим принципом, тобто лише та його частина, яка може бути профінансована.

У випадку, коли інвестиційні проекти не підлягають подрібненню, оптимальна комбінація проектів знаходиться шляхом послідовного розрахунку всіх можливих в межах наявних інвестиційних ресурсів комбінацій проектів. Та комбінація, яка максимізує чисту теперішню вартість інвестиційного портфелю, вважається оптимальною.