Принципи розробки інвестиційної політики

Сутність та форми інвестицій

У відповідності із Законом України "Про інвестиційну діяльність" інвестиції визначаються як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті якої може бути отримано прибуток або досягнуто соціальний ефект.

В залежності від виду вкладених інвестиційних ресурсів інвестиції можуть здійснюватися у формі:

Ø грошових коштів та цільових банківських вкладів;

Ø рухомого та нерухомого майна;

Ø ноу-хау;

Ø майнових прав і т.і

За формою одержання доходу інвестиції можна класифікувати на такі, що приносять матеріальні вигоди (грошові доходи, зменшення ризику, вихід на нові ринки збуту) і такі, що забезпечують соціальні вигоди (підвищення престижу підприємства, поліпшення умов праці та стану навколишнього середовища).

В залежності від напряму вкладень виділяють дві основні форми інвестицій: реальні і фінансові (рис. 8.1). Реальні інвестиції представляють собою вкладення коштів у основні і оборотні виробничі засоби, в тому числі в матеріальні і нематеріальні активи.

 

 

Рис. 8.1. Класифікація інвестицій за напрямками вкладень

 

Різновидом реальних інвестицій є інноваційна форма інвестицій, при якій кошти вкладаються у нововведення з метою запровадження останніх науково-технічних розробок та успішної протидії конкурентам на товарних ринках. Фазами інвестиційного процесу є:

Ø патентування ідеї;

Ø обгрунтування доцільності нововведень;

Ø експериментальне освоєння нововведень;

Ø доведення інноваційної ідеї до промислового виробництва;

Ø маркетинг нововведень;

Ø здійснення інноваційного проекту;

Ø реалізація продукції, виробленої в результаті нововведень.

Інноваційні інвестиції є дуже ризиковими. Їх реалізацією займаються спеціалізовані венчурні (ризикові) фірми. В залежності від джерел фінансування можуть застосовуватися різні форми венчуру:

1. Венчурні, інноваційні фірми створюються у формі акціонерного товариства і після широкої реклами інвестиційної ідеї у засобах масової інформації акумулюють для її реалізації кошти приватних та інституціональних інвесторів. Такий венчур інакше називається незалежним або чистим.

2. Венчурні інноваційні фірми створюються декількома підприємс-твами на дольових засадах і організаційно оформлюються у вигляді науково-дослідних консорціумів (зовнішній венчур).

3. Венчурні інноваційні фірми створюються інвестиційними ком-паніями і фондами, які спеціалізуються на реалізації інноваційних проектів.

4. Створюються внутрішні венчурні інноваційні відділи на великих підприємствах (науково-дослідницькі бюро, дослідно-конструкторські бюро, науково-промислові об'єднання).

Остання організаційна форма інновацій найчастіше застосовується вітчизняними підприємствами. Але вона має ряд серйозних недоліків. Так, зокрема, в періоди спаду виробництва на підприємстві фінансових ресурсів на нововведення не вистачає і інноваційний процес практично призупиняється. Крім того, відсутність конкуренції як стимулу інтенсифікації робіт не завжди забезпечує високу якість інноваційних продуктів.

Фінансові інвестиції представляють собою вкладення активів у різноманітні грошові та фондові інструменти. До грошових інструментів відносяться цільові або спеціальні банківські вклади, депозити, паї; а до фондових - цінні папери (акції, облігації, інвести-ційні та ощадні сертифікати, векселі і т.і.) та їх похідні (ф'ючерси, опціони, гаранти).

В залежності від характеру участі у процесі інвестування інвестиції можна класифікувати на:

Ø прямі;

Ø стратегічні;

Ø портфельні (опосередковані, непряміПри прямих інвестиціях інвестор приймає безпосередню участь у виборі об'єктів інвестування, не звертаючись до послуг посередників. Як правило, при цьому інвестор намагається заволодіти контрольним пакетом акцій підприємства, а вже після цього активно вкладати кошти в його подальший розвиток (стратегічні інвестиції).

Портфельні (непрямі) інвестиції здійснюються із залученням посередників - інституціональних інвесторів. В цьому випадку інвестор не має намірів щодо збільшення свого впливу на емітентів, а формує за допомогою посередників портфель цінних паперів, диверсифікований за видами фінансових інструментів.

Непряма форма управління інвестиціями доцільна у випадку, коли інвестор не має достатньої кваліфікації і інформації для вибору об'єктів інвестування і подальшого управління ними.

В залежності від періоду інвестування інвестиції діляться на:

Ø короткострокові - вкладення коштів на період, що не перевищує 1рік (в основному, це фінансові інвестиції);

Ø довгострокові - вкладення капіталу на період більше одного року.

За формами власності інвестиції бувають: державні, приватні, спільні, іноземні.

За регіональною ознакою інвестиції класифікують на: внутрішні (в межах країни) і зовнішні (закордонні).

За величиною ризику інвестиції бувають: неризикові (надійні), середньоризикові, ризикові, високоризикові (венчурні).

За цілями відтворювального процесу інвестиції діляться на:

Ø початкові або нетто-інвестиції – розмір вкладень у створення (купівлю) нового підприємства або виробництва;

Ø інвестиції на розширення діючого виробництва – розмір вкладень на введення додаткових складських приміщень, виробничих площ, основного технологічного обладнання;

Ø реінвестиції - направлення вільних коштів, отриманих від попередньої інвестиційної діяльності, на заміну основних засобів, раціоналізацію, зміну асортименту продукції, дивер-сифікацію, підготовку кадрів, НІОКР, охорону довкілля і т.і.;

Ø брутто-інвестиції – сумарні нетто-інвестиції і реінвестиції за весь період.

 

Класифікація реальних інвестиції в залежності від цілей відтворювального процесу схематично проілюстрована на рис. 8.2.

Перелічені класифікаційні ознаки на цьому не обмежуються. В залежності від цілей аналізу інвестицій як об'єкту управління фінан-совий менеджер повинен враховувати їх специфіку в залежності від:

Ø сфери інвестиційної діяльності підприємства (капітальне будів-ництво, екологічна сфера, інноваційна сфера, сфера обігу фінансового капіталу, сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності);

Ø функціональної спрямованості інвестицій (у розвідку корисних копалин, їх видобуток, виробництво, переробку, транспортування, збут і маркетинг);

Ø галузевої спрямованості вкладень (енергетика, транспорт, машинобудування, хімічна і нафтохімічна промисловість, медицина, сільське господарство і т.і.);

Ø необхідності здійснення інвестицій (обов'язкові, бажані, необов'язкові);

Ø джерел фінансування інвестицій (за рахунок власних, позикових і залучених коштів);

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 8.2. Класифікація інвестицій за цілями відтворювального процесу

Ø новизни одержуваних в результаті інвестування продуктів (цілком нові, удосконалені, відомі ринку);

Ø відношення до ринків збуту (інвестиції на утримання існуючого ринку чи його розширення в даній країні і за кордон);

Ø величини ефективності інвестиції (високоефективні, середньо-ефективні, малоефективні);

Ø часової структури грошових потоків (з постійним рухом, зі змінним рухом) і т.і.

Принципи розробки інвестиційної політики

Інвестиційна діяльність підприємства представляє собою сукупність практичних дій по здійсненню інвестицій у відповідності з обраною інвестиційною політикою. Головним суб'єктом інвестиційної діяльності в цьому випадку є само підприємство, яке виступає у ролі інвестора і приймає рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

В більшості випадків в одній особі суміщаються ініціатор інвестицій (генератор інвестиційної ідеї), інвестор і замовник (користувач) інвестиційного об'єкту. Крім того, учасниками інвестиційної діяльності є кредитори, інвестиційні посередники, підрядчики і т.і. Суб'єкти і об'єкти інвестиційної діяльності проілюст-ровано на рис. 8.3.

При розробці інвестиційної політики підприємства необхідно враховувати правові та економічні передумови інвестування коштів.

До правових передумов інвестиційної діяльності слід віднести право інвестора самостійно обирати напрями, види та обсяги інвестиційної діяльності, на свій власний розсуд формувати систему договірних взаємовідносин з будь-якими учасниками інвестиційної діяльності.

Серед економічних передумов інвестування потрібно особливо відмітити необхідність компенсації інвестору відмови від вико-ристання наявних коштів на поточне споживання, забезпечення вина-городи за ризик та обов'язкове відшкодування інвестиційних втрат.

інвестиційний дохід

інвестиції

Інвестиційні ризики

 

Розробка інвестиційної політики підприємства базується на наступних концепціях фінансового менеджменту:

1. Концепція грошових потоків -основана на визнанні активів як джерела майбутніх грошових потоків і передбачає:

Ø ідентифікацію грошових потоків від інвестування в окремі активи;

Ø оцінку факторів впливу на величину і структуру майбутніх грошових надходжень від інвестицій;

Ø вибір коефіцієнту дисконтування, що дозволяє співставити грошові потоки, які генеруються на різних стадіях інвестиційного процесу;

Ø оцінку ризиків, пов'язаних з грошовими потоками.

2. Концепція теперішньої вартості -витікає з об'єктивно існуючої нерівноцінності наявних і очікуваних грошових ресурсів із-за інфляції, ризику упущеної вигоди, уповільнення обороту коштів.

3. Концепція компромісу між ризиком і дохідністю -враховує, що із збільшенням рівня очікуваної дохідності інвестицій одночасно зростає ризик недоотримання цього доходу. Найчастіше у практиці фінансового менеджменту вирішується задача оптимального поєднання ризику і дохідності, хоча в окремі періоди можуть вирішуватися задачі максимізації інвестиційного доходу або мінімізації інвестиційних ризиків.

4. Концепція ціни капіталу -передбачає необхідність врахування вартості окремих інвестиційних ресурсів з метою забезпечення їх найбільш оптимальної структури за критерієм мінімізації середньозваженої ціни капіталу.

5. Концепція ефективності ринку капіталу -полягає в тому, що при своєчасному і достатньому інформаційному забезпеченні ринкові ціни фінансових інструментів відповідають їх внутрішній (реальній) вартості. Виходячи з цієї концепції, фінансові менеджери можуть орієнтуватися на ринкові ціни фінансових інструментів, обгрунтовуючи необхідність їх включення в інвестиційний портфель.

6. Концепція асиметричної інформації -враховує той факт, що окремі учасники інвестиційної діяльності можуть володіти конфіденціальною інформацією і використовувати її при прийнятті інвестиційних рішень.

7. Концепція альтернативних затрат ­- виходить із необхідності враховувати розмір упущеної вигоди інвестора у випадку, коли він обирає один напрям вкладення коштів і відмовляється від альтернативних варіантів інвестування.

8. Концепція агентських угод -передбачає необхідність свідомо йти на додаткові агентські витрати у випадку, коли інвестиційні посередники краще знають кон'юнктуру інвестиційного ринку і можуть більш ефективно управляти інвестиційним портфелем, ніж сам інвестор.

Основна мета інвестиційної політики полягає у забезпеченні найбільш ефективних шляхів розширення активів підприємства. Для її реалізації в рамках фінансового менеджменту вирішується наступне коло задач:

Ø досягнення високих темпів росту капіталу і поточних доходів від інвестицій (на окремих стадіях інвестиційного процесу може ставитися задача збереження інвестованого капіталу);

Ø мінімізація інвестиційних ризиків за допомогою методів і прийомів ризик-менеджменту;

Ø забезпечення ліквідності інвестицій шляхом зменшення строків реалізації інвестиційних проектів, вкладення інвестицій лише у високоліквідні фінансові інструменти.

Розробка інвестиційної політики починається з дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозування кон'юнктури інвестиційного ринку. На підставі отриманих результатів та виходячи із основних стратегічних задач економічного розвитку підприємства, визначаються стратегічні напрямки його інвестиційної діяльності.

Так, зокрема, на стадії створення підприємства значні початкові інвестиції вкладаються у формування його матеріально-технічної бази. Після введення виробничих об'єктів в експлуатацію зростає потреба в інвестиціях для створення запасів сировини, готової продукції, незавершеного виробництва. Одночасно значні кошти повинні вкладатися у проведення комплексу активних маркетингових заходів.

У випадку, коли підприємство вже вийшло на стабільні обсяги виробництва і реалізації, воно може значну частину свого прибутку реінвестувати у фінансові інструменти з метою отримання додаткового прибутку. На цій стадії розвитку підприємства пріоритетним напрямком його інвестиційної діяльності стає формування диверсифікованого інвестиційного портфеля. А у випадку, коли підприємство майже повністю вичерпало ресурс свого розвитку за рахунок початкових інвестицій, зростає потреба у інвестиційних ресурсах на модернізацію засобів виробництва, товарну і регіональну диверсифікацію. Вчасна зміна пріоритетів інвестиційної діяльності дозволяє підприємству уникнути занепаду і ліквідації.

Загальноприйнятою схемою фінансування інвестиційної діяльності підприємства є покриття початкових капіталовкладень за рахунок акціонерного або пайового капіталу та довгострокових кредитів і задоволення потреби в оборотному капіталі за рахунок додаткових короткострокових і середньострокових банківських позик.

При реальному інвестуванні обсяг інвестиційних ресурсів залежить від розміру інвестиційних проектів, а при інвестуванні у фінансові інструменти - від розміру наявних вільних коштів інвестора. Для задоволення інвестиційних потреб підприємства можуть залучатися фінансові ресурси із внутрішніх і зовнішніх джерел (рис. 8.4).

До основних методів фінансування інвестицій відносяться:

Ø Повне самофінансування -передбачає здійснення інвестування виключно за рахунок власних внутрішніх джерел. Але у зв'язку із обмеженістю внутрішніх фінансових ресурсів цей метод має обмежену сферу застосування і використовується для реалізації невеликих інвестиційних проектів, а також при фінансовому інвестуванні.

Ø Акціонування - передбачає широкомасштабне залучення зовнішніх фінансових ресурсів шляхом емісії акцій підприємства. Як правило, цей метод фінансування інвестицій використовується для здійснення широкомасштабної модернізації виробничих потужностей, регіональної та товарної диверсифікації. В окремих випадках, коли ринкова ціна кредитних ресурсів є дуже високою, доцільно збільшувати частку акціонерного капіталу шляхом випуску додаткових акцій.

Ø Позикове фінансування - використовується при інвестуванні капіталу у інвестиційні об'єкти з високою дохідністю і швидкою окупністю. За рахунок довгострокових банківських кредитів, як правило, покривається частина початкових капіталовкладень. Для підприємства вигідно, коли погашення суми основного боргу відкладається на стадію експлуатації. Короткострокові банківські кредити залучаються для створення товарно-матеріальних запасів, а комерційні кредити постачальників дозволяють прискорювати фінансовий цикл підприємства і зменшувати загальну потребу у інвестиційних ресурсах.

Ø Лізинг (оперативний, фінансовий, компенсаційний) - використовується у випадках, коли власних фінансових ресурсів для придбання основних виробничих засобів недостатньо, або коли мова йде про інвестиції в проекти з невеликим життєвим циклом та високим рівнем змінюваності технологій.

Найчастіше на практиці застосовується не один метод фінансування, а комбінація різних способів. Таке фінансування називається змішаним.

Останнім часом в країнах з ринковою економікою великого поширення набув метод проектного фінансування.

Це один із способів позикового фінансування, при якому реальність отримання грошового потоку забезпечується шляхом виявлення і розподілу всього комплексу пов'язаних з проектом ризиків між його учасниками (підрядчиками, фінансовими організаціями-кредиторами, державними органами, постачаль-никами сировини, споживачами готової продукції) і т.і. В залежності від того, яку частку ризику приймає на себе кредитор, виділяють три форми проектного фінансування: з повним регресом на позичальника, без будь-якого регресу, з обмеженим регресом. Під регресом розуміють вимогу погасити позичені гроші.

 

 

 

 

Рис. 8.4. Структура джерел інвестиційних ресурсів підприємства

В процесі розробки стратегії фінансуванні інвестицій важливо не просто визначити можливі джерела і методи фінансування, але й забезпечити оптимальну структуру інвестиційних ресурсів.

При недотриманні перелічених критеріїв у підприємства-інвестора можуть виникнути серйозні проблеми: уповільнення будівельно-мон-тажних робіт із-за дефіциту грошових коштів на стадії виробництва; необхідність залучення додаткових кредитів під високі проценти; зменшення обсягів поставок і недовикористання наявних виробничих потужностей на стадії експлуатації; низька ефективність інвестицій при високій середньозваженій ціні інвестованого капіталу і т.і.

В умовах постійної змінюваності факторів зовнішнього середовища з метою своєчасного корегування інвестиційних процесів потрібно здійснювати постійний моніторинг інвестиційної діяльності. До основних напрямків контролю з боку фінансового менеджера слід віднести:

Ø формування інвестиційних ресурсів та їх своєчасне розміщення у інвестиційні активи;

Ø виконання окремих етапів інвестиційного проекту;

Ø поточну ефективність інвестицій;

Ø оперативне управління інвестиційним портфелем і т.і.

Якщо в процесі контролю за ходом інвестиційних процесів виявляється неможливість їх нормалізації за допомогою управлінських заходів, приймається рішення про "вихід" з інвестиційної програми. Це може здійснюватися шляхом:

¨ відмови від реалізації інвестиційного проекту ще до початку будівельно-монтажних робіт;

¨ продажу об'єкта незавершеного будівництва, залучення додаткового пайового або акціонерного капіталу з метою зменшення частки інвестора;

¨ продажу окремих видів активів або всього інвестиційного об'єкту як цілісного майнового комплексу.

У випадку інвестування коштів у фінансові інструменти аналогічний "вихід" може здійснюватися шляхом своєчасної конвертації фінансових інструментів у грошові активи з метою мінімізації подальших фінансових втрат інвестора.