Тема2:Антична художня культура 4 страница

Проте вже до кінця 7 століття до н. е. килимовий стиль поступається чорнофігурному вазопису, який досягає розквіту в 6 столітті до н. е. Тепер зображення наносили густим чорним лаком і підфарбовували глину вохрою, від чого після обпалу вона набувала червоного відтінку. Одним з найбільш майстерних вазописців в техніці чорнофігурного вазопису, чиї ім'я дійшло до нас, був гончар Ексекій, який творив близько 550—530 років до н. е. Знаменитий кілікс «Діоніс у човні», тондо якого зображує Діоніса в човні під виноградним гроном, оточеного дельфінами. Зворотна сторона чаші вкрита очима, які мали захистити того, хто пив з кілікса від пристріту. Тут зображено легенду про те, як пірати вирішили продати Діоніса в рабство, не знаючи, хто він такий. Коли корабель вийшов в море, по палубі текло вино, щоглу обвили виноградні лози і з'явились хижі тварини — супутники Діоніса. Налякані пірати рятувались, стрибаючи у воду, проте не долітаючи до неї, перетворювались на дельфінів.

В середині 6 століття до н. е. вазописці створили техніку червонофігурного вазопису. Тепер вільна від зображень поверхня вкривалась чорним лаком, а фігури промальовувались тонким пензлем. Під час обпалу вони набували вохристого відтінку. В техніці червонофігурного вазопису працював сучасник Ексекія Евфімід, представник групи вазопісців-піонерів. Добре відома амфора Евфіміда, на одному боці якої зображено святкування на честь Діоніса, а на зворотній — Гектора, його батька царя Пріама та царицю Гекубу. Одяг, зачіски та обладунки Гектора вазописець зобразив такими, які побутували в сучасну йому добу. Цар Пріам постає згорбленим старцем, який промовляє останні слова напуття синові. Таким чином, Евфімід зображує героїчну сцену міфології як звичайну родинну подію із життя стародавніх греків.

Період класики

Наступний класичний період виявився періодом розквіту грецької цивілізації в цілому, а 5-4 століття до н. е. часом найбільших досягнень. В цей час перші позиції в еллінському світі займають Стародавні Афіни, чому значною мірою сприяло становлення демократії. Ідеї усвідомлення афінянами себе повноправними громадянами свого полісу знайшли своє відображення у творах Софокла, Евріпіда, Есхіла, трагедії яких сприяли успішному розвитку давньогрецького театрального мистецтва. Багато в чому саме театр, будучи загальнодоступним, виховував патріотизм та громадянськість афінян.

Багато для розвитку живопису, його вдосконалення зробили такі майстри, як Аглаофон, Полігнот, Паррасій та інші.

Розквіт скульптури та архітектури

Одночасно в мистецтві повною мірою втілився ідеал людини-героя, довершеної фізично та духовно. Більшість скульптур дійшла до нас у більш пізніх римських копіях. Серед тих, що збереглись, чільне місце посідає скульптура Дельфійський візничий, створена близько 470 до н. е. Молодий чоловік зображений в повний зріст, одягнений в довгий хітон, перев'язаний поясом на талії із віжками в руках. Хвилясті складки його одягу нагадують каннелюри доричної колони, проте його обличчя з очима із кольорового каміння набуває живості та одухотвореності. Образ Дельфійського візничого уособлює ідеал довершеної людини, рівної героям епоса.

В період ранньої класики 5 століття до н. е. майстри успішно вирішують проблему синтезу архітектури та скульптури. Вони виступають як два рівні, доповнюючі один одне види мистецтва. Скульптурні композиції фронтонів Храму Зевса в Олімпії (470—465 роки до н. е.) — найкращий тому приклад. На одному з них зображена сцена боротьби між Пелопсом та Еномаєм, яка поклала початок античним Олімпійським змаганням. Сюжетом скульптурної сцени на другому фронтоні слугувала битва грецьких героїв із кентаврами — кентавромахія. В центрі фронтона розташована висока фігура бога Аполлона, з обох боків від нього зображені кентаври під час боротьби з героями. Обличчя останніх спокійні та мужні, вони демонструють силу духу та впевненість у своїй перемозі. Весь задум скульптурної композиції символізує перемогу розумного початку, уособленого в Аполлоні та грецьких героях, над неприборканими силами природи, втіленими в кентаврах. Розташування груп надзвичайно тонко продумане. Драматизм поступово наростає до центру, і раптом Аполлон своїм власним жестом неначе зупиняє цей хаос.

Велике досягнення саме класичного періоду давньогрецького мистецтва — мистецтво рельєфу. Найвідоміша пам'ятка цього виду пластики — рельєф Народення Афродіти (470—460 до н. е., також відомий як «Трон Людовізі»), ціла композиція, складена трьома рельєфами, виконаними на пароському мармурі. На центральному рельєфі зображено сам момент народження богині із морської піни. Дві двічини притримують Афродіту та прикривають її тіло тонкою тканиною. На одній із бокових плит зображена дівчина, яка грає на флейті, на іншій — жінка в такій самій позі, але довгому одязі, вона запалює пахощі на честь Афродіти. Надзвичайно простими прийомами скульптор досягає неперевершеної поетичності сцени.

Середина і третя чверть 5 століття до н. е. — час, коли творили провідні майстри в історії давньогрецької пластики, серед яких Мирон, Поліклет Старший та Фідій. Їх твори дійшли до нас тільки в римських копіях 1-2 століть нашої ери. Найбільш прославлена робота Мирона — «Дискобол» (460—450 роки до н. е.). Юний атлет зображений в той момент, коли він збирається метнути диск. Його рука відведена назад, здається, ще момент — і юнак штовхне снаряд далеко вперед. Мирон, якого цікавила проблема передачі руху, вловив момент, який лежить між помахом руки та самим кидком. Цей стан дозволив майстру передати не якийсь певний рух атлета, але передати міць внутрішньої напруги, необхідної для перемоги.

Поліклета Старшого із Аргоса (не варто плутати із Поліклетом Молодшим, архітектором театру в Епідаврі) цікавив образ ідеальної людини-героя, переможця. Скульптор приділяв значної уваги пропорціям людського тіла. У своєму трактаті «Канон» він із математичною точністю розрахував співвідношення частин тіла між собою, створивши таким чином ідеал краси, гідний наслідування. Свій ідеал чоловічого тіла Поліклет втілив у бронзовій статуї «Дорифор» (450—440 роки до н. е.), яка зображує юнака зі списом. Стримана сила атлета і водночас готовність до подвигу віддзеркалюють образ людини-громадянина, який так високо цінили стародавні греки. Фізична, а отже й внутрішня, довершеність Дорифора стверджує думку про людину як вінця всього сущого.

Однією з вершин світової художньої культури і донині залишається архітектурно-скульптурний ансамбль Афінського акрополя, будівництво якого пов'язане із іменем афінського державного діяча Перикла та надзвичайно талановитого скульптора Фідія. На скелі Акрополя, де вже в мікенську добу існувало розбудоване місто, в 6 столітті до н. е. звели численні громадські споруди, знищені під час греко-персидських воєн. Проте в середині 5 століття до н. е. — золоту добу Афін — з ініціативи Перикла розгортається грандіозний проект забудови Акрополя.

У будівництві задіяли найкращих художників і витратили величезні кошти. Будівельниками Акрополя називають давньогрецьких архітекторів Іктіна, Каллікрата і Мнесікла. Великий скульптор Фідій виконував скульптурне оздоблення і разом з Периклом спостерігав за будівництвом Парфенона — справжнього шедевра класичного мистецтва. Парфенон являє собою мармуровий доричний периптер, в його наосі, оточеному з трьох сторін двоярусною колонадою, встановили хрисоелефантинну статую роботи Фідія «Афіна Парфенос».

В цей самий час на Афінському акрополі постали Ерехтейон (на місці суперечки Афіни та Посейдона за право володіння Аттикою), Пропілеї (парадний вхід на Акрополь), Храм Ніки Аптерос (амфіпростильний храм з двома іонічними портика по чотири колони), Пінакотека — перший художній музей у світі. Над усім архітектурним ансамблем Акрополя височіла колосальна бронзова статуя Афіни Промахос роботи Фідія (побачити її можна було з моря від мису Суніон і слугувала вона маяком кораблям, що прямували в Афіни).

Видатними представниками давньогрецької скульптури доби пізньої класики були Праксітель ("Афродіта Кнідська", "Афродіта Коська"), Евфранор (Лета з Аполлоном та Артемідою")та йнші.

Елліністичний період

Елліністичний період пов'язаний, в першу чергу, із походами Александра Македонського, внаслідок чого греки краще познайомились із культурою Сходу — Єгипту, Вавилону, Індії. Пізнаючи неосяжність землі, людина відчула себе піщинкою у складній системі світобудови. Безсилля перед долею та оточуючим світом породжувало в людині трагічне світовідчуття, це спонукало її звернути увагу на власні буденні переживання. В добу еллінізму також виникла низка художніх шкіл, в мистецькій манері яких відчувався вплив Сходу.

Продовжує розвиватися архітектура, на яку впливали як традиції Сходу, так й зміна соціально-економічного та політичному стану речей. Одним з відомих представник елліністичної архітектури був Філон.

Справжнім шедевром елліністичного мистецтва можна вважати статую богині перемоги Ніки, встановлену в святилищі на острові Самотракі близько 190 до н. е. Богиня стояла на постаменті, виконаному у формі носу корабля, на прямовисній скелі над морем. Мокрий одяг обліпив її одяг, демонструючи неперевершену пластику тіла. Долаючи пориви вітру, богиня гордо лине вперед, уособлюючи торжество перемоги. Титанічний образ Ніки Самофракійської здається самою стихією, не менш сильною, аніж та, якій вона опирається.

Тема боротьби знайшла своє відображення й в ансамблі рельєфів, що прикрашали вівтар Зевса, побудований у Пергамі близько 180 до н. е. — більш відомий як Пергамський вівтар. Вздовж його цоколя довжиною 120 метрів тягнулися рельєфи зі сценами боротьби олімпійських богів з титанами — гігантомахія. Завдяки високій техніці рельєфу скульптури досягли цікавої світлотіньової гри, яка створювала відповідний емоційний настрій. Драматизм боротьби виражений і в різноманітності рухів, ракурсів, поз персонажів. Створюється враження, неначе всі вони поєднанні в один живий гігантський вузол із людських тіл, коней, зміїних хвостів, крил тощо.

Центральними образами стають Зевс та Афіна, які власне ведуть боротьбу із гігантами. Зевс вражає блискавками одразу кількох супротивників і продовжує боротьбу із Порфірионом. Його тіло — тіло надлюдини, наділене нереальною, перебільшеною мускулатурою, від здається зосередженням енергії та сили всієї битви. Більш драматична сцена боротьби Афіни, яка міцно тримає гіганта Алкіноя за волосся. Безпорадність його фігури надає відчуття трагізму всій композиції.

Відштовхуючись від сюжетів, сповнених драматизму, елліністичні майстри звертались також до ідеалів класичного періоду. Так, близько 120 до н. е. скульпутор Александр із Антіохії створив статую Афродити (у давньоримській міфології їй відповідала Венера). За назвою острова Мілос, на якому статуя була знайдена, вона отримала своє ім'я — Венери Мілоської. Напівоголене, ледь зігнуте, пластичне тіло богині сповнене спокоєм та стриманою силою. Її чистий ідеальний профіль веде нас до ідеалів 5 століття до н. е. доби «золотого століття Перикла».

Наприкінці 1 століття до н. е. Еллада майже цілком була завойована Римом, відтак провідна роль перейшла до останнього, хоча вся давньоримська цивілізація вибудовувалась на великих досягненнях стародавніх греків.