Після встановлення ОС комп’ютер можна налагодити для роботи в мережі.
(Мережа – група пристроїв (комп’ютерів), з’єднаних між собою з метою спільного доступу до інформації і ресурсів. Спільними можуть бути принтери, документи і точки доступу до Інтернет).
Основні компоненти мережі:
ПК, сервери, мережні пристрої і кабелі.
Вони поділяються на 4 основні категорії:
Вузли – це пристрої, які безпосередньо відправляють і приймають повідомлення у мережі. На них встановлюється ПЗ, за допомогою якого люди використовують периферійні пристрої з мережі. Мають свою IP-адресу. Наприклад, ПК, принтери, під’єднані до вузлів.
Периферійні пристрої, що використовуються спільно, під’єднуються до мережі не безпосередньо, а через вузли. Наприклад, принтери, сканери, камери, під’єднані локально.
Мережні пристрої з’єднують вузли між собою, здійснюють обмін даними і контролюють мережний трафік. Наприклад, концентратори, комутатори, маршрутизатори.
Мережеве оточення з’єднують між собою вузли і мережні пристрої. Може бути провідним (мідні і оптичні кабельні зв’язки) або використовувати безпровідну технологію зв’язку.
Ролі комп’ютерів у мережі
Всі комп’ютери, які під’єднані до мережі і безпосередньо беруть участь в обміні даними, вважаються вузлами. Вузли можуть приймати і відправляти повідомлення до мережі. У модемних мережах комп’ютерні вузли можуть працювати як клієнт (мережевий пристрій у клієнт-серверній архітектурі, що звертається до певної служби на сервері. Комп’ютер, який використовується для доступу в Інтернет, є клієнтом, а веб-сайт, до якого йде звернення, є сервером), сервер або і те і інше. Роль комп’ютера у мережі визначається ПЗ.
Сервери – це вузли з встановленим ПЗ, що дозволяє надавати іншим мережним вузлам інформацію (наприклад, доступ до електронної пошти або веб-сторінок). Для роботи кожної служби необхідне окреме серверне ПЗ. Наприклад, для роботи веб-служб у мережі на вузлі має бути встановлене ПЗ веб-сервера.
Клієнти – це комп’ютерні вузли з встановленим ПЗ, яке дозволяє запитувати і відображати отриману з сервера інформацію. Наприклад, оглядач Internet Explorer.
Комп’ютер з серверним ПЗ може одночасно обслуговувати один або кілька клієнтів.
Крім того, на одному комп’ютері можна паралельно встановити кілка типів серверного ПЗ. У невеликих мережах одному комп’ютеру доводиться виступати в якості файлового сервера, веб-сервера і сервера електронної пошти.
Крім того, на одному комп’ютері можна запускати кілька типів клієнтського ПЗ. Необхідно встановити клієнтське ПЗ для кожної служби. При наявності кількох клієнтів вузол зможе одночасно під’єднуватись до кількох серверів. Наприклад, у користувача є можливість перевіряти електронну пошту, проглядати веб-сторінку, обмінюватись миттєвими повідомленнями і слухати інтернет-радіо.
Для фізичного під’єднання до мережі необхідно мати мережевий адаптер. (Мережевий адаптер – це частина апаратного забезпечення, яка дозволяє комп’ютеру під’єднуватись до мережі. Він може бути вбудований у материнську плату або встановлений окремо в вигляді плати розширення).
Крім фізичного під’єднанння для роботи комп’ютера в мережі необхідно налагодити операційну систему. У більшості випадків у якості цієї мережі виступає Інтернет (глобальна всесвітня ІР-мережа). Для ідентифікації кожного комп’ютера в такій мережі використовується адреса міжмережного протоколу (Internet Protocol – IP. Протокол мережевого рівня у стеку протоколів ТСР/ІР дозволяє об’єднати різнорідні мережі. В ІР передбачені функції адресації, вказання типів мережевих служб, фрагментації і повторної збірки пакетів, а також засоби безпеки). Щоб комп’ютер зміг обмінюватись даними через ІР-мережу, необхідно правильно налагодити три таких параметри:
IP-адреса (адреса міжмережевого протоколу. 32-бітне двійкове число, поділене на 4 групи по 8 біт, що називаються октетами. IP-адреса являє собою формат логічної адресації, який може використовуватись для позначення адрес джерел і отримувачів, а з протоколами маршрутизації – для пересилання пакетів з однієї мережі в іншу) – унікальний показник комп’ютера у глобальній мережі;
Маска підмережі – параметр, який дозволяє визначити мережу, до якої він під’єднаний;
Основний шлюз – пристрій у локальній підмережі, через який локальна підмережа і комп’ютер підключаються до Інтернет або іншої мережі.
IP-адресу комп’ютера налагоджують вручну або присвоюють автоматично за допомогою іншого пристрою.
Будь-який комп’ютер можна підключити через локальну мережу до інших комп’ютерів організації і через глобальну мережу Інтернет – до комп’ютерів всієї земної кулі. Доступ до інших комп’ютерів локальної комп’ютерної мережі (ЛКМ) університету здійснюється через системну папку Сетевое окружение на Робочому столі. Всі комп’ютери ЛКМ розділені на робочі групи: за територіальною ознакою, за спільною метою, за використанням спільних мережевих ресурсів, відповідно до адміністративної структури університету тощо. Кожна робоча група має своє ім’я. У вікні папки Сетевое окружение відображені всі доступні комп’ютери робочої групи. Спеціальна папка Вся сеть дозволяє встановити зв’язок з комп’ютерами інших робочих груп (якщо є відповідний дозвіл).
Для доступу до дисків і папок на іншому комп’ютері мережі слід у папці Сетевое окружение вибрати папку Вся сеть. При частому використанні спільного ресурсу, йому можна присвоїти ім’я і працювати як із звичайним диском. Такий диск називається мережевим. Для його створення використовується кнопка Подключение сетевого диска, при цьому відкривається діалогове вікно, в якому задається буква диску і шлях до цього ресурсу. Шлях має вид \\ імя комп’ютера\папка. Якщо встановити прапорець Автоматически подключать при входе в систему цей ресурс буде підключатися до ПК користувача щоразу при завантаженні ОС Windows. Для від’єднання мережевих дисків використовується команда Отключение сетевого диска.
