VII. Професійна кооперація

7.1. Соціальний педагог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших професій, які використовують ті самі або інші наукові методи, він має виявляти повагу до наукових шкіл і напрямів. Соціальний педагог цінує професійну компетентність, високу культуру та ерудицію, відповідальне ставлення до справи колег та представників інших професій. Якщо ж соціальний пе­дагог виявить ненауковість чи неетичність у професійній діяльності колеги, він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль соціальний педагог може виступити з об'єктивною, аргументованою критикою роботи колеги у психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика на адресу колеги являється суб'єктивною, упередженою, він має право звернутися до Комісії з етики, висновок якої може використати для спростування несправедливих оцінок чи критики.

7.2. Соціальний педагог не може застосовувати маніпулятивні методи для здобуття прихильності і привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Про досягнуті результати в теоретичній і практичній діяльності він зобов'язаний інформувати психолого-педагогічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професійної діяльності досвідом.

7.3. Розв'язуючи конкретні завдання обстеження, консультування і лікування людей, соціальний педагог вирішує, чи може він використати знання, технічні й адміністративні можливості інших фахівців на благо клієнта та за згодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його раніше. Соціальний педагог бере відповідальність за клієнта, лише переконавшись, що той не має клієнту­рних стосунків з іншими соціального педагогами.

7.4. Соціальний педагог забезпечує персонал адекватною інформацією про клієнтів, які користуються його послугами, передає у розпорядження колег тільки надійні й валідизовані психологічні методи, технічний інструментарій і відкриття. Всі професійні взаємини будуються на основі Закону про авторські права.

7.5. У вирішенні спірних питань соціальний педагог керується положеннями даного Етичного кодексу. Арбітром може бути Комісія з етики.

ЕТИКА СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ —

норми етичної поведінки спеціалістів із соціально-педагогічної роботи, які є основою їхньої професійної діяльності з метою розвитку потенціалу та можливостей особистості, а також задово­лення людських потреб.

Професійна діяльність соціального працівника базується на трьох фундаментальних положеннях: повага до людини, визнання її безумовної цінності, незалежно від реальних досягнень і поведінки особистості; людина — унікальна соціальна істота, яка реалізує свою унікальність у стосунках з іншими людьми та залежить від них у розвитку своєї унікальності; людині одвічно притаманна здатність до змін, покращення свого життя, зростання, а звідси — прагнення до свободи вибору, прийняття рішень.

Принципові орієнтири для фахівців з питань професійної діяльності, виконання службових обов'язків, організації взаємодії з клієнтами; шляхи розв'язання моральних проблем та прийняття найбільш адекватного професійного рішення в етичних питаннях закріплені Етичним кодексом спеціалістів із соціальної роботи (соціальних працівників і соціальних педагогів) України, прийняття якого було ініційовано Українською асоціацією соціальних педагогів і спеціалістів із соціальної роботи в 2003 р.. В основу цього документа покладений вітчизняний досвід і міжнародні етичні принципи й стандарти соціальної роботи, що визначені на загальних зборах Міжнародної Федерації соціальних працівників (ІР8\У) у м. Коломбо (Шри-Ланка) 6—8 липня 1994 р.

Етичним принципами діяльності спеціалістів із соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю є: поважання гідності кожної людини; пріоритетність інтересів клієнтів; толерантність та гуманізм; довіра та взаємодія у вирішенні проблем клієнта; доступність послуг; орієнтованість на потребу клієнтів, залучення їх до процесу позитивних змін; відповідальність за дотримання норм професійної етики.

Основними категоріями етики соціальної роботи є професійні етичні стосунки, етична свідомість, етичні дії та професійний обов'язок спеціаліста. Соціально-педагогічна робота належить до таких видів професійної діяльності, де не тільки професійні знання, уміння та навички, а насамперед особистісні якості спеціаліста значною мірою визначають ефективність та успішність його роботи.

Особистісні та моральні якості працівника соціальної сфери, а також і соціального педагога: чесність (якщо з огляду на об'єктивні причини соціальний працівник не впевнений у позитивному кінцевому результаті, він повинен попередити про це клієнта, щоб у подальшому не викликати нарікань з його боку); совість (як моральна відповідальність за свою поведінку, вчинки, що виконує функцію регулятора поведінки як у професійному плані, так і в особистих вчинках: своєрідна пересторога від формального підходу в процесі професійних дій); об'єктивність соціального працівника полягає у беземоційному ставленні до клієнта та його індивідуальних якостей; справедливість (оцінка діяльності колег має враховувати об'єктивні та суб'єктивні фактори та ні в якому разі не перебільшувати або применшувати заслуги й недоліки колег); тактовність (вміння соціального працівника дотримуватись міри, визначених моральних норм, врахувати обставини, наслідки своїх вчинків тощо); уважність і спостережливість (ці якості дозволяють враховувати найменші зміни в настрої, самопочутті клієнта, що дуже позитивно вплине на подальшу роботу, дозволить скоригувати обраний план дій);

терпимість (прийняття клієнта таким, яким він є: з його інтересами, нахилами, сильними та слабкими сторонами, певним способом життя); витримка та стриманість (вміння стримано реагувати на подібні емоційні вияви з метою надання клієнтові ефективної допомоги); любов до людей (спілкуючись із клієнтом, соціальний працівник мусить побачити в ньому позитивні якості, намагатися змінити в клієнта думку про самого себе й таким чином сприяти позитивній трансформації особистості); самокритичність (вміння аналізувати свої вчинки, професійну діяльність, бачити помилки та шляхи їх подолання, допомагає соціальному працівникові самовдосконалюватись у своїй професійній діяльності); терпіння (вміння відкоригувати свої негативні емоції та почуття, спрямувавши їх у конструктивне русло з метою позитивної мотивації на подальшу співпрацю); комунікабельність (спілкуючись із клієнтом, соціальний працівник має змогу дізнатися про його проблеми, очікування та надії; завдяки спілкуванню можна виробити план спільних дій, вчасно скоригувати можливі шляхи розв'язання проблеми, спрогнозувати очікувані результати); оптимізм (джерело впевненості в соціальній справедливості, здатності людини до постійного саморозвитку та самовдосконалення); сила волі (свідома вольова спрямованість на виконання об'єктивно необхідних дій, здатність адекватно оцінювати перешкоди, доводити розпочату справу до логічного завершення); емпатія (здатність соціального працівника/соціального педагога розуміти свого клієнта та співчувати йому, дивитись на ситуацію його очима); прагнення до самовдосконалення (постійне бажання до професійного зростання, вдосконалення практичних умінь і навичок, здобуття нових теоретичних знань, духовного та морального розвитку); творче мислення (соціальна робота не має цілком однакових ситуацій та ідентичних випадків, кожне звернення — це унікальний випадок).

Виходячи з положень Етичного кодексу спеціалістів із соціальної роботи України, можна визначити такі норми етичної поведінки соціального працівника/соціального педагога стосовно клієнтів (особи, групи, суспільства): поважати особистість клієнта і гарантувати захист його гідності та прав незалежно від походження, статі, віку та внеску в суспільний і соціальний розвиток; намагатися зрозуміти кожного клієнта, з'ясовувати всі чинники щодо проблеми, яка виникла; пропонувати оптимальні види професійної діяльності або соціальної послуги; безпека клієнтів — перша умова здійснення діяльності спеціалістів із соціальної роботи; допомагати всім клієнтам однаково; відповідати за свої дії; підтримувати право клієнта на взаємодію, яка ґрунтується на довірі, співчутті та збереженні конфіденційності; клієнти мають право на зміну власних переконань і життєвих уподобань без будь-якого тиску з боку соціальних працівників (крім соціальних ситуацій, коли клієнти не усвідомлюють небезпеки для себе та близького соціального оточення); визнавати та поважати наміри, відповідальність клієнтів щодо рішення, яке прийняте; якщо неможливо надати відповідну соціальну послугу, спеціалісти із соціальної роботи зобов'язані повідомити про це клієнтів таким чином, щоб залишити за ними право на свободу дій.

Літ.: Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи, затверджений Українською асоціацією соціальних педагогів та спеціалістів із соціальної роботи, Державною соціальною службою для сім'ї, дітей та молоді, Лігою соціальних пра­цівників України, Міністерством України у справах молоді та спорту (№ 1965 від 09.09.2005); Медведева Г. П. Зтика социальной работьі: Учеб. пособие для студентов вьісших учеб. заведений. — М., 1999. — 208 с; Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. /1. Д. Звєрєва, О. В. Безпалько, С. Я. Хар­ченко та ін.; За заг. ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. — К.: Наук, світ, 2003. — 233 с; Соціальні служби— родині: Розвиток нових підходів в Україні / За ред. І. М Григи Т. В. Семигіної. — К., 2003. — 128 с.

Звєрєва І. Д.