На цьому етапі – психологічна готовність до праці

- колискові

- казки

- загадки

- ігри (готують їжу, печуть хліб…

У 7 років у селі хлопчики надівали штани і він ставав погоничем, пас телят овець. Дівчині пов”язували запаску і називали її прялею, бо починали вчити прясти.

2) Помічний або визначальний (7-15 р)

Активні помічники батьків. Праця хлопчиків і дівчаток дедалі розмежовується, стає розгалуженішою. Дбали про навчання дітей ткацтву, столярству, ковальству, мулярству.

3) Основний (15 – 20)

Завершальний етап. Коли юнак або дівчина може розпочати цілком самостійну трудову діяльність.

4) Підлітки готували і відзначали трудові громадські і родинні свята разом з дорослими.

5) Велика увага – результатам праці.

Про це свідчить культ хліба в народному світогляді. Хліб увійшов в життя як головний результат людської праці і основний продукт харчування. Хліб супроводжував різні обряди.

6) Народна педагогіка прищеплювала дітям любов до землі, навчаючи їх любити землю всією душею.

7) Толока.

8) Промисли: рибальство, гончарство, обробка шкіри, мисливство, лісові промисли (гриби, ягоди, смола, жолуді, лікарські рослини).

 

СИСТЕМА ТРУДОВОГО ВИХОВАННЯ.

- трудове навчання (з елементами політехнічної освіти);

- різноманітні види дитячої праці;

- профорієнтація.

Трудове навчання.

Трудове навчання (як процес) - це спеціально організований процес, спрямований на вироблення в учнів трудових умінь і навичок, оволодіння практичними прийомами трудової діяльності.

Трудове навчання (як урок) – навчальний предмет, який є однією із найважливіших складових частин системи політехнічного навчання і трудового виховання учнів.

На уроках трудового навчання вчителю необхідно формувати:

Моральну готовність до праці – це усвідомлення обов”язку і бажання працювати на користь інших і собі, товариська взаємодопомога,колективізм повага до людей праці.

Психологічну готовність до праці – бажання працювати, проявляти ініціативу, творчість, розуміння, що без праці неможливо повноцінно жити.

Практичну готовність – вміння працювати, планувати свою роботу, організовувати свою роботу в колективі, використовувати засоби праці.

Враховуючи вікові особливості дітей вчитель повинен уміло поєднувати працю з елементами гри, поступово ускладнювати трудовий процес і наближати його до продуктивної праці.

Політехнічний принцип трудового навчання визначає ознайомлення школярів з предметами праці, знаряддями праці, діяльністю людини в праці і продуктами праці, процесом виробництва.

Уроки праці.

Діти отримують систему знань, умінь, навичок оволодіння якими сприяє формуванню готовності до вибору професії, до праці на підприємстві в майбутньому.

1-4 кл. – діти оволодівають необхідними в житті елементарними прийомами ручної праці з різними матеріалами, вирощування сільськогосподарських рослин, кімнатних рослин, ремонт навчальних, наочних посібників, виготовлення іграшок, елементарними навичками вишивання, плетіння, діти виготовляють годівниці та інш.

5-9 кл. – учні отримують більш грунтовну трудову підготовку. Отримують знання і практичні вміння обробки металу, дерева, знайомляться з основами електротехніки, роботи з металами, графічної грамоти (дівчатка – шиття, домогосподарства), отримують поняття про головні галузі народного господарства.

 

Види дитячої праці.

1.Навчальна праця.

На думку Ушинського – це найскладніший вид праці. Для дитини він ще тяжкий тим що він довгочасний, кропіткий і його результати тяжче визначити, вони майже недоступні дитині. Але вчитель повинен пояснити дітям, що навчання – це їхня серйозна праця, яка вимагає серйозних зусиль. Кожна праця має результат, матеріальний продукт. Продуктом навчальної праці є знання, уміння, навички.

Навчальна праця повинна бути посильною. Якщо вона непосильна, то це надломлює дитячий організм, викликає відразу до навчання. Тому вчителю необхідно визначити:

- вікові, індивідуальні особливості кожної дитини;

- готовність кожної дитини до навчання;

- знати особливості дитячої уваги та мислення;

- дотримуватись режиму навчальної праці та відпочинку

Головне завдання навчальної праці – навчити дитину вчитись, озброїти її методикою і технікою навчальної праці, дати можливість самому здобувати знання.

Знання, уміння, навички, що отримують діти на уроках позитивно впливають на готовність школярів до суспільно-корисної праці, являються хорошою базою для підготовки учнів до майбутньої трудової діяльності.

Важливе значення для майбутньої трудової діяльності має і те, що учні на уроках навчаються працювати з підручниками, довідковою літературою, комп”ютерною технікою. В процесі навчальної праці формується культура розумової праці, виховуються такі якості, як дисциплінованість, організованість та ін.

 

2.Позанавчальна робота.

1) Збори, лінійки, ранки, присвячені праці.

2) Виховні години про працю і професії.

3) Екскурсії на виробництво.

4) Зустрічі з людьми різних професій.

5) Заняття в гуртках.

 

3.Виробнича, продуктивна праця.

- вирощування сільськогосподарських продуктів на шкільній ділянці;

- робота в шкільних майстернях за замовленням;

- робота в шкільних бригадах, лісництвах,

на полях колгоспів, радгоспів;

- робота в цехах виробничих комбінатів;

- виробнича практика.

 

Діти бачать результат праці.

Спілкуючись з дорослими в процесі праці, дитина бере з них приклад, навчається співробітничати, погоджувати з ними свої дії, підпорядковувати їх досягненню спільної мети.

Особливу увагу слід звернути на охорону праці дітей, забезпечення виконання правил технічної безпеки.

4. Суспільно-корисна праця.

Це цілеспрямована, свідома, планомірна, добровільна діяльність, яка мае чітко виражену суспільну значимість.

Це може бути:

- благоустрій подвір”я;

- ремонт школи, навчального обладнання;

- допомога дорослим;

- допомога інвалідам, ветеранам;

- шефство над молодшими школярами та інш.

У процесі суспільно-корисної праці в учнів формуються такі моральні якості, як відповідальність, дисциплінованість, взаємодопомога, бережливе ставлення до суспільної власності, творча активність, самостійність. Крім цього школярі розвиваються і розумово, і естетично, і фізично.

Суспільно-корисна праця повинна бути систематичною. Це забезпечується не тільки вибором справи, але й чітким плануванням, в якому повинні бути і зміст суспільно-корисної праці, і місце праці, і відповідальні за її організацію та виконання.

Суспільно-корисна праця проводиться при дотриманні санітарно-гігієніч-них норм і правил техніки безпеки.

5.Самообслуговування.

“Самообслуговування – найпростіший вид побутової праці, з нього звичайно розпочинається трудове виховання, і надалі воно стає обов’язком і звичкою кожної людини незалежно від того, якою продуктивною працею вона зайнята…

На кожному етапі розвитку дитини ми встановлюємо коло її обов’язків із самообслуговування, навчаємо її виконувати ці обов’язки, добиваючись регулярності праці, а також того, щоб самообслуговування стало обов’язком усіх без винятку.” (В.О.Сухомлинський,“Павлиська середня школа”)

Праця по самообслуговуванню поділяється на домашню і шкільну.

Самообслуговування в школі допомагає дитині краще адаптуватись до нових умов, повніше реалізувати себе, відчути причетність до суспільних справ. Це сприяє виробленню в них стійких звичок тримати все в порядку, формує звичку працювати.

Всі учні, відповідно до віку, повинні чергувати у класі, в школі, в їдальні, слідкувати за чистотою і благоустроєм шкільного подвір´я, спортивної площадки, дають лад підручникам, бібліотечним книгам, навчальним посібникам, поливають квіти та інш.

Засвоюючи найпростіші вміння і навички та оволодіваючи найпростішими видами самообслуговування, дитина починає поважати свою і чужу працю.

Робота по самообслуговуванню триває і вдома.З цією метою батьки привчають дітей:

- обходити себе (прибирати постіль, тримати у чистоті робочий куточок, тримати у належному стані одяг, взуття);

- допомагати прибрати оселю, помити посуд;

- робити дрібні покупки;

- допомагати поратися на городі, у саду;

- збирати у лісі ягоди, гриби, лікарські рослини;

- допомагати в приготуванні їжі, в пранні та інша робота.