Модуль І. МІЖНАРОДНЕ КОСМІЧНЕ ПРАВО
Лекція 2 Міжнародно-правовий режим космічного простору
1. Визначення основних термінів і понять міжнародного космічного права.
2. Делімітація повітряного та космічного просторів.
3. Правовий режим геостаціонарної орбіти.
4. Правовий режим небесних тіл.
Література: [2, 3, 46].
Визначення основних термінів і понять міжнародного космічного права
космічний простір - простір за межами земної атмосфери, включаючи Місяць та інші небесні тіла...“ [ Словарь международного космического права / Под ред. В.С. Верещетина.- М.: МО, 1992.- с. 115‑116, 52 ]. На цей час нижня межа космічного простору встановлюється міжнародним звичаєм і становить 100‑110 км над поверхнею Світового океану. Множину норм міжнародного космічного права, що вміщено в основних договорах з космосу, застосовують незалежно від того, де мала місце відповідна подія. Однак вже стаття ІІ Договір про космос (1967 р.) (Договір про принципи діяльності держав з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла) визначає особливий характер космічного простору, що не може підпадати під юрисдикцію будь-якої з держав (“...не підлягає національному привласненню ані шляхом проголошення... суверенітету..., ані будь-якими іншими засобами” [7]) на відміну від простору повітряного, тобто простору, що знаходиться як під суверенітетом відповідних держав, так і над відкритим морем. А делімітація космічного простору надзвичайно важлива з огляду на необхідність здійснення відповідного регулювання приватної діяльності в космічному просторі, за що держава несе міжнародну відповідальність згідно зі статтею VI того самого Договору: “держави-учасниці Договору несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі‚ включаючи Місяць та інші небесні тіла, незалежно від того‚ провадиться вона урядовими органами чи неурядовими юридичними особами, і забезпечують дотримання національної діяльності положенням, що містяться в цьому Договорі” [7]. Тому встановлення меж космічного простору є, по суті, встановленням меж національної відповідальності щодо контролю за діяльністю приватних організацій і підприємств. До того ж делімітація космічного простору щільно пов’язана з ще одною актуальною проблемою – справедливим розподілом геостаціонарної орбіти, яку визнано міжнародною спільнотою обмеженим природним ресурсом і на частки якої, що знаходяться над національними територіями, мають претензії деякі екваторіальні країни.
космічна діяльність - діяльність з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла. Космічна діяльність повинна здійснюватись відповідно до міжнародного права, включаючи Статут ООН, в інтересах підтримки міжнародного миру та безпеки, розвитку міжнародного співробітництва та взаєморозуміння. Вперше словосполучення “космічна діяльність” з’являється в резолюції ГА ООН 2221 (ХХІ) 19 грудня 1966 року [ 47]. В міжнародно-правових документах зустрічаються також поняття “національна космічна діяльність”, “мирна космічна діяльність”, “воєнна космічна діяльність”, “діяльність в космічному просторі”. Однак їх міжнародно-правових визначень не існує, як не існує і визначення поняття “космічна діяльність ”. у той же час космічну діяльністьтреба відрізняти від діяльності, пов’язаної з дослідженням та використанням космічного простору, оскільки остання за сферою охоплення значно ширше і не завжди регламентується міжнародним правом, залишаючись у значній мірі в сфері дії національного законодавства та міжнародного цивільного права [52].
космічний об’єкт -технічний засіб (апарат), створений людиною і призначений для дослідження в космічному просторі, включаючи Місяць і планети Сонячної системи [52].
Центральним поняттям, навколо якого формуються правові механізми відповідальності, є поняття “запускаюча держава”.
У Договорі про космос 1967 року у зв’язку з встановленням міжнародної відповідальності держави за усю національну діяльність з дослідження та використання космічного простору ст. VІI зазначає, що такою державою є “кожна держава-учасниця Договору, яка здійснює або організує запуск об’єкта в космічний простір...", а також “кожна держава-учасниця Договору, з території або з установок якої здійснюється запуск об’єкта...” [7]. Таким чином, фактично не наводячи терміну “запускаюча держава”, Договор дає опосередковане визначення такої держави, що згодом і підтверд-жує п/п “с” ст. I Конвенції про відповідальність 1972 року: “термін “запускаюча держава” означає: і) держава, яка запускає або організує запуск космічного об’єкта; іі) держава, з території або з установок якої здійснюється запуск космічного об’єкта” [9].
