Лекція 2. Теоретичні основи управління

ПЛАН:

1. Сутність, види і завдання управління.

2. Управлінський процес і його елементи.

3. Технології соціального управління.

4. Ефективність управління.

1. Сутність, види і завдання управління

Менеджмент є особливою формою управлінської діяльності.

Термін «управління» стався від староруської слова «управа», тобто здатність з чимось керуватися. У загальному значенні під ним розуміється діяльність з упорядкування процесів, що протікають в природі, техніці та суспільстві, усунення їх ентропії (дезорганізації),зниження невизначеності та приведення в потрібне стан з урахуванням тенденцій їх розвитку та зміни середовища (для різних її типів потрібні свої способи керування). Іншими словами, управління повинне забезпечувати впорядкованість відповідної системи, її цілісність, нормальне функціонування і розвиток.

Управління буває:

- природничим, - Природне керування направлено на процеси, що протікають в природі, наприклад розвиток рослин, рух водних потоків і т. д.

- технічним. - До технічного відноситься керування рукотворними об'єктами, скажімо автомобілем, прокатним постави та ін.

- соціальним Об'єктом соціального управління є люди, їх відносини, поведінку. Кожна людина має індивідуальним характером, особистісними якостями, психологічними особливостями і т. д. Тому його реакція на управлінський вплив буде суб'єктивна і не завжди передбачувана, а отже, соціальне управління не може бути чисто раціональним (у чому його найважливіша відмінність від технічного).

Це ставить особливі вимоги до його методів, їх різноманітності, унікальності, індивідуалізації, розумному поєднанню формальних і неформальних норм і правил, використання особливих механізмів впливу на людей (субординація, контроль, стимулювання та ін.).

Класифікація соціального управління:

1. за рівнем (людство; держави; регіони; галузі, організації, їх частини (підрозділу), групи людей, індивіди);

2. за сферою (державне, політичне, господарське та т. п.);

3. за змістом (загальне управління; управління організацією технологічних процесів; управління людьми; управління інформацією; управління поведінкою фірми на ринку; управління трансакціями, наприклад закупівлями, збутом, укладанням контрактів; управління фінансовими потоками та ін.);

4. за джерелом основоположних рішень - зовнішнє (нав'язане) або ініціативне (внутрішнє) управління, а також самоврядування;

5. за способом здійснення управлінського впливу - особисте або довірче (через посередників, документи);

6. за методом вироблення управлінських рішень - науковий (рішення приймаються на основі спеціальних досліджень) або емпіричне (виходячи з узагальнення поверхневих фактів і явищ);

7. ситуаційне (з урахуванням що складається стану справ) або стратегічне, реалізує заздалегідь заплановані дії;

8. за способом взаємодії із середовищем - адаптивне (пристосовуються до неї) або конкурентне (нав'язує власну лінію); по спрямованості (на процес, на результат, на запобігання майбутніх проблем).

9. Особливою різновидом соціального управління є господарське. Воно сформувалося у зв'язку з необхідністю координації виробничої діяльності людей.

Господарське управління двох видів:

1. - оперативне (тактичне) полягає: у забезпеченні умов поточної діяльності фірми; у відновленні постійно порушує рівновагу між окремими її елементами, між нею в цілому і зовнішнім середовищем; в організації діяльності працівників щодо досягнення поставлених цілей;

2. - стратегічне - забезпечує розвиток і вдосконалення фірми, переведення її в якісно і кількісно інший стан. Історія знає кілька типів господарського управління. Традиційне було властиве докапіталістичний епосі, покоїлося на звичаях, слабо регламентувалося правилами і процедурами, не мало правових основ. Управлінські функції здійснювалися главами патріархальних родин, майстрами тощо на основі особистої влади. Підприємницьке управління виникло в епоху зародження капіталізму, здійснювалося власником по відношенню до найманим працівникам. Як і традиційне, воно нічим не регламентувалося. В індустріальну епоху виникло менеджерське управління, відокремлене від власності, що здійснювалося спеціально підготовленими й навченими управлінцями, які створюють ієрархію. На її вищих рівнях приймаються спільні рішення, а на низових-відбувається керівництво людьми і виробничими процесами. У постіндустріальну епоху його змінило системне управління, в якому брали участь не тільки менеджери, але і фахівці, а також частково допоміжний персонал. У інформаційну епоху системне управління, мабуть, буде поступово переростати в самоврядування. Менеджерське і системне управління, а почасти і самоврядування повинні бути інституціонального (офіційно визначатися права і обов'язки учасників, їх відповідальність і т. д.).

2. Управлінський процес і його елементи

Управління як діяльність реалізується в сукупності управлінських процесів, тобто цілеспрямованих рішень і дій, здійснюваних менеджерами в певній послідовності та комбінації.

Будь-яка управлінська діяльність складається з наступних етапів:

1. отримання і аналіз інформації;

2. вироблення і прийняття рішень;

3. організація їх виконання;

4. контроль, оцінка отриманих результатів,

5. внесення корективів у хід подальшої роботи;

6. винагороду або покарання виконавців.

Ці процеси розвиваються й удосконалюються разом з організацією. Вони бувають первинними і похідними; одноступінчасті і багатоступінчатими; швидкоплинним і тривалими; повними і неповними; регулярними і нерегулярними; своєчасними і запізнюється і т. п.

Управлінські процеси містять як жорсткі (формальні) елементи, наприклад правила, процедури, офіційні повноваження, так і м'які, такі, як стиль керівництва, організаційні цінності та ін. Особливості управлінських процесів визначаються як об'єктивними (характер і сфера діяльності організації або підрозділу, їх структура та ін.), Так і суб'єктивними (інтереси керівництва та персоналу, неформальні зв'язки і т. п.) факторами. У сукупності такі процеси утворюють цикл, що складається з взаємозв'язаних фаз:

¾ прийняття рішення (визначення мети та програми дій);

¾ виконання (вплив на елементи організації);

¾ збір, обробка, аналіз і контроль інформації, необхідна коригування (зворотній зв'язок).

Метою конкретного управлінського процесу є зміна або, навпаки, збереження управлінської ситуації, тобто такої сукупності обставин, які роблять (можуть надати в майбутньому) позитивне або негативне вплив на організацію.

До елементів процесу управління відносяться:

- управлінська праця, яка реалізується у певному результаті (рішенні), її предмет та засоби. Предметом і продуктом праці в управлінні є інформація про існуючу проблему і способи її подолання.

- Засобами управлінської праці служить все те, що сприяє здійсненню операцій з інформацією, - від комп'ютерів, телефонів, авторучки і паперу до органів людського тіла.

Управлінська праця являє собою сукупність дій та операцій, за допомогою яких менеджер забезпечує підготовку та реалізацію окремих рішень. Така праця вимагає ініціативності (і одночасно вміння підкорятися), підвищеної відповідальності.

Адміністративна праця є долею в основному керівників. Вона пов'язана з виконанням таких видів робіт, як розпорядництво (доведення в усному та письмовому вигляді прийнятих рішень до виконавців), інструктування, контроль та координація діяльності підлеглих, їх оцінка, мотивація, проведення зборів і нарад, прийом відвідувачів,ведення ділових переговорів, відповіді на листи і телефонні дзвінки,обхід робочих місць.

За типом воно може бути наказом, рекомендації, поради, осудженням, похвалою та ін. За формою вплив буває безпосереднім або опосередкованим, явним або неявним, м'яким або жорстким. За способом передачі впливу поділяються на офіційні і неофіційні.

Операторна праця спрямована на технічне забезпечення виробничих і управлінських процесів необхідною інформацією. Ця праця випадає на долю фахівців і технічних виконавців. Частина його, строго кажучи, не відноситься до розумовому, тому для його характеристики іноді використовують термін «нефізичної праці».

У цілому управлінська праця є складною, що обумовлено декількома обставинами. По-перше, масштабами, кількістю і багатогранністю розв'язуваних проблем, зв'язків між ними, різноманітністю застосовуваних методів, організаційних принципів. По-друге, необхідністю приймати нові, нетрадиційні рішення, часом в умовах невизначеності, що вимагає глибоких професійних знань, досвіду, широкої ерудиції. По-третє, необхідністю оперативно самостійно діяти, брати на себе ризик і нести відповідальність за наслідки.

3. Технології соціального управління