Статистика банкрутств в Україні свідчить, що ситуація в цій сфері останніми роками не покращується. Аналіз причин такої «стабільності» показав, що, незважаючи на значну кількість «звинувачених», основна причина полягає в тому, що в більшості випадків головним винуватцем банкрутства є самі підприємці, що недооцінюють важливість контролю за своїми ризиками та не приділяють уваги превентивним заходам.
Виникає питання, чи свідомо суб’єкти підприємництва ігнорують проблему забезпечення власної фінансової безпеки. Для того щоб переконатися в наявності достатньої, нехай і несистематизованої сукупності знань для забезпечення фінансової безпеки підприємців, нами був проведений аналіз сучасної економічної теорії.
У цілому знання у сфері фінансової безпеки підприємств умовно можна розбити на кілька областей:
- діагностика фінансово-економічного стану підприємства з метою оцінки ймовірності настання кризових явищ і, як наслідок, банкрутства;
- важелі і методи забезпечення фінансової безпеки;
- методи контролю й оцінки ефективності заходів щодо забезпечення фінансової безпеки.
Аналіз кожної із цих сфер знань показав, що вони розрізняються за рівнем теоретичної розробки. Але загальною рисою є те, що кожна з перелічених вище сфер потребує удосконалення саме на теоретичному рівні.
Так, діагностика потребує застосування сучасних та адаптованих до українських реалій методів прогнозування настання кризових явищ на підприємстві та банкрутства. Крім того, існуюча система нормативних значень коефіцієнтів викликає велику кількість запитань і вимагає перегляду. Також слід проранжувати значення коефіцієнтів за галузями економіки. Це дозволить зробити аналіз більш репрезентативним і точним. Недостатньо дослідженими є питання циклів розвитку суб’єктів підприємництва і залежності кризових явищ від них. Дуже слабко розвинені знання у сфері людського фактора як основи для забезпечення фінансової безпеки.
Отже, одним із найбільш серйозних недоліків підсистеми діагностики є відсутність достовірних методик з прогнозування ймовірності настання банкрутства підприємств. Дійсно, на сьогодні існує цілий ряд методів прогнозування банкрутства підприємств, але проблемою є те, що більшість з них розроблялася для західних підприємств, до того ж досить давно.
Проаналізуємо основні недоліки ключових моделей прогнозування настання кризи та банкрутства суб’єктів підприємництва. Почнемо з п’ятифакторної моделі Альтмана, що була розроблена в 60-ті роки XX ст. в США. Слід зазначити, що оскільки макро- і мікроекономічні умови в сучасній Україні і США 60-х роках зовсім різні, то і коефіцієнти в регресійній моделі будуть іншими (навіть якщо вважати, що використання даної моделі доцільно), що означає неможливість її використання в класичному вигляді для підприємств України.
Крім того, ряд питань викликає і підбір базових коефіцієнтів. В основу цієї моделі покладений рівень рентабельності підприємства, тому що даний показник істотно впливає на фінансову стійкість підприємства. Це дозволяє одночасно порівнювати показник ризику банкрутства і рівень рентабельності продажів продукції. Якщо перший показник перебуває в безпечних границях і рівень рентабельності продукції досить високий, то ймовірність банкрутства вкрай незначна.
Для країн з розвиненою економікою, дійсно, рівень рентабельності є визначальним орієнтиром і свого роду індикатором фінансово-економічного стану фірми. Що виправдовує винесення його на перше місце серед факторів, що визначають ймовірність банкрутства. Однак виникає питання, наскільки правомірною є його чільна роль в умовах української економіки.
Українськими підприємствами прибуток дотепер використовується для мінімізації податкових платежів, тобто даний показник намагаються звести до нуля чи взагалі в негативний бік. Таким чином, фінансово стійке і достатньо ефективне підприємство, але без прибутку в балансі, ризикує одержати незаслужений ярлик потенційного банкрута за методикою Альтмана.
Для того щоб перевірити наше припущення, проведемо аналіз ряду українських підприємств з різних галузей народного господарства. Оскільки прогноз за методикою Альтмана працює п'ять років, ми аналізували фінансову звітність 17 підприємств станом на 2000 рік, щоб можна було з повною впевненістю говорити про значущість результатів. Всі відібрані нами підприємства функціонують і на сьогодні. Відзначимо також, що відібрані підприємства є якщо не елітою вітчизняного бізнесу, то в усякому разі знаходяться в першому ешелоні.
Для практичних розрахунків, зважаючи на відсутність певних початкових даних, скористаємося модифікованою моделлю Альтмана.
Згідно з модифікацією:
Z = 1,2*Коб + 3,3*Кр + 0,6*Кп + 1,0*Кот. (1)
Відповідні коефіцієнти розраховуються як:
Коб = Чистий оборотний капітал/Загальна сума активів;
Кр = Балансовий прибуток/ Загальна сума активів;
Кп = Загальна сума активів/Залучений капітал (довгостроковий і короткостроковий)
Кот = Виручка/ Загальна сума активів.
У цій версії моделі Альтмана другий показник класичної моделі взятий таким, що дорівнює нулю. Це пояснюється тим, що діяльність наших підприємств як акціонерних ще недостатньо розвинена. Змінений і четвертий показник, який розраховується як відношення об'єму активів до величини позикових коштів, у зв'язку з відсутністю в Україні інформації про ринкову вартість акцій.
Недоліки, характерні для моделі Альтмана, розповсюджуються і на інші західні кількісні методики прогнозування банкрутства підприємств. Таким чином, доходимо висновку, що західні методики не можуть без істотних доопрацювань застосовуватися на підприємствах України, оскільки в їх основі лежать неправильні (для наших реалій) передумови. Отже, необхідно розробити такі методики прогнозування банкрутства підприємств, які б працювали в наших умовах.
Мабуть, найбільш відома (або розрекламована) з них - чотирифакторна модель прогнозу ризику банкрутства (модель R), розроблена вченими державної економічної академії Іркутська.
Вона має такий вигляд:
R = 8.38*k1 + k2 + 0.054*k3 + 0.63*k4, (2)
де k1 - оборотний капітал/активи;
k2 - чистий прибуток/власний капітал;
k3 - виручка від реалізації/активи;
k4 - чистий прибуток/витрати.
Вірогідність банкрутства підприємства відповідно до значення моделі R визначається таким чином (таблиця 2):
Таблиця 2
Визначення вірогідності настання банкрутства підприємства залежно від значення інтегрального коефіцієнта R
| Значення R | Вірогідність банкрутства, відсотків |
| Менше 0 | Максимальна (90-100) |
| 0-0,18 | Висока (60-80) |
| 0,18-0,32 | Середня (35-50) |
| 0,32-0,42 | Низька (15-20) |
| Більше 0,42 | Мінімальна (до 10) |
Що ж до досліджень українських учених, присвячених даній проблематиці, то їх небагато. До найбільш серйозних і логічно несуперечливих ми б віднесли дискримінаційну модель інтегральної оцінки фінансового стану підприємства, розроблену О. Терещенко. Дана модель побудована на основі перевірених часом алгоритмів західних учених, але на базі даних українських підприємств з урахуванням основних недоліків існуючих моделей. Проте немає чіткого уявлення про базу аналізу при побудові даної моделі: використовувалися дані великих підприємств чи дрібних, крім того, немає даних щодо ряду показників моделі, а саме коефіцієнта детермінації, без якого складно оцінити достовірність моделі. Тому, хочеться ще раз відзначити, що дана модель є найбільш відповідною українським реаліям відносно інших моделей з погляду економічної логіки
Таким чином незважаючи на важливість проблеми, фінансові аналітики в Україні на сьогодні фактично не мають у розпорядженні інструментів прогнозування криз та банкрутства.
Підводячи підсумки вищесказаному, відзначимо необхідні вітчизняні розробки, присвячені прогнозуванню настання криз та банкрутства підприємств. Головною проблемою, з якою, як нам здається, зіткнуться дослідники, - база для аналізу, оскільки сам алгоритм розрахунку і побудови моделі цілком можна запозичити у західних дослідників. Методики прогнозування доцільно використовувати на суб’єктах підприємництва середнього і крупного бізнесу, відповідно і для бази аналізу потрібно використовувати результати їх діяльності.
Ще одним істотним недоліком поточних знань у сфері фінансового аналізу є недосконалість методології в області коефіцієнтного аналізу фінансового стану підприємства як відправної точки свого роду базису для формування оцінних значень для моделей, інтегральних оцінок і т.д.
Основні недоліки зосереджені не в самому розрахунку коефіцієнтів (формули показували свою ефективність у різні періоди часу в різних країнах, а головне є логічно й економічно обґрунтованими), а в нормативно закріплених орієнтирах для них. Тобто існують певні межі, перебування в яких того чи іншого коефіцієнта вважається нормою для суб’єкта підприємництва, однак дані нормативи розраховувалися для країн з розвиненою ринковою економікою, а в умовах України їх використання має недостатньо аргументований вигляд. Крім того, не враховуються галузеві особливості, що можуть просто кардинально змінювати оцінку того самого фінансового коефіцієнта залежно від того, у якій галузі народного господарства функціонує підприємство.
У досить мінливих економічних умовах України нормативи коефіцієнтів повинні переглядатися (принаймні один раз у п'ять років), поки економіка й економічні умови не стабілізуються.
Отже, важливою задачею є уточнення нормативів з ключових коефіцієнтів фінансового аналізу, а також розроблення нормативів по окремих галузях народного господарства.
Це стосується кількісного аналізу і його методів. Характеризуючи якісні підходи, відзначимо, що важелі та методи забезпечення фінансової безпеки підприємства варто використовувати з поправками на кризове поле суб’єкта підприємництва і його критичні ризики. Однак на сьогоднішній день ідеї дворівневого кризового середовища ще недостатньо розвинені.
Важливим напрямом розвитку якісних методів діагностики як складової частини фінансової безпеки є теорія життєвого циклу підприємства. Оскільки вплив на підприємство тих самих факторів на різних стадіях його життєвого циклу є різним, дуже важливо знати, на якій фазі підприємство перебуває в даний момент і до якої рухається.
Кожній із фаз циклу (криза або спад, депресія або стагнація, підйом або бум, зрілість та зародження) відповідають певні особливості стану соціально-економічної системи підприємства. Знаючи фазу життєвого циклу, підприємство вже має інформацію про цілий ряд типових критичних ризиків, з якими зіштовхуються підприємства на даній фазі свого життєвого циклу.
Що стосується ролі людського фактора при формуванні системи фінансової безпеки підприємства, то слід зазначити, що в кожен окремий момент часу фірма прагне до досягнення стану економічної рівноваги. Але оскільки постійно змінюється зовнішнє середовище підприємства, міняється і якість рівноважного стану, а отже, повинне змінюватись і внутрішнє середовище. На думку І. Ансоффа, управління процесом змін через зміну поводження працівників висувається в число найважливіших заходів для приведення потенціалу організації у відповідність до зовнішнього середовища.
Виходячи зі специфіки нашого дослідження заходів із забезпечення фінансової безпеки суб’єктів підприємництва, проблеми, пов'язані з людським фактором, можуть бути такими:
- головною проблемою, звичайно ж, є недостатньо ефективна діяльність підприємства як наслідок його неконкурентоспроможності і виникнення різного роду проблем, що можуть спричинити втрату фінансової стабільності. При цьому саме персонал і його дії багато в чому визначають ефективність роботи підприємства;
- часто першими кроками в подоланні кризи є звільнення працівників, припинення виплат додаткових винагород, а часом навіть і основних - тобто фактично роль людського фактора зводиться в кращому випадку до нуля, а часом і, навпаки, ще дуже погіршує ситуацію;
- працівники, що не відчувають відповідальності за фірму, з тих чи інших причин з появою загрози кризи звільняються, а частіше переходять до конкурентів із усіма наслідками, що з цього випливають, для підприємства. В результаті підприємство залишається фактично беззбройним перед поточними і майбутніми проблемами, у той час як конкуренти підсилюють свої позиції.
Впливу персоналу на ефективність роботи підприємства приділялося багато уваги у працях класиків економічної думки, у той час як поточні теоретичні розробки у сфері фінансової безпеки багато в чому замовчують цей бік проблеми. Тому ми вважаємо, що необхідно більш детально проаналізувати деякі аспекти ролі людського фактора в забезпеченні фінансової безпеки підприємства.
