Ведення аеромобільних дій аеромобільно-десантним відділенням в ході стабілізаційних заходів

Маршрут на аеромобільні дії вибирається з урахуванням польоту на гранично малих висотах, використовуючи складки місцевості для маскування та захисту від вогню противника, по можливості він повинен проходити над лісовими масивами в стороні від крупних орієнтирів.

Район висадки вибирається з урахуванням важливих тактичних властивостей місцевості: наявності укриттів, скритних шляхів підходу до об’єкта атаки, пануючих висот, стану доріг. Рекомендується уникати очевидних зон висадки, які, як правило, будуть захищені вогнем та засідками противника, різноманітними видами загороджень, а також уникати вузьких дефіле, глибоких лощин та інших місць, де можуть бути сильні вертикальні повітряні потоки та потоки біля землі, здатні суттєво ускладнити пілотування вертольотів.

Район висадки повинен розміщуватись якомога ближче до об’єкта атаки, мати відносно рівну площадку для прийому найбільшої кількості одночасно прибулих вертольотів (мінімальний діаметр площадки в залежності від типу вертольоту 50 – 75 м) та по можливості забезпечувати посадку вертольотів у тому ж бойовому порядку, в якому вони здійснювали політ.

Площадка повинна мати достатньо тверде покриття. Нахил поверхні площадки не повинен бути більше 15 градусів. Якщо схили площадки крутіші, передбачається вивантаження техніки, майна та висадка особового складу в режимі висіння.

Час висадки встановлюється з урахуванням прогнозу погоди та її впливу на хід бою, місцезнаходження противника та його маневрених можливостей, а також протяжності дня та ночі, візуальної видимості. Найбільш доцільно проводити висадку зранку, щоб використати темний час доби для перельоту. Висадка також може проводитись під час заходу сонця, щоб можна було використати ніч для ведення бою.

При веденні аеромобільних дій обов’язково передбачається виконання правил тактичного маскування.

Безпосередньо перед висадкою загону (групи) по об’єктах противника в районі ведення аеромобільних дій наносяться удари тактичною авіацією, а також бойовими вертольотами з групи подавлення засобів ППО противника.

Вогневе ураження противника при висадці може здійснюватись також артилерією.

Важливе значення має попереднє планування вогневого ураження, оскільки вертольоти повинні уникнути польоту через траєкторії мін та снарядів. Вогневе ураження під час ведення аеромобільних дій, як правило, повинно бути направленим на територію довкола району висадки. Вогневе ураження артилерією може нейтралізувати опір противника у самому районі висадки, але й може порушити цілісність місцевості, що може утруднити посадку вертольотами. У разі неможливості посадки вертольотів висадка десанту здійснюється з режиму висіння.

Сутність аеромобільних дій полягає у захопленні та знищенні зв'язкових, розвідників, невеликих груп бойовиків, а також баз (груп) постачання, складів боєприпасів, пунктів управління (штабів); захоплення полонених та зразків озброєння; завершення знищення об'єктів після ударів авіації, вогню артилерії; розвідки маршрутів висування, районів зосередження великих бандитських формувань.

Бойові і транспортно-бойові вертольоти під час виконання десантом бойового завдання, як правило, знаходяться в районі ведення аеромобільних дій. Частина бойових і транспортно-бойових вертольотів може діяти із засідок або знаходитись на площадках базування, що можуть визначатись на віддаленні 6 – 8 км від району ведення аеромобільних дій. Для охорони та оборони вертольотів на площадках базування призначаються підрозділи охорони.

Аеромобільно-десантне (парашутно-десантне) відділення при перельоті на десантування веде спостереження через блістери вертольоту, за командою командира веде вогонь по наземних цілях.

Фаза висадки – найбільш небезпечна частина десантування. Підрозділи на борту вертольотів повинні бути готовими вести вогонь у будь-якому напрямку після покидання вертольоту.

Після висадки аеромобільна група негайно займає кругову оборону. При цьому відділенню призначається смуга, а військовослужбовцям сектори спостереження та ведення вогню. Першими здійснюють висадку кулеметники, командир групи та його заступник висаджуються окремо, для того щоб виключити ймовірність одночасного ураження вогнем противника.

Кругова оборона являє собою коло навколо вертольоту за межами турбін, що крутяться в положенні для стрільби, як правило лежачи. Особовий склад групи залишається на позиції до підйому вертольоту. В нічний час або під час висадки розвідувальної групи особовий склад повинен зберігати цілковиту тишу та залишатись на своїх позиціях протягом п’яти хвилин після відльоту вертольоту. Це дає змогу адаптуватись до місцевості, а командиру групи краще оцінити обстановку.

Після посадки вертольоту відділення за командою командира відділення швидко висаджується та прикриває відхід вертольоту із загрозливого напрямку. Надалі командир відділення орієнтується, встановлює зв’язок із командиром взводу, уточнює бойові завдання особовому складу.

Відділення у передбойовому порядку під прикриттям вогню авіації та артилерії висувається до рубежу переходу в атаку, розгортається у бойовий порядок та атакує елементи об’єкта. Атака може проводитись у складі бойових груп. Командир відділення керує боєм по знищенню противника та оволодіння елементом об’єкта. В ході наступу командир відділення повинен спостерігати за противником та місцевістю, вибирати вигідний напрямок для руху, підтримувати безперервний зв'язок з командиром взводу, стежити за діями сусідів і за командою командира взводу та самостійно ставити завдання особовому складу відділення на знищення (подавлення) противника вогнем. Окремі вогневі точки, де противник чинить опір, відділення обходить та атакує їх у фланг і тил. Для маневру використовуються складки місцевості, проміжки і відкриті фланги противника, для маскування можуть застосовуватись дими. При неможливості атаки у фланг і тил відділення вогнем усіх засобів завдає ураження противнику та завершує його знищення рішучою атакою з фронту.

Після нанесення вогневого ураження противнику, відділення стрімкою атакою у взаємодії з іншими підрозділами завершує його знищення.

Після захоплення об’єкта командир відділення організовує його знищення.

Після виконання найближчого завдання відділення у визначений час виходить у пункт збору. У пункті збору командир відділення доповідає про виконання бойового завдання та стан відділення. За командою командира групи відділення здійснює посадку у вертоліт. Як правило, першими завантажуються поранені. Останніми посадку здійснюють військовослужбовці групи прикриття.

За досвідом бойових дій у ДРА підрозділи повітрянодесантних військ та військової розвідки при знищенні бандформувань застосовували тактику засадних дій. Найбільш ефективними способами таких дій є: засідка, подвійна засідка, заманююча засідка, очікувальна засідка, засідка-спрут, засідка-наліт, наліт-засідка, засідка-приманка, атака-засідка, загін-засідка, удар-наліт, подвійний наліт.

Засідка – спосіб дій розвідувально-ударної групи або її частини, при якому вона розташовується на шляху руху бойовиків, а потім раптово нападає на них для знищення, захоплення полонених, документів, зразків озброєння та військової техніки, дезорганізації (зриву) пересування та ослаблення їхнього бойового потенціалу. Вона влаштовується насамперед на закритій місцевості, у тіснинах, ущелинах, на перевалах.

Подвійна засідка проводиться у випадку, коли колона бойовиків, що висувається, значно перевершує сили аеромобільної (розвідувально-ударної) групи, а умови місцевості (часу) не дозволяють здійснити напад для того, щоб нанести максимальні втрати противнику, в результаті яких він не зможе контратакувати. З метою збереження групи для влаштування засідки даним способом група поділяється на дві частини, кожна з яких організує самостійну засідку на шляху проходження колони бойовиків на відстані декількох кілометрів одна від одної. Напад здійснює спочатку перша засідка, а потім друга. Вогонь із засідки відкривається з відстані кількох сотень метрів і ведеться з таким розрахунком, щоб група змогла уникнути відповідного удару (контратаки). Мета такої засідки полягає не у розгромі бойовиків, а у тому, щоб зірвати заплановану ними акцію.

Заманююча засідка складається із двох засідок. Перша організується на шляху висування бойовиків, що значно перевершують за силами аеромобільну (розвідувально-ударну) групу, а друга обладнується в зручному для ураження противника місці. З підходом бойовиків до наміченого рубежу особовий склад першої засідки відкриває по них вогонь та змушує їх розгорнутися і атакувати себе, після чого починає відходити, даючи можливість бойовикам приступити до переслідування. Відступ ведеться по заздалегідь обраному та розвіданому маршруту з поступовим нарощуванням швидкості руху. При цьому на шляхах ймовірного відходу ставляться мінно-вибухові та інші загородження. Ведучи переслідування, бойовики будуть змушені просуватися у передбойовому або похідному порядку. У свою чергу група, що здійснює відхід, завжди повинна бути на очах у противника, змушуючи його продовжувати переслідування. Таким чином, бойовики частково втратять пильність, що полегшить нанесення удару другою частиною групи з іншої засідки.

Очікувальна засідка включає дві-три засідки на можливих шляхах руху бойовиків. Вона влаштовується, коли є розвідувальні дані про напрямок переміщення їхньої колони (групи), однак заздалегідь невідомо, по якому шляху противник буде здійснювати висування. Тому на двох-трьох ймовірних маршрутах робляться самостійні засідки.

Засідка-спрут влаштовується навколо населеного пункту (бази), в якому розташовуються бойовики. Оскільки сил однієї аеромобільної (розвідувально-ударної) групи для його блокування та перевірки (огляду) явно недостатньо, вона поділяється на дві-чотири частини, кожна з яких організовує самостійну засідку на можливих маршрутах руху бойовиків. Після виконання завдання однією із засідок, інші, у залежності від обстановки, можуть або залишатися на очікуваних шляхах руху противника, або усі висуватись у пункт збору.

Засідка-наліт застосовується у випадку, коли провести наліт на укріплений табір бойовиків, що за чисельністю не перевищують аеромобільну (розвідувально-ударну) групу, іншим способом неможливо. З цією метою на шляху ймовірного висування противника недалеко від його табору влаштовується засідка. З підходом бойовиків на визначену відстань по них відкривається вогонь, а також здійснюється підрив мінно-вибухових загороджень, щоб змусити їх сховатися за укріпленнями табору. Відступаючих переслідують бійці групи, що буквально на плечах противника вриваються у його лігвище. Існує кілька варіантів проведення засідки даним способом.

Наліт-засідка здійснюється з метою заманювання живої сили НЗФ на заздалегідь підготовлене місце для засідки з наступним її знищенням. Для цього частина аеромобільної (розвідувально-ударної) групи здійснює наліт на укріплений табір або на колону бойовиків із завданням потягнути їх за собою. Сам наліт у цьому випадку являє собою вогонь з усіх видів зброї із максимальної дальності, а потім поспішний відступ. Заколотники, вбачаючи легку перемогу, починають переслідувати групу, виходять на місце засідки основної групи, що знищує їх вогнем в упор.

Засідка-приманка полягає у тому, що група військовослужбовців, відкрито робить яку-небудь роботу чи дії (наприклад, ремонт автомобіля) з метою привернення уваги противника та влаштування засідки на ймовірному шляху руху бандитів до цього об'єкта.

Атака-засідка полягає у здійсненні демонстративної атаки більшою частиною сил групи до місць тимчасового розташування бойовиків (хутір, гай тощо) та створенні засідки меншою її частиною на можливому шляху відходу бандитської групи із району розташування.

Загін-засідка організується з метою знищення невеликої групи бойовиків на місцевості, явно незручної для засідки. Для цього на шляху їхнього руху влаштовується засідка, з підходом до якої перша, більша за чисельністю частина групи відкриває по них вогонь та атакує, змушуючи противника відступати до місця обладнання другої засідки.

Удар-наліт полягає в нанесенні попереднього удару авіацією (штурмовиками, бойовими вертольотами) або артилерією ракетами по табору (колоні, базі) бойовиків з наступною атакою силами аеромобільної (розвідувальної) групи.

Подвійний наліт проводиться на сильно укріплену базу бойовиків спочатку першою частиною аеромобільної (розвідувальної) групи із метою відволікання їхньої уваги та зосередження зусиль на даному напрямку з наступною атакою з іншого напрямку другою частиною групи.

Сутність аеромобільно-патрульних дій полягає в тому, щоб шляхом швидкого і скритого маневру здійснити блокування бойовиків та нанесенням комбінованих ударів із фронту, флангів і тилу, на землі та повітрі добитися їхнього розгрому. Для повного знищення груп, що відходять, варто застосовувати вогневі мішки та засідки. При цьому необхідно домагатися раптовості, чіткої погодженості дій підрозділів, щоб зірвати маневр противника, нав'язати йому свою волю, ввести в оману щодо напрямку нанесення удару, а також змусити відступати до місця обладнання засідки (вогневого мішка).

При постановці бойових завдань підрозділам доцільно призначати загальний напрямок дій і два-три об'єкти захоплення. Побудова похідного (передбойового, бойового) порядку повинна забезпечувати одночасну участь у нанесенні удару усіх вогневих засобів, чітку взаємодію сил і засобів загону (групи); можливість гнучкого маневру, стійкого управління підрозділами; використання вигідних умов місцевості для прихованого пересування; готовність до відбиття ударів із засідок.

У числі тактичних прийомів, застосовуваних підрозділами, можуть бути фронтальний удар, однобічне чи двостороннє охоплення, знищення у вогневому мішку, однобічний чи двосторонній обхід, крім того, можливе сполучення різних видів маневру. Якщо дії проводиться силами аеромобільних формувань, то будуть застосовуватися наступні тактичні прийоми: повітряно-штурмова атака, повітряна атака, вертолітна атака, "кліщі", подвійна повітряно-штурмова атака.

Повітряно-штурмова атака полягає у висадці аеромобільного загону (групи), його розгортанні та атаці противника разом із бойовими вертольотами. При цьому частина аеромобільного загону може використовуватися з метою обладнання вертолітної засідки, для чого доцільно виділяти 2-3 бойові, 1-2 транспортно-бойові та 1-2 розвідувальні вертольоти. Транспортно-бойові вертольоти висаджують у заздалегідь намічені місця особовий склад, силами якого організуються спостережні пости, що відслідковують загони бойовиків. Розвідувальні вертольоти проводять розвідку визначеного району, а бойові знаходяться на площадках "підскоку", де аеромобільні підрозділи здійснюють їхню охорону. Крім того, ведеться чергування у повітрі. При виявленні бойовиків спостерігачі по радіо повідомляють про них командиру засідки, після чого здійснюється наведення вертольотів на ціль.

Іноді проведення повітряно-штурмової атаки недоцільно, наприклад, при знищенні нечисленної і слабо озброєної охорони бойовиків. У цьому випадку починається повітряна атака (удар бойових вертольотів). У разі неповних даних про противника екіпажі бойових вертольотів можуть вести самостійний пошук ("полювання"). У цьому випадку вони виходять на об'єкт атаки з вигідного положення, що забезпечує скритність підходу до цілі, її надійне виявлення, розпізнавання та знищення.

З метою перешкоджання виходу бойовиків з-під удару аеромобільного загону (групи) доцільно застосовувати спосіб "кліщі". Для цього одна частина загону висаджується у тилу НЗФ і займає позиції на шляхах його ймовірного відходу, а інша (більш сильна) проводить повітряно-штурмову атаку з протилежної сторони.

Спосіб "подвійний поршень" відрізняється від способу "поршень" тим, що в міру просування атакуючого у глибину "циліндра" підрозділу, підрозділи, що обороняли позиції ліворуч і праворуч від наступаючих, знімаються з них і переміщаються (у бойовому порядку) за військами, що ведуть наступ на бойовиків, у готовності знищити групи противника, що прорвалися.

"Атака по напрямках, що сходяться", полягає в тому, що після утворення кільця здійснюються спроби розчленувати оточений загін бойовиків шляхом просування підрозділів на ряді напрямків.

Спосіб "кувалда" застосовується у випадку, коли противнику вдається звести міцні інженерні споруди в опорному пункті, для захоплення якого створюється штурмова група.

І нарешті, зупинимося на способах "зачищення" (прочісування) району місцевості, звільненого від бойовиків. Вона може здійснюватися по одному із чотирьох варіантів:

в одному напрямку;

по напрямках, що сходяться до центру;

поділом району блокування на ділянки і послідовне прочісування кожної з них;

прочісуванням з центру по розбіжних напрямках.

Аеромобільно-пошукові дії мають за мету визначити місце розташування загонів НЗФ, їх бойовий склад, наявність опорних пунктів, баз, складів, пунктів управління. Для цього можуть залучатися сили та засоби агентурної, космічної, повітряної, радіо- і радіотехнічної розвідки; розвідувальні органи спеціального призначення і військової розвідки. З метою уточнення отриманих від них даних доцільно застосовувати аеромобільні (розвідувальні) групи. Їхній склад від відділення до взводу. Основний спосіб виконання завдання – пошук.

По досвіду бойових дій в Афганістані, Дагестані і Чечні можуть застосовуватися наступні способи проведення пошуку: пошук-огляд; пошук у районі; рівнобіжний пошук; пошук по напрямках, що сходяться; пошук по спіралі; зустрічний пошук.

Рівнобіжний пошук здійснюється аеромобільними (розвідувальними) групами у суміжних районах. Їм установлюються знаки взаємного розпізнавання, а командири груп взаємодіють один з одним за допомогою засобів радіозв'язку.

Пошук по напрямках, що сходяться, необхідний для отримання (підтвердження) розвідувальних даних у двох районах місцевості, розділених природною перешкодою (болото, ріка тощо) на одній ділянці і тих, що мають загальні кордони на іншому. Командири груп у цих умовах можуть установити зв'язок між собою тільки тоді, коли групи досягнуть визначеного рубежу.

Пошук по спіралі організовується, якщо район дій групи має форму кола, а сили бойовиків у ньому незначні.

Зустрічний пошук ведеться групами пошуку назустріч одна одній в одному районі, коли його довжина дуже значна. З метою безпеки призначаються сигнали (знаки) взаємного розпізнавання та оповіщення, а також рубежі максимального просування.

Цикл дій аеромобільної (розвідувальної) групи при проведенні пошуку може бути такий:

3-4 доби – виконання бойового завдання;

2-3 доби – відпочинок, обслуговування озброєння та військової техніки;

3-4 доби – несення служби у внутрішньому наряді;

2-3 доби – підготовка до виконання бойового завдання.

Прикладом аеромобільних дій є операція "Сідер Фолз". Її метою була зачистка району проникнення В’єтконгу із так званого "Залізного трикутника" в 64 км на північ від Сайгону. Назва "Залізного трикутника" виникла від трикутної форми району, розташованого між річками Сайгон і Ті Тін, а також лісним заповідником Тан Д’єн. Повітряний десант повинен був зіграти важливу роль в операції. Передбачалось, що поки кордони "трикутника" будуть знаходитись під контролем армії США (в т.ч. артилерії), 1 піхотна дивізія, 11 бронекавалерійський полк та 173 повітрянодесантна бригада будуть перекинуті вертольотами на місце для зачистки території. У подальшому, пересуваючись через "трикутник", вони притиснуть частини противника до 25 та 19 піхотних дивізій, які займали стаціонарні позиції на південь від Сайгону (класичний маневр "молот і наковальня").

Перші оцінки показали, що операція повинна бути успішною.

Вона почалась 5 січня 1967 року, коли повітрянодесантні частини обробили з повітря позиції В’єтконгу, перед тим як організувати свої зони висадки та висадити тисячі солдат. Село Бен Сук, опорний пункт В’єтконгу, було повністю зруйноване в результаті раптової висадки повітряного десанту, після чого десантники розпочали зачистку району. До середини січня було вбито більше 750 в’єтконгівців, американці втратили вбитими усього 72 чоловіки, були пошкоджені два вертольоти. Проте, дивлячись назад, слідує визнати, що операція не мала успіху. Шум вертольотів, що сідали, попередив в’єтконгівців, які сховались у мережі підземних тунелів, щоб пересидіти атаку американців. Більш того, руйнівний вплив хаотично випущених ракет "повітря-земля" та артилерійських снарядів негативно вплинуло на відношення місцевого населення до американців, і значна кількість місцевих жителів приєднались до В’єтконгу. "Залізний трикутник" залишався опорним пунктом В’єтконгу до кінця війни в 1975 році та став наглядним прикладом того, що надлишок військ часто несумісний для проведення складних антипартизанських дій.