Найкращий ефект дає комплексне використання різних методів вивчення індивідуальних особливостей особистості військовослужбовця.

Ґрунтуючись на знанні індивідуальних особливостей підлеглого, важливо вибирати такі способи впливу на нього, що здійснюють більший позитивний вплив.

Застосовуються нйбільш ефективні традиційні методи і прийоми індивідуального впливу на особистість: переконання, заохочення (нагорода) чи просто схвалення, похвала, вираження свого позитивного відношення до підлеглого, довіри до нього.

Важливу роль грає виховання на прикладах. Зміст методу полягає в тому, щоб допомогти військовослужбовцю знайти приклад для наслідування. Нерідко підлеглі свідомо і несвідомо копіюють свого командира, особливо у важких життєвих ситуаціях. Це підвищує моральну відповідальність начальника за свої дії і поведінку.

Найрозповсюдженим і, напевно, самим доступним методом є бесіда. Це – один із простих і одночасно комплексних засобів впливу на військовослужбовця. Бесіда дозволяє командиру (начальнику) без трудомісткої і тривалої за часом підготовки вирішити виховне завдання. Наприклад, у ході бесіди можна викликати у військовослужбовця певний емоційний стан (відчуття радості, гордості або провини, усвідомлення своєї гідності або сорому, емоційного підйому або пригніченості).

Умовно бесіду можна розділити на три основних етапи:

1-й етап - вступ. Головне завдання тут - зняти напругу і сторожкість (психологи вважають, що при зверненні до людини по важливими для неї питаннями вона споруджує перед собою захисний психологічний бар'єр). Для зниження цього бар'єра можна застосувати кілька способів:

- назвати підлеглого по імені і по батькові;

- сказати кілька теплих слів на його адресу;

- запитати про справи, проблеми воїна, про здоров'я й успіхи членів його родини (якщо знаєте їх чи знайомі з ними);

- виразити вдячність співрозмовнику за те, що він погодився відверто обговорити виниклу проблему;

- визнати, що раніше також помилялися, або що припустилися помилки у взаєминах із ним.

2-й етап - основний. Він являє собою активний діалог, у процесі якого командир прагне досягти поставленої виховної мети з переконання або переконання підлеглого, щоб вплинути на його поведінку чи дії.

У діалозі співрозмовники здійснюють один на одного вербальний (словесний) і невербальний (жести, міміка, пози) вплив.

3-й етап - заключний. Головна його мета - створення гарного враження від проведеної бесіди, емоційного настрою на якісне рішення завдань служби.

Практика свідчить про те, що бесіда як метод індивідуально-виховної роботи не завжди досягає позитивного результату. Причини цього різні. Одна з них полягає в тому, що цей метод повинен застосовуватись вихователем професійно.

Вихователь повинен знати деякі правила ведення бесіди з виховною метою або правила виховної бесіди. Перше правило говорить про те, що бесіда тоді досягає мети, коли підлеглий усвідомлює її необхідність. Якщо бесіда сприймається воїном як така, що не має відношення до його сьогоднішнього стану, то і відношення буде або нейтральним, або зовсім негативним. Друге правило полягає в тому, що бесіда буде тоді результативною, коли вихователь підготує умови для взаєморозуміння, зуміє привабити до себе співрозмовника, встановити з ним міцний контакт взаємодії.

Встановленню непримусової, доброзичливої, спонукаючої до відвертої розмови обстановки сприяє правильна методика постановки запитань. Необхідно ставити лише ті запитання, які дозволяють краще пізнати духовний світ воїна, його індивідуальні психологічні особливості; запитання формулювати зрозуміло, щоб вони не викликали лаконічних або двозначних відповідей; уникати запитань, які можуть виставити воїна в негативному вигляді і викликати негативний психічний настрій; більше задавати непрямих запитань; по можливості не вести в ході бесіди ніяких записів або робити їх якомога менше, бо це може насторожити співрозмовника; не вести бесіду поспішно або у збудливому стані.

Трете правило: готуючись до бесіди, не слід забувати про те, що підлеглий може по-різному бути орієнтований на її розвиток і результат.

Досвід показує, що частіше з все зустрічаються два варіанти орієнтації:

q підлеглий не бачить у майбутній бесіді сенсу і заздалегідь впевнений в її безрезультативності. Причини такої орієнтації можуть бути різними, в тому числі і така, наприклад, що воїн рахує, що цей спосіб спілкування зкомандиром (начальником) неадекватний очікуванням або ж не бачить в особистості вихователя засіб (умови) вирішення його проблеми;

q підлеглий у командирі (начальникові) бачить особу, інстанцію, яка обов’язково повинна вирішити його проблему, переконати, наставити, навчити і т.п.

Четверте правило полягає в тому, що бесіда може забезпечити очікуваний виховний ефект тоді, коли в ній буде повністю реалізована можливість основного методу виховання – переконання, який складає фундамент бесіди. У залежності від обставин командир (начальник) може скористатись різними прийомами цього методу: роз’ясненням, спростуванням, доказом, демонстрацією своєї позиції, зразків позитивного досвіду співслужбовців тощо.

У випадку, коли доцільність розвитку певної якості підлеглого не викликає сумнівів, але він невпевнений в тому, що зможе його розвинути у себе, можна застосувати метод навіювання, тобто вплинути словом, інтонацією на вихованця. При навіюванні під час бесіди слід орієнтуватись на створення такої психологічної атмосфери взаємодії з підлеглим, яка сприяла б некритичному сприйняттю змісту установок, які повідомляє йому вихователь. Це досягається за рахунок сприятливого емоційного фону бесіди, відкритої доброзичливості і сильно вираженого намагання вихователя надати практичну допомогу підлеглому, спираючись на безумовний авторитет джерела інформації, самого командира (начальника).

Важливим етапом індивідуально-виховної роботи є аналіз досягнутих результатів, який повинен здійснювати командир підрозділу кожен день і при необхідності вносити корективи в свою роботу з підлеглими. Для цього необхідно мати об’єктивну інформацію про стан справ у підрозділі і поведінку військовослужбовців. З цією метою використовуються доповіді підлеглих командирів, чергових і днювальних, результати індивідуальних і групових бесід, вечорів запитань і відповідей та інших виховних заходів, а також поведінка військовослужбовців на заняттях, в їдальні, у казармі, автопарку тощо.

Результати аналізу обговорюються з молодшими командирами, прапорщиками і офіцерами при підведенні підсумків бойового навчання за тиждень, місяць. Тут важливо вислухати думку підлеглих, разом обговорити успіхи і невдачі, дати оцінку роботі підлеглих, а потім прийняти рішення щодо удосконалення індивідуально-виховної роботи.

У процесі індивідуальної роботи командир (начальник) спирається на своїх помічників – прапорщиків та сержантів. Вона проводиться у межах того колективу, членом якого він є, з опорою на громадськість.

Вона здійснюється з воїнами у ході проведення занять із усіх видів бойової і гуманітарної підготовки, у процесі всієї служби.

Так, індивідуальна робота під час гуманітарної підготовки включає: врахування рівня підготовленості кожного воїна і його бойового вишколу, визначення соціально-психологічних рис воїнів і груп в цілому. Це сприяє активізації виступів воїнів. Допомагає почувати себе впевнено, коли вони висловлюють свої думки у присутності товаришів.

У процесі вивчення бойової техніки і зброї індивідуально-виховна робота полягає в тому, що, враховуючи їх індивідуальні особливості і підготовленість, вихователь організує додаткові заняття і тренування, культивує наставництво, збуджує зацікавленість до занять, спирається на досвід солдата, враховує його інтереси, демонструючи при цьому взірець майстерності і любові до своєї справи.

У ході тактичної підготовки індивідуалізація виховних зусиль командира досягається належною обізнаністю про обстановку і майбутні заняття, формуванням у кожного воїна установки на індивідуальні дії, ретельною підготовкою його за темою заняття і перевіркою готовності, різним заохоченням активності воїна у поєднанні з керівними вказівками, предметним розглядом кожного заняття, діловим розглядом недоречних дій та позитивною оцінкою рішень, які успішно виконані. В ході занять вихователь повинен переконатися, що воїн глибоко зрозумів сутність, зміст майбутніх дій.

Безумовно, що індивідуально-виховна робота проводиться в процесі вогневої та стройової підготовки, озброєння воїнів знаннями військових статутів, організації життя і побуту, повсякденної військової діяльності.

Отже, можна зробити висновок про те, що в цілому індивідуальна виховна робота - справа складна, творча, тривала і важка, яка потребує серйозної підготовки і досвіду, і відповідно,індивідуально-виховну роботу з воїнами в процесі їх військової діяльності командир (начальник) повинен проводити постійно і всюди.