Кіберзлочинність
Злочини у сфері інформаційних технологій або кіберзлочинність – злочини, що здійснюються людьми, які використовують інформаційні технології для злочинних цілей.
Злочини у сфері інформаційних технологій включають:
· поширення шкідливих вірусів,
· злом паролів,
· крадіжку номерів кредитних карток,
· поширення протиправної інформації (наклепу, матеріалів порнографічного характеру, матеріалів, збуджуючих міжнаціональну і міжрелігійну ворожнечу і тому подібне) через Інтернет.
Сучасний світ практично неможливо уявити без нових інформаційних технологій, в основі яких лежить широке використання комп'ютерної техніки та новітніх засобів комунікацій. Сьогодні комп'ютери впроваджуються в різноманітні галузі людської діяльності. Усі найважливіші функції сучасного суспільства, так чи інакше, пов’язані з комп'ютерами, комп'ютерними мережами і комп'ютерною інформацією. Останнім часом в Україні значно зросла кількість Інтернет користувачів, адже підключення до глобальної мережі стало доступним та зручним. Сьогодні персональний комп’ютер, КПК, мобільний телефон з підключенням до Інтернету сприймається як належне та необхідне. Популярність Інтернету невипадкова, адже він забезпечує цілодобовий доступ до величезної кількості інформації, швидку передачу даних, можливість проведення банківських, торгових, біржових операцій, переказ коштів і багато іншого. Інтернет – це чудовий засіб для зв’язку та спілкування. Для багатьох людей він став цілим світом, віртуальним світом. Як і в реальному світі, так і в віртуальному, де панує комп’ютерна інформація, трапляються, злочини, кіберзлочини.
Розповсюдження комп'ютерних вірусів, шахрайства з пластиковими платіжними картками, крадіжки коштів з банківських рахунків, викрадення комп'ютерної інформації та порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем - це далеко не повний перелік подібних злочинів. Дану категорію злочинів називають по-різному: кіберзлочини, комп’ютерні злочини, злочини в сфері комп’ютерних технологій, злочини в сфері комп’ютерної інформації. В літературі найчастіше зустрічаються два терміни: кіберзлочини та комп’ютерні злочини. Оскільки вони використовуються для назви одних і тих самих суспільно-небезпечних діянь, то їх можна вважати синонімами та рівнозначними. У зв’язку з ратифікацією Україною Конвенції про кіберзлочинність 7 вересня 2005 року вважається за доцільне вживати термін кіберзлочини. Поняття “кіберзлочин” молоде і утворено сполученням двох слів: кібер і злочин. Термін “кібер” має на увазі поняття кіберпростору (у літературі частіше зустрічаються терміни “віртуальний простір”, “віртуальний світ”) та інформаційний простір, що моделюється за допомогою комп’ютера. Тобто кіберзлочини – це суспільно-небезпечні діяння, які так чи інакше пов’язані з кіберпростором та комп’ютерною інформацією, що моделюється комп’ютерами. Такі злочини характеризуються наступними особливостями: високою латентністю, складністю їх виявлення та розслідування, складністю доказу в суді подібних справ, транснаціональною складовою в основному з використанням інформаційної мережі Інтернет, високим збитком навіть від одиничного злочину.
Стержневою основою кіберзлочинів є передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння і закріпленні в окремому Розділі ХVI «Злочини в сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку» Кримінального кодексу України.З точки зору кримінального права до кіберзлочинів відносяться тільки злочини, передбачені розділом XVI КК України, а в рамках криміналістики доцільно включити до даного поняття інші злочини, для скоєння яких застосовується комп’ютер та використовується Інтернет.
Проте на даний час у вітчизняній криміналістиці все ще не існує чіткого визначення поняття кіберзлочину, дискутуються різні точки зору щодо їх класифікації. На сьогодні існує два основні напрямки наукової думки. Одна частина дослідників відносять до кіберзлочинів дії, в яких комп’ютер є об’єктом або засобом посягання. Дослідники іншої групи до кіберзлочинів відносять лише протизаконні дії в сфері автоматичної обробки інформації. Тобто об’єктом посягання є інформація, яка обробляється в комп’ютерній системі, а засобом скоєння злочину є комп’ютер. Можна погодитися з В.В.Вєховим, який пропонує давати різні визначення комп'ютерних злочинів з точки зору кримінально-правової охорони і з точки зору криміналістичної. Очевидно, що остання група більш широка. Саме її можна визначати як діяння, в яких комп'ютер є предметом, знаряддям або засобом скоєння злочину. Виокремлення цієї групи має значення для криміналістики з огляду на специфіку методики розслідування. Але для того, щоб назвати діяння кіберзлочином, комп’ютерні технології мають відігравати основну, центральну роль в скоєнні злочину.
Криміналістична особливість кіберзлочинів заключається в тому, що розслідування та розкриття цих злочинів неможливе без застосування та використання комп’ютерних технологій. Це пов’язано з необхідністю відшукування, фіксування, вилучення та збирання доказів в електронній формі. Також комп’ютерні технології широко використовуються для проведення оперативно-розшукових заходів.
Кіберзлочини можна класифікувати на два види: традиційні злочини, що вчиняються за допомогою комп’ютерних технологій та Інтернету(шахрайство з використанням ЕОМ, незаконне збирання відомостей, що становлять комерційну таємницю, шляхом несанкціонованого доступу до комп'ютерної інформації і т.д.), та нові злочини, що стали можливі завдяки новітнім комп’ютерним технологіям (злочини передбачені Розділом ХVI Кримінального кодексу України). Найчастіше з використанням комп’ютера та Інтернету вчиняються такі традиційні злочини: порушення авторського права і суміжних прав(ст. 176); шахрайство (ст. 190); незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200); ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)(ст. 212); ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301); незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю (ст. 231);.[6]. Отже в криміналістичному аспекті кіберзлочини – це передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, для скоєння та розслідування яких застосовуються комп’ютерні технології та/або використовується глобальна мережа Інтернет.
Кіберзлочинність - це злочинність у так званому «віртуальному просторі». Віртуальний простір можна визначити як простір, що моделюється за допомогою комп'ютера інформаційний, у якому перебувають відомості про особи, предмети, факти, подіях, явищах і процесах, представлені в математичному, символьному або будь-якому іншому виді й рухи, що перебувають у процесі, по локальних і глобальних комп'ютерних мережах, або відомості, що зберігаються в пам'яті будь-якого фізичного або віртуального устрою, а також іншого носія, спеціально призначеного для їхнього зберігання, обробки й передачі.
Специфіка даного виду злочинності полягає у тому, що готування та скоєння злочину здійснюється, практично не відходячи від "робочого місця”, злочини є доступними; оскільки комп’ютерна техніка постійно дешевшає; злочини можна скоювати з будь-якої точки земної кулі, у будь-якому населеному пункті, а об’єкти злочинних посягань можуть знаходитись за тисячі кілометрів від злочинця. Крім того, доволі складно виявити, зафіксіватиї і вилучити криміналістично-значущу інформацію при виконанні слідчих дій для використання її в якості речового доказу. Усе це, безумовно, є перевагами для кіберзлочинців.
