План
I. Проблема пізнання у філософії.
II. Проблема істини у пізнанні.
III. Наукове пізнання та його методи.
IV. Практика як спосіб ставлення і відношення людини до світу та до самого себе. Типологія видів практики: виробнича, соціальна, духовна.
І.
Під пізнанням, пізнавальною діяльністю буквально розуміється – процес отримання, переробки і використання інформації про світ і про саму людину.
В процесі пізнання взаємодіють суб’єкт і об’єкт пізнання.
· Суб’єкт пізнання – той хто здійснює пізнавальну діяльність.
· Об’єкт пізнання – конкретні речі, явища, процеси на які безпосередньо направлена пізнавальна активність людей.
Отже, філософське поняття пізнання – це специфічна взаємодія суб’єкта і об’єкта, кінцева мета якої істина: відповідність образу своєму об’єкту.
Таким чином пізнавальна діяльність включає три компоненти:
· об’єкт;
· суб’єкт;
· зміст знання про об’єкт.
Основними принципами пізнання є:
- Принцип об’єктивності – втілюється на основі того, що об’єкт пізнання існує незалежно від суб’єкта і самого процесу пізнання.
- Принцип пізнавальності – реальність (дійсність) можна пізнати такою як вона є насправді.
· Принцип відображення – пізнання є процесом відображення в голові людини у двох варіантах:
- як копія;
- як знак.
· Принцип визначальної ролі практики.
· Принцип творчої активності суб’єкта, який в процесі діяльності змінюючи обставини змінюється сама.
Основні форми пізнання.
· Чуттєве пізнання – відчуття, сприйняття, уявлення які дають наші органи чуття.
· Раціональне пізнання – функціонування відповідних знань, здатних відображувати те, що недоступне органам чуття.
Елементи раціонального пізнання:
· Судження – фіксує будь-які ознаки речі (“троянда червона”).
· Поняття – відображає суттєві ознаки речей (“троянда - квітка”).
· Умовивід – з’ясування суджень, яке дає нове знання без звертання до органів чуття.
Висновок: Людське пізнання в цілому – це єдність чуттєво і раціонального моментів.
ІІ.
Істина й омана – основні характеристики відношення пізнавального образу, людських знань об’єкта.
Істинним є образ, що відповідає об’єкту.
Основна проблема теорії істини – встановлення відповідності знання про об’єкт самому об’єкту.
Вирішення цієї проблеми здійснюють через характеристики істини:
· об’єктивність (знання про об’єкт не залежить від суб’єкта);
· абсолютність (вичерпність знання про об’єкт);
· відносність (знання про об’єкт відповідають певним межам);
· конкретність (пізнання здійснюється у конкретних умовах, за певних обставин), тобто в певній системі Відліку.
· Екстраполярність об’єкта пізнання.
ІІІ.
Наука – ця система знань на основі якої виробляються нові знання.
Головними критеріями науковості пізнання є:
· парадигма;
· гіпотеза.
Парадигма – це модель, зразок, в межах якої знання про об’єкт виробляється і трансформується.
Гіпотеза – це деяке універсальне твердження, про реальність, істинність або хибність якого повинен довести експеримент. Гіпотеза стає істиною якщо вона задовольняє таким вимогам:
· осмисленість;
· несуперечність;
· підтверджуваність;
· екстраполяція;
· адаптованість;
· потенційна фальсифікованість.
Основними методами наукового пізнання:
· спостереження;
· вимірювання;
· експеримент;
· індукція та дедукція;
· абстракція;
· системність.
IV.
Практика – це активна діяльність конкретного історичного об’єкта (індивідуала, соціальної групи, суспільства).
Об’єктивно – суб’єктивні та матеріально – ідеальні сторони практичної діяльності людини передбачають відповідну структуру практичної діяльності:
· інформаційно – пізнавальна діяльність (вивчення об’єкта);
· ідеально конструктивна діяльність (вироблення моделі майбутнього результату);
· реально – конструктивна діяльність (втілення мети на практиці).
Основні види практики:
- виробнича – це виробництво благ;
- соціально – історична (суспільна) – спрямована на зміни характеру соціального життя, політичних та юридичних відносин, і в процесі цих змін змінюється сам індивід: духовно та фізично;
- науково технічна – спрямована на якісні та кількісні зміни в людській діяльності під впливом науково – технічного прогресу.
На разі це стосується вирішення глобальних проблем людства, насамперед – це Відновлення природного балансу в екосистемі Землі.
Тема№11
