Короткий екскурс в історію дистанційного навчання

 

Розглянемо основні етапи становлення дистанційного навчання. На Заході комп´ютерне навчання великою мірою залежало від рівня розвитку обчислювальної техніки. Бурхливий розвиток комп´ютерних технологій у навчанні припадає на 60-ті роки XX ст. (програми навчання PLATO, TICCET). Після цього темпи спадають унаслідок високої вартості систем та складності розробок. Нині має місце нове зростання інтересу до цих технологій, викликане появою персональних ЕОМ. Слід зазначити, що в 60-ті роки у розвитку комп´ютеризації освіти значну роль відіграли урядові організації. А вже у 80-ті роки процес ішов знизу при незначному впливі урядових органів. Тоді ж створюються учи­тельські організації (NEA, AFT) на підтримку комп´ютеризації та порушуються питання про підвищення ролі урядових органів у розв´язанні питань розвитку технології, удосконалення змісту навчальних програм, розповсюдження комп´ютерних програм, навчання викладачів і т. ін.

На 1950—1960-ті pp. припадають перші експерименти в га­лузі комп´ютерного навчання з використанням в основному тьюторських і тренувальних програм. У I960 р. почались роботи з проекту PLATO в університеті Іллінойсу (США), а в 1963 р. — з проекту університету Стенфорда при фінансовій підтримці фонду Карнегі та департаменту освіти СІЛА. Мета проекту полягає в розробці комп´ютерних програм навчання з математики та читання учнів шкіл, що вважаються початковими. У 1964 р. з´яви­лися комп´ютери третього покоління на інтегральних схемах. У 1965 р. корпорація DEC поставляє на ринок недорогий мінікомп´ютер PDP-8. Система PLATO починає використовуватися з навчальною метою в університеті Іллінойсу спочатку як система колективного користування, після цього — як система, що об´єднала декілька тисяч терміналів. Каталог програм включав близь­ко 5 тисяч комплектів уроків з 70 дисциплін. У1966 р. фірма IBM поставила на ринок IBM-1500 — першу комп´ютерну систему для автоматизованого навчання.

31967 р. починається реалізація плану комп´ютеризації шкіл Нью-Йорка. Мета — навчання учнів 1—6 класів математики, орфографії, читання. Основою для розробки навчальних планів служили матеріали проекту університету Стенфорда.

У1968 р. було введено мову Лого, створену психологом С. Пайпертом спеціально для навчання молодших школярів програмування.

У1971 р. в рамках проекту університету Стенфорда організова­но програму комп´ютерного навчання учнів чиказьких шкіл математики, читання та мови. Національний науковий фонд фінансував проект ТІССЕТ, що розпочався в університеті Техасу й після цього був продовжений в університеті Брайєма Янга. Мета проекту зводилася до апробації філософії навчання — навчання під управлінням учня, що передбачає його вміння адаптувати послідовність та зміст навчання до свого темпу й когнітивного стилю.

Упродовж 1970—1979 рр. здійснюється проект CONDUIT, створення мережі, що охоплює приблизно десять американських університетів (Орегони, Північної Кароліни, Айови, Техасу та ін.) й об´єднує інформацію п´яти регіональних обчислювальних центрів, а також розробка й розповсюдження якісних навчальних комп´ютерних програм і курсів.

У 1972 р. з´являються ЕОМ четвертого покоління на великих інтегральних схемах. У 1975 р. починається продаж мікро-ЕОМ

"Altair-8800". З 1977 р. широко розповсюджуються мікро-ЕОМ Commodore, Pet, Apple, TRS-80.

З 1981 p. у США зростає значення федеральної політики в галузі комп´ютеризації, деякі штати організували низку науково-дослідних програм з розвитку комп´ютеризації освіти, оцінювання програм та використання телекомунікацій.

У 1982 р. департамент освіти Каліфорнійського університету виділив 880 тис. дол. на проект, завдання якого полягало в інтеграції засобів нової технології навчання та виховання в студентів ставлення до навчання як до неперервного процесу. Також цей проект покликаний координувати діяльність у сфері нових технологій навчання в публічних школах, коледжах, вищих навчальних закладах та організаціях, що займаються питаннями освіти.

У 1982 р. при фінансовій підтримці корпорації DEC у коледжах Роуд-Айленда розроблена автоматизована навчальна систе­ма, призначена для навчання історії.

У1987 р. в штаті Каліфорнія з ініціативи Комітету технології навчання розпочалася робота з п´яти проектів Model Technology School, що проводилася в школах Монтерея, Сакраменто і Купертіно та ін. Проекти охоплювали всі школи й розраховувалися на п´ять років. їх завдання — аналіз впливу нових технологій на результати успішності учнів; включення комп´ютерних курсів у навчальні плани; розвиток в учнів комунікативних навиків і навиків рішення задач; створення інтегрованих уроків.

У 1988 р. відповідно до рішення Конґресу США використання нових технологій у заочному та дистанційному навчанні заохочується з метою попередження відсіву учнів.

Дослідження американських учених з комп´ютерного навчан­ня, проведені декілька десятиріч тому, показали, що ефективність навчання зростає на ЗО %. Тобто великих змін у процес навчання поява таких навчальних програм, як PLATO, ТІССЕТ, не внесла. Але при цьому вказується на зростання мотивації, якості запам´ятовування інформації.

Утім, серйозних досліджень з впливу комп´ютерних програм на процес навчання не проводилося, однак зауважується, що основна маса наявних програм є недосконалою. Це пов´язано з тим, що до їх розробки не завжди залучають викладачів-методистів, роблячи наголос на якості графіки, спеціальних ефектах та якості програмування. Розвиток обчислювальної техніки, поява мультимедіа та інструментальних пакетів дає змогу створювати навчальні комп´ютерні програми, що враховують індивідуальні особливості студентів, підвищуючи завдяки цьому мотивацію та рівень засвоєння матеріалу.

Комп´ютерні мережі становлять новий етап у розвитку зовнішніх засобів інтелектуальної діяльності, пізнання та спілкування. Застосування комп´ютерних мереж веде до значних структурних і функціональних змін у психічній діяльності людини. Ці зміни торка­ються пізнавальної, комунікативної та особистої сфери.

Розвиток дистанційної освіти за кордоном яскраво проглядається на прикладі статті Томаса Г. Ассея, написаної на матеріалах доповіді Національної інвестиційної комісії вищої освіти СІЛА.

Навчальні заклади з традиційними формами системи вищої освіти, якщо вони хочуть вижити у XXI столітті, змушені внести серйозні зміни до своєї діяльності, й передусім — до пропозицій послуг і систем доставки знань. Як показують дослідження, такі зміни потребують великих витрат.

Вихід з подібної ситуації вбачається у виборі правильної стратегії. Наразі є два стратегічних плани:

1)збільшення суспільних інвестицій (на противагу приватним);

2)реформування інститутів вищої освіти (для зниження вартості послуг, підвищення рівня сервісу і збільшення кількості послуг).

Ці ідеї досить активно обговорюють академічні сенати і адміністратори коледжів та університетів.

Розглянемо особливості організації дистанційного навчання у п´яти університетах США — відкритому університеті штату Фенікс (UOP), Західному державному університеті (WGU), Каліфорнійському віртуальному університеті (CVU), корпоративних університетах корпорацій (КУ), Британському відкритому університеті (BOU).

UOP — приватний університет, заснований групою Арроіо, перший національний університет, що прагне дати освіту (як основну, так і додаткову) тим, хто працює (дорослим). Для реалі­зації цього плану розвивається мережа із забезпечення повного сервісу, що надається студентам з боку адміністрації, та розробки навчальних курсів початкових і середніх рівнів з нових дисциплін гуманітарного спрямування (бізнес, психологія і т. ін.).

Загалом система навчання не зазнала істотних змін, але дистанційні курси виявилися більш інструктивними у використанні звичайного обміну матеріалами електронною поштою.

Заняття в університеті відвідують 42 тис. студентів. Плата за навчання становить 6 тис. 500 дол. за рік. Протягом 15 років роботи UOP набув респектабельності і є головною загрозою тради­ційним університетам, маючи вже сьогодні філії в штаті Меріленд.

Гасло Дж. Сперлінга (засновника UOP): "Зручність, зручність, зручність для працівників віком понад 25 років, що навчаються разом зі студентами 18—24 років. І це одна з рис експерименту. Цікаво, що в UOP немає футбольної команди, жіночих клубів, але немає й "дрімотності" студмістечок. Тут панує тільки навчання, навчання,навчання".

У 1995 р. Західна асоціація губернаторів створила на своєму з´їзді західний губернаторський університет (WGU) як віртуальний заклад для навчання студентів у Західних штатах США. Студмістечок у WGU також немає, як і в UOP, але система доставки більше базується на телекомунікації. Планується створити ви­сокочутливу організацію, яка швидко відгукується на динаміку необхідних користувачам послуг у різноманітних штатах. В університеті немає власного професорсько-викладацького складу, використовуються матеріали співробітників суспільних і приватних коледжів західних штатів і приватної індустрії.

Щоб застосувати базові курси та інші засоби дистанційного навчання, створюються локальні навчальні центри, які здійсню­ють сервісну підтримку та інспекторський нагляд. За задумом такі центри обслуговують не лише західні штати, а й деякі інші країни. Для цього укладені партнерські угоди з Англією, Британською Колумбією, Китаєм, Малайзією, Шотландією.

CVU створений як альтернатива WGU за рішенням губернатора штату Каліфорнія Піта Вілсона. На його думку, штат з великою кількістю інститутів вищої освіти, розвиненими телекомунікаційними мережами й численним населенням повинен мати власний університет, що готує робочу силу, вносить вклад в еко­номіку штату, забезпечує глобальний експорт каліфорнійської освіти і навчання, сприймає та задовольняє потяг до освіти нової генерації.

CVU як віртуальний університет істотно відрізняється за своєю організацією від WGU: він включає університети штату, університети Південної Каліфорнії і всі громадські коледжі, розвиває мережу, де студенти можуть зареєструватися на курсах, запропонованих коледжами й університетами Каліфорнії. Причому захист ступенів, акредитація або здобуття суміжних про­фесій забезпечуються місцевими осередками мережі.

Університети, основані на дистанційному навчанні, мають сотні тисяч активних студентів і пропонують курси, що дають право на захист ступенів. У світі 11 таких університетів, усі — поза США. Більшість з них розвивається відповідно до традицій своєї країни та її системи вищої освіти (зі всіма плюсами й мінусами).

BOU сьогодні — лідер дистанційного навчання, що забезпечує масову освіту. Разом з Оксфордом і Кембриджем, які дають елітарну освіту, BOU є зразком освітньої системи, її вершиною. Цей рейтинг ґрунтується на високій якості навчання й дослідній роботі. Більшість студентів BOU після його закінчення продов­жують навчатися, одержуючи ступені в інших елітарних університетах. BOU має свій професорсько-викладацький склад і ака­демічний сенат з тисячі членів, в нього багато спільного з інши­ми університетами. Але зміни в ньому і його структурі передусім визначаються потребами ринку. В університеті є власна TV-ме­режа, за допомогою якої можна давати освіту в усій Британії та Європі, забезпечити навчання тисяч студентів.

BOU іде до того, щоб стати визначальним у сфері освітніх по­слуг і створювати мережу як засіб доставки освіти й управління цими послугами. BOU підтримує зв´язки з головними університе­тами світу з метою глобального охоплення освітніми послугами.

Такі корпорації, як General Electric, Wall-Mart, Federal Express, Motorola, Disney та ін. заснували свої корпоративні уні­верситети (КУ). Але чи мають ці відділи (департаменти) навчан­ня право називатися університетами? У багатьох випадках — так. Ігнорувати загрозу традиційній системі вищої освіти з їхнього боку було б помилкою. З 1985 до 1995 р. число КУ зросло в 2,5 раза (з 400 до 1000).

Дистанційне навчання набуває свого розвитку і в Європі, де дистанційна освіта розвивається в основному відкритими універ­ситетами, що фінансуються урядом і пропонують курси з вико­ристанням телебачення й радіо, застосовуючи частіше комп´ю­терні технології. Програми електронної вищої освіти розробля­ються в понад ЗО країнах.

Дистанційне навчання в Європі набуло інтенсивного розвит­ку на початку 70-х років минулого століття і пов´язане зі створенням низки відкритих університетів (університетів дистанцій­ної освіти). Нині кожна європейська країна має групу навчаль­них закладів, що реалізують дистанційні програми.

Методики такого навчання досить добре відпрацьовані. Знач­ний інтерес викликають програми навчання із застосуванням нових інформаційних технологій, включаючи супутникове теле­бачення, комп´ютерні мережі, мультимедіа тощо.

Європейську асоціацію університетів з дистанційним навчан­ням (ЄАУДН) було засновано в січні 1987 р. для того, щоб при­скорити й підтримати створення європейської мережі дистан­ційного навчання на вищому рівні. Це призвело до створення Європейського відкритого університету на основі мережі МЄВУ. 17 організацій-членів з 15 країн включають в себе відкриті університети, факультети в університетах (де навчання ведеться дистанційно або проводяться наукові дослідження у сфері ди­станційної освіти), факультети в установах, залучених до процесу дистанційного навчання. Нині близько 65 000 студентів зареєстро­вані в установах ЄАУДН. Понад 3000 викладачів залучені до про­цесу розробки й презентації курсів через 875 центрів навчання.

Місія ЄАУДН полягає також у заохоченні розвитку дистан­ційного навчання на вищому рівні в Європі; підтриманні двосто­ронніх і багатосторонніх контактів між викладачами універси­тетів; організації співробітництва в галузі наукових досліджень, створенні курсів, обміні курсами й визнанні дипломів; розробці нових засобів і технологій дистанційного навчання; започаткуванні нових спільних проектів у цій галузі; поширенні доступу до можливостей вищої освіти у Європі.

Для досягнення цієї мети ЄАУДН розробила програму дій, що є відгуком на нинішні потреби. По суті, робота Асоціації засно­вана на залученні всіх членів на однакових умовах, ураховуючи їхні потреби.

МЄВУ — це європейська інфраструктура відкритого дистан­ційного навчання. Вона пов´язана не лише з існуючою у Європі мережею ЄАУДН, а й з іншими основними європейськими орган­ізаціями, які працюють у цій галузі, включаючи європейську промисловість як важливого споживача продукції відкритого дистанційного навчання.

Основним інститутом МЄВУ є мережа Європейських навчаль­них центрів (ЄНЦ). Мета цієї мережі — продемонструвати можливості відкритого дистанційного навчання, надати доступ до дистанційних курсів установ у всіх європейських країнах, забез­печити підтримку студентам відкритої дистанційної форми навчання.