Спеціалізація навчання у вищих професійних закладах освіти зумовлена особливостями й напрямами розвитку економіки та народного господарства в цілому. Це своєрідне соціально-економічне замовлення суспільства на підготовку фахівців високої кваліфікації. Спеціалізація мала місце ще в перших європейських університетах: функціонували підрозділи (факультети) — акторський, юридичний, медичний, філософський. Але навіть за наявності окремих факультетів підготовка фахівців мала широкопрофільний характер: готували спеціалістів-універсалів, енциклопедистів. Це зумовлювалося особливостями тогочасного господарського укладу: частка вузькопрофільних підприємств, господарств, наукових галузей була незначною. XX століття вирізнялося активною науково-технічною революцією, появою новітніх сфер знання, наукових напрямів, нових виробництв. Ці чинники й зумовили розширення переліку спеціалізацій у підготовці фахівців. Якщо в XIX ст. здійснювалася підготовка фахівців широкого профілю — інженера, лікаря, юриста, — то нині в рамках однієї професії виокремлюють цілу 230 Дидактика вищої школи низку спеціальностей. Наприклад, професія лікаря налічує понад 50 спеціалізацій; інженера — близько 80; педагога — понад ЗО і т.д. З одного боку, такий підхід ніби виправданий: майбутній спеціаліст уже під час навчання заглиблюється у вузьку царину діяльності (наприклад, лікар-окуліст, інженер з обслуговування шасі літаків і под.). А з іншого — спеціаліст вузького профілю слабо орієнтується в проблемах широкого масштабу, не бачить взаємо-зв'яків між явищами та процесами, не завжди здатний приймати адекватні рішення стосовно широких проблем. Американський педагог Дж. Брунер, розмірковуючи над завданнями вищої школи, писав, що результатом діяльності вищої освіти мають бути добре підготовлені люди, які уміють думати, шукати і знаходити власні рішення. У зв'язку з розширенням спеціалізацій у професійних закладах освіти запроваджується розробка кваліфікаційних характеристик конкретних спеціальностей. Нині в Україні підготовка фахівців у ВНЗ ведеться із 78 напрямів, 332 спеціальностей бакалавра, 337 — спеціаліста, 334 — магістра. З метою розширення можливостей використання фахівців, цілеспрямованої їх підготовки і кращої адаптації до умов конкретної практичної діяльності запроваджена велика кількість спеціалізацій. З кожним роком з'являються потреби в підготовці кадрів з усе нових і нових спеціальностей. Це зумовлює необхідність введення навчальних дисциплін, опанування якими забезпечувало б якісну підготовку фахівців. У зв'язку з цим постійно проводиться цілеспрямована робота з вироблення державних стандартів, змістового забезпечення підготовки спеціалістів певних профілів. Усе це дало змогу створити систему вищої освіти, яка динамічно реагує на зміни ринку праці та задовольняє різнопланові потреби громадян України в освіті протягом життя. Законом України "Про вищу освіту" визначено вимоги до стандартів вищої освіти. Систему стандартів вищої освіти становлять: державний стандарт вищої освіти, галузеві стандарти вищої освіти та стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів. Державний стандарт вищої освіти охоплює такі складові: — перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями; 231 Розділ 2 — перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями; — вимоги до освітніх рівнів вищої освіти; — вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти. Галузеві стандарти вищої освіти містять: — освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників вищих навчальних закладів; — освітньо-професійні програми підготовки; — засоби діагностики якості вищої освіти. Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів включають: — перелік спеціалізацій за спеціальностями; — варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників вищих навчальних закладів; — варіативні частини освітньо-професійних програм підготовки; — варіативні частини засобів діагностики якості вищої освіти; — навчальні плани; — програми навчальних дисциплін. Сучасний період характеризується поступовим переходом вітчизняної вищої освіти на Європейську кредитно-трансферну та акумулюючу систему організації навчання. Ключовим завданням підготовки фахівців в умовах кредитно-модульної системи організації навчання має бути створення стандартів за напрямами освіти, в яких домінував би діяльнісний аспект засвоєння змісту з урахуванням загальноєвропейських та регіональних стандартів; створення модульних програм, у яких міні-модулі легко можна було б замінити, поновити, трансформувати, адаптувати. Нині в Україні затверджено державні стандарти для 80 спеціальностей. Впровадження галузевих стандартів забезпечує: — створення логічного навчально-методичного комплексу спеціальності з кожної спеціалізації, тобто комплекту взаємопо- 1 Закон України "Про вищу освіту" // Голос України. — 2002. — 5 березня. 232 вказаних документів, у яких визначено умови якісної підготовки конкурентоздатних випускників кожного рівня; — співпрацю з потенційними роботодавцями з метою якісної розробки варіативної частини освітньо-кваліфікаційної характеристики кожної спеціалізації; — чітке визначення регіональних потреб у фахівцях тої чи тої спеціалізації, обґрунтованість і перспективність визначення спеціалізації; — умотивований підхід до вибору дисциплін кожної спеціалізації, їх перелік обумовлений уміннями, необхідними для первинних посад; — створення великої кількості спецкурсів, що дає можливість студентам робити власний вибір із набору кредитів, особливо це стосується старших курсів; — чіткість у визначенні мети, предмета й змісту кожної навчальної дисципліни, виключення дублювання та марнотратства навчального часу; — модульну структурно-логічну побудову навчальних планів; — надійний інструментарій діагностики кінцевого результату; — можливість оптимальної уніфікації робочих навчальних планів (відповідно до розкладу) з метою оптимізації витрат на підготовку фахівця кожного рівня; — підвищення частки самостійної позааудиторної роботи студентів та частки практичних занять в аудиторних формах роботи; — достатню гнучкість щодо формування дисциплін (їх об'єднання або поділ, коригування назви); — рейтингову систему оцінювання успішності навчання та визначення рейтингу студентів.
