Вітчизняні та зарубіжні концепції розуміння мотиваційної спрямованості юнаків

ВСТУП

Актуальність дослідження. Юнацький вік характеризують як період, в якому формується стійка система цінностей, відбувається становлення самосвідомості та формується соціальний статус особи. В ході самовизначення, спроб розібратися в навколишньому світі і в самому собі, особами юнацького віку здійснюється пошук сенсу життя взагалі і свого життя зокрема. В результаті у них формуються не тільки переконання і погляди, але й світогляд - погляд на світ в цілому, система переконань, що виражають відношення людини до світу і її головні ціннісні орієнтації.

Ціннісно-смислова сфера - це ядро особистості з її неповторною картиною світу, що активно формується в період юності. Існує чимало чинників, що здійснюють вплив на цей процес, зокрема найбільш вагомим чинником є мотиваційна спрямованість.

Дослідженням ціннісного самовизначення в період юності займалися вітчизняні психологи, серед яких К. Абульханова-Славська, В. Барцалкіна, М. Гінзбург, З. Карпенко, І. Кон, В. Орлов, Л. Потапчук, В. Сафін, Д. Фельдштейн, І. Шендрік тощо. З числа зарубіжних учених ціннісне самовизначення у контексті становлення ідентичності вивчали Е. Еріксон, Дж. Марша, Дж. Марсіа. Чимало дослідників займалися вивченням проблеми мотивів та мотивації особистості, мотиваційної спрямованості (А. Маслоу, Ф. Герцберг, Д. Мак Клеланд, Т. Елерс, А. Реан, О. Потьомкіна, О. Леонтьєв тощо).

Зазначені наукові і науково-практичні розробки є вагомим внеском у дослідження проблеми мотиваційної спрямованості та особливостей її впливу на формування ціннісно-смислової сфери в юнацькому віці. Однак, маловивченими є питання впливу мотиваційної спрямованості на ціннісно-смислове самовизначення юнаків.

Отже, теоретична і практична значущість проблеми, недостатній рівень її наукової розробленості визначили тему наукового дослідження: «Психологічні особливості впливу мотиваційної спрямованості на ціннісно-смислове самовизначення юнаків».

Об’єкт дослідження – ціннісно-смислове самовизначення юнаків.

Предметом дослідження є психологічні особливості впливу мотиваційної спрямованості на ціннісно-смислове самовизначення юнаків.

Мета дослідження полягала у теоретичному обґрунтуванні та емпіричному дослідженні психологічних особливостей впливу мотиваційної спрямованості на ціннісно-смислове самовизначення юнаків.

Завдання дослідження:

1. На основі теоретичного аналізу літератури визначити загальні характеристики ціннісно-смислового самовизначення юнаків.

2. Визначити та теоретично обґрунтувати основні підходи до дослідження проблеми мотиваційної спрямованості особистості.

3. Дослідити особливості впливу мотиваційної спрямованості на ціннісно-смислове самовизначення юнаків.

4. Проаналізувати результати дослідження впливу мотиваційної спрямованості на ціннісно-смислове самовизначення юнаків, зробити необхідні висновки та узагальнення.

Методи:

теоретичні методи: філософсько-психологічний аналіз проблеми, системний аналіз, узагальнення теоретико-методологічних підходів до проблеми;

емпіричні методи: опитування, психологічна діагностика;

методи математичної статистики та аналізу даних із застосуванням програми SPSS.

Експериментальна база: До участі в досліджені було залучено студентів Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, що навчаються на 2 та 3 курсі за напрямом підготовки 6.030102 «Психологія» (n= 38 осіб).

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ВПЛИВУ МОТИВАЦІЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ НА ЦІННІСНО-СМИСЛОВЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ ЮНАКІВ

Вітчизняні та зарубіжні концепції розуміння мотиваційної спрямованості юнаків

Кожний період життя людини, кожен її більш-менш значний крок у системі суспільних відносин приводить і до зміни її мотиваційної сфери. У процесі розвитку особистості відбувається перетворення одних мотивів на інші, чи стимулювання одних іншими, на базі одних мотивів формуються інші, виникають протиріччя між різними мотивами, змінюється співвідношення домінуючих і підпорядковуючих мотивів.

Зміст мотивів є найбільш істотною характеристикою спрямованості особистості та рівня її вихованості. Мотиви розрізняються не тільки за змістом, але й за рівнем усвідомленості, стійкості. Спрямованість особистості є результатом виникнення стійко домінуючих мотивів поведінки, а також інших особливостей, що допомагають чи заважають реалізувати мотиви.

Мотивація – більш широке поняття, ніж мотив. Поняття «мотивація» в психології використовується у двох значеннях: як система факторів, що обумовлюють поведінку (цілі, інтереси, потреби, мотиви, наміри); як характеристика процесу, що підтримує поведінкову активність [14].

Мотивація – це сукупність причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку людини, її початок, обґрунтування, формовияви.

Ще роботи мислителів давнини поклали початок теоріям мотивації, які в подальшому були розвинуті і які продовжують розвиватися і в сьогоденні, і яких нараховується вже не один десяток. Виділяються дві глобальні теорії мотивації: змістовна і процесуальна. У змістовних теоріях акцент робиться на виявленні та вивченні внутрішніх спонукань (потреб, мотивів), які лежать в основі поведінки людей, їхньої професійної діяльності. У процесуальних теоріях розкриваються закономірності організації цілісної мотивованої поведінки з урахуванням взаємодії мотивів з іншими процесами – сприйманням, пізнанням, комунікацією [14].

Згідно з першим підходом, потреби людини є основним мотивом поведінки, а таким чином, і діяльності особистості. До прихильників такого підходу можна віднести американських психологів А. Маслоу, Ф. Герцберга, Д. Мак-Клеланда та ін. Найбільш відомою є концепція «ієрархії мотивів» А. Маслоу, який виділяє п’ять ієрархізованих рівнів потреб:

1. Фізіологічні потреби, необхідні для виживання організму; вони лежать в основі гомеостатичної регуляції; це потреба в їжі, воді, відпочинку, притулку тощо;

2. Потреби самозбереження включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек, впевненості в тому, що фізіологічні потреби буде задоволено; у захисті від невпорядкованості, болю, гніву, страху;

3. Соціальні потреби, тобто потреби в соціальних зв’язках. Вони вказують на необхідність соціального єднання з групою і приналежності до неї; соціальних контактів, позитивного ставлення з боку інших, соціальної взаємодії як таких;

4. Потреби в шануванні включають, по-перше, потреби в повазі з боку інших, у визнанні ними особистих досягнень, компетентності, особистісних якостей і достоїнств; по-друге, потребу в самоповазі;

5. Потреби самоактуалізації вказують на необхідність особистості реалізувати свої потенційні можливості і здібності, здійснити "особистісне зростання", тобто розвиток власної особистості, розуміння, осмислення і розвитку власного «Я» [14].

П’ять груп потреб одночасно є й п’ятьма основними рівнями потреб, розташованими у вигляді чіткої ієрархічної структури співпідпорядкованості. Це означає, що потреби кожного вище розташованого рівня виникають (актуалізуються) тільки після того, коли потреби усіх нижче розташованих рівнів задоволено.

Оскільки, як вважає А. Маслоу, з розвитком людини як особистості розширюються її потенційні можливості, потреба в самовдосконаленні ніколи не може бути задоволена цілком. Тому і процес розвитку мотивації не є обмеженим. Стан потреби характеризує чітка предметна спрямованість. Кожна потреба опосередкована складним психологічним процесом мотивації, виявляє себе психологічно у формі мотиву поведінки.

Мотивом може стати лише усвідомлена потреба й тільки в тому разі, якщо задоволення цієї конкретної потреби, багаторазово проходячи через етап мотивації, безпосередньо переходить у дію. У процесі мотивації потреба дістає одну зі своїх суттєвих властивостей – предметність. Предмет, здатний задовольнити потребу, не є заздалегідь визначений. Набуття потребою свого предмета зумовлює перетворення потреби на певний мотив діяльності. Мотиви діяльності людини пов’язані з її цілями. Цілі й мотиви дій збігаються. Взаємообумовленість цілей і мотивів людини очевидна, оскільки мета діяльності залежить від її мотиву.

Мотив спрямовує сили людини у напрямі задоволення її потреб. На відміну від цілей, аж ніяк не всі мотиви людина адекватно усвідомлює. Поряд із добре усвідомленими інтересами, прагненнями, переконаннями у психічному житті особистості мають місце й такі тенденції та установки, які недостатньо адекватно усвідомлені, що зумовлює викривлення у світобаченні та поведінці.

В основі будь-якої дії лежить потреба, яка психологічно виявляється як мотив, що може реалізуватися у низці психологічних змінних: інтересах, прагненнях, переконаннях та установках. Під інтересами розуміють мотиви, в яких втілюються емоційно забарвлені пізнавальні потреби особистості.

До діяльності людину спонукає не один, а кілька мотивів. Кожен із них має різну спонукальну силу. Одні мотиви досить часто актуалізуються і чинять істотний вплив на діяльність людини, інші діють лише при певних обставинах. Найбільше практичне значення мають наступні мотиви.

Мотив самоствердження (прагнення утвердити себе в соціумі), пов’язаний з почуттям гідності, честолюбством, самолюбством. Людина намагається довести навколишнім, що вона чогось варта, прагне здобути певний статус у суспільстві, хоче, щоб її поважали і цінували.

Мотив індентифікації з іншою людиною. Цей мотив полягає у прагненні бути схожим на авторитетну особистість, героя, кумира є особливо актуальним для підростаючого покоління.

Мотив саморозвитку. Саморозвиток, самовдосконалення – це важливий мотив, який спонукає багато працювати і розвиватися. На думку А. Маслоу, це прагнення цілковитої реалізації своїх здібностей, впевненість у собі, здатність відчувати свою компетентність. Активізація в людині мотиву саморозвитку підсилює її мотивацію до діяльності.

Мотив досягнення. Мотив досягнення – це прагнення досягти високих результатів і майстерності у діяльності. Цей мотив проявляється у виборі складних досягнень і намаганні їх виконати. Успіх у будь-якій діяльності залежить не лише від здібностей, навичок, знань, а й від мотивації досягнення, від прагнення досягти високих результатів у діяльності. Людина з високим рівнем мотивації схильна докладати значних зусиль у роботі.

Негативна мотивація (мотив уникнення неприємностей і покарання). Негативна мотивація – це спонукання, викликані усвідомленням можливих неприємностей, незручностей, покарань, що можуть мати місце в разі невиконання діяльності.

Мотив характеризується не тільки кількісно, а й якісно. У залежності від змісту діяльності виділяються внутрішні і зовнішні мотиви. Якщо для особистості має значення діяльність сама по собі, то це і є внутрішня мотивація. Коли ж значення мають інші потреби (соціального престижу, заробітної плати і т.д.), то це вже будуть зовнішні мотиви. Зовнішня мотивація заснована на заохоченнях, покараннях та інших видах стимуляції, які або спрямовують, або гальмують поведінку людини. Внутрішня мотивація сприяє одержанню задоволення від роботи, викликає інтерес, радісне збудження, підвищує самоповагу особистості [14].

Разом з тим поділ мотивів на зовнішні і внутрішні, на думку окремих дослідників, не є достатнім. Зовнішні мотиви можуть бути позитивними (мотиви успіху, досягнень) і негативними (мотиви захисту, уникнення). Очевидним є те, що зовнішні позитивні мотиви більш ефективні, ніж зовнішні негативні, якщо навіть по силі вони є рівними. У багатьох випадках взагалі немає сенсу диференціювати мотиви за критерієм «зовнішні – внутрішні». Більш продуктивним є підхід, який базується на виділенні позитивних і негативних за своєю суттю мотивів та потреб.

За концепцією російського психолога О. Леонтьєва, усі психологічні особливості людини, в тому числі і мотиваційна сфера, мають свої джерела в практичній діяльності, де й формуються властивості особистості. В основі змін, які відбуваються з мотиваційною сферою індивіда, лежить система діяльностей, динаміка розвитку яких обумовлює зміни у мотиваційній сфері людини, надбання нею нових потреб, мотивів і цілей. Отже, під мотивацією слід розуміти внутрішнє спонукання особистості до того чи іншого виду діяльності, пов’язане з задоволенням окремої потреби [17].

Як правило, люди рухаються в соціальному просторі і часі спрямовано. До цього їх спонукає потреба, мета та ін., але не кожна з них носить постійний і привабливий характер. Умотивована спрямованість особистості наступає лише тоді, коли з’являється досить сильна внутрішня потреба в дії, яка штовхає її до відповідного вчинку. Зумовлена ця спрямованість низкою мотивів, тобто мотивацією.

Спрямованість – це властивість особистості, що являє собою систему взаємопов’язаних внутрішніх спонукань, які спрямовують та орієнтують її життєвий шлях у соціальному просторі й часі. Під спрямованістю більшість учених розуміють систему домінуючих мотивів. Провідні мотиви підпорядковують собі всі інші й характеризують будову всієї мотиваційної сфери людини. Виникнення ієрархічної структури мотивів є передумовою стійкості особистості.

У структуру спрямованості особистості входять такі головні компоненти – усвідомлені мотиви поведінки: цілі, інтереси, ідеали, переконання. Їхня стійка ієрархія дає змогу у певних межах передбачити загальну спрямованість особистості, її вчинків. Разом з тим на поведінку людини впливають не тільки усві­домлені, але й мало усвідомлені мотиви. Їхнє співвідношення визначає поведінку людини в новій ситуації [17].

Сукупність мотивів поведінки і діяльності розглядається як мотиваційна сфера особистості. У цілому ця сфера є динамічною й змінюється в залежності від багатьох обставин. Проте, ядром мотиваційної сфери виступають відносно стійкі й домінуючі мотиви і саме в них першочергово виявляється спрямованість особистості.

Оскільки особистість є членом суспільства, в аналізі потреб як основи мотивів потрібно виходити не з абстрактного уявлення про неї, а з того, як конкретний індивід включений у систему суспільних відносин і яким чином ця система відбивається в його індивідуальній свідомості.

Мотиваційна сфера є складним утворенням, бо мотиви розрізняються не тільки за змістом, але й за рівнем усвідомленості, стійкості. Саме тому спрямованість особистості є результатом виникнення стійко домінуючих мотивів поведінки, а також інших особливостей особистості, що допомагають чи заважають реалізувати мотиви.

Отже, на основі аналізу провідних теоретичних положень, присвячених мотиваційній спрямованості особистості, є підстави стверджувати, що мотивація займає важливе місце в структурі особистості і є одним з основних понять, які використовуються для пояснення поведінки і діяльності людини. Мотивація разом з тим позначає сукупність зовнішніх і внутрішніх мотивів, які спонукають суб’єкта до активності, тобто спрямовують його поведінку. Значну роль у формуванні спрямованості особистості відіграє її свідомість. Самоусвідомлення змін, які в ній відбуваються, сприяє не тільки глибшому самопізнанню, але й об’єктивності та критичності їх оцінки.