Вчення про тлумачення правових актів і теорія права і держави

Традиційне розуміння співвідношення вчення про тлумачення нормативних актів і теорії права і держави є таким, що перше є частиною (розділом) другої. Тому і дослідження проблем тлумачення правових актів, вважається, повинне здійснюватись у межах теорії права і держави (при цьому не заперечується можливість здійснення галузевих досліджень проблем тлумачення правових актів), а вивчення проблем тлумачення нормативно-правових актів повинно здійснюватись у межах навчальної дисципліни теорії права і держави.

Не виключається, що за певних умов таке розуміння співвідношення вчення про тлумачення правових актів, з одного боку, і теорії права і держави, - з іншого, було б правильним, належно відображало б логіку речей. Але ж є реальність, яка не може ігноруватись, є практичні проблеми, які повинні вирішуватись та яким повинна служити наука. Цим реальності, проблемам і потребам не відповідає викладене розуміння співвідношення вчення про тлумачення правових актів і теорії права і держави. Справа в тому, що вченню про тлумачення правових актів належить певне місце в юридичній науці, обумовлене його роллю в системі правових наук і правовій системі в цілому. Але зайняти це місце вчення про тлумачення правових актів не зуміло. Воно просто було витіснене на периферію юридичної думки, у той час як об'єктивно вченню про тлумачення правових актів належить центральне місце. Ось як характеризував цю ситуацію та її причини німецький науковець-юрист Ф. Регельсбергер наприкінці XIX століття: «Небагато глав знайдеться у вченні про право, де теорія так би далеко відставала від практики, знання — від уміння, як у вченні про тлумачення. У цьому випадку тлумачення поділяє долю людської мови: багато людей говорять правильно, не маючи розуміння про закони мови. Труднощі теорії знаходяться тут у матеріалі, безмежності допоміжних засобів, в різноманітності застосування. І попереднього і новітнього часу не бракувало спроб надати пануючим тут точкам зору характеру наукових положень. Із них склалась навіть особлива галузь вчення про право, — юридична герменевтика. Тепер вона «втратила кредит» не без вини зі свого боку. Порівняно небагато вона страждала від невизначеності своїх меж, за які зазвичай не виходила критика законів, іноді навіть і тлумачення юридичних правочинів, при чому одні обмежувались законодавством Юстиніана, інші ставили перед собою задачі більш широкі. Набагато більше шкоди юридичній герменевтиці завдав мертвий шаблонний спосіб її ставлення до матеріалу». Цікаво, що ця ситуація переважно зберігається і на цей час.

Не можна сказати, що Україна відстала від інших країн якраз за показником рівня осмислення проблем тлумачення нормативно-правових актів та рівня володіння методологією тлумачення таких актів. Видається, що за цим показником Україна не відстає від тих країн, до союзу з якими вона прагне. Але ж названі країни впродовж століть опрацювали практику, яка на цей час є усталеною, загальновизнаною і загальноприйнятною. Вона і заміняє їм вчення про тлумачення правових актів.

Ігнорування вчення про тлумачення правових актів не тільки з боку юристів-практиків, а й науковців, викликає здивування. Ще Борис Годунов, як про це писав А. С. Пушкін, повчав сина: «Учись, мой сын. Наука сокращает нам опыты быстротекущей жизни». Зразки минулого, якими б великими вони не були, залишаються емпіричними зразками, досвідом. Наука, осмислюючи ці зразки, виявляє їх сутність, формулює узагальнені положення (правила), які визначають сферу використання цих зразків, що помножує практичне значення цих зразків. Поверхневість же науки тлумачення актів законодавства слід долати якістю наукових досліджень, яка може бути забезпечена тільки аналізом нормативного матеріалу та практики його застосування, поглибленням досліджень.

За викладених обставин слід зробити висновок про те, що в Україні існує гостра потреба в розробці проблем тлумачення нормативно-правових актів. У рамках теорії права ця проблематика належне досліджена не буде ніколи, бо у нас теорія права і держави взагалі склалась як наука ненормативна, яка веде пошук проблем для дослідження не в житті та системі суспільних відносин, а в абстракціях, що тяжіють до філософії. Що стосується викладання навчальної дисципліни тлумачення нормативно-правових актів, то навіть трудно собі уявити, щоб фахівці в галузі теорії права, які самі не мають значного досвіду роботи з нормативним матеріалом, реально навчали студентів роботі з ним.