Література для поглибленого вивчення окремих питань теми

1. Актуальні проблеми тлумачення і застосування юридичних норм: зб. ст. учасн. наук.-практ. конф., присвяч. пам’яті проф. П. О. Недбайла (28–29 берез. 2008 р.) / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л.: ЛНУ ім. І Франка, 2008. – 228 с.

2. Гончаров В. Граматологія та методологія тлумачення юридичних норм / В. Гончаров // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали XVІ регіон. наук.-практ. конф. (8–9 лют. 2010 р.) / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Юрид. ф-т; [редкол.: А. М. Бойко та ін.]. – Л., 2010. – С. 8–9.

3. Євграфова Є. П. Формування системи національного законодавства (деякі питання теорії і практики): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Є. П. Євграфова. — X, 2005. — 21 с.

4. Лисенкова О. Система законодавства України: структурно-функціональна характеристика: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.0. 01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / О. Лисенкова. — K., 2001. — 33 с.

5. Малента В. Доктринальне тлумачення норм права / В. Малента // Юрид. Україна. – 2008. – № 12. – С. 30–36. – Бібліогр.: с. 35–36.

6. Михайлович Д. М. Толкование закона: Моногр. / Д. М. Михайлович; Нац. ун-т внутр. дел. - Х., 2004. - 198 c. - Библиогр.: с. 185-196.

7. Молибога М. П. Тлумачення норм права: сутнісні характеристики / М. П. Молибога // Часоп. Київ. ун-ту права. – 2010. – № 2. – С. 42–46. – Бібліогр.: с. 45–46.

8. Сущенко В. Тлумачення терміну «законодавство» Конституційним Судом України / В. Сущенко // Юстініан. Юридичний журнал. — 2003. — № 4. — С. 12-16.

9. Шмельова Г. Юридичні засоби удосконалення змісту і форми законодавства / Г. Шмельова // Концепції розвитку законодавства України: матеріали науково-практичної конференції. — К., 1996. — 508 с.

 

 

 

Тема 3

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ВЧЕННЯ ПРО ТЛУМАЧЕННЯ

ЮРИДИЧНИХ АКТІВ

Метою лекційного заняття є розкриття основних положень програмної теми навчального курсу, які спрямовані на формуванні у студентів певної системи знань про загальні положення вчення про тлумачення юридичних актів. Для досягнення цієї мети необхідно: розкрити зміст таких понять як «мета тлумачення», «джерело права», охарактеризувати раціональний та інтуїтивний підходи до тлумачення правових актів, розкрити форми діяльності суддів та значення судової практики як джерела права тощо.

План

Мета тлумачення

Раціональний і інтуїтивний підходи до тлумачення правових актів

Ідея різноджерельності права

Судова практика як джерело права

Алгоритм правотлумачення

* * *

МЕТА ТЛУМАЧЕННЯ

Метою здійснення судами тлумачення нормативно-правових актів є виявлення їх змісту та втілення вимог цих актів у суспільні відносини шляхом застосування до цих відносин відповідних нормативно-правових актів при здійсненні правосуддя. При цьому слід виходити із існування історичної тенденції до посилення об’єктивності тлумачення, тобто до більшої відповідності результатів тлумачення волі правотворчих органів, вираженої в актах законодавства. Основним засобом забезпечення цієї тенденції є використання науково обґрунтованих правил тлумачення, які входять до змісту вчення про тлумачення правових актів. Ці правила не є привнесеними у систему законодавства ззовні. Вони виводяться із змісту нормативно-правових актів через проникнення за допомогою абстракції в логіку цих актів.

1. Метою тлумачення нормативно-правових актів є виявлення їх об’єктивного (справжнього) змісту. В одному із своїх рішень Європейський Суд з прав людини зазначив: «Європейська конвенція про захист прав людини повинна тлумачитись об’єктивно, а не відповідно до того, як вона могла розумітись Стороною в момент її ратифікації».

Американський науковець Р. А. Познер песимістично зауважив, що завдання зробити тлумачення актів законодавства об’єктивним виконати неможливо. Вибір між жорстким та гнучким, вузьким і широким і тлумаченням, - пише він, - ще довго залежатиме не від аналітичних міркувань, а від особливостей характеру судді (за Ч. Беккаріа - і від, можливо, поганого травлення їжі). Тому він пропонує досліджувати належність результатів тлумачення від якостей суб’єкта тлумачення. Остання думка є дуже плідною для сучасної України. Проте не слід думати, що суддів очікують дослідження їх соціально-психологічних якостей, у тому числі з використанням приладу «поліграф». Такі спроби були здійснені в Росії. Але немає і необхідності, і можливості здійснювати такі спроби в Україні. Немає можливості - тому, що такі дослідження приходять у суперечність з ідеєю забезпечення прав і свобод людини. Немає необхідності - тому, що професійна діяльність суддів є відкритою для суспільства. Розгляд справ у судах здійснюється усно і відкрито, а судові рішення стають доступними не тільки для учасників судових процесів, а й для широкого загалу, принаймні для професіоналів. Тому соціально-психологічні якості суб’єктів тлумачення - суддів доцільно було б досліджувати шляхом вивчення судових рішень. Із судових рішень можна почерпнути багато інформації про професійний рівень суддів, про їх соціально-моральну налаштованість. Через дослідження судових рішень можна було б здійснювати моніторинг тих змін, які відбуваються чи не відбуваються у підході до тлумачення правових актів, динаміку змін. На підставі результатів таких досліджень можна було б розробляти заходи щодо забезпечення поступового наближення судового тлумачення юридичних актів до такого стану, коли тлумачення буде мати чітко виражену ознаку об’єктивності.

Але ж попереднє зауваження Р. А. Познера щодо неможливості зробити тлумачення актів законодавства об’єктивним обумовлене суто філософським підходом автора до проблеми тлумачення актів законодавства, який (підхід) йде від найбільш загальних уявлень про право і не ґрунтується на аналізі більш-менш значного нормативного масиву та практики тлумачення і застосування нормативно-правових актів. Тому цей підхід не дає можливості побачити перспективу. А перспектива максимального наближення результатів тлумачення юридичних актів, правових норм та юридичних положень до об'єктивно закладеного в них змісту існує. Треба тільки усвідомити цю проблему та шукати шляхи її вирішення, - перш за все через опанування судцями вчення про методологічні основи опрацювання нормативних текстів.

Проте слід погодитись з Р. А. Познером у виокремленні трьох стадій зростання об’єктивності при правозастосуванні. Ці стадії виокремлюються ним не в хронологічному порядку, а за рівнем наближення суддівського розуміння правових актів до об’єктивного змісту цих актів. Нам треба було б добре подумати над тим, що Р. А. Познер першою (найнижчою, найдальшою від об’єктивності) стадією назвав рідну нам радянську стадію: радянською конституцією 1936 р. закріплювалась ціла низка норм, які чудово виглядали на папері, але не застосовувалась на практиці, бо радянські суди не стільки підкорялись закону, скільки - іншим силам, які тримали їх у покорі. Тобто вершина в ігноруванні Конституції та законів як реальних регуляторів суспільних відносин досягнута була в Радянському Союзі. Ніхто більше в історії людства цієї вершини не досягав (як говориться у російській народній пісні «лишь один до вершини добрался»).

Це наш досвід і правотворчості (напишемо, а як написане розуміти, роз’яснимо), і тлумачення актів законодавства (один із провідних теоретиків права А. С. Піголкін першим серед критеріїв тлумачення актів законодавства називав політику комуністичної партії, і правозастосування (була б людина, до якої треба застосувати кримінальну репресію, а статтю знайдемо). Тому для України як пострадянської держави вирішити проблему забезпечення об’єктивності тлумачення актів законодавства означає вирішити проблему побудови правової держави та утвердження принципу верховенства права. У свою чергу забезпечити об’єктивність тлумачення вповні можливо, якщо усвідомити значення цієї проблеми та створити сучасне вчення про тлумачення юридичних актів. Не більше і не менше, йдеться про створення наукового підґрунтя для організації суспільства на правовій основі, про долю країни, про долю мільйонів наших співвітчизників, які сьогодні не мають змоги отримати задовільну медичну допомогу, отримати інші найнеобхідніші для життя блага. Звідси слід зробити висновок про те, що розробка та впровадження в життя сучасного вчення про тлумачення юридичних актів є проблемою державного значення. З ідеєю впровадження в правосуддя сучасного вчення про тлумачення юридичних актів не можна йти на президентські чи парламентські вибори, бо для більшості електорату така ідея є значно менш зрозумілою, ніж підвищення заробітної плати та соціальної допомоги чи визнання (невизнання) російської мови державною, але з цією ідеєю можна вирішити значну частину післявиборчих проблем.

2. Проблема забезпечення об’єктивності результатів тлумачення юридичних актів чітко позначилась в історії правосуддя. Російський дореволюційний дослідник римського права С. А. Муромцев звертав увагу на формалізм римського права епохи видання Законів XII таблиць (середина V століття до нової ери). У цей період за формою ніхто не шукав змісту закону чи правочину. Тим більше було неможливим шукати у змісті закону чи правочину волю правотворчого органу чи учасників правочину. Це пізніше була поставлена проблема пошуку волі законодавця у змісті закону і з’явились дві протилежні концепції: 1) пошуку волі законодавця (теорія волі); 2) пошуку змісту волевиявлення законодавця, віддзеркаленого в законі (теорія волевиявлення). Тут ми поки що не будемо торкатися коректності виокремлення цих двох концепцій. Звернемо увагу на інше.

Формалізм і суворо об’єктивний підхід до тлумачення законів і правочинів в епоху видання Законів XII таблиць С. А. Муромцев пояснював «відносною грубістю і нерозвиненістю думки». «...Формалізм, - пише він, - був необхідним щаблем, через який право повинне було пройти, слідуючи історичному розвитку людської думки... У Римі граничний розвиток військового побуту і військового строю міг посилити природну схильність до формалізму». Р. ф. Ієрінг також писав, що для римського права формалізм був тією ж школою дисципліни і порядку, яку народ бачив у таборі. Як і військовий формалізм, дисципліна юридичних правочинів була порядком заради порядку. Воно карало без будь-якої милості будь-який проступок, будь-яку помилку, відступлення від зовнішнього порядку, хоч би само по собі воно було байдужим. С. А. Муромцев звертав увагу і на те, що формалізм, у певних межах, був ворогом судового свавілля. Ця сторона формалізму була дорогою плебеям у їх боротьбі з патриціями, тому Закони XII таблиць і освятили формалізм. Об’єктивність тлумачення в епоху видання Законів XII таблиць полягала в його єдності, в однаковому підході, у максимально можливому виключенні впливу суб’єктів тлумачення, в тому числі і тих, хто здійснюватиме правосуддя, на результати тлумачення. У цій же книзі йдеться про об'єктивність тлумачення як про відповідність результатів тлумачення об'єктивному змісту юридичного акта, що тлумачиться.

Пізніше розвиток римського права і правосудця був пов’язаний з відходом від формалізму. Уже при Цицероні дійшли висновку, що за словами сторін правочину слід шукати їх наміри. Цей новий на той час спосіб тлумачення став застосовуватись і до законів. С. А. Муромцев називає цей спосіб тлумачення тлумаченням за смислом. Тут ми уже помічаємо брак інструментів тлумачення в період наукової творчості С. А. Муромцева, бо сам термін «тлумачення за смислом» є невизначеним і прикриває собою брак зазначених інструментів.

Так, С. А. Муромцев писав, що уже в середині II століття заповіти в архаїчному Римі тлумачились за волею заповідача, а відступлення на користь тексту (букви, форми) допускались внаслідок непорозуміння чи тенденційності. С. А. Муромцев наводить наступний приклад відступлення від тлумачення за принципом волі. Відповідач призначив спадкоємцем свого раба і забув при цьому зазначити, що він дарує йому свободу. Такі заповіти аж до часів Юстиніана вважались недійсними. Але ж для тлумачення заповіту в таких випадках не треба було ірраціональними шляхами шукати волю заповідача. Треба було за допомогою належних логічних засобів опрацювати текст заповіту: призначення спадкоємцем раба без дарування тому свободи втрачає будь-який сенс. Тому із умови заповіту, якою раб призначався спадкоємцем, випливала і за допомогою висновку під наступного правового явища (призначення раба спадкоємцем) до попереднього виявлялась і ще одна умова заповіту, відповідно до якої рабу дарувалась свобода. У цьому зв’язку звертає на себе увагу наступне зауваження С. А. Муромцева: «Формалізмом і тенденційністю характеризувалось також тлумачення формул, які стосувались позбавлення права на спадкування (ехheredatio); у цій сфері взагалі вимагали, щоб позбавлення права на спадкування було прямо виражене в заповіті, так що часто не визнавали за дійсне таке позбавленим, яке, однак виявлялось із самого заповіту». Отже, суть проблеми не в пошуку волі та її переваги над волевиявленням і не в перевазі смислу над текстом, а в тому, що можна виявити із тексту, який тлумачиться (у даному випадку - із заповіту) за допомогою на ножних логічних засобів, в розмежуванні суто формального (буквального, вульгарного, бюрократичного) тлумачення нормативно-правових і індивідуальних актів і такого опрацювання текстів даних актів, яке дає змогу виявити увесь їх юридичний зміст.