Філософія (з грецької. – любов до істини, мудрості) – форма суспільної свідомості; вчення про перші засади буття, про загальні принципи буття і пізнання, про відношення людини до світу, наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Філософія виробляє узагальнену систему поглядів на світ, місце людини в ньому; вона досліджує пізнавальні цінності, соціально-політичне, етичне і естетичне відношення людини до світу. Найбільш загальні засади сущого такі, як: буття – небуття, простір – час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода і т. ін. – загальності, з яких “конструюється” світ, в якому ми живемо, і складають предмет філософії. За своїм змістом філософія є прагнення до всеосяжності і єдності. Реальність світу як ціне – такий зміст філософії. Мета філософії – знання, вільне від звичних практичних інтересів. Корисність – не її мета. Призначення філософії – пошук долі людини, забезпечення буття людини в світі. Філософія потрібна для забезпечення можливо кращого стану людства. Філософія зве кожну людину до благородства, істини, прекрасного, добра. Коли людина потрапляє в таку галузь діяльності, де її звичні стереотипи, методи та навички «не спрацьовують», де треба «поглянути на себе з боку», там вона, хоче того чи ні, переходить на філософську позицію і не просто працює з об’єктом або спілкується з суб’єктом, а й усвідомлює своє ставлення до них, позначає своє місце серед них, звітуючись у сенсі власних дій, перетворюючи їх на відповідні вчинки. Потреба у безпосередньому застосуванні філософії виникає тоді, коли від готових рецептів доводиться переходити до створення нового бачення світу, нових висхідних принципів діяльності. Краще робити це не доморощеними засобами, а з урахуванням філософського досвіду, напрацьованого в історії людства. Без філософії не обійтись людині, що розмірковує, творить й орієнтується на відповідальність перед світом, а не на владу над ним. Одна з задач філософії – допомогти людині в удосконалюванні свого світогляду, у доведенні світогляду до рівня світорозуміння.
2. Поняття світогляду, його структура, рівні і історичні типи. Світогляд – це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини зі світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення. Світогляд в цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному стані. Саме загальнолюдський характер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різноманітність, адже люди дуже по-різному уявляли та уявляють собі світ, і себе самих. Світогляд це найважливіший фактор ненасильницького об’єднання суспільства. Суспільство, де над переважною частиною існує певний світогляд (набір цінностей) здатне до існування. Складовими світогляду постають: • погляди, • переконання, • принципи, • ідеали, • цінності, • вірування, • життєві норми. Виділяють два рівні світогляду: - життєво-повсякденний – складається стихійно, в процесі повсякденної життєдіяльності. Це світогляд широких шарів суспільства. - теоретичний – це філософський рівень світогляду, коли людина підходить до світу з позицій розуму, діє, спираючись на логіку, обґрунтовуючи свої висновки і твердження. Науковий світогляд виникає пізно – на етапі накопичення наукою достатньої кількості знань для відповідей на основні світоглядні питання, створення цілісної картини світу на основі наукових законів та даних спостережень, експериментів. Важливим складником наукового світогляду є філософія, що узагальнює й систематизує дані різноманітних наук, розробляє основні поняття – категорії, досліджує процес пізнання і, зокрема процес наукового пізнання. Існує три типи світогляду 1) міфологія 2) релігія 3) філософія. міфологія – розповіді або переповідання про богів, першопредків, початкові події світу та ін. На перший погляд може здаватися, що міфи – це казки, щось вигадане, фантастичне. Проте для давньої, архаїчної людини міф був єдиною та всеохоплюючою формою світосприйняття. Найпершою особливістю міфологічної свідомості був її синкретизм – “злиття всього з усім. Релігія – форма світогляду, в якій освоєння світу здійснюється через його подвоєння на земний (природний) і потойбічний (надприродний, небесний). При цьому на відміну від науки, що теж створює свій другий світ у вигляді наукової картини природи, другий світ релігії заснований не на знанні, а на вірі в надприродні сили і їх очолюючу роль в світі, в житті людей. Відомо, що філософське осмислення світу починається значно пізніше міфологічного і релігійного, оскільки філософське осмислення – це вищий рівень розуміння світу і цілком закономірна його пізніша за часом поява. Загальне, що ріднить релігію і філософію, – це вирішення світоглядних проблем. Але характер підходу до цього глибоко різний. На противагу релігії з її ставкою на віру філософія завжди спиралася на знання, розум. Вже перший крок філософії полягав в пошуку єдиного у всьому, в пошуку першооснови світу не за його межами, а в ньому самому.
