Поясніть чому історія розгортається як процес. Що рухає цим процесом? Як можна визначити суб*єкта та рушійні сили історії?

Певна, хоча б і початкова орієнтація в історичному процесі потрібна не лише політикам, а й кожній людині, яка прагне свідомо будувати своє життя, бо поза історією людства людини просто немає. Це означає, що людське буття має принципово історичний характер і вимагає від людей певних зусиль, спрямованих якраз на забезпечення історичних розумів свого життя. Таких, наприклад, як виховання та навчання дітей, передання історичної естафети досвіду, здобутків власної діяльності, збереження історичних надбань. Філософія історії як особливий напрям філософського пізнання покликана здійснювати загальну орієнтацію людини в історичному процесі.

Термін “філософія історі” уперше вжив Ф.Вольтер (XVIII ст.), але залишкового узаконення він набув після виходу у світ праці Йоганна Готфріда Гердера (1744—1803) “Ідеї до філософії історії людства” (т.1—4, 1784—1791) та лекцій з філософії історії, що їх читав Георг Гегель у Берлінському університеті (1822—1831). Але в розвитку філософської думання осмислення історії як особливої сфери дійсності було наявне на всіх її етапах. Тому є усі підстави вести розмову про античну, середньовічну, ренесансну філософію історії, про ідеї філософії історії у новоєвропейському Просвітніцтві і т.д., аж до XX ст. Упродовж усього цього історичного періоду поступово формувалося коло вихідних проблем філософії історії, які мі й окреслимо в їх історичному змістовому наповненні.

Антична філософія вписувала людську історію у загальний космічний колообіг, а філософія Середньовіччя, навпаки, підпорядковувала природу людській історії, розглядаючи буття природи як до певної міри результат драми людського гріхопадіння (до гріхопадіння в природі панували мир та гармонія). У добу Відродження з’являється думання про тих, що історія є сферою випробування людських можливостей (Н.Макіавеллі, Дж.Бруно). Вона набула ще більшого поширення серед деяких просвітників (Же.-Ж.Руссо, Ф.Вольтер) та в пізніші часи (І.Г.Гердер). Для Просвітніцтва була досить характерною думання про тих, що історія розгортається відповідно до якостей, притаманних людській природі. У некласичній філософії історичний процес досить часто розглядали як похідне від певних індивідуальних якостей людей (фрейдизм, частково — екзистенціалізм, культурологія). На тому, що історія має свою власну якість, яка принципово відрізняє її як від природи, так і від індивідуальних людських виявлень, уперше почавши наполягати Ф.Шеллінг: “ Над першою природою повинна вибудовуватись друга і наче вища, в якій панує закон Пріроді, але зовсім іншої, ніж у природі видимій, а саме — закон Пріроді, що існує задля свободи” (Антологія світової філософії, т.3.- С.272). Отже, Шеллінг підкреслював, що у світі історії панують закони, протилежні за спрямованістю законам природи. Цю лінію думань досить аргументовано і поглиблено розвивав Гегель, а потім — історики середини XIX ст. Врешті-решт у XX ст. названа позиція стала майже незаперечною.

Іншою за значенням слід назвати проблему спрямованості історії: куди йде людська історія? Чи має вона відкриту або приховану мету? Чи має (або повинна мати) історія визначений качан, а також - свій кінець? Частковім — за обсягом, але не за значенням — елементом цієї проблеми постає питання про прогрес в історії. У історичному розгляді цієї проблеми можна виділити такі варіанти тлумачень спрямованості історії:

1. Замкненій коловорот, тобто постійне повернення історії на вже пройдені шляхи (антична філософія): у горизонтальній площині, тобто без зміни рівня того, що відбувається, — Геракліт Ефеський, піфагорійці, стоїки; у вертикальній площині, тобто із виходом на певні вищі стани та із подальшим поверненням до нижчих, початкових - Емпедокл, Демокріт, Лукрецій Кари.

2. Лінійній варіант (прямування історії у нескінченність, але без суттєвих змін): частково — імператорський Рим, частково - Новій година та некласична філософія.

3. Завершень, але цілеспрямований процес: християнська середньовічна філософія, філософія історії Гегеля; при цьому варіанті варіанті вважалося, що історія має мету, прямує до її здійснення та завершення по досягненні такої мети.

4. Історія як процес, що прогресує у варіантах: а) руху “по висхідній лінії” (Ф.Бекон, М.Ж.Кондорсе); б) у варіанті “збільшення можливостей розвитку” (І.Г.Гердер, деякі течії філософії XX ст., наприклад, технократичні).

5. Циклічній процес: а) у варіанті “зльотів та падінь” (К.Таціт, Н.Макіавеллі, Ж.Боден); би) у варіанті “коливань у певних межах”, наприклад, від миру до воєн, від об’єктивного до суб’єктивного та ін. (“Теорія катастроф” Ж.Кювьє, некласична філософія (О.Шпенглер та ін.).