Вчення Ф.Ніцше про "надлюдину")
Ніцше Фрідріх (1844-1900).Претерпел еволюцію від романтичної естетизації досвіду культури через "переоцінку всіх цінностей" і критику європейського нігілізму до всеосяжної концепції волюнтаризму. Основні положення:
1) ті, що все існує є воля до влади і могутності;
2) перспективизм --- сам мир є безліч картин миру (перспектив), що борються один з одним, витікаючих з центрів влади(сили).
Супротівник зіставлення дійсному миру миру емпіричного.У основі моралі він бачить бажання (часто, несвідоме) фізіологічно слабких індивідів панувати над сильними і здоровими. Апеляція до розуму і правди є заміна фізичного насильства, спосіб однієї волі домінувати над іншою. У тому ж сенсі значуща і будь-яка раціональна аргументація. У будь-якій фил полеміці мова йде не про пошук істини, а про жизнеутверждении однієї сторони за рахунок протиборчої. Аналогічно наука, цінності. все це суть суб'єктивні інтерпретації зовнішнього світу, за якими коштує мета зберігати якісь форми життя..
Пов'язує критику метафізики з критикою її мови.Підкреслення несумірність категоріальної схеми опису миру реальному положенню справ, звідси нездатність мови, отже і мислення
представити які-небудь знання незалежно від мови або мислення. Переконання у фальсифікуючій природі мови і мислення приводити його до думання про домінуючу роль дії і волі. Всі загальні і необхідні істини і тд. всього лише вдалі знахідки в боротьбі за життя і влада, в теж годину він не зовсім довільні, оскільки визначаються органічними рисом людини як вигляду і його ресурсами, причому сморід постійні. Всякі поняття визначені корисністю в рамках трансцендентального життєвого процесу.
Вводитися поняття "Родового суб'єкта", цілі і інтереси якого приховані від окремого індивідуума. Для нього забобони розуму і форми життя є апріорними і примусовими, він не може не слідувати їм. Звідси фаталистическая ідея про вічне повернення одних і тихий же помилок, воєн ілюзій, Протістоїть цьому ідея надлюдини, необхідність(у тч і через виховання і через селекцію) подолання властивостей людської природи, наприклад, структури чуттєвості.
35. Чому філософську позицію Ніцше називаютЬ імморалізмом? Чим імморалізм відрізняється від аморалізму? (Ніцше: ідеї "філософії життя". Ф.Ніцше та ніцшеанство.)
Ф.Ніцше наголошував на тому, що власне воля являє собою " волю до волі", тобто поривання до простого самовиявлення у будь-який спосіб. Воля виявляє собі насамперед через життя. Жіття для Ф.Ніцше постає першою і єдиною реальністю. Все інше, про що мі ведемо розмову - Всесвіт, природа, почуття та ін., - вусі це є лише елементами життя. Оськільки життям рухає волевиявлення, у ньому панує боротьба за виживання. Звічайно, у ній перемагає сильніший. Завдяки такій перемозі життя може зміцнюватись. Слабким людям не слід ні співчувати, ні допомагати, бо підтримка слабких веде до виснаження і виродження життя: "До цього годині, - наголошував Ніцше, - вчили доброчинності, самозречення, співчуття, учили навіть відкиданню життя. Вусі це є цінності виснажених... "
# Ф. Ніцше протиставляє силу життя культурним нормам й цінностям, вважаючи, що саме людська слабкість і незахищеність спричинила виникнення культури як системи штучних засобів виживання. Мораль - це засіб боротьби слабких проти сильних. Жіття не підлягає моральним оцінкам, бо воно слише таким, яким вономоже бути: "Людіна, якою вона повинна бути, - це звучить для нас настільки ж безглуздо, як і "дерево, яким воно повинне бути".
Свою позицію Ф. Ніцше позначає не як "аморалізм " (неморальність), а як "імморалізм ("(позаморальшсть). Мораль, на думання Ніцше, тримається на авторитеті та залякуванні але "Бог помер "тому, що він не втручається у життя для його зміцнення. Ті ж, що посилаються на Бога, підтримують слабкість і виродження, а не силу життя. Якщо ж людина відчуває у собі "голос крові", вона повинна не звертати увагу на мораль, статі "по тій бік добра і зла " й піднести собі саму на надлюдський рівень. Здатна на таке людина стає "надлюдиною ", і тільки вона може бути справжнім виявленням сили життя.
Очевидно, що Ф. Ніцше також постає проти розуму як засобу організації людського життя, вважаючи останнє сліпою силою і самовладною сутністю. Але, заперечуючи Ф.Ніцше, слід сказати, що людське буття не зводиться до життя людського організму; у духовному світі діють інші закони, ніж у матеріально-фізичному. Якщо в матеріальному світі панують закони маси й сили, то в духовному - прагнення самовдосконалення і прийняття будь-чого з участю розуму, тобто через розуміння. Неважко також усвідомити й ті, чому деякі ідеї Ф.Ніцше булі схвально оцінені фашизмом.
Водночас у цінуванні людської індивідуальності можна побачити і гуманістичні акценти філософії Ф. Ніцше. Тому серед послідовників Ф. Ніцше (ніцшеанців) виділяються два напрями:
| радикальні ніцшеанці виводять на перший план у спадщині Ніцше ідеї першого має рацію сили життя, має рацію насильства, надлюдини, виходу за межі моралі; радикальні ніцшеанці булі схильні зближати свого ідейного наставника з фашизмом і навіть расизмом;
| передставники гуманістичного ніцшеанства вважають, що Ф. Ніцше виступав насамперед проти будь-яких обмежень людини, звільняв людину від нежиттєвих догм та забобонів, закликає Ті покладатися на власну волю, бути непохитною у виконанні життєвої мети. Цікаво відзначити, що серед представників гуманістичного ніцшеанства булі відомі видатні письменники Т. Манн, До. Гамсун, у певний година - М.Горький.
Слід також відзначити, що у другій половиш XIX ст. основи некласичної філософії досить успішно розвивалися у межах неокантіанства та неогегельянства.
