Відмінність розбою від бандитизму

Банда - це різновид злочинної організації, банда характеризується ще й такими специфічними рисами, як: а) озброєністю; б) метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян

Напад при бандитизмі може виражатися в різноманітних формах і вчинятися з різних мотивів (помста, створення масових заворушень і т.д.), тоді як розбій вчиняється тільки з корисливим мотивом. Різниться і статус нападу: в розбої воно - необхідний елемент об'єктивної сторони, в бандитизмі являє собою мету створення банди, тобто є перш за все елементом суб'єктивної сторони або необхідним елементом об'єктивної сторони (Участь у нападах).

Розмежування між бандитизмом і розбоєм, вчиненим організованою групою із застосуванням зброї, можна проводити і по суб'єкту злочину. Кримінальної відповідальності за бандитизм підлягають особи, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, які досягли цього віку, у разі участі у банді підлягають кримінальній відповідальності за фактично вчинене (ч.2 ст.20 КК). В ч.3 ст.209 КК встановлена відповідальність для осіб, які є організаторами, керівниками, учасниками банди або учасниками скоєних нею нападів, якщо при цьому мало місце використання ними службового становища. Іншими словами, в ст.209 КК з'явився і спеціальний суб'єкт. Суб'єкт розбою - загальний (з 14 років).

Бандитизм на відміну від розбою вважається закінченим злочином з моменту організації озброєної банди, незалежно від того, зробила вона хоча б один напад чи ні [27]. А факт участі в організованій групі, створеній для вчинення розбою, але ще не виконала жодного нападу, слід розглядати як готування до вчинення розбою.

Висновок: При розмежуванні скоєнні розбою організованою групою із застосуванням зброї (п. "г" ч.2, п. "а" ч.3 ст.162 КК) з бандитизмом (ст. 209 КК), за основу беруться такі критерії: По-перше, в розбої, вчиненому організованою групою осіб, встановлюється наявність зброї або предметів, використовуваних як зброя. У банді ж повинно бути тільки зброю. По-друге, в розбої зброя повинна використовуватися по призначенням. Для бандитизму необхідно лише наявність зброї. На даний ознака звернено увагу в п.5 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 17 січня 1997 р. "Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за бандитизм "[28]. По-третє, мається відміну по моменту закінчення посягань. За п. "г" ч.2 ст.162 КК розбійний напад кваліфікується в тих випадках, коли зброя застосована в ході нападу. Напад озброєної банди вважається таким, що відбувся і тоді, коли були у членів банди зброя не застосовувалося (п.6 згаданої постанови). Більш того, вже саме створення банди утворює кінчений склад злочину.)

Вимагання (ст. 189 КК)

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Додатковими необхідними безпосередніми об'єктами злочину виступають здоров'я, психічна або фізична недоторканність людини, її особиста свобода. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину виступають життя, честь, гідність людини тощо. Предметом злочину є чуже майно, а предметом відносин власності може бути право на майно (документ, що дозволяє отримати у свою власність майно, наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо) й будь-які дії майнового характеру (виконання певних робіт або надання певних послуг, приміром, ремонт квартири, будівництво гаража, примушування відвезти на транспортному засобі в певне місце без матеріальної винагороди тощо).

Об'єктивна сторона вимагання (ч. 1 ст. 189 КК) виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь таємниці.-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в

Таким чином, діяння виражається в незаконній вимозі - викладеній у рішучій формі пропозиції винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу чужого майна, права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру.

 

Спосіб вимагання - це погроза заподіяння потерпілому або його близьким родичам певної шкоди, зміст якої може бути різним. Ст. 189 КК називає чотири види погроз: 1) погроза насильством; 2) погроза обмеженням прав, свобод або законних інтересів; 3) погроза знищенням чи пошкодженням майна; 4) погроза розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в темниці. При цьому погроза має бути дійсною, а не уявною, сама ж форма погрози вирішального значення не має (вона може бути висловлена усно, письмово, телефоном, через електронну пошту, через інших осіб тощо).

Погроза при вимаганні має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця погроза буде реалізована. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсована зброя, макет зброї тощо), але потерпілий сприймає ці предмети як такі, що являють собою небезпеку для життя чи здоров'я. Така погроза може стосуватись як потерпілого, так і його близьких родичів і завжди містить у собі вимогу майнового характеру щодо передачі майна в майбутньому.

Злочин є закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з вказаними погрозами незалежно від досягнення винною особою поставленої мети (формальний склад).

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. При цьому винний має на меті незаконно одержати чуже майно, право на нього чи домогтися вчинення потерпілим дій майнового характеру.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 189 КК) є вчинення вимагання: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб;

3) службовою особою з використанням свого службового становища;

4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 5) з пошкодженням чи знищенням майна; 6) що завдало значної шкоди потерпілому.

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину мають місце тоді, коли вимагання: 1) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи; 2) завдало майнової шкоди у великих розмірах (ч. 3 ст. 189 КК); 3) завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах; 4) вчинене організованою групою; 5) поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч. 4 ст. 189 КК).

Вимагання, поєднане з пошкодженням чи знищенням майна, має місце тоді, коли у зв'язку з пред'явленою вимогою робиться непридатним майно, у збереженні якого зацікавлений потерпілий. Такі дії можуть бути доказом, що підкріплює раніше висловлену вимогу, або вчинками, що безпосередньо супроводжують майнову вимогу. Для кваліфікації вимагання, поєднаного з пошкодженням або знищенням майна, не потрібно, щоби потерпілому цими діями було завдано значної шкоди, і додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 194 КК такі дії не потребують. Але якщо знищення або пошкодження майна вчинене шляхом підпалу, вибуху або іншим загально-небезпечним способом, такі дії потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194 КК.

Відмінність розбою від вимагання. При відмежуванні розбою від вимагання слід виходити з того, що при розбої насильство або погроза його застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи висловлювання, які виражають намір застосувати фізичне насильство негайно. Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування при вчиненні вимагання майна, спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимога передати майно, поєднана з погрозою застосувати насильство до потерпілого або до потерпілого або до близьких йому родичів у майбутньому, якщо майно не буде передане, кваліфікуються за ст. 189 КК.

 

Шахрайство (ст. 190 КК)

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Предмет злочину - чуже майно. Предметом відносин власності може бути право на майно (документ, що дозволяє отримати у свою власність майно, наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо).

Об'єктивна сторона шахрайства (ч. 1 ст. 190 КК) полягає у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий (власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої перебуває майно) добровільно передає майно або право на майно винній особі.

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою. Обман - це повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин (зрозуміло, що повідомлення потерпілому про такі відомості чи обставини було обов'язковим, що вводить потерпілого в оману). Зловживання довірою - це недобросовісне використання винною особою довіри потерпілого з метою викликати в останнього впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього.

Злочин є закінченим з моменту фактичного одержання винним чужого майна чи права на нього (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 190 КК) є вчинення шахрайства: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) що завдало значної шкоди потерпілому.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення шахрайства: 1) у великих розмірах; 2) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190 КК); 3) в особливо великих розмірах; 4) організованою групою (ч. 4 ст. 190 КК).

Незаконні операції з використанням електронно-обчислювальної техніки - це обманне використання можливостей і засобів такої техніки, пов'язане з умисним уведенням (закладанням) в її електронну систему неправдивих (завідомо помилкових) даних, що надає можливість шахраю отримати певну суму чужих грошей (наприклад, "зламування" коду електронної системи банківських операцій і введення команди на переведення певної суми грошей на поточний рахунок зловмисника). Через такого роду операції відбувається спотворення істинної інформації або вона отримує новий зміст з метою введення в оману потерпілу особу.

Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи цінності нібито для передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство.

Якщо при цьому винна особа схилила певну особу до замаху на давання хабара, її дії слід кваліфікувати також за відповідною частиною статті 15 та відповідною частиною статті 369 КК з посиланням на частину четверту статті 27 КК.

Якщо обман чи зловживання довірою при шахрайстві полягають у вчиненні іншого злочину, дії винної особи належить кваліфікувати за відповідною частиною статті 190 КК і статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема, самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, викрадення, привласнення, пошкодження та підроблення документів, штампів і печаток з метою подальшого їх використання при шахрайстві, використання при шахрайстві завідомо підробленого документа, а також зловживання владою чи службовим становищем потребують додаткової кваліфікації відповідно за статтями 353, 357, 358 та 364 КК.

 

17.Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК)

Стаття складається з п'яти частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності. Предметом злочину є чуже майно, яке було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні, тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження, управління, доставки використання або зберігання тощо.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 191 КК, характеризується такими формами: 1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; 2) розтрата такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191 КК); 3) привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК).

Привласнення - незаконне безоплатне обернення (вилучення, утримання) винним на свою користь чужого майна, яке було йому ввірене чи перебувало у його законному віданні. Розтрат а - незаконне безоплатне обернення (відчуження, витрачання, використання) винним чужого майна, яке було йому ввірене чи перебувало у його віданні (споживання, дарування, продаж, обмін на інше майно, передача іншим особам тощо), на користь інших осіб. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище всупереч інтересам служби.

Злочин є закінченим з моменту незаконного безоплатного заволодіння чужим майном (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - спеціальний. Суб'єктом привласнення і розтрати (ч. 1 ст. 191 КК) є фізична, осудна особа з 16-річного віку, якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в її законному віданні. Суб'єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) є лише службова особа (див. прим. до ст. 364 КК).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 191 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) у великих розмірах (ч. 4 ст. 191 КК); 2) в особливо великих розмірах; 3) організованою групою (ч. 5 ст. 191 КК).

Про зміст деяких кваліфікуючих і особливо кваліфікуючих ознак привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (див. у прим. до ст. 185 КК).

Вимагають розмежування схожі за багатьма ознаками такі злочини, як заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) і шляхом зловживання владою або службовим становищем, вчинювані з корисливих мотивів (ст. 364 КК). Основною лінією розмежування є встановлення об'єкта злочину, яким у першому випадку визначається право власності, відповідно до якого здійснюється володіння, користування та розпорядження майном, а в другому - правомірна діяльність державних або самоврядних органів (апарату), підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності у будь-яких галузях їхньої діяльності та їх авторитет. Крім того, суттєвою є різниця у характері заподіюваної шкоди. Викрадення шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем веде до обернення на користь цієї особи частини чужого майна, чим завдаються прямі збитки власникові майна. У процесі ж корисливого зловживання своїм службовим становищем воно (зловживання) не поєднується з безоплатним оберненням чужого майна на свою користь, а створює шлях до незаконного отримання прибутків, пільг, уникнення законних витрат (наприклад, плати за квартиру) тощо. Заподіювана винним шкода не має характеру прямих майнових збитків, а виглядає як не одержані суб'єктами законні прибутки та понесені незаплановані витрати (наприклад, у результаті незаконного підвищення ставки заробітної плати).

 

18. Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК)

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми, та примітки. Родовим об'єктом злочину є сфера господарської діяльності (врегульовані державою відносини між членами суспільства з приводу виробництва і реалізації товарів, продукції різного призначення, виконання робіт і надання послуг, тобто правовідносини, які складають систему господарювання). Безпосередній об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок формування і функціонування кредитно-грошової системи України. Предмет цього злочину становлять: підроблені національна валюта України у виді банкнот чи металевої монети; іноземна валюта; державні цінні папери; білети державної лотереї.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 199 КК) полягає у: 1) виготовленні; 2) зберіганні; 3) придбанні; 4) перевезенні; 5) пересиланні; 6) ввезенні в Україну; 7) збуті зазначених вище предметів.

Виготовлення - це дії, внаслідок яких створюються підроблені валюта, державні цінні папери чи білети державних лотерей (наприклад, друкування типографським способом, малювання, ксерокопіювання тощо). Зберігання - перебування цих предметів безпосередньо у винного чи в будь-якому іншому місці, де вони перебувають у його розпорядженні та під контролем. Придбанн я - їх оплатне чи безоплатне отримання винним від іншої особи (наприклад, купівля, обмін, одержання в подарунок, виграш в азартні ігри, привласнення знайдених таких предметів тощо). Перевезення - переміщення їх винним із використанням будь-яких транспортних засобів. Пересилання - переміщення їх винним у просторі з використанням засобів поштового зв'язку (наприклад, у листах, посилках, бандеролях, інших поштових відправленнях). Ввезення в Україну - їх переміщення винним із-за кордону на територію України. Збут - їх умисне відчуження як оплатне, так і безоплатне (використання як засобу платежу, продаж, розмін, обмін, дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу тощо).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за даний злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів".

Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених дій (формальний склад).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою подальшого збуту предметів злочину.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 199 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великому розмірі (якщо сума підробки у 200 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 199 КК) є вчинення його: 1) організованою групою; 2) в особливо великому розмірі (якщо сума підробки у 400 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Підроблення лише цифрового номіналу купюри іноземної валюти у разі спроби її збуту має кваліфікуватися лише як готування до шахрайства, а за фактичного збуту такої купюри - як шахрайство (див. п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів"), оскільки у такій купюрі буде неузгодженість цифрового та буквеного номіналів, що виключає можливість перебування такої купюри в обігу. Підробляючи лише цифровий номінал купюри іноземної валюти, винна особа розраховує на те, що конкретний потерпілий, якому збувається така купюра, у конкретних обставинах не виявить підробки. Пересічний же громадянин, який раніше "тримав у руках" іноземну валюту, таку її підробку у звичайних умовах здатний виявити. Як виготовлення підроблених грошей, державних цінних паперів та білетів державних лотерей мають кваліфікуватись і дії особи, яка свідомо придбала підроблені гроші, державні цінні папери чи білети державних лотерей з метою їх наступного збуту і для надання їм більшої подібності до справжніх і внесла до них додаткові підробки, які створювали можливість перебування їх в обігу (див. абз. 1 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 6 "Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів").

Виготовлення з метою збуту підроблених бездокументарних державних цінних паперів, їх підроблення чи використання підроблених бездокументарних державних цінних паперів, які існують у формі відкритого зберігачем рахунку, здійснюються внесенням неправдивих даних до рахунку в цінних паперах у зберігача на електронних носіях інформації, тобто є одночасно несанкціонованим втручанням у роботу автоматизованої системи, якою є така система реєстру. Такі дії одночасно утворюють і склад злочину, передбачений ст. 361 КК, і мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених частинами 1, 2 чи 3 ст. 199 КК та відповідною частиною ст. 361 КК, оскільки внесення змін у рахунок є підробкою інформації чи спотворенням процесу її обробки.

 

Контрабанда (ст. 201 КК)

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми, та примітки. Родовим об'єктом злочину є сфера господарської діяльності. Безпосередній об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок переміщення відповідних предметів через митний кордон України. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину є порядок обігу предметів дозвільної системи, порядок сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів, громадська безпека, здоров'я населення, авторитет органів державної влади тощо. Предметом злочину можуть бути будь-які товари у великих розмірах (якщо їхня вартість у 1000 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян), а також, незалежно від їхньої вартості, історичні та культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні або вибухові речовини, зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, а також стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством установлено відповідні правила вивезення за межі України. Відповідно до п. 39 ст. 1 Митного кодексу України товари - це будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні та культурні цінності), електрична, теплова й інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком тих, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України. Контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів потрібно кваліфікувати за ст. 305 КК.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 201 КК) полягає в переміщенні через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю предметів контрабанди.

Переміщення предметів через митний кордон України поза митним контролем - це їх переміщення поза місцем розташування митного органу (тобто поза зонами митного контролю), або поза часом здійснення митного оформлення, або з використанням незаконного звільнення від митного контролю внаслідок зловживання службовими особами митного органу своїм службовим становищем. Переміщення предметів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю - це їх переміщення з використанням спеціально виготовлених сховищ (тайників) та інших засобів чи способів, що утруднюють їх виявлення, або шляхом надання одним товарам вигляду інших, або з поданням митному органу як підстави для переміщення товарів підроблених документів чи одержаних незаконним шляхом або таких, що містять неправдиві дані.

Обов'язковою ознакою складу злочину є місце його вчинення - це митний кордон (межі митної території України, яка збігається з державним кордоном України, за винятком спеціальних митних зон).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постановах Пленуму Верховного Суду України № 8 від 3 червня 2005 р. "Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил" та № 8 від 30 травня 2008 р. "Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 року № 8 "Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил".

Злочин є закінченим з моменту фактичного незаконного переміщення предметів контрабанди через митний кордон України (формальний склад). Замах на контрабанду має місце, якщо її предмети виявлено до переміщення через митний кордон України (під час огляду чи переогляду товарів, транспортних засобів, ручної поклажі, багажу або особистого огляду тощо). Незаконне переміщення на територію України предметів контрабанди, виявлених під час митного контролю, утворює закінчений склад злочину.

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, з 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками контрабанди (ч. 2 ст. 201 КК) є вчинення її: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

Службова особа, що вчинила контрабанду з використанням свого службового становища, за наявності необхідних до того підстав несе відповідальність за сукупність злочинів, передбачених статтями 201 та 364-366 КК. Якщо особа мала умисел на незаконне переміщення через митний кордон товарів у великих розмірах, але перемістила їх невеликими частинами, вартість кожної з яких є меншою від 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, її дії належить розглядати як продовжуваний злочин і кваліфікувати за ст. 201 КК (див. абз. 5 п. 3 названої вище Постанови).

 

20. Фіктивне підприємництво (ст. 205 КК)

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми, та примітки.

Родовим об'єктом злочину є сфера господарської діяльності. Безпосередній об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок здійснення підприємницької діяльності. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину можуть бути встановлений порядок оподаткування й отримання кредитних ресурсів, добросовісна конкуренція, право власності.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 205 КК) виявляється у вчиненні однієї з двох дій: 1) створення суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми; 2) придбання такого суб'єкта підприємницької діяльності.

Ст. 205 КК встановлює відповідальність за дії, які зовні є цілком легальними. При цьому фіктивність полягає у відсутності в осіб, які стоять за створеним (придбаним) суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах: виробляти товари, виконувати роботи або надавати послуги.

Створення суб'єкта підприємницької діяльності - це його державна реєстрація, юридичне заснування нової, раніше не існуючої організації, метою якої є отримання прибутку. Придбання суб'єкта підприємницької діяльності - це набуття будь-яким способом права власності на цю юридичну особу як у цілому, так і на визначену його частину, що дозволить здійснювати контроль за ним (наприклад, купівля контрольного пакета акцій акціонерного товариства, заміна власника або складу учасників правління, придбання майна підприємства, що приватизується, тощо).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 3 "Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності".

Злочин є закінченим з моменту державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) або набуття права власності на нього (формальний склад).

Суб'єкт злочину спеціальний: громадянин України, особа без громадянства, іноземець (як службова особа, так і неслужбова), які з визначеною в цій статті метою вчинили дії, спрямовані на створення (заснування чи реєстрацію) або придбання суб'єкта підприємницької діяльності.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Нанаявність мети - прикриття незаконної підприємницької діяльності або здійснення її видів, щодо яких є заборона (фіктивного підприємництва),- може вказувати використання викрадених, знайдених, підроблених, позичених паспортів або тих, що належали померлим громадянам, а також документів осіб, які дали згоду зареєструвати юридичну особу на своє ім'я. Використання при цьому підроблених документів або їх підробка мають додатково кваліфікуватися за ст. 358 чи ст. 366 КК (див. п. 17 згаданої вище Постанови).

Під незаконною діяльністю, для прикриття якої створюється чи придбавається суб'єкт підприємницької діяльності, слід розуміти будь-яку підприємницьку діяльність юридичної особи, що не відповідає установчим документам (легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом; ухилення від оподаткування; монополізація ринку товарів і послуг тощо).

Під забороненою діяльністю розуміють діяльність, яка прямо заборонена законом (наприклад, виробництво і збут наркотичних засобів, зброї, радіоактивних матеріалів тощо).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 205 КК) є: 1) повторність; 2) заподіяння державі, банкові, кредитній установі, іншим юридичним особам або громадянам великої матеріальної шкоди (наприклад, неповернення відсотків за користування кредитом; використання кредиту не за цільовим призначенням; несплата належних сум податків; припинення діяльності придбаного суб'єкта підприємництва тощо).

 

Згідно з прим. до ст. 205 КК матеріальна шкода, яка заподіяна фізичним особам, вважається великою, якщо вона у 200 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а матеріальна шкода, яка заподіяна державі або юридичним особам, вважається великою, якщо вона у 1000 та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

У разі, коли створений чи придбаний суб'єкт підприємницької діяльності розпочав незаконну діяльність, що містить ознаки ще й іншого злочину, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ст. 205 і тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за здійснення незаконної діяльності.

Якщо при створенні чи придбанні такого суб'єкта винна особа мала на меті не тільки прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, а й незаконне одержання кредитів і привласнення одержаних коштів чи їх використання не за цільовим призначенням, її дії слід додатково кваліфікувати і як готування до вчинення злочину, передбаченого відповідними частинами ст. 190 чи ст. 222 КК (див. п. 20 Постанови).

Коли такі дії поєднані з наступним фіктивним банкрутством чи доведенням до банкрутства, їх також необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 205 та ст. 218 чист. 219 КК.

 

21. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК)

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми, та примітки, яка включає три пункти. Родовим об'єктом злочину є сфера господарської діяльності. Безпосередній об'єкт злочину - встановлений законодавством України (зокрема, Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 28 листопада 2002 р., із відповідними змінами та доповненнями) та міжнародно-правовими актами (зокрема, Конвенцією Ради Європи від 8 листопада 1990 р. "Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом", ратифікованою Україною 17 грудня 1997 р.) порядок здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності, а також порядок вчинення правочинів щодо використання майна, не пов'язаного з господарською діяльністю. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину є правосуддя, нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, засади добросовісної конкуренції, громадська безпека.

Предмет цього злочину - кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів (тобто - предикатного діяння). У п.1 примітки до ст. 209 КК вказано про таке: суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до цієї статті є діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі (за винятком діянь, передбачених статтями 207, 212 і 212-1 Кримінального кодексу України), або діяння, вчинене за межами України, якщо воно визнається суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, за кримінальним законом держави, де воно було вчинене, і є злочином за Кримінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи. Грошові кошти можуть виступати як у готівковій, так і безготівковій формі, бути як національною, так й іноземною валютою. Майном є річ або сукупність речей, тобто різноманітні предмети матеріального світу, які задовольняють потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки (нерухомість, транспортні засоби, електротехніка, твори мистецтва тощо).

Предметом цього злочину не є:

1) кошти або інше майно, якими особа не заволоділа (які не отримала) шляхом вчинення злочину, а які вона незаконно утримала, приховала, не передала державі за наявності обов'язку це зробити, а саме: кошти, не сплачені як податки, збори, інші обов'язкові платежі; не повернена чи прихована виручка в іноземній валюті від реалізації на експорт товарів (робіт, послуг) або приховані товари чи інші матеріальні цінності, отримані від такої виручки, оскільки в подібних випадках має місце не одержання коштів та іншого майна злочинним шляхом, а незаконне (злочинне) розпорядження ними (якщо право власності на них особа набула законно);

2) контрабандно ввезені в Україну товари та інші предмети, зазначені у диспозиції ч. 1 ст. 201 КК, якщо вони були одержані (здобуті) за межами України не злочинним шляхом, а придбані законно, а також кошти, одержані не внаслідок вчинення предикатного діяння, а в результаті проведення фінансових операцій з використанням банківських рахунків підприємств, які мають ознаки фіктивності;

3) майно, відчужене платником податків, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди органу державної податкової служби, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з Податковим кодексом України;

4) кошти (незалежно від їх розміру), одержані як субсидії, субвенції, дотації чи кредити внаслідок надання неправдивої інформації суб'єктами, зазначеними в диспозиції ч. 1 ст. 222 КК, вказаним у цій нормі Закону кредиторам, хоча з такими коштами надалі і вчинюються діяння, перелічені у ст. 209 КК, оскільки ці кошти одержуються офіційно (легально) і злочин, склад якого передбачений ч. 1 ст. 222 КК, не містить усіх ознак предикатного діяння, визначеного у п. 1 примітки до ст. 209 КК.

Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, має кваліфікуватися за ст. 306 КК.

Об'єктивна сторона злочину виражається в одній з чотирьох альтернативних форм:

1) вчинення фінансової операції з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів - це вчинення будь-якої операції, пов'язаної із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу (внесення або зняття депозиту (внеску, вкладу); переказ грошей з рахунку на рахунок; обмін валюти; надання послуг з випуску, купівлі або продажу цінних паперів та інших видів фінансових активів; надання або отримання позики чи кредиту; страхування (перестрахування); надання фінансових гарантій та зобов'язань; довірче управління портфелем цінних паперів; фінансовий лізинг; здійснення випуску, обігу, погашення державної та іншої грошової лотереї; надання послуг з випуску, купівлі, продажу і обслуговування чеків, векселів, платіжних карток та інших платіжних інструментів; відкриття рахунка). Поняттям "фінансова операція", про яку йдеться у ст. 209 КК, також охоплюються інші різновиди операцій, що здійснюються банками, небанківськими фінансовими установами, у процесі професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також банківські або інші фінансові операції, які згідно з чинним законодавством не підлягають ні обов'язковому, ні внутрішньому фінансовому моніторингу;

2) вчинення правочину з такими коштами або майном - це відмінні від фінансових операцій дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (наприклад, придбання рухомого і нерухомого майна, у т. ч. для його наступного оплатного чи безоплатного відчуження; купівля акцій, векселів, облігацій та інших цінних паперів; інвестування та отримання доходів від інвестицій; укладення фіктивних договорів про надання кредитів або різноманітних послуг; переміщення "брудних" грошей у так звані "куточки податкового раю", в яких законодавство не передбачає: а) зберігання фінансовими установами обов'язкової інформації про своїх клієнтів та здійснювані ними операції; б) одержання органами влади доступу до такої інформації; в) регулювання питань передачі однією країною іншій країні такої інформації);

3) вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення - це будь-які дії особи, за допомогою яких маскується чи приховується факт одержання таких коштів або іншого майна, що передував легалізації (відмиванню) цих доходів, вчинені як особою, котра одержала ці кошти або майно таким шляхом, так і будь-якою іншою особою. Такі дії можуть бути спрямовані на: зміну правового статусу коштів або іншого майна шляхом підроблення документів, що засвідчують право власності; отримання фіктивних документів на придбання майна; вчинення правочинів (удавана купівля у комісійному магазині, ломбарді тощо); оформлення права власності на підставних осіб; укладення фіктивних угод про надання кредитів або різноманітних послуг - юридичних, аудиторських та ін.; внесення коштів на банківські рахунки юридичних і фізичних осіб, у тому числі в офшорних зонах; переміщення коштів з одного рахунку на інший - за умови, що всі зазначені дії не були способом вчинення предикатного діяння;

4) набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів. Під набуттям коштів чи іншого майна, одержаних унаслідок вчинення предикатного діяння, та володінням ними розуміють відповідно одержання їх у фактичне володіння або перебування їх у господарському віданні за недійсними правочинами (якими одержанню таких коштів чи майна або володінню ними надано правомірного вигляду і тим самим - нібито легального статусу їм самим), тобто набуття особою права власності (володіння) на такі кошти чи майно при усвідомленні нею, що вони одержані іншими особами злочинним шляхом. Використання коштів або іншого майна, одержаних унаслідок вчинення предикатного діяння, - це таке їх використання чи розпорядження ними, яке може бути й не пов'язане зі вчиненням фінансової операції чи правочину щодо них, оскільки такі дії названі в диспозиції ч. 1 ст. 209 КК як самостійні способи вчинення злочину. Зазначені кошти чи майно можуть бути використані, зокрема, при здійсненні господарської діяльності, в тому числі підприємницької (наприклад, у процесі легальних виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, торгівлі суб'єктами господарювання (підприємництва), зареєстрованими як такі в установленому законом порядку, а саме: 1) будь-яке інвестування зазначених коштів або іншого майна у господарську діяльність (внесення їх до статутного фонду такого суб'єкта або безоплатна передача йому, інвестування у спільну господарську діяльність тощо); 2) придбання за такі кошти сировини, продукції, іншого майна для використання у господарській діяльності; 3) використання такого майна як напівфабрикатів, сировини тощо). Використання зазначених коштів та майна може бути як пов'язане, так і не пов'язане з їх відчуженням, тобто з передачею іншим особам.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення деяких термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 15 квітня 2005 р. "Про практику застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом".

Злочин у перших двох формах є закінченим з моменту вчинення фінансової операції, або правочину із зазначеними у ч. 1 ст. 209 КК коштами або іншим майном, або з моменту набуття володіння чи використання таких коштів чи іншого майна. У третій та четвертій формах злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій незалежно від того, вдалося чи ні винній особі у такий спосіб досягнути поставленої мети, пов'язаної з приховуванням чи маскуванням певних обставин.

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку та котра не була обмежена у дієздатності або не позбавлена її судом. Суб'єктом злочину при його вчиненні у формі будь-якої з дій, визначених ч. 1 ст. 209 КК, може бути лише особа, котра не вчиняла предикатного діяння, за умови, що вона усвідомлювала факт одержання коштів або майна іншими особами злочинним шляхом. Особа, яка вчинила таке діяння, відповідає лише за вчинення фінансової операції з коштами або іншим майном чи правочину з ними, а також за вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на них, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а за використання таких коштів або майна - лише в разі, коли воно полягало у вчиненні фінансової операції чи правочину.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому особа може і не бути точно обізнаною про характер та конкретні обставини вчинення предикатного діяння (тобто діяння, яке передувало легалізації "брудних" коштів і майна), але вона має усвідомлювати ті фактичні обставини вчиненого, з якими КК пов'язує можливість призначення покарання у виді позбавлення волі. Для кваліфікації за ст. 209 КК має бути встановлено, що у винної особи було бажання приховати справжнє джерело майна, з яким вчиняються правочини, інші дії або яке використовується, і видати "брудне" майно за легальні доходи.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 209 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великому розмірі (якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує 6000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 209 КК) є: 1) вчинення його організованою групою; 2) в особливо великому розмірі (якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує 18000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

У ст. 209 КК не вказується мінімальний розмір грошових коштів та іншого майна, легалізація якого має тягнути за собою кримінальну відповідальність, у зв'язку з чим під час застосування цієї статті має враховуватися положення ч. 2 ст. 11 КК про відсутність суспільної небезпеки діяння через його малозначність (наприклад, у разі вчинення дрібного побутового правочину).

Якщо за кошти, здобуті від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, придбавається майно, яке не підлягає приватизації або яке не відноситься до обладнання для виробничих та інших потреб (приміром, нерухомість або транспортний засіб), або ж такі кошти використовуються у правомірній підприємницькій та іншій господарській діяльності, але не у вигляді розміщення їх у банках, на підприємствах, в установах, організаціях та їх підрозділах, вчинене слід кваліфікувати не за ст. 306, а за ст. 209 КК (за наявності всіх ознак складу злочину).

Дії, передбачені ст. 204 КК, поєднані з легалізацією (відмиванням) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, за наявності підстав мають кваліфікуватися за відповідними частинами статей 204 та 209 КК (абз. 3 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 квітня 2003 р. "Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності").

Порушення вимог законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, тягне за собою адміністративну (ст. 166-9 КУпАП) або кримінальну (статті 209-1, 367 КК) відповідальність.

 

22. Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) (ст. 212 КК)

Стаття складається з чотирьох частин (перші три є заборонювальними нормами, а четверта - заохочувальною) та примітки. Родовим об'єктом злочину є сфера господарської діяльності. Безпосередній об'єкт злочину - встановлений законодавством порядок державного регулювання оподаткування юридичних і фізичних осіб та формування прибуткової частини державного бюджету. Предмет цього злочину становлять: грошові кошти у формі податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять до системи оподаткування та введені в установленому законом порядку. Податки, збори (обов'язкові платежі), що належать до системи оподаткування та введені в установленому законом порядку - це обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня чи державного цільового фонду, що здійснюються платниками в порядку та на умовах, визначених законами України про оподаткування (наприклад, податок на додану вартість, акцизний збір, державне мито, плата за землю тощо).

Об'єктивна сторона злочину передбачає три обов'язкові ознаки: 1) діяння - ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять до системи оподаткування та введені в установленому законом порядку; 2) наслідки - фактичне ненадходження до бюджетів або державних цільових фондів коштів у значних розмірах (ч. 1 ст. 212 КК), у великих розмірах (ч. 2 ст. 212 КК) або в особливо великих розмірах (ч. 3 ст. 212 КК); 3) причиновий зв'язок між діянням і наслідками.

Способи ухилення можуть бути різними (наприклад, неподання документів, пов'язаних із обчисленням та сплатою податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо); приховування об'єктів оподаткування; заниження цих об'єктів; заниження сум податків, зборів, інших обов'язкових платежів; приховування факту втрати підстав для одержання пільг з оподаткування; подання неправдивих відомостей чи документів, що засвідчують право фізичної особи на податковий кредит або на податкову соціальну пільгу, тощо).

Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в 1000 та більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під великим розміром - суми, що в 3000 та більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян; під особливо великим розміром - суми, які в 5000 та більше разів перевищують той же мінімум (примітка до ст. 212 КК).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення певних термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкрито в постанові Пленуму Верховного Суду України № 15 від 8 жовтня 2004 р. "Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів".

Злочин є закінченим з моменту ненадходження зазначених сум до бюджету чи дежавних цільових фондів (матеріальний склад). Якщо закон пов'язує строк сплати з виконанням певної дії, то злочин вважається закінченим з моменту фактичного ухилення від сплати. Умисне ухилення від сплати чи сплата у неповному обсязі сум податкових зобов'язань утворює закінчений склад злочину з моменту закінчення граничного строку, в який мали бути сплачені нараховані (донараховані) такими органами суми зазначених зобов'язань.

Суб'єкт злочину - спеціальний: 1) службова особа підприємства, установи, організації незалежно від форми власності; 2) особа, що провадить підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; 3) будь-яка інша особа, котра зобов'язана утримувати та (чи) сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Про наявність умислу на вчинення цього злочину можуть свідчити, наприклад: відсутність податкового обліку чи ведення його з порушенням установленого порядку; перекручування в обліковій або звітній документації; неоприбуткування готівкових коштів, одержаних за виконання робіт чи надання послуг; ведення подвійного (офіційного та неофіційного) обліку; використання банківських рахунків, про які не повідомлено органи державної податкової служби; завищення фактичних затрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції, тощо (абз. 3 п. 3 названої Постанови).

Кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 2 ст. 212 КК): 1) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 2) фактичне ненадходження коштів у великих розмірах.

Особливо кваліфікуючі ознаки злочину (ч. 3 ст. 212 КК): 1) вчинення його особою, раніше судимою за ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів); 2) фактичне ненадходження до бюджетів або державних цільових фондів коштів у особливо великих розмірах.

Частина 4 ст. 212 КК передбачає заохочувальну норму, відповідно до якої звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила діяння, передбачені частинами першою, другою, або діяння, передбачені частиною третьою (якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах) цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

 

23. Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК)

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є сфера господарської діяльності. Безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини у сфері надання фінансових ресурсів і податкових пільг. Предметом злочину є грошові кошти у формі субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів або пільг щодо податків.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 222 КК) характеризується активними діями - наданням завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності.

Надання завідомо неправдивої інформації - це введення в оману держави або кредиторів, яка набуває письмової форми і супроводжується використанням підроблених або іншим чином сфальсифікованих документів. Субсидія - це фінансова допомога або підтримка у натуральній формі, що надається за умови безповоротності й цільового призначення для стимулювання певної діяльності. Субвенція - це фінансова допомога, яка надається для цільової реалізації конкретних програм, заходів, проектів і підлягає поверненню у разі нецільового використання. Дотація - це бюджетні кошти, які надаються на безоплатній основі підприємствам з боку держави для покриття збитків від їхньої господарської діяльності, збільшення обсягів виробництва, підвищення якості продукції тощо. Кредит - це позика у грошовій або натуральній формі, що надається кредитором на умовах повернення у певний строк і, звичайно, з виплатою відсотків за користування ним. Пільги щодо податків - це повне або часткове звільнення від сплати всіх або окремих податків залежно від виду суб'єкта господарської діяльності та виду самої господарської діяльності.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за даний злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25 квітня 2003 р. "Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності".

Злочин є закінченим з моменту надання винною особою завідомо неправдивої інформації незалежно від того, чи змогла вона у такий спосіб одержати субсидії, субвенції, дотації, кредити або пільги щодо податків (формальний склад).

Суб'єкт злочину спеціальний: 1) громадянин-підприємець; 2) громадянин-засновник (учасник); 3) службова особа суб'єкта господарської діяльності.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою отримання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Особа, яка, надаючи свідомо неправдиву інформацію, прагнула привласнити одержані нею у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів кошти, має підлягати кримінальній відповідальності за злочин проти власності - за шахрайство чи замах на нього.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 222 КК) є: 1) вчинення його повторно; 2) заподіяння ним великої матеріальної шкоди.

Під великою матеріальною шкодою державі чи кредитору слід розуміти заподіяння матеріальних збитків, які у 500 та більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян (прим. до ст. 218 КК). Це може бути, наприклад, внаслідок використання субсидій, субвенцій, дотацій чи кредитів не за їх цільовим призначенням, неповернення одержаного кредиту чи несплати відсотків по них, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів тощо.

При відмежуванні шахрайства з фінансовими ресурсами від злочинів проти власності, зокрема від шахрайства та заволодіння чужим майном шляхом зловживання особою своїм службовим становищем, слід виходити зі змісту і спрямованості умислу особи, мотиву, мети та моменту їх виникнення (див. п. 23 названої Постанови). Якщо винна особа надавала завідомо неправдиву інформацію з метою привласнення коштів у вигляді субсидії, субвенції, дотації чи кредиту, її дії потрібно кваліфікувати як готування до заволодіння чужим майном шляхом шахрайства чи замах на вчинення цього злочину, а в разі фактичного обернення одержаних коштів на свою користь чи на користь інших осіб - як закінчене шахрайство за відповідною частиною ст. 190 КК.

Ухилення від сплати податків у зв'язку з одержанням пільг щодо них шляхом шахрайства з фінансовими ресурсами, якщо розмір не сплачених податків дорівнює чи перевищує п'ятсот, але менше п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, має кваліфікуватися лише за ч. 2 ст. 222 КК, а якщо він у п'ять тисяч та більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (тобто утворює особливо великі розміри коштів, які фактично не надійшли до бюджетів чи державних цільових фондів), - за ч. 1 ст. 222 і ч. 3 ст. 212 КК (див. п. 24 Постанови).