Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК).

Обєкт - здоровя особи

Обєктивна сторона – активні дії, наслідок) ушкодження середньї тяжкості), причинний зв'язок між наслідком та дією.

Субєктивна сторона – умисна форма вини.

Субєкт – фізична осудна особа 14 р.

Це ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК (тобто спричинення тяжкого тілесного ушкодження), але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менше ніж на одну третину.

Ознаки ушкодження середньої тяжкості:

а) відсутність небезпеки для життя в момент заподіяння

б) відсутність наслідків, що характеризують тяжке тілесне ушкодження;

в) тривалий розлад здоров'я;

г) стійка втрата працездатності менше ніж на третину.

Тривалим належить вважати розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більше ніж 21 день). Під стійкою втратою працездатності менше ніж на одну третину належить розуміти втрату загальної працездатності від 10% до 33%.

Ч. 2 ст. 122 КК встановлює кваліфікуючі ознаки умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження: вчинення злочину з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій; вчинення злочину з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості. Ознака залякування е схожою на таку саму стосовно умисного тяжкого тілесного ушкодження, за винятком обмеженого кола об'єктів залякування - лише сам потерпілий та його родичі. Закон також встановлює ще одну мету як кваліфікуючу ознаку цього складу злочину - примус до певних дій. З тексту закону прямо не випливає, чи спрямований такий примус лише на потерпілого або його родичів, чи він може адресуватися будь-кому.

 

8. Залишення в небезпеці (ст. 135 КК). Відмінність від ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК)

Стаття складається з трьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я та життя особи. Потерпілий від цього злочину - особа, що характеризується сукупністю двох ознак. Так, вона: а) перебуває в небезпечному для життя стані; б) позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану. Небезпечний для життя стан означає, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі заблокована в приміщенні, рибалка опинився у воді, людина, збита автомобілем, залишилася на проїзній частині дороги.

Об'єктивна сторона злочину в ч. 1 ст. 135 вказує на два види злочинної бездіяльності: 1) так звану бездіяльність-невтручання, яка полягає в невиконанні особою обов'язків з надання допомоги потерпілому, який перебуває в небезпечному для життя стані

2) бездіяльність, викликана попередніми діями особи, яка поставила цим потерпілого в небезпечний для життя стан (поставлення в небезпеку). Відповідальність за залишення в небезпеці може наставати лише за умови, якщо особа мала змогу надати допомогу потерпілому.

Злочин є закінченим з моменту залишення в небезпеці, незалежно від того, наскільки ефективною могла бути допомога потерпілому (формальний склад). Настання суспільно небезпечних наслідків певного характеру (матеріальний склад) є підставою для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 135 КК.

Суб'єкт злочину – спеціальний, тобто лише фізичні осудні особи з 16-річного віку, які: 1) первісно зобов'язані були піклуватися про потерпілого і мали можливість надати йому допомогу; 2) самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

Основні відмінності залишення в небезпеці (ст. 135 КК) від ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК): за ознаками об'єктивної сторони складу злочину, за конструкцією основного складу злочину, за формою вини і саме головне - за суб'єктом. Обов'язок подавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їх життя і здоров'я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Тож за ст. 136 КК несуть відповідальність будь-які фізичні, осудні особи з 16-річного віку, крім: 1) медичних працівників; 2) службових осіб, на яких законом чи іншим нормативним актом покладено обов'язок надавати допомогу особам, що перебувають у небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов'язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогу вказаним особам.

Суб'єктивна сторона залишення в небезпеці характеризується прямим умислом. Ставлення винної особи до наслідків, передбачених ч. 3 ст. 135 КК, може характеризуватися непрямим умислом або необережністю.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 135 КК) є завідоме залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини, якщо вона не перебувала в обумовленому пологами стані. Новонародженою вважається дитина, яка народилася живою, до 28 повних днів після народження.

Особливо кваліфікуючими ознаками діянь, передбачених частинами 1 або 2 ст. 135 КК (ч. 3 ст. 135 КК), є спричинення ними смерті особі, залишеної без допомоги, або інших тяжких наслідків. Причому під іншими тяжкими наслідками у ч. 3 ст. 135 КК розуміється спричинення потерпілому тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зникнення його безвісти тощо.

 

9.Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149 КК)

Конвенція ООН про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами від 21 березня 1949 р

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми, та примітки, що має три пункти.

У "Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами" від 21 березня 1950 р. (УРСР приєдналась до Конвенції 15 листопада 1954 р.) визначається, що проституція і зло, яке супроводжує її, яким є торгівля людьми, що має на меті проституцію, несумісні з гідністю і цінністю людської особи і загрожують добробуту людини, сім'ї і суспільства. Тому, згідно ст. 1 Сторони в цій Конвенції зобов'язуються накладати кару на кожного, хто для вдоволення похоті іншої особи: 1) зводить, умовляє або спокушає з метою проституції іншу особу, навіть за згодою цієї особи; 2) експлуатує проституцію іншої особи, навіть за згодою цієї особи.

Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є воля, честь і гідність особи. Додатковий факультативний безпосередній об'єкт - життя та здоров'я особи, встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повноважень, суспільна моральність тощо. Потерпілий від злочину - будь-яка особа з 18-річного віку. Вчинення цього злочину щодо неповнолітнього утворює кваліфікований вид злочину (ч. 2 ст. 149 КК), а щодо малолітнього - особливо кваліфікований (ч. 3 ст. 149 КК).

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 149 КК) виражається у таких формах: 1) торгівля людьми; 2) здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина; 3) вербування людини; 4) переміщення людини; 5) переховування людини; 6) передача людини; 7) одержання людини.

Торгівля людьми - це вчинення актів куплі-продажу людей. Здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, включає здійснення таких угод, як дарування, міна, надання у безоплатне користування, передача в рахунок погашення боргу, та будь-які інші дії, за якими особа передається для експлуатації. Вербування людини - це дії, що полягають у досягненні домовленності через безпосереднє наймання людини, тобто запрошування та набору добровольців начебто для участі у певній діяльності. Переміщення людини - це зміна місця перебування людини через її перевезення та інше переміщення як через державний кордон України, так і в межах території України. Переховування людини - це розміщення людини у певному приміщенні, у транспортному засобі, у певній місцевості тощо, надання їй підроблених документів, вчинення щодо неї пластичної операції тощо. Передача та одержання людини - це дії, вчинені після акту куплі-продажу щодо людини, її вебування, переміщення тощо, пов'язані з переходом фактичного контролю над нею від однієї особи (групи осіб) до іншої.

Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ч. 1 ст. 149 КК, якщо він вчинюється у третій - сьомій формах, крім випадків вчинення його щодо малолітнього та неповнолітнього, є спосіб - використання обману, шантажу чи уразливого стану особи. Приміром, під уразливим станом особи (у статтях 149 та 303 КК) слід розуміти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин (п. 2 примітки до ст. 149 КК).

У перших двох формах злочин є закінченим з моменту продажу (іншої передачі) людини іншій особі (особам). Злочин у його третій - сьомій формах є закінченим з того моменту, коли жертва злочину, відповідно, завербована, переміщена, перехована, передана чи одержана.

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел і, зазвичай, корисливий мотив. Для третьої - сьомої форм цього злочину обов'язковою ознакою є мета експлуатації людини. Відповідно до п. 1 примітки до ст. 149 КК, під експлуатацією людини слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 149 КК) є вчинення його: 1) щодо неповнолітнього; 2) щодо кількох осіб; 3) повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) службовою особою з використанням службового становища; 6) особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності; 7) у поєднанні з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або 8) з погрозою застосування такого насильства.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 149 КК) визнається вчинення тих самих дій: 1) щодо малолітнього; 2) організованою групою; 2) у поєднанні з насильством, яке є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або 4) з погрозою застосування такого насильства, а так само 5) якщо вони спричинили тяжкі наслідки (це може бути тяжка хвороба, заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, самогубство жертви чи її зникнення безвісти тощо).

Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати незалежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливого стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, використання службового становища, або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності (п. 3 примітки до ст. 149 КК).

 

10. Зґвалтування (ст. 152 КК). Відмінність від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК)

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є статева свобода (право повнолітньої та психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу) та статева недоторканність (абсолютна заборона вступати у природні статеві контакти з особою, яка з огляду на певні обставини не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню) особи. Додатковим факультативним безпосереднім об'єктом можуть бути здоров'я, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх. Потерпілим від злочину є особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її попередньої поведінки (зокрема аморальної) та стосунків із суб'єктом злочину (перебування з ним у фактичному чи юридичному шлюбі).

 

Об'єктивна сторона зґвалтування (ч. 1 ст. 152 КК) полягає у статевих зносинах, які поєднуються із: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи пригнічується) або 3) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (воля потерпілої особи ігнорується).

Статеві зносини - це природний (гетеросексуальний) статевий акт, тобто сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, здатне звичайно викликати вагітність.

Фізичне насильство при зґвалтуванні - це зовнішній негативний вплив на організм потерпілої особи або на її фізичну свободу, вчинений з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи або приведення її у безпорадний стан (такий вплив може виражатись у нанесенні ударів, побоїв, заподіянні тілесних ушкоджень, здавлюванні дихальних шляхів, триманні рук або ніг, обмеженні або позбавленні особистої волі, уведенні в організм потерпілої особи проти її волі наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин тощо). Зґвалтування слід визнавати вчиненим із застосуванням фізичного насильства і тоді, коли таке насильство застосовувалося не до самої потерпілої особи, а з метою подолання чи попередження її опору до іншої людини, доля якої їй не байдужа (родича, близької особи). Заподіяння потерпілій особі при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин умисного легкого тілесного ушкодження охоплюється відповідною частиною ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 125 КК не потребує, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у таких межах охоплюється диспозицією закону про відповідальність за зґвалтування. Якщо ж у процесі зґвалтування потерпілій особі заподіюється умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, то дії винного необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 122 та відповідною частиною статті 152 КК (абз. 2 п. 3 ППВСУ "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи" від 30 травня 2008 р. № 5).

Погроза як спосіб вчинення зґвалтування - це залякування потерпілої особи застосуванням такого насильства до неї і (або) до іншої людини, доля якої потерпілій не байдужа (родича, близької особи), яке може полягати у висловлюваннях, жестах, демонструванні зброї або предметів, що можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень, предметів, що імітують зброю, які потерпіла особа сприймає за справжню зброю, чи інших діях. Інші види погроз, зміст яких не передбачав застосування фізичного насильства до потерпілої особи чи іншої людини (наприклад, погроза знищити або пошкодити майно потерпілої особи чи її родичів, розголосити відомості, що ганьблять їх честь і гідність), не дають підстав розглядати вчинені з використанням таких погроз статеві зносини як зґвалтування (погроза вчинити вбивство, висловлена з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи при зґвалтуванні охоплюється диспозицією ст. 152 КК і не вимагає додаткової кваліфікації за статтею 129 КК).

Зґвалтування визнається вчиненим із використанням безпорадного стану потерпілої особи, якщо вона внаслідок малолітнього чи похилого віку, фізичних вад (наприклад, через параліч чи сліпоту), розладу психічної діяльності, хворобливого або непритомного стану, або з інших причин не могла розуміти характеру та значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір (при цьому необхідно, щоб винна особа, яка вчиняє зґвалтування, усвідомлювала (достовірно знала чи припускала), що потерпіла особа перебуває саме у такому стані). При цьому не має значення, чи винна особа привела потерпілу особу у такий стан (наприклад, дала наркотик, снодійне, напоїла алкогольними напоями тощо), чи остання перебувала у безпорадному стані незалежно від дій винної особи.

Перелік способів, за наявності хоча б одного з яких статеві зносини між особами жіночої та чоловічої статі визнаються зґвалтуванням, є вичерпним.

Відмінність зґвалтування від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом полягає у способі вчинення злочину. Інші форми (способи) задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній формі, складу зґвалтування не утворюють і за наявності для цього підстав кваліфікуються за ст. 153 КК ("Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом"). До неприродних способів можна віднести вчинення акту мужолозтва, лесбійства, а також інших дій сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті суб'єкта злочину (чоловіка або жінки) неприродним способом, із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Насильницьке уведення в отвори тіла потерпілої особи різних предметів (палиці, пляшки тощо) може кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 153 КК тільки за умови, якщо умисел винної особи був направлений на задоволення у такий спосіб статевої пристрасті неприродним способом.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення деяких термінів і понять, відмежування його від інших злочинів, як вже наголошувалося, розкриваються в ППВСУ "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи" від 30 травня 2008 р. № 5.

Зґвалтування є закінченим злочином із моменту початку насильницьких статевих зносин (формальний склад), при цьому не має значення, чи закінчила винна особа статевий акт у фізіологічному розумінні.

Суб'єкт злочину фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи.

Суб'єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел і, зазвичай, сексуальний мотив.

Кваліфікуючими ознаками зґвалтування (ч. 2 ст. 152 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 153-155.

При цьому зґвалтування не може вважатися вчиненим повторно, якщо винна особа, діючи з єдиним злочинним наміром, без перерви або без значної перерви у часі, вчинила два чи більше насильницьких природних статевих актів з однією й тією ж потерпілою особою, тобто за наявності ознак продовжуваного злочину (абз. 1 п. 7 ППВСУ від 30 травня 2008 р. № 5).

Особливо кваліфікуючими ознаками зґвалтування є: 1) вчинення його групою осіб; 2) зґвалтування неповнолітньої особи (ч. 3 ст. 152 КК); 3) спричинення особливо тяжких наслідків (це, зокрема, смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування); 4) зґвалтування малолітньої особи (ч. 4 ст. 152 КК).

 

11. Перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача (ст. 157 КК)

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину- є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина. Безпосередній об'єкт злочину: а) виборчі права громадян (ч. 1-3 ст. 157 КК), при цьому додатковим безпосереднім об'єктом злочинів, передбачених ч. 2 і 3 ст. 157 КК, є психічна та фізична недоторканність особи, право власності, нормальна діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, окремих організацій, установ, підприємств; б) нормальна діяльність виборчої комісії чи комісії з референдуму (ч. 4 ст. 157 КК). Потерпілими від цього злочину можуть бути: виборці; кандидати на виборні посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування; громадяни, які мають право брати участь у референдумі; довірені особи кандидатів, офіційні представники та уповноважені особи партій (блоків); члени виборчих комісій; члени ініціативних груп референдуму; члени комісій з референдуму; офіційні спостерігачі.

Об'єктивна сторона злочинів, передбачених цією статтею, виражається у формі: 1) перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права або права брати участь у референдумі, перешкоджання діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень, а також ухилення члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин (ч. 1-3 ст. 157 КК); 2) втручання службової особи з використанням службового становища у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом (ч. 4 ст. 157 КК).

Перешкоджання полягає у будь-яких діях чи бездіяльності, спрямованих на створення перепон зазначеним суб'єктам у здійсненні їхніх прав або в іншій законній діяльності, пов'язаних з проведенням виборів до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування або референдумів. Закон передбачає шість конкретних способів вчинення цього злочину: 1) підкуп; 2) обман; 3) примушування; 4) застосування насильства; 5) знищення чи пошкодження майна; 6) погроза застосування насильства або знищення чи пошкодження майна (перші три з цих способів передбачені ч. 1 ст. 157 КК, інші три - ч. 2 ст. 157 КК. Втручання службової особи у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень характеризується тим, що воно: 1) здійснюється службовою особою з використанням її службового становища; 2) стосується здійснення повноважень виборчої комісії чи комісії з референдуму, установлених законом; 3) вчиняється шляхом незаконної вимоги чи вказівки.

Злочин є закінченим з моменту фактичного перешкоджання здійсненню громадянином свого виборчого права або права брати участь у референдумі, діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень, а також ухилення члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин (ч. 1-3 ст. 157 КК) або з моменту фактичного втручання у здійснення виборчою комісією чи комісією з референдуму їх повноважень, установлених законом (ч. 4 ст. 157 КК).

Суб'єкт злочину - загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (ч. 1 ст. 157 КК), та спеціальний - службова особа (ч. 4 ст. 157 КК).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а для злочину, передбаченого ч. 4 ст. 157 КК, також характерна й спеціальна мета - вплинути на рішення виборчої комісії чи комісії з референдуму.

Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 157 КК (ч. 2 ст. 157 КК), є вчинення його у поєднанні: 1) із застосуванням насильства; 2) знищенням чи пошкодженням майна; 3) погрозою застосування насильства або знищення чи пошкодження майна.

Особливо кваліфікуючими ознаками діяння, передбаченого ч. 1 або 2 ст. 157 КК (ч. 3 ст. 157 КК), є вчинення його: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) членом виборчої комісії; 3) іншою службовою особою з використанням свого службового становища.