Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи
Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Тілесне ушкодження - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів-фізичних, хімічних, біологічних, психічних. КК розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості і легке. Характер і ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються на підставі відповідних положень КК (статті 121, 122, 125) і Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Міністерством охорони здоров'я України 17 січня 1995 року.
В умовах сьогодення у законодавстві, теорії кримінального права, судовій медицині та правозастосовній практиці використовуються три критерії для визначення тяжкості тілесних ушкоджень: а) паталого-анатомічний (медичний), який є головним; б) економічний, який є додатковим; в) естетичний, який також є додатковим. Тілесні ушкодження слід відрізняти від удару, побоїв, інших насильницьких дій, мордування, які завдають фізичного болю, але не спричиняють тілесних ушкоджень (тобто прямо до них не відносяться).
Родовим і безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я особи - стан людського організму, при якому нормально функціонують усі його органи та тканини.
Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням (дією або бездіяльністю), 2) наслідками у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і 3) причиновим зв'язком між зазначеними діянням і наслідками.
Відповідно до ст. 121 КК тяжким тілесним ушкодженням є тілесне ушкодження: 1) небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило 2) втрату будь-якого органа або його функцій; 3) психічну хворобу; 4) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5) переривання вагітності; 6) непоправне знівечення обличчя.
Небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю (наприклад, закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі; ушкодження живота, з проникненням у черевну порожнину, у т. ч. і без ушкодження внутрішніх органів; ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому тощо).
За ознакою втрати будь-якого органа або його функцій тяжким визнається ушкодження не за загрозою для життя, а за кінцевим результатом і наслідками. Втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій - це втрата: 1) зору (повна стійка сліпота на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані 2 метрів і менше, тобто гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче); 2) слуху (повна стійка глухота на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 сантиметрів від вушної раковини); 3) язика (втрата можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточення, причому заїкання не береться до уваги); 4) руки або ноги (це відокремлення їх від тулуба, причому як всієї руки чи ноги, так і ампутація на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів, чи втрата ними функцій, наприклад, параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність); 5) репродуктивної здатності (втрата здатності до статевих зносин чи втрата здатності до запліднення, зачаття й дітородіння).
Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання.
Під іншим розладом здоров 'я, поєднаним зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину (не менш 33 %), слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності через ушкодження встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі експертна комісія.
Ушкодження, що спричинило переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причиновий зв'язок.
Непоправним знівечення обличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправленим, не інакше, як за допомогою хірургічного втручання (косметичної операції).
Закінченим цей злочин є: у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя в момент заподіяння - з моменту вчинення такого діяння (формальний склад); у всіх інших випадках - з моменту настання наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 121 КК (матеріальний склад).
Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі умислу (прямого або непрямого). Ставлення винного до смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК) є необережним.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 121 КК) є вчинення його: 1) способом, що має характер особливого мучення (має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого); 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого або інших осіб (має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання у вказаних осіб почуття страху перед винним чи іншими особами); 4) з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості; 5) на замовлення; 6) спричинення ним смерті потерпілого (має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 КК діяння настає смерть потерпілого).
Мотив і мета має значення для кваліфікації у ч.2 п.4 – з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості.
Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
