Тарифне і нетарифне регулювання міжнародних торгово-економічних відносин.

Обмеження торгівлі державами досягнуто за допомогою тарифних (впливають на ціни) і нетарифних (впливають або на ціни, або безпосередньо на обсяг товарів) бар’єрів.

Найбільш поширеним інструментом протекціо­ністської політики є тариф або мито - державний податок, застосовуваний при ввезенні (ввізне мито), вивезенні (ви­візне мито) або провезені товарів через країну (транзитне мито). Найбільш поширеним є ввізне мито. Якщо тариф вводиться лише для того, щоб добути гроші для держави, він називається фіскаль­ним. Якщо ж тариф введено для скорочення або усунення імпорту, то такий тариф називається протекціоністським.

Податок на імпорт може стягуватись різними способами. У зв'яз­ку з цим виділяють вартісний тариф і спеціфічне мито.

Вартісний тариф - це податок, який представле-ний у вигляді відсотка від вартості товара. Наприклад, вартісний тариф розміром в 10% від ціни імпортованого автомобіля в 3000 доларів становитиме 300 доларів.

Специфічне мито - це податок, який стягується у відповідності з фізичною величиною імпорту. Так, податок за кожну тону імпортованої пшениці представляє собою специфічне мито.

Митний тариф завжди вигідний виробникам товарів, що конкуру­ють з імпортом, навіть якщо сукупний добробут нації при цьому знижується. Але це лише в тому випадку, якщо введення тарифа дійсно призводить до обмеження імпорту і підвищення внаслідок цього цін на вітчизняний товар, або обсягу продаж, або того і іншого.

Митний тариф, якщо він не є заборонним, приносить доход дер­жаві, котрий може бути використаний на соціальні потреби, і тоді він слугуватиме зростанню добробуту нації.

Споживачі програють від введення імпортних мит.

Митні збори – додаткові збори, які стягуються під час ввезення товарів понад ввізне мито за специфічні умови поставок і послуги, надані митницею (оформлення транспортних засобів, зберігання товарів)

Нетарифні бар'єри - це обмеження міжнародної торгівлі за допомогою квот, системи ліцензування, добровільних експортних обмежень, субсидій та компенсаційних мит, стандартів тощо.

Ступінь впливу нетарифних інструментів на міжнародну торгів­лю важко кількісно оцінити, тому що їх вплив не має яскраво ви­раженого характеру. На відміну від тарифного регулювання, яке встановлюється у законодавчому порядку, нетарифні обмеження можуть запроваджуватися за рішенням органів виконавчої та місце­вої влади.

У наш час нетарифне регулювання застосовується лише з таки­ми цілями:

— захист національної економіки;

— дотримання міжнародної безпеки;

— охорона життя та здоров'я людей;

— виконання міжнародних зобов'язань;

— підтримка стабільності міжнародної торговельної системи тощо.

Класифікація, розроблена в рамках ГАТТ/ВТО розподіляє всі інструменти, що існують в наш час, у 5 груп:

— заходи втручання держави в економіку;

— особливості митних та адміністративних процедур;

— стандарти та інші спеціальні вимоги до товарів;

— специфічні торгові бар'єри;

— імпортні податки та збори;

— заходи валютно-фінансової політики.

Розрізняють такі кількісні інструменти нетарифних обмежень:

— ембарго;

— квотування (контингентування);

— ліцензування;

— "добровільні" обмеження.

Ембарго — це заборони імпорту та/або експорту. Ці заходи є вимушеними, вони визнаються міжнародною практикою, виступа­ють у відкритій та завуальованій формі.

Квота — це кількісний нетарифний захід обмеження експорту чи імпорту товару певною кількістю або сумою на певний проміжок часу. (За охопленням: глобальна, групова, індивідуальна).

Ліцензії – дозволи, які видають державні органи на Е або І товарів у встановлених кількостях на певний проміжок часу. (автоматичні, генеральні, глобальні разові).

Субсидії – грошова виплата, спрямована на підтримку нац. виробників і непряму дискримінацію імпорту. (внутрішні, експортні, непрямі, прямі).

Добровільні експортні обмеження – це інструмент обмеження експорту з метою уникнути більш жорстких торгівельних бар’єрів.

Демпінг – інструмент протекціоністської політики через посередництво міжнародної цінової дискримінації.