Роль ТНК в забезпеченні процесів інтернаціоналізації економіки країни. 3 страница

Ця модель концентрує свою увагу на мотивах інтернаціоналізації, що пов’язані з формуванням відповідної політики присутності за кордоном.

Крім цього, слід розглянути еклектичну модель Дж. Даннінга „ОLI-парадигма” щодо поведінки ТНК на зовнішніх ринках. Вона пояснює мотив ТНК щодо вкладання прямих іноземних інвестицій за кордон. Ця модель не може вважатись окремою теорію, а лише є пояснювальною матрицею дій корпорації.

Таблиця 1.2

OLI- парадигма для пояснення поведінки ТНК

Структурні змінні	Країна	Сектор промисловості	Компанія
O= ownership (перевага від власності)	Забезпеченість факторами виробництва, розмір ринку, НДДКР- та інноваційна політика	Ступінь запровадження НДДКР, інновацій. Товарна диференціація	Ноу-хау через НДДКР, які здійснює компанія; патенти
L= location (перевага від місця розміщення виробництва)	Відстань між країнами; торговельна політика (мито; квоти; ступінь інтеграції з іншими країнами)	Ресурси (сировина); податки, витрати на електроенергію та робочу силу	Стратегія управління прямими інвестиціями; мовні бар’єри
І= internalization (вигоди від операцій продажу фірми)	Трансакційні витрати (наприклад, через неадекватні державні і приватні пропозиції	Вертикальна/горизонтальна інтеграція; використання переваг від власності	Переваги від організації і контролю всередині фірми; ліцензії

 

Перевага від власності (О) – те, що дає компанії достатньо ринкової влади, щоб компенсувати втрати від закордонного виробництва. Така перевага може мати матеріальний і нематеріальний характер. До переваг від власності матеріального характеру відносяться продукти або виробничі процеси, до яких фірма не мала доступу на власному ринку (патенти, креслення, торговельна таємниця та ін.) До переваг нематеріального характеру можна віднести торговельну марку, репутацію якості та ін.

Перевага від місця розміщення виробництва (L) означає, що виробництво за кордоном буде вигіднішим, ніж виробництво в країні, де знаходиться материнська компанія, а також вигіднішим ніж експорт. Вибір місця розміщення залежить від митних податків, квот, транспортних витрат, цін на фактори виробництва, наявності ресурсів, кліматичного фактору, розміру споживчого ринку.

Перевага інтерналізації (І). Якщо компанія через інвестиції в НДДКР винаходить щось, вона отримує перевагу власника і патентує винахід. Компанія може самостійно з цього винаходу отримувати прибутки, розповсюдивши цей винахід в межах себе („інтерналізація”) замість того, щоб через ліцензії передавати іншим конкурентам. Саме в цьому багато науковців, зокрема А. Ругман, вбачають в „інтерналізації” основний аргумент становлення та розвитку сучасних транснаціональних корпорацій.

 

Роль ТНК в забезпеченні процесів інтернаціоналізації економіки країни.

Інтернаціоналізація – це процес все більш глибокого залучення економіки країни в міжнародні операції. Це послідовний процес, який в, свою чергу є результатом взаємодії двох відмінних між собою, однак тісно пов’язаних процеси: процесу розвитку знань і процесу включення в іноземні (світові) ринки. Інтернаціоналізація являє собою процес розвитку стійких економічних взаємозв’язків між країнами на основі міжнародного поділу праці і виходу певної частини ВВП за межі національного господарства. Проявляється інтернаціоналізація господарського життя у таких формах: міжнародній торгівлі, поглибленні міжнародних виробничих та науково-технічних зв’язків, процесі руху прямого капіталу, транскордонних злиттях і поглинаннях компаній. Іншими словами в основі інтернаціоналізації економіки лежать поглиблення міжнародного поділу праці та інтернаціоналізація виробництва, капіталу і створення ТНК.

Найбільш яскравим проявом сучасних тенденцій інтернаціоналізації господарського життя є інтеграційні процеси, що охопили як промислово розвинуті країни, так і трансформаційні країни та країни, що розвиваються. Інтернаціоналізація господарського життя під впливом діяльності транснаціональних корпорацій породжує тенденцію вирівнювання умов виробництва в різних країнах (технології виробництва), відносних забезпеченостей факторами виробництва, та відносних інтенсивностей залучення факторів у виробничий процес, що зрештою впливає на формування єдиної світової ціни на товари і послуги. Однак, національні економіки не розчиняються в інтернаціональній виробничій єдності. Суттєві розбіжності в рівнях витрат виробництва і продуктивності праці все ж зберігаються.

Інтернаціоналізація економіки носить в цілому незворотний і об’єктивний характер, хоча її конкретні напрямки в будь-який момент можуть бути підірвані в силу загострення протиріч між країнами. Велику загрозу інтернаціоналізації та функціонуванню і пануванню ТНК являє міжнародний тероризм.

ТНК, як правило, розширюють міжнародну діяльність шляхом придбання (поглинання) активів національних компаній різних країн. Причому для таких операцій необов’язково експортувати капітал і реінвестувати прибутки, що зароблені за кордоном – можна поглинати фірми країни-реципієнта, отримавши кредит по місцю укладення угоди по придбання активів. Можуть використовуватись і інші методи укрупнення активів і отримання контролю (наприклад, привласнення основного капіталу компаній країни-реципієнта в рахунок погашення боргу).

Транснаціональні корпорації, формуючи міжнародні виробничі комплекси отримують можливість ширше використовувати переваги міжнародного поділу праці і міжнародної кооперації виробництва і зумовляти значний вплив на весь характер міжнародних економічних відносин, в тому числі і на стан світової торгівлі.

Назвемо основні преваги інтернаціоналізації, що несуть з собою ТНК:

- ТНК в процесі переміщення капіталу в країну-реципієнт кардинально змінюють там виробничі відносини: відбувається зміна технології виробництва, зростає продуктивність праці, заробітні плати пристосовуються до продуктивності і це веде до зростання рівня життя в країні-реципієнті;

- Транснаціональні корпорації насичують ринок глобальним продуктом і формується система схожих споживчих преференцій із загальним світом;

- Міжнародні корпорації беруть участь в процесах інтернаціоналізації технології і це дає можливість країні постійно переймати прогресивний технологічний досвід в формуванні та продовженні життєвого циклу товару;

- ТНК створюють в країні-реципієнті ефективний менеджмент, який ґрунтується на глобальних цінностях. Інтернаціоналізація персоналу забезпечує конкурентоспроможність ринку праці країни-реципієнта;

- ТНК, входячи на ринки країн, що розвиваються приносять туди науково-технічний досвід, формують якісно нову систему наукових досліджень, децентралізують процес проведення науково-дослідних та дослідницько-конструкторських робіт;

- ТНК формують в країні-реципієнті ліберально налаштовані органи державної влади, які орієнтуються на потреби глобального характеру і залучення країни в систему міжнародного поділу праці;

- Внаслідок діяльності ТНК в країні-реципієнті може відбуватись комплексно структурна перебудова економіки та наближення характеру виробничої і торгової структури до виробничих і торгових структур розвинутих країн. Особливо це притаманно для трансформаційних країн, що взяли курс на поглиблення європейської економічної інтеграції;

- ТНК є провайдерами сучасної виробничої спеціалізації. Розглядаючи структуру зайнятості за видами економічної діяльності країн-реципієнтів, слід зазначити, що приблизно 60% ТНК зайнято у виробничій сфері (перш за все в електроніці, автомобілебудуванні, хімічній та металургійній промисловості), 37% в сфері послуг, і лише 3% в добувній промисловості та сільському господарстві. За останнє десятиріччя спостерігається тенденція збільшення зарубіжних інвестицій в сферу послуг та технологічне виробництво. Одночасно знижується їх частка у добувній промисловості, сільському господарстві та ресурсному виробництві;

- ТНК формують в країнах, що розвиваються та трансформаційних країнах сучасну фінансову архітектуру та розвивають ринок цінних паперів і позичкових капіталів. Не дивлячись на наявність фінансових криз в сучасному світовому господарстві та уразливість країн, що розвиваються від зовнішніх фінансових шоків, ТНК все ж намагаються залучати ці країни в світовий фінансовий простір та брати участь у процесах фінансової глобалізації;

- ТНК, поглинаючи неефективні підприємства країни-реципієнта, перетворюють їх через процеси раціоналізації в конкурентоспроможні виробничі одиниці, які здатні насичувати внутрішній ринок і бути конкурентоспроможними назовні. Широке залучення іноземного капіталу уможливлює зниження безробіття в країні, зростання доходів державного бюджету. З організацією виробництва в країні тих товарів, які раніше ввозились, відпадає необхідність в їх подальшому імпорті. Компанії, котрі випускають конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію і орієнтуються в основному на експорт, значною мірою здатні зміцнювати зовнішньоторгові позиції країни.

- ТНК стають рушієм перетворення ринків з недосконалою конкуренцію, де правлять внутрішні виробники-олігополісти з значною підтримкою держави, в наближені до досконалої конкуренції ринки. На початковому етапі це дозволяє країні-реципієнту виробляти і торгувати за принципом порівняльної переваги. В довготерміновій перспективі ринок знов стає недосконалим, оскільки підпадає під вплив ТНК, однак ця недосконалість обумовлена монополістичним характером з наявністю необмеженої кількості виробників диференційованої продукції та споживачів цих товарів;

- ТНК збільшують розміри підприємств і масштаби виробленої продукції до максимально прибуткового рівня;

- ТНК приносять з собою нові і прогресивні системи бухгалтерського обліку, схеми маркетингу та управління бізнесом.

Негативними ефектами від інтернаціоналізації, що несуть з собою ТНК в країни-реципієнти є:

- перенесення працемістких, енергомістких та матеріаломістких виробництв до країн-реципієнтів (особливо в країни, які розвиваються і не інтегруються до певного цивілізованого міжнародного регіонального утворення), що не сприяє раціональній міжнародній спеціалізації цих країн. Виробнича і торгова структури будуть відображати нижчий рівень розвитку міжнародної спеціалізації країни-реципієнта;

- ТНК можуть нав’язувати країні-реципієнту неперспективні напрями в міжнародній системі поділу праці;

- перенесення екологічно небезпечних виробництв, що може загрожувати безпеці та здоров’ю життя населення країни-реципієнта;

- формування однорідного суспільства з однаковими цінностями, руйнація національної ідентичності та традицій споживання, ведення бізнесу, що притаманні країнами-реципієнтами;

- небезпека відтягування капіталу ТНК внаслідок погіршення умов ведення бізнесу або/і втрати порівняльної та конкурентних переваг в країні-реципієнті, що може відобразитись на зниженні виробництва і зайнятості в цій країні;

- ТНК можуть перетворювати країну в отримувача застарілих технологій. При цьому буде присутній елемент доброчинності, оскільки в порівнянні з традиційною технологією країни-реципієнта перенесена технологія буде для останньої новою;

- в процесі транснаціоналізації та інтернаціоналізації може відбуватись процес нейтралізації вітчизняного виробника. Внаслідок жорсткої конкуренції з ТНК на внутрішньому ринку диференційованого товару країни реципієнта він залишатиметься аутсайдером, або ж взагалі буде поглинутим чи ліквідованим.

- якщо внаслідок злиттів/поглинань ТНК формує олігополістичний ринок, тоді країна-реципієнт стає залежною від теорії ігор між декількома великими компаніями. На внутрішньому ринку країни-реципієнта буде завжди неформальний диктат цін або обсягів виробленої продукції.

- ТНК можуть себе хижацьки поводитись на ринку країни-реципієнта, розглядаючи її як сировинний ринок, транзитну територію або тимчасову перевалочну базу для зростання експансії на віддалені ринки;

- послаблення стандартів трудового та екологічного законодавства країни-реципієнта;

- існує небезпека приховування доходів від оподаткування шляхом переведення їх з однієї країни в іншу (трансфертне ціноутворення), що може вести до скорочення бюджетних поступлень в країні-реципієнті.

- орієнтація транснаціональних корпорацій на поглинання підприємств, зростання нестійкості інвестиційного процесу (великі інвестиційні проекти, пов’язані з реальними капіталовкладеннями, відрізняються стійкістю- вони не можуть бути початі без тривалої підготовки і раптово завершені без значних втрат, а політика захоплень, навпаки, припускає фінансову рухливість;

- схильність ТНК до перебільшеної реакції на зміну кон’юнктури дає безліч приводів для зниження випуску продукції, якщо конкурентоспроможність країни-реципієнта з тих чи інших причин знижується.

Отже, з огляду на проведений на теоретичному рівні аналіз сутності, поняття та характерних рис функціонування ТНК можна зробити такий висновок.

Транснаціональні корпорації – це великі національні (багатонаціональні) компанії, які функціонують на олігопольному або/і монополістичному ринку, та здійснюють виробничу, виробничо-інвестиційну, торгово-збутову, науково-дослідницьку та фінансову діяльність, яка поширюється за межі країни, де знаходиться материнська компанія, і активно використовують об’єктивні тенденції міжнародного поділу праці, посилення процесів інтернаціоналізації та здатні встановлювати нові схеми розвитку світового господарства.

 

13. Міжнародна економічна інтеграція — це форма інтернаціоналізації і одночасно етап розв'язання протиріччя між відокремленістю відтворювального процесу в межах національних економік і його консолідацією, яка. полягає у створенні державами спільного економічного простору з метою вільного руху товарів і факторів виробництва. Зазначене протиріччя розв'я­зується шляхом організації міжнародних регіональних союзів та пере­ходу до регулювання міжнародних економічних відносин.

Ефективна економічна інтеграція забезпечує:

1) прискорення темпів взаємної торгівлі та економічного зростан­ня, скорочення трансакційних витрат;

2) підвищення конкурентоспроможності товарів, фірм і національ­них економік;

3) зростання інноваційного потенціалу внаслідок посилення конку­ренції на внутрішніх ринках держав;

4) збільшення притоку іноземних інвестицій з країн-учасниць інте­граційних об'єднань, а також із третіх країн;

5) скорочення різниці у рівні та якості життя населення

Якщо ідентифікувати категорію «міжнародна економічна інтеграція», то на противагу економічній глобалізації, яка розвивається хаотично, це узгоджений розвиток і взаємне доповнення національних економік, секторів економічної діяльності та конкретних підприємств в інтересах більш ефективного використання ресурсів і повного задоволення потреб учасників цього процесу в відповідних товарах, послугах, факторах виробництва, технологіях та фінансових ресурсах. Типовими міжнародними інтеграційними економічними угрупуваннями в світі є сьогодні ЄС-27, НАФТА, МЕРКОСУР, АСЕАН та інші. Отже, міжнародна економічна інтеграція є проявом економічної глобалізації, одним з процесів її відображення.

Економічна інтеграція країни в будь-яке об’єднання країн (регіональний економічний простір) пов’язана передусім з інституційними і структурними змінами. Дж. Вінер визначає регіональну інтеграцію як стан або процес, що охоплює як кількісні (усунення тарифних і кількісних торгових обмежень), так і якісні елементи (інституційно-політична гармонізація).

Б. Баласса наводить ступені регіональної економічної інтеграції:

1. Зона вільної торгівлі (передбачається усунення митних та інших торгових обмежень між країнами без умови встановлення ними однакових митних та інших торгових обмежень щодо третіх країн);

2. Митний союз (усунення митних та інших торгових обмежень між країнами з умовою встановлення ними однакових митних та інших торгових обмежень щодо третіх країн);

3. Спільний ринок (умови митного союзу + усунення обмежень щодо вільного руху факторів виробництва, а саме фізичного і технологічного капіталу та робочої сили всередині спільного ринку);

4. Економічний союз (включає усунення всіх обмежень щодо вільного руху товарів і факторів виробництва всередині спільного ринку і гармонізацію національних економічних політик, в т.ч. промислової, податкової, фінансової, монетарної, регуляторної з метою ліквідації будь-якої дискримінації, тобто неоднакового ставлення до економічних суб’єктів. На вищому щаблі економічного союзу країни створюють між собою валютний союз з використанням єдиного нероздільного платіжного засобу);

5. Повна економічна інтеграція (найвищий ступінь інтеграції, який передбачає усе вищезазначене, а також уніфікацію всіх сфер економічної політики та економічної системи і створення наднаціональних інстанцій прийняття рішень).

Метою інтеграції, зумовленої економічними чинниками, є забезпечення ефективнішої, більш гнучкої економічної системи, що має гарантувати країнам інтеграційного об’єднання постійне економічне зростання і добробут населення, збут продукції при зростаючому капіталістичному виробництві, а також отримання більших вигод від внутрірегіональної та міжнародної торгівлі в результаті мінімізації витрат за відсутності дискримінації між країнами інтеграційного об’єднання.

МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Інтеграційна модель на основі принципу федералізму. Країни, котрі приймають рішення стосовно економічної інтеграції, формують структуру наднаціональних органів з наділеною їм владою, яку мали до цього традиційно самі країни. Прикладом є Європейський союз та Європейський валютний союз, які поєднують наднаціональні і міждержавні інститути.

Інтеграційна модель поглибленої міждержавної кооперації. Вся влада залишається в національних органах країн, а економічна кооперація здійснюється створеними дорадчими органами, які представляють глави урядів та держав, а також/або міністри країн-членів інтеграційного угрупування. В світовій практиці слід говорити про поглиблену кооперацію у вигляді зон вільної торгівлі (Північноамериканська зона вільної торгівлі – НАФТА), політичних регіональних об’єднань з елементами економічної співпраці (Асоціація держав Південно-Східної Азії – АСЕАН, СНД), спільного ринку (Спільний ринок південного конуса Америки – МЕРКОСУР, Карибський спільний ринок – КАРІКОМ).

Інтеграційна модель концентричних кіл передбачає, що країни регіону мають намір інтегруватись між собою, однак певна підгрупа країн в межах великої групи бажає залишитись на нижчих щаблях інтеграції або ж країни цієї підгрупи виявляють бажання інтегруватись між собою тісніше, ніж інші країни великої групи. При цьому регіонально вимальовуються кола з різними характерними ознаками інтеграційних процесів в межах загального кола, яке охоплює усі країни інтеграційного простору. Прикладом можуть служити концентричні кола Європейського Союзу, Європейського валютного союзу, Європейської асоціації вільної торгівлі в межах європейського економічного простору.

Інтеграційна модель з дезінтеграційним ефектом доміно: країни поглиблюють між собою інтеграцію і, як правило, певні інтеграційні процеси визначаються добровільним вступом та участю країн в них. Якщо виникає конфлікт цілей для країн-учасниць регіонального економічного угрупування, тоді вони можуть відмовлятись від реалізації певних інтеграційних процесів, а також припиняти свою участь в цих процесах. Відмова однієї країни може потягнути за собою відмову інших. Прикладами є валютні кризи в Європейській Співдружності в 1974-1978 та 1992-1993 рр., коли деякі країни-члени одна за іншою покидали європейський механізм валютного курсу, а також ланцюг негативних результатів голосування на референдумах стосовно Конституції ЄС.

В основі моделі структурної гомогенності та економічної конвергенції лежить глибоке переконання країн-учасниць про необхідність формування схожих структур економіки (зокрема, виробничої, торгової структури та структури попиту), досягнення конвергенції макроекономічних параметрів та поступової уніфікації регуляторного поля з метою подолання асиметричних ефектів.

Інтеграційна модель регіонального вирівнювання полягає у наданні фінансової допомоги депресивним і відсталим в економічному розвитку регіонам з спеціальних фондів загального інтеграційного економічного угрупування.

Інтеграційна модель розширення (enlargement model) або коінтеграційна модель передбачає доповнення існуючого інтеграційного економічного угрупування новими країнами-членами і створення належних рамкових умов для функціонування як країн, що приєднались до угрупування, так і всього розширеного угрупування без виникнення негативних наслідків під час та після приєднання нових країн. Прикладом цієї моделі є процес інтеграції та вступ 10 країн Центральної та Східної Європи в ЄС.

Інтеграційна модель наздоганяючого розвитку (catching-up integration model): створення регіонального інтеграційного економічного угрупування з метою створити противагу існуючим високорозвинутим угрупуванням і в процесі інтеграції спробувати наблизитись до рівня їхнього економічного розвитку.

Сутність інвестиційно-інноваційної інтеграційної моделі полягає у створенні міждержавних фінансово-промислових груп та транснаціональних корпорацій з домінуванням наукомістких виробництв, інжинірингових, виробничо-технічних та науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт. Ця модель не передбачає необхідність формування інституційного каркаса в інтеграційному економічному угрупуванні, а базується на реальних перевагах в умовах жорсткої конкуренції глобального економічного середовища. Ідея реалізації цієї моделі належить виконавчому комітету СНД.

В основі двовекторної (багатовекторної) або бігравітаційної (мультигравітаційної) інтеграційної моделі лежить інтеграція країн в різноякісні регіональні економічні угрупування. Така двовекторність (багатовекторність) передбачає створення країною з кожним з угрупувань зони вільної торгівлі та розвиток бігравітаційних (мультигравітаційних) міжнародних торгових зв’язків. Однак, перехід країни на вищі щаблі економічної інтеграції можливе лише з якимось одним угрупуванням, а з іншими країна залишає право лише зони вільної торгівлі. Прикладом може бути подальша участь України в інтеграційних процесах з ЄС, ЄЕП, СНД та ГУАМ.

 

15. Класифікація факторів виробництва у міжнародній економіці та виробничих секторів (торговельних товарів) за факторомісткістю для пояснення принципу порівняльної переваги (див. Конспект, файл «тема 1.Міжнародна економіка» + файл «Класифікація товарів за факторомісткістю ООН»).

Світове господарство відрізняється від світового ринку тим, що воно проявляється в основному не через міжнародний рух товарів, а через міжнародний рух (мобільність) факторів виробництва. Факторами виробництва у теорії міжнародної економіки є:

- фактор «праця» або фактор «робоча сила» (в сучасній теорії міжнародної торгівлі цей фактор виробництва уособлює переважно просту працю робітників з низькою кваліфікацією та стандартними навичками),

- фактор «фізичний капітал» (уособлює станки, обладнання, будівлі та споруди, механічне, електричне та електронне устаткування, що залучаються в процес виробництва для виготовлення торгових товарів),

- фактор «людський капітал» (уособлює собою працю, знання та навички висококваліфікованих працівників, які є важливою складовою процесу виробництва та представляють цінність для капіталіста),

- фактор «технологічний фізичний капітал» (це комп’ютерна, телекомунікаційна та інформаційна техніка, ліцензії, патенти, програмне забезпечення, що залучаються у процес виробництва та формують атрибути наукомісткості торгових товарів),

- фактор «технологічний людський капітал» (це частина людського капіталу, що здатна, застосовуючи технологічний фізичний капітал, а також іноземні мови та технічні знання і навички, здійснювати науково-технічну та науково-дослідницьку діяльність у процесі виробництва, генерувати ідеї і впроваджувати їх у процес створення нового продукту).

За походженням фактори виробництва поділяються на:

• основні – фактори, які країна отримала від природи або ті, які накопичені нею в процесі тривалого історичного розвитку (географічне положення, клімат, корисні копалини, некваліфікована робоча сила, борги). Здебільшого основні фактори виробництва не є результатом затраченого робочого часу чи капіталу;

• розвинуті – фактори, які країна отримала в результаті значних капіталовкладень (сучасна технологія, кваліфікована робоча сила.).

За ступенем спеціалізації фактори виробництва поділяються на:

• загальні - фактори, які можна застосовувати у різних сферах виробництва для створення різноманітної продукції (висока міжсекторна мобільність);

• специфічні - фактори, які можна використовувати лише в певних виробничих секторах (в одному виробничому секторі) для створення вузької групи продукції.

Основні фактори, як правило, важко перемістити за кордон, оскільки вони визначаються територіальним місцерозташуванням або традиційною приналежністю до певної території; їхнє значення для економічного розвитку в сучасних умовах зменшується; окрім того ТНК, розширюючи свою міжнародну мережу, можуть отримувати доступ до основних факторів інших країн (наприклад, дешева робоча сила, виробничі потужності, які можна експлуатувати на місці в країні-реципієнті капіталу ТНК).

Розвинуті фактори характеризуються високим ступенем міжнародної мобільності. Проте враховуючи важливе значення розвинутих факторів виробництва для забезпечення конкурентоспроможності на світовому ринку, кожна країна намагається утримати їх в національних межах.

Загальні фактори завдяки своїй універсальності характеризуються високим ступенем міжнародної мобільності.

Специфічні фактори мають низький ступінь міжнародної мобільності, що пов’язано із заходами державної політики країни або із відсутністю потреби в них за кордоном (наприклад, непряма заборона виїзду за кордон фахівців у секторі збагачення уранової руди та розробок у секторі атомної енергії або, наприклад, специфічні унікальні знання фахівців сектору літакобудування чи якогось іншої техніки Радянського Союзу, які залучались у процес виробництва з застарілою нині технологією виробництва).

 

16. Класифікація виробничих секторів за технологією. Що таке технологія виробництва через пояснення виробничої функції у міжнародній економіці (конспект+ альтернативна класифікація ОЕСD файл «OECD Science, Technology and Industy Scoreboard“)

За методологією СОТ торг тов. поділяються на 4 умовні групи

- Ресурсні (рікардіанські) товари- товари с/г до промислової переробки, природні копалини, газ,деревина. Це товари, в яких зосереджено відносно більша кількість ресурсної складової ніж факторів в-цтва, вони представляють первинний сектор економ.

- працемісткі – тов. типу Гекщера-Олліна – товари, при в-цтві яких відносно більше залучено фактору проста праця ніж інших факторів в-цтва (товари харчової продукції. Швейної. Текстильної. Взуттєвої, тютюнової,іграшки,меблева промисловість,скляні вироби)

- Капіталомісткі тов. типу Гекщера-Олліна – товари, при в-цтві яких залуч. Відносно більше фактору фіз..капітал ніж інших факторів в-цтва (тов.. металургії з високим технологічним рівнем, металообробки, хім.. промисловість крім фармацевтики, технічне,електричне та електронне машинобудування, автомобілі та ін.. наземні транспортні засоби, тов.паперової,гумової та пластмасової промисловості)

- Новорікардіанські – наукомісткі торговельні товари – тов.. 5 і 6 технологічних укладів і комп’ютерна промисловість, телекомунікаційне обладнання, фармацевтика важка, лазерні та високоточні прилади,літакобудування та космічні апарати, військова зброя нового покоління.

 

18. Першою, так би мовити основою подальших наукових робіт, і прародительницею теорій міжнародної торгівлі є теорія абсолютних переваг, засновником, якої був Адам Сміт. Він проголосив, що основою багатства націй та народів є міжнародний поділ праці та відповідна йому спеціалізація різних країн на виробництві тих товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги. За умови держав­ного невтручання в економіку та свободи конкуренції, ресурси кожної країни перетікатимуть у рентабельні галузі, оскільки країна не зможе конкурувати на світовому ринку в галузях, які є нерентабельними по своїй суті. Для визначення того, на виробництві якої про­дукції слід спеціалізуватися країні, А. Сміт пропонував враховува­ти природні переваги та набуті переваги країни. Природні переваги країна може мати завдяки своїм кліматичним особливостям або володінню деякими природни­ми ресурсами. Набуті переваги країна може мати внаслідок розвитку технології виробництва та високої квалі­фікації робочої сили. Зміст теорії теорія абсолютних переваг А. Сміта: країни експортують ті товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких вони мають абсолютну перевагу), та імпортують ті товари, що продукуються іншими країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім торговим партнерам). Теорія абсолютних переваг базується на таких припущеннях:

1) єдиним фактором виробництва є праця; 2) зайнятість повна, тобто усі наявні трудові ресурси використо­вуються у виробництві товарів; 3) всесвітнє господарство складається із двох країн, тому в міжна­родній торгівлі беруть участь тільки дві країни, які продукують та торгують одна з одною тільки двома товарами; 4) витрати виробництва – постійні, а їх зниження збільшує по­пит на товар; 5) ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на виробництво іншого; 6) транспортні витрати на перевезення товару з однієї країни до іншої дорівнюють нулю; 7) зовнішня торгівля вільна від обмежень та регламентацій.