Роль ТНК в забезпеченні процесів інтернаціоналізації економіки країни. 2 страница

Основними проявами економічної глобалізації є інтернаціоналізація та міжнародна економічна інтеграція.

Інтернаціоналізація господарського життя — це процес еволюції міжнародних економічних зв'язків на базі міжнародного поділу праці, що проявляється у розвитку міжнародного виробництва, міжнародної торгівлі та міжнародних фінансів і формуванні на цій основі міжнародної власності, як базису для пе­реходу до вищого рівня економічної взаємодії між країнами.

Позитивні наслідки:

1. Країни, що розвиваються в процесі економічної глобалізації здатні отримати кращі технології виробництва та технології ведення бізнесу від транснаціональних корпорацій з розвинутих країн, ніж були їхні традиційні технології. Це суттєво змінює в країнах, що розвиваються виробничі відносини: підвищується продуктивність праці та виробничого капіталу, підвищується кваліфікація працівників і зрештою збільшується рівень загальноекономічного добробуту.

2. В процесі міжнародного руху прямого та фінансового капіталу проходить капіталізація економік країн, які розвиваються, що веде до покращення соціально-економічного розвитку цих країн. З іншого боку, для розвинутих країн переміщення надлишкового капіталу в інші країни запобігає перевиробництву, катастрофічному зниженню процентних ставок за капіталом та інфляційним процесам і пом’якшує кризові процеси, що об’єктивно можуть проявлятись в умовах капіталістичного способу виробництва.

3. Лібералізація міжнародної торгівлі (зменшення торговельних бар’єрів у вигляді мит, кількісних квот, імпортних та експортних ліцензій) та можливості перебазування виробничих процесів в ті місця глобального простору, де нижчі витрати, значно знижує ціни на торговельні товари споживчого та промислового призначення, що забезпечує кращий збут продукції західних транснаціональних компаній та покращує купівельну спроможність споживачів і максимізує задоволення їхнього диференційованого за якістю та ціною попиту.

4. Міжнародна присутність провідних та ефективних компаній в різних кутках світу уможливлює пожвавлення конкуренції з часто захищеним вітчизняним бізнесом. Внаслідок міжнародної конкуренції руйнуються усякі недобросовісні схеми, коли споживач вимушений платити додаткову ціну за товари, послуги та кредити вітчизняному бізнесу, який не допускаючи на ринок потужних конкурентів, встановлює одноосібно правила гри для споживача.

5. Найкращим чином відбувається міжнародний обмін досвідом, технологічними продуктами, виробничими знаннями, що зводить нанівець неефективний бізнес.

6. Основною цінністю в умовах економічної глобалізації стає економічна свобода – свобода вибору вкладення капіталу, свобода вибору споживання, постачання і збуту продукції, свобода вибору виробничих площадок, свобода вибору на ринку праці в глобальному просторі.

7. В рамках глобального економічного простору є можливість отримати бізнесу кращий доступ до міжнародних кредитів та високоліквідних коштів, урядам можна розраховувати на отримання міжнародної фінансової допомоги та вливань коштів МВФ, Світого банку та інших глобальних інститутів у випадку виникнення дефіциту бюджету, від’ємного сальдо платіжного балансу, банківських криз, стихійних лих тощо.

8. Знижується ймовірність виникнення і розгортання військових конфліктів у глобалізованому просторі, де кожен з його елементів створює взаємопов’язану загальну систему і будь-яка дестабілізація одного з елементів може призвести до дестабілізації інших елементів і загальної системи в цілому.

9. Під дією глобалізації пришвидшується науково-технічний прогрес, що веде суспільства до вищих щаблів розвитку.

 

Негативні наслідки:

1. Економічна глобалізація веде до зменшення національного різноманіття продуктів, які підмінюються глобальним продуктом з широким спектром диференціації. Формується однотипне суспільство споживача.

2. Глобальний економічний порядок переходить під контроль транснаціональних концернів, глобальних бізнес-еліт, які експлуатують країни, що розвиваються. Поглиблюється нерівність у доходах між розвинутими країнами, та країнами, що розвиваються.

3. Перенасиченість глобальної економіки грошима, які не забезпечуються товарним виробництвом, провокує загострення кризових явищ і процесів: інфляція, знецінення національних валют країн і як наслідок економічна рецесія, що виражається безробіттям.

4. Глобалізація пришвидшує у часі циклічність економіки, що створює проблему постійної нестабільності і невпевненості.

5. Переміщення виробництв з одних країн в інші, що пояснюється вигідністю місць розміщення та нижчими виробничими затратами, створює в одних географічних просторах центри ділової активності, а інші перетворюються на периферії, що призводить до безробіття, необхідності міграції робочої сили зі звичних для робітників місць проживання, соціальної нестабільності.

6. Загострення екологічних проблем внаслідок забруднення навколишнього середовища з боку промислових корпорацій.

7. Зниження соціальних стандартів в розвинутих країнах внаслідок міграції туди робочої сили з менш розвинутих країн та посилення конкуренції з місцевою робочої силою. Зниження заробітних плат за категорією низькокваліфікованих працівників в розвинутих країнах або альтернативно зростання безробіття місцевого населення за цією категорією працівників.

8. Неспроможність розвиватись країнам, що розвиваються за власним сценарієм. Повна залежність від глобальних схем бізнесу. У випадку погіршення економічних умов для бізнесу, компанії здатні забрати з собою в інші географічні місця виробничі потужності та фінансовий капітал, що спустошує певні економічні території.

 

7,10-12.

Транснаціональні корпорації постають як безпосередні учасники всього спектру світогосподарських зв’язків, як рушійні сили світової економіки. Вони, з одної боку, є продуктом міжнародних економічних відносин, котрі швидко розвиваються, а з іншої – самі представляють могутній механізм впливу на них. Активно впливаючи на міжнародні економічні відносини, транснаціональні (міжнародні) корпорації формують нові відносини, видозмінюють форми, котрі склалися скоріше. Головним фактором ефективної діяльності ТНК виступає міжнародне виробництво товарів та послуг, котре являє собою випуск продукції материнськими компаніями ТНК і їх зарубіжними філіалами на основі інтернаціоналізації виробництва. Розвиток сучасної системи економічних відносин проходить під впливом прискореної глобалізації. ТНК отримують в цих процесах все більше влади через розширення і поглиблення виробничих зв’язків між підприємствами різних країн. Вони зосереджують у своїх руках дедалі більший контроль над такими процесами, як рух робочої сили, ринки збуту. Світові системи маркетингу та засоби сучасної реклами дають їм змогу маніпулювати смаками та бажаннями людей. Спираючись на економічну силу та мобільність, транснаціональні корпорації можуть впливати на політичні рішення та ситуацію з правами людини у багатьох регіонах світу. Транснаціональні корпорації є сьогодні рушієм трансформаційних процесів в економіці країн та тими суб’єктами світового господарства, що сприяють зростанню відкритості національних економік, їхній інтернаціоналізації та включенню їх у глобальний економічний простір. Транснаціональні корпорації служать містком для посилення взаємопереплетіння економічних систем як розвинутих країн між собою, так і розвинутих країн з країнами, що розвиваються (трансформаційними країнами). Сучасні ТНК поєднують світову торгівлю з міжнародним виробництвом. Вони діють через свої дочірні підприємства та філії в десятках країн світу по єдиній виробничій, науково-дослідній та дослідницько-конструкторській роботі, маркетинговій та фінансовій стратегії, котра формується в їхніх штаб-квартирах, володіють великим нагромадженим капіталом, потужним виробничим і ринковим потенціалом, котрий забезпечує високий динамізм розвитку. Транснаціональні корпорації – це національні монополії із зарубіжними активами.

ЮНКТАД здійснює облік ТНК за активами, якими вони володіють як в країні, де розміщені материнські компанії (штаб-квартири), так і за кордоном, де знаходяться дочірні компанії (в країнах-реципієнтах). Крім цього, в якості критеріїв беруться до уваги обсяги продажу, кількість зайнятих та кількість філіалів (дочірніх компаній) в материнській компанії та за кордоном. Ці агрегати формують індекс транснаціоналізації компанії („Transnationality index”). Важливо також виокремити такий показник як транснаціоналізація світового господарства, який показує явище транскордонних злиттів та поглинань (Mergers&Equisitions). Йде мова про те, що транснаціональні корпорації поглинають активи транснаціональних корпорацій інших країн. Згідно з деякими пропозиціями компанiю можна вважати транснацiональною при 20% і вищій балансовій частці її закордонних активiв, або ж при 35% і вищій частці закордонного обороту та прибуткiв. С. Рольф припускав, що міжнародна компанія визначається наявністю за кордоном не менш ніж 25% своїх продажів, інвестицій, виробництва і чисельності зайнятих.

З іншого боку, Дж. Данінг при визначенні ТНК виходив з факту не існування виробництва корпорації за кордоном, а з точки зору здійснення корпорацією прямих інвестицій за кордон. На думку інших дослідників, зокрема П. Баклі і вже згадуваного М. Кессона, “фірма не обов’язково повинна бути прямим закордонним інвестором”. Р. Вернон запропонував запровадити в якості критерія для визначення компанії як транснаціональної мінімальний річний обсяг продажів у розмірі 100 млн. доларів. Ще одним критерієм корпорації як транснаціональної є транснаціональний склад її правління. У цьому випадку корпорація трактується як транснаціональна, якщо до складу керівництва її материнської компанії входять громадяни кількох країн. Крім того, компанію можна ідентифікувати як ТНК в контексті наявності можливості вільного та безконтрольного трансферту коштів між материнською компанією та філіалами (або між філіалами) в межах корпорації шляхом застосування механізму “трансфертного ціноутворення”. Механізм трансфертних цін базується на можливості їхнього відхилення від ринкових.

 

Сьогодні ООН вважає ті корпорації транснаціональними, котрі мають такі ознаки:

- виробництво не менше, ніж в двох країнах;

- проведення узгодженої економічної політики при централізованому керівництві;

- виробничі ланки ТНК активно взаємодіють між собою, обмінюючись ресурсами та відповідальністю.

Слід визначити наступні якісні ознаки ТНК:

- економічно єдина система;

- група самостійних підприємств;

- за кордоном знаходяться її дочірні підприємства і філії;

- структурні підрозділи є суб’єктами національного права;

- керівництво та контроль здійснюються з єдиного центру;

- корпорація знаходиться поза юрисдикцією окремої держави, групи держав або міжнародних організацій;

- особливості реалізації: фірма реалізує значну частину своєї продукції за кордоном, і тим самим робить вплив на міжнародний ринок;

- особливості розміщення виробництва;

- особливості інвестування: фірма інвестує значну частину своїх активiв за кордоном, причому можливостi iнвестування матерiальних i нематерiальних активiв у будь-якій країні світу оцінюються виключно на основі економічних критеріїв без прив’язки до конкретного ринку чи країни;

- відпрацьований механізм координації діяльності філіалів та їх міжнародної взаємодії, причому цей механізм обов’язково включає можливість застосування механізму трансфертного ціноутворення у поставках між своїми філіалами;

- особливості приватного права: керівники цих фірм є резидентами (громадянами) різних країн.

Фірмі вистарчає мати хоча б одну з цих ознак, щоб потрапити в категорію транснаціональних корпорацій. Деякі великі компанії володіють трьома цими ознаками одночасно.

ТНК фактично вирішують питання нового економічного і політичного переділу світу, стоять на межі створення світового наднаціонального уряду. Інтереси ТНК стоять за війнами та держпереворотами у країнах Близького і Середнього Сходу, Латинської Америки, за змінами урядів у Центральній і Східній Європі. ТНК створюють свої філіали у вигляді промислових, маркетингових фірм, скупляють акції національних компаній, встановлюючи контроль над цілими секторами промисловості країн, в яких вони працюють (країнах-реципієнтах). Сьогодні ТНК перетворилися із об’єктів на суб’єкти міжнародної політики, активно беруть участь у всіх глобальних процесах, що відбуваються у світі. Вони диктують діяльність урядів розвинутих країн та країн, що розвиваються. Під їхнім впливом відбувається регулювання економічними, політичними процесами на рівні міжнародних організацій (МВФ, СОТ, Світовий Банк, НАТО і навіть ООН). Транснаціональні корпорації, нарівні з урядами індустріальних розвинених країн вершать міжнародну економічну політику, представляють свої інтереси у фінансово-інвестиційній, інформаційній, науково-технічній, військовій, технологічній, екологічній сферах. Діючи в країнах-реципієнтах, ТНК активно включаються в місцевий політичний процес. Їхні представники вступають у національні асоціації промисловців, усередині яких вони отримують можливість виходу на керівників місцевих органів влади. Корпорації роблять свій «внесок» також у виборчі й інші фонди місцевих політичних партій з метою отримання певних комерційних вигод, опосередковано впливаючи і на політичний курс країни-реципієнта.

ТНК володіють рядом специфічних рис:

- ТНК є учасником міжнародного поділу праці і сприяє його поглибленню;

- ТНК через прямі інвестиції можуть сприяти пожвавленню міжнародної торгівлі (комплементарність між прямими інвестиціями та експортом, імпортом, зовнішньою торгівлею загалом) або ж її зменшенню (ефект субституції ПІІ зовнішньої торгівлі);

- рух капіталів ТНК відбувається, як правило, незалежно від процесів, котрі проходять в країні, де базуються корпорації;

- ТНК, маючи достатній нагромаджений фізичний та технологічний капітал, проникають у високотехнологічні, наукомісткі сфери виробництва, які визначають динамічність розвитку сучасного світового господарства;

володіючи великою виробничою базою, ТНК проводять виробничо-торгову політику, котра забезпечує високоефективне планування виробництва та товарного ринку. Планування Розширюючи свою експансію, ТНК використовують різноманітні форми освоєння світового ринку.

Найважливішими формами є:

- міжнародна торгівля;

- пряме інвестування;

- виробництво без інвестування та реекспорт;

- аутсорсинг;

- спільне підприємництво.

Є також форми експансії, які значною мірою основані на контрактних відносинах і не пов’язані з участю в акціонерному капіталі інших фірм. До числа таких форм діяльності ТНК, зазвичай, відносять:

1. ліцензування;

2. франчайзинг;

3. управлінські контакти;

4. інжиніринг (включаючи, надання технічних послуг; здачу підприємств “ під ключ”).

На практиці часто важко чітко провести межу між тією чи іншою формою діяльності ТНК. Важлива особливість цих форм полягає в тому, що вони використовуються значною мірою у відносинах між самими ТНК, виражаючи посилення централізованих тенденцій.

Транснаціональні корпорації мають низку переваг перед звичайними фірмами:

- міжнародні канали ресурсів та робочої сили;

- гнучкість у просторі та використання ефектів „нової теорії торгівлі”: близькість до споживачів та близькість до постачальників проміжних товарів;

- налагоджені стосунки з національними урядами та законодавчими органами країн-реципієнтів;

- потужна науково-технічна база та інтернаціоналізація технологій (“technology spillovers”);

- можливості збільшення ефективності і посилення конкурентоспроможності через зростання загальної продуктивності факторів виробництва (“total factor productivity”);

- інтернаціональне управління та глобальне мислення;

- використання не ієрархічної структури управління в підрозділах, а роботи в командах (“team work”);

- мобілізація зв’язана з економічною культурою “недосягнених активів” (виробничої практики, навиків управління), які дають можливість використання не лише там, де вони створюються, але і переносити в інші країни (“learning spillovers”);

- можливість використання в своїх інтересах особливостей податкової політики в різних країнах, різниці в курсах валют тощо;

- здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції, переносячи їх в міру застарілості в зарубіжні філіали і зосереджуючи зусилля і ресурси підрозділів на розробку нових технологій в країні, де перебуває материнська компанія;

- можливості обминати різного роду протекціоністські бар’єри на шляху проникнення на ринок тієї чи іншої країни шляхом заміни експорту товарів експортом капіталів (тобто створення зарубіжних філіалів);

- здатність великої фірми зменшувати ризики виробничої діяльності, спрямовуючи своє виробництво в різні країни світу.

- реалізується в межах материнської компанії.

Стратегії експансії та інтернаціоналізація ТНК на ринках країн-реципієнтів.

Мотивами для прийняття рішення щодо інтернаціоналізації ТНК є:

- проблема перевиробництва та перенасиченість внутрішнього ринку товарами (локальний мотив);

- спроба закріпити свої позиції в світі з метою бути відомою та впливу на території (глобальний мотив);

- економія витрат (транскордонний мотив).

Термін "стратегія" слід тлумачити як узгоджений комплекс планів та дій, розроблений для забезпечення досягнення основних завдань компанії.

Досить складно виділити чітку класифікацію стратегій закордонної експансії ТНК. ЮНКТАД розрізняє два види стратегій:

- мультинаціональна стратегія;

- стратегія інтегрованого міжнародного виробництва.

Перша стратегія полягає в тому, що дочірні компанії ТНК намагаються замістити торгову діяльність материнської компанії, якщо вона ускладнюється імпортними обмеженнями з боку країни-реципієнта. Виробництво ТНК направлена в першу чергу на внутрішній ринок певної країни-реципієнта і там виробляються ті самі товари, що і в країні, де знаходиться материнська компанія. Цю стратегію ще називають як стратегія паралельного виробництва. Дочірні компанії є репрезентантами завдання імпортозаміщення материнської компанії і відповідають повністю за організацію виробництва. Лише рішення стосовно фінансової діяльності, маркетингу розробки продукту знаходяться на рівні загального концерну і є компетенцією материнської компанії концерну.

Стратегія інтегрованого міжнародного виробництва значно відхиляється від принципу паралельного виробництва. Тут відбувається спеціалізація виробництва в окремих місцях розміщення виробничих потужностей. В кінці збираються усі проміжні продукти, які інтегруються в кінцевий продукт. Різні виробничі діяльності розподілені між різними дочірніми компаніями. Завдяки цій стратегії можуть бути створені вигоди як від спеціалізації (використання принципу порівняльної переваги), так і від масштабу (ефект зростаючих скалярних доходів). Важливо відмітити, що реалізація цієї стратегії можлива кращим чином в умовах розвитку ліберального режиму світової торгівлі, гомогенізації смаків споживачів та за умов зменшення транспортних і комунікаційних витрат.

Згідно з іншими класифікаціями слід виділити такі види стратегій експансії ТНК:

- експортно-збутова (горизонтальна) стратегія;

- виробнича стратегія з реекспортом;

- виробнича;

- виробничо-інвестиційна стратегія;

- виробнича вертикальна стратегія;

- інвестиційна стратегія;

- глобальна стратегія.

Експортно-збутова стратегія – це один з головних шляхів корпорацій щодо завоювання іноземних ринків. Вона використовується в чистій формі на перших фазах освоєння нових ринків країни-реципієнта. Як показала світова практика, ця стратегія обиралась ТНК в країнах з перехідною економікою, що характеризувались першими фазами трансформації. На цьому етапі розвитку перехідних країн на внутрішньому ринку не було створено належного інституційного середовища, існував значний ризик вкладання прямих інвестицій та ведення цивілізованого бізнесу. Крім цього, експортно-збутова стратегія використовується тоді, коли в країні-реципієнті поганий інвестиційний клімат, високий ступінь бюрократії та вітчизняного протекціонізму у питаннях надання власності на землю чи на економічні об’єкти іноземному капіталісту, наявність націоналістичних або марксистських проявів, ризик експропріації або реприватизації об’єктів і та ін.

Хоч експортна стратегія є потужним інструментом при завоюванні ТНК іноземних ринків, вона не може виступати ексклюзивним інструментом, оскільки, чисто експортна компанія не може вважатися повноцінною ТНК навіть за умови експорту всієї виготовленої продукції. Експорт часто є проміжною ланкою у процесі "повноцінної" закордонної експансії ТНК. Експортна стратегія використовується тоді, коли ТНК намагаються збільшити частку ринку з метою отримання впливу в країні-реципієнті та закріпити свою присутність, щоб її товари були відомими та популярними. ТНК орієнтується в цьому випадку на конкурентні переваги: низькі торгові та транспортні витрати, близькість розміщення країни-походження до країни-реципієнта, готовність до споживання продукції ТНК в країні-реципієнті, висока (достатня) купівельна спроможність, добре розвинута транспортна та телекомунікаційна інфраструктура і т.д. Існує пасивна та активна експортна стратегія. Визначальною особливістю стратегії пасивного експорту є те, що продукція компанії продається на зовнішньому ринку без активної участі компанії (часто – через експортного посередника). Водночас при застосуванні активного експорту компанія сама шукає ринки та формує канали збуту. Ця форма експорту складніша від попередньої, однак дозволяє значно підвищити контроль і прибутки, а тому користується вищою популярністю.

Виробнича стратегія з реекспортом. Ця стратегія обирається ТНК щодо країни-реципієнта, в якій низько розвинуті продуктивні сили, а отже, наявна низькооплачувана робоча сила. Додатковим підсилюючим моментом є недорозвинутість інституційного середовища в країні-реципієнті, коли ТНК не може приймати позитивне рішення про пряме інвестування в цю країну. За цих умов ТНК використовує країну-реципієнт як виробничу площадку та отримує при цьому вигоду від використання принципу порівняльної переваги („comparative advantage”) на основі дешевої робочої сили. Як правило ця стратегія реалізується у формі міжнародної кооперації з вітчизняним підприємством країни-реципієнта. Можна назвати при цьому таку форму діяльності ТНК як схема виробництва з давальницькою сировиною та реекспортом готової продукції. Дуже розповсюджена ця схема в швейній, взуттєвій, текстильній, меблевій промисловостях, електричному та автомобілебудуванні. Як правило ТНК не ставить за мету освоєння внутрішнього споживчого ринку, а здійснює замовлення інших компаній або самостійно відвантажує продукцію для задоволення потреб споживачів країни, де розміщується ТНК або інших країн.

Виробнича стратегія ТНК передбачає, перш за все, можливість поглинання транснаціональною корпорацією існуючих активів і виробничих потужностей вітчизняної компанії країни-реципієнта та продовження там виробництва, а також здатність диверсифікувати виробничу діяльність та диференціювати товари та посуги. Інвестування при цьому не стає визначальним елементом стратегії ТНК, хоча теж не виключається. Більшість материнських компаній ТНК організовують та контролюють діяльність своїх закордонних дочірніх компаній, враховуючи особливості національного ринку. Проте трапляються випадки, що ТНК по відношенню до своїх закордонних філіалів надають їм максимальну самостійність, наближуючи їх статус до незалежної фірми, при поліцентричній структурі організації. Зв’язки таких філіалів з материнською компанією базуються на правах визначеної частки власності материнської компанії в активах зарубіжного філіалу, а також на забезпеченні філіала технологією та фінансовою підтримкою. До того ж, материнська компанія не надає великого значення контролю за діяльністю зарубіжного філіалу до тих пір, поки він прибутково функціонує.

Коли ТНК обирає виробничу стратегію, їй необхідно звернути увагу на стан внутрішнього ринку (транспортна та телекомунікаційна інфраструктура, законодавство країн-реципієнтів, в т.ч. податкове, екологічне, ступінь лояльності державної і місцевої влади до виробничої діяльності ТНК. Вважливими чинниками є рівень заробітної плати та ступінь участі профспілок у встановленні мінімальної заробітної плати. Останні тільки заважають ТНК виконувати свою виробничу місію. Вибір виробничої стратегії транснаціональною компанією обумовлений відмінностями між країною, де розміщується материнська компанія і країною-реципієнтом у забезпеченості факторами виробництва та ресурсами за умов високих торгових (транспортних) витрат.

Інвестиційно-виробнича стратегія – одна з найбільш досконалих, але водночас ризикованих стратегій ТНК. Однак, високий ступінь ризику може бути обумовлений і високим рівнем прибутків. Іноземна компанія надає перевагу цій стратегії у випадку, коли відсутня порівняльна перевага в країні розміщення материнської компанії або в інших країнах, де вже функціонують дочірні компанії, натомість присутня в країні-реципієнті. Особливо вигідною вона стає там, де існує дефіцит фізичного капіталу. За умов проведення ліберальної економічної політики в країні-реципієнті, зокрема щодо іноземного інвестора, ТНК зможуть зацікавлюватись цією країною як місцем розміщення виробництва, вкладання інвестицій в санацію після поглинання неефективних вітчизняних підприємств, а також в започаткування повністю нових виробництв (“start-ups”, “green fields”). Дефіцит фізичного капіталу зумовлює можливість отримання більшої доходності від капіталу. Водночас, в країні з недостатнім капіталом є відносно низькою заробітна плата. Це стає основним стимулом для ТНК в процесі інвестування.

Виробнича вертикальна стратегія ТНК- це інтегрований процес виробництва ТНК, що здійснюється в умовах територіального розсіювання виробничих етапів. Дана стратегія використовується лише з метою економії витрат з огляду на географічну близькість до ресурсної, науково-технічної бази, дешевої робочої сили певних країн-реципієнтів. Ця стратегія на макрорівні обумовлює розвиток таких явищ, як вертикальна внутрісекторна торгівля та внутріфірмова торгівля.

Інвестиційно-торгова стратегія направлена на отримання нових та потенційних ринків збуту, не лише в країні-реципієнті, але й в інших країнах. Також, передбачає інвестування іноземною фірмою на територію приймаючої країни з метою виробництва на цій території та реекспорту виробленої продукції на свій ринок та ринки третіх країн.

Інвестиційна стратегія передбачає необхідність капіталовкладень для розвитку транспортної фінансової, телекомунікаційної інфраструктури для розвитку цільового ринку, на який транснаціональні корпорації бажають ввійти і зменшити в перспективі свої операційні витрати. ТНК можуть також вкладати свої інвестиції в будівництво транспортних коридорів на території, на якій не передбачається експансія, а метою таких інвестицій стає забезпечення кращого доступу до віддалених ресурсних ринків.

За умов глобалізації ТНК використовують нові типи стратегій, що визначаються як глобальні. Глобальні стратегії формуються під впливом соціально-економічних умов у різних країнах та культурних особливостей, що існують на певних ринках. Для діяльності на глобальних ринках ТНК може обрати одну або низку стратегічних можливостей, зокрема: 1) Підтримання найнижчих витрат на виробництво та збут продукції порівняно з конкурентами. У разі вибору такої стратегії компанія координує діяльність у різних країнах з метою мінімізації своїх витрат. 2) Стратегія підтримання найнижчої ціни на продукт порівняно з конкурентами в кожній країні, де оперує компанія. 3) Стратегія глобальної диференціації, за якої продукція компанії характеризується певними рисами, що відрізняють її від продукції конкурентів у різних країнах. 4) Стратегія глобального фокусування, яка полягає у визначенні однієї і тієї ж ринкової ніші як фокусу діяльності компанії в різних країнах. 5) Підтримка виробництва в одній країні та експорт товарів на інші національні ринки через власну збутову мережу або інші канали збуту. 6) Надання ліцензій на технологію чи на виробництво та реалізацію продукції компанії, за яких її доходи на певному ринку формуються за рахунок роялті від використання технології або торговельної марки компанії.

Проведення транскордонної діяльності відкриває для багатьох підприємств багато можливостей. Ці можливості з’являються не лише через відкриття нових ринків і специфічних ресурсів, а й через відкриття додаткових інформаційних джерел та джерел ноу-хау. Багато теоретичних концепцій виходять з того, що фірми здійснюють пряме інвестування і можуть при цьому отримувати переваги, які будуть компенсувати надзвичайні витрати інтернаціоналізації.

Відомою моделлю етапів процесу інтернаціоналізації ТНК є модель Майсснера-Гербера, в якій по осі абсцис позначено інвестиційну діяльність та менеджмент в країні-реципієнті, а по осі ординат інвестиційну діяльність та менеджмент в країні, де розміщується материнська компанія.

 

 

Окремі види діяльності ТНК лежать в площині у діагональному порядку від експорту зверху ліворуч (практично 100% інвестиційної діяльності і управління капіталом в країні, де розміщена материнська компанія) до дочірньої компанії внизу праворуч (практично 100% інвестиційної діяльності та управління капіталом знаходиться в країні-реципієнті).