Лекція 3.1 Циклічність як форма макроекономічного розвитку.
Питання лекції:
3. Сутність та структура економічного циклу.
4. Види економічних циклів.
5. Індикатори циклічних коливань.
Питання для самостійного вивчення:
1. Причини циклічних коливань.
Лекція 3.2 Зайнятість, безробіття та інфляція.
Питання лекції:
1. Неповна зайнятість та рівень безробіття.
2. Види безробіття.
3. Інфляція, її види.
Питання для самостійного вивчення:
1. Дефляція та стагфляція.
Література,
1. 1 с. 381-399
2. 3 с. 246-259
3. 4 с. 343-345
4. 5 с. 49-59.
Питання 1. Сутність та структура економічного циклу.
Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Технічний прогрес, запровадження нових технології, збільшення виробничих потужностей та підвищення життєвого рівня людей є стратегічними напрямами динамічного розвитку економіки кожної країни. Проте довгострокове економічне зростання не завжди є рівномірним. Воно переривається періодами економічної нестабільності, коливанням у темпах економічного зростання, структурі і ефективності відтворення. Це явище було помічене давно вченими-економістами, особливо коли почастішали періодичні економічні кризи — торгові, фінансово-кредитні, а потім і промислові.
Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність, це означає, що зростання виробництва періодично чергується з його падінням. Такі коливання в економіці відбуваються не хаотично, а в формі економічних (ділових) циклів.
Економічний цикл — це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до другого, який постійно повторюється.
Ділові цикли неоднакові у часі. Вони тривають від 2-3 років до десятиліть, але всі мають одні і ті ж фази. Фази економічного циклу:
· криза (падіння, спад)
· депресія (застій, дно)
· пожвавлення
· піднесення (пік, бум)
 |
Рисунок 1 Фази економічного циклу.
Спад — це фаза ділового циклу, в якій обсяг національного виробництва скорочується протягом не менш як двох кварталів поспіль. У фазі спаду домогосподарства купують менше споживчих товарів, особливо тривалого користування. Як наслідок, зростають запаси цих товарів на складах. Бізнес реагує скороченням виробництва на згортання закупівель і збільшення запасів. Тому реальний ВВП починає зменшуватися. Скорочуються інвестиції в будівництво, машини та устаткування.
Одночасно спадає попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого дня, частину працівників відправляють у примусові відпустки, а надалі й зовсім звільняють, збільшується безробіття. У фазі спаду заробітна плата може знижуватися, зменшуються прибутки ділових підприємств.
Спад болісно вражає національну економіку, передовсім галузі промисловості, які виробляють капітальні блага та споживчі товари тривалого користування. У роки спаду в цих галузях відбувається значне зниження обсягів виробництва і зайнятості, зокрема у важкому машинобудуванні, виробництві сільськогосподарських знарядь, автомобілів, холодильників, а також у будівельній галузі.
Інша справа — продукти харчування, взуття, одяг та інші споживчі товари щоденного вжитку. їх закупівлю не можна відкладати надовго. Щоправда, у фазі спаду обсяг закупівель навіть цих продуктів зменшується.
На фазі кризи відбувається надвиробництво товарів відносно платоспроможного попиту. Це викликає падіння цін і скорочення виробництва. Різко підвищується позичковий процент, оскільки зростає попит на позичковий капітал при різкому скороченні його пропозиції. Падає курс акцій. Багато промислових, торгових і банківських підприємств виявляються нездатними заплатити свої боргові зобов’язання і стають банкрутами. Масове закриття підприємств веде до значного зростання безробіття. Кризи супроводжуються падінням життєвого рівня народу.
На фазі депресії зупиняється скорочення обсягів виробництва, але перебуває на кризовому рівні. Масштаби безробіття такі ж значні як і під час кризи. Припиняється падіння цін, зростає позичковий процент, не збільшуються товарні запаси.На фазі пожвавлення відбувається підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття, невелике підвищення цін, розширення кредиту. Зменшення протягом кризи товарних запасів скорочує розрив між попитом і пропозицією. Курси акцій тепер залишаються стабільними. Починається підвищення попиту на нове устаткування та інші елементи основного капіталу. Економіка поступово приходить у рух. Пожвавлення є дзеркальним відображенням спаду.
Фаза пожвавлення поступово переходить у фазу піднесення. Її визначальною ознакою є перевищення рівня виробництва, досягнутого в попередньому циклі. Починають зростати ціни, скорочуються розміри безробіття, підвищується попит на нову техніку за допомогою якої нарощується випуск товарів вищої якості з меншими витратами. Бурхливе зростання виробництва вже приховує в собі небезпеку кризового падіння.
Вершина (пік) – найвища точка піднесення, коли в національній економіці досягається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність.
Дно – найнижча точка спаду. Таким чином можна сказати, що діловий цикл триває від одного спаду до іншого, або від одного піднесення до іншого. Однак існує стійка тенденція до економічного зростання через послідовність чергування падінь та піднесень ділової активності.
Американський економіст Артур Оукен виявив кількісну залежність між зміною обсягу національного виробництва і зміною рівня безробіття. Цю залежність, нині називають законом Оукена. Для багатьох країн з розвинутою ринковою економікою його можна записати за допомогою такого рівняння:
Зміна рівня безробіття = - 0,5(% зміни реального ВВП - 3)
Згідно з цим рівнянням, коли темп приросту реального ВВП становить 3% за рік, то рівень безробіття не змінюється і дорівнює природному. За темпу приросту реального ВВП, що перевищує 3%, рівень безробіття знижується приблизно на 0,5% на кожний відсоток цього перевищення. Якщо, наприклад, реальний ВВП зростає за рік на 5%, то рівень безробіття знизиться приблизно на 1% щодо природного.
За темпів зростання реального ВВП, що нижчі 3% за рік, рівень безробіття зростатиме. Якщо, наприклад, національна економіка перебуває у фазі спаду і реальний ВВП зменшився на 1 %, то, згідно з законом Оукена, рівень безробіття зросте на 2%.
У перехідній економіці України дія закону Оукена поки що не простежується.
Не всі коливання ділової активності творять діловий цикл. Існують так звані сезонні коливання, причини яких криються або в природних умовах виробництва і збуту, або у звичаях і традиціях даного суспільства. Наприклад, виробничі процеси в землеробстві відбуваються не одночасно, а послідовно впродовж року. Зокрема, площу під посів цукрового буряка готують ще восени. Навесні здійснюють оранку, посів, підживлення, потім обробіток і восени збирають урожай, який закуповують цукроварні. Восени чисельність зайнятих на цукроварнях збільшується, зростають доходи цих працівників. Фермери, продавши врожай, збільшують попит на предмети тривалого користування, побутові вироби, одяг. Отже, продаж цих товарів розширюється. Така хвиля розширення триває два—три місяці, а відтак спадає до нового урожаю.
Подібне простежується і в будівництві. З початком будівельного сезону починають нові забудови, збільшується попит на будівельні матеріали, машини, транспортні послуги та робочу силу. Із настанням осінньо-зимових холодів будівельний бум спадає.
Сезонні коливання ділової активності відбуваються і під впливом різних соціальних подій. Наприклад, звичай робити подарунки перед Новим роком, Різдвом, іншими святами викликає пожвавлення в роздрібній торгівлі й зумовлює значні щорічні коливання ділової активності. Сезонні коливання охоплюють лише окремі групи галузей або окремі галузі національної економіки. Кожна така група чи галузь має свій часовий період зростання та спаду. Проте сезонні коливання суворо впорядковані в часі й не творять ділового циклу.
Питання 2. Види економічних циклів.
Принциповим є питання про причини циклічних коливань. До найбільш значних причин можна віднести:
1. великі технічні нововведення, які з’являються нерегулярно і зумовлюють коливання в діловій активності;
2. політичні перевороти, різка трансформація соціально-економічної системи, війна та інші випадки;
3. помилкові рішення в грошово-кредитній політиці, які супроводжуються появою надмірної кількості грошей або надмірним вилученням грошей з обігу;
4. різкі зміни в зовнішніх умовах функціонування національної економіки (зростання цін на імпортні енергоресурси, фінансова криза у торговельних партнерів).
Взагалі різні економісти пояснюють коливання ділової активності по різному. В макроекономіці існує велика кількість концепцій, які намагаються пояснити економічні коливання. Усі концепції можна поділити на дві групи: екстернальні та інтернальні. Екстернальні теорії шукають основні причини економічних коливань у чинниках, які лежать поза межами економічної системи (війнах, революціях, відкритті нових земель, міграції робочої сили, наукових проривах, технологічних інноваціях, змінах цін на нафту, у політичному процесі тощо). І справді, такі важливі технічні нововведення, як залізниці, автомобілі й автомобільні шляхи, стали активними чинниками зростання виробництва, інвестиційної діяльності та зайнятості. Проте коливання ділової активності відбуваються значно частіше, ніж великі нововведення.
Деякі економісти пов'язують економічні коливання з таким зовнішнім чинником, як політичний процес. Політичні партії чи політики, котрі перебувають при владі, прагнуть перемогти на виборах, і їхня економічна політика підпорядкована досягненню цієї мети. Одразу після виборів політики не бояться зростання безробіття чи інфляції, бо вважають, що до наступних виборів люди забудуть про їхні обіцянки. Уряд може проводити непопулярні серед населення реформи, важливі для нормального функціонування економіки. Приблизно за рік до виборів правляча партія звичайно намагається стимулювати економічний розвиток, зменшити безробіття і збільшити доходи, щоб догодити виборцям. Унаслідок таких дій політиків, на думку деяких учених, і формуються ділові цикли.
Однак значна частина економістів уважає, що економічні коливання породжуються силами, що діють усередині економічної системи. Ці теорії називають інтернальними. Основними причинами економічних коливань вважають гроші, інвестиції, ціни сподівання. Наприклад, монетарна теорія ділових циклів розглядає економічні коливання як суто грошове явище. На думку прихильників цієї теорії, коли уряд випускає надто багато грошей, виникає інфляційний бум, а порівняно невелика кількість грошей в обігу прискорює спад виробництва і зростання виробництва. Інші економісти пояснюють економічні коливання зміною обсягів інвестиційних видатків, які підтримуються ефектами мультиплікатора та акселератора.
Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким чином:
1) довгострокові цикли або цикли Кондратьєва. тривалість яких дорівнює сорок — шістдесят років. Їхня головна рушійна сила — радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова.
2) цикли Кузнєцова — їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;
3) середньострокові або цикли Джаглера з періодичністю сім — одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів, також ці цикли пов’язують із терміном життя обладнання і міжгалузевим обігом капіталу;
4) короткострокові або цикли Кетчина з тривалістю три — п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;
5) приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до дванадцяти років та існують у зв’язку з коливанням інвестиційної активності.
Всі ці види циклів пов’язані між собою. В довгохвильові цикли Кондратьєва вкладаються п’ять середньострокових циклів, а в середньостроковий цикл – 2 короткострокових.
Взаємозв’язок між циклами виявляється в їх динаміці. В період зростаючої довгохвильової фази Кондратьєва ділові цикли є більш тривалішими (10-12 років), їх фаза підйому також є тривалішою, а фаза депресії більш скороченою. І, навпаки, в кризовій фазі довгої хвилі Кондратьєва ділові цикли є найменш тривалими (7-10 років), фаза їхнього підйому є короткою, а фаза депресії є глибокою і тривалішою.
До найбільш значних причин циклічних коливань можна віднести:
1. великі технічні нововведення, які з’являються нерегулярно і зумовлюють коливання в діловій активності;
2. політичні перевороти, різка трансформація соціально-економічної системи, війна та інші випадкові події системного характеру;
3. помилкові рішення в грошово-кредитній політиці, які супроводжуються появою надмірної кількості грошей або надмірним вилученням грошей з обігу;
4. різкі зміни в зовнішніх умовах функціонування національної економіки (зростання цін на імпортні енергоносії, фінансова криза у торгівельних партнерів, тощо).
У макроекономіці не існує єдиної теорії економічного циклу. Але безперечним є те, що в кінцевому підсумку циклічні коливання викликаються суттєвими змінами в сукупному попиті або сукупній пропозиції. Якщо попит в економіці падає, то це призводить до падіння виробництва, збільшення безробіття і зниження цін. Якщо падає пропозиція, то це зумовлює падіння виробництва, збільшення безробіття за одночасного зростання цін.
Питання 3. Індикатори циклічних коливань.
 |
Одним з основних індикаторів економічної нестабільності є зайнятість. Рівень зайнятості проявляється через рівень безробіття (u), який характеризує співвідношення між чисельністю безробітних (U) і чисельністю робочої сили (L).
Іншим індикатором економічної нестабільності є інфляція. Показником інфляції є темп інфляції, який вимірюється за допомогою індексів цін.
Якщо потрібно визначити темп інфляції в періоді t порівняно з базовим періодом, то він обчислюється як різниця між індексом цін в періоді t (P) та індексом цін в базовому періоді, який береться за 100%:
i = P – 100.
 |
Якщо треба визначити темп інфляції попереднього періоду, який не є базовим, то він обчислюється з урахуванням цін попереднього періоду (P-1) за формулою.
Окрім цього використовують індекс споживчих цін Леспейреса (показник рівня цін, що обчислюють на підставі цін певного постійного кошика товарів і послуг), а також індекс цін Пааше (показник рівня цін, який обчислено на підставі змінного кошика товарів і послуг).
Питання 4. Неповна зайнятість та рівень безробіття.
Ефективне функціонування економіки пов’язане з забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. Повна зайнятість економічних ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг, включаючи й такий ресурс як робоча сила. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим.
Зайнятість населення — це діяльність працездатного населення країни, спрямована на відтворення валового внутрішнього продукту та національного доходу. Вона визначається чисельністю осіб, які виконують будь-яку роботу за певну заробітну плату, або з метою отримання інших видів доходу.
У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 році Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії:
1. зайняті – це ті люди, які виконують будь – яку оплачувану роботу, а також ті хто має роботу, але тимчасово не працює через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії відносяться і ті, хто зайнятий неповний робочий день.
2. безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її, або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Тобто людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно:
· „без роботи”
· „робить активні спроби знайти роботу”
· „готова відразу ж стати до роботи”
3. особи поза робочою силою або економічно неактивне населення – це люди у віці до 16 років і пенсіонери, а також ті хто перебуває в спеціалізованих установах (наприклад, психіатричних диспансерах, лепрозоріях, виправних закладах тощо); до цієї категорії належать і особи, які вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи).
Таким чином:
Населення = Робоча сила + Особи поза робочою силою
Робоча сила = Зайняті + Безробітні
Робоча сила – це здатність до праці, сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей, які має людина і які вона може використати для виробництва товарів та послуг.
В умовах неповної зайнятості частина трудового потенціалу країни не використовується у зв’язку з перевищенням пропозиції над попитом робочої сили.
Безробіття — це економічне явище, коли частина економічно активного населення не має можливості використати свою робочу силу.
Повна зайнятість – це використання всіх наявних ресурсів для виробництва товарів і послуг, включаючи й такий ресурс як робоча сила.
Неповна зайнятість – це неспроможність національної економіки внаслідок певних обставин досягти належного обсягу виробництва товарів і послуг.
Показник неповної зайнятості є однією з головних причин нестабільності економіки, тобто надмірного зростання показника безробіття.
Питання 5. Види безробіття.
В залежності від причин, які викликають безробіття, слід розрізняти декілька його видів.
Фрикційне безробіття. Воно стосується тих осіб, які не працюють у зв'язку із добровільною зміною місця роботи.
У суспільстві завжди існує кількість осіб, що змінюють місце працевлаштування у зв’язку із незадоволенням
· рівнем заробітної плати,
· умовами праці,
· місцем проживання тощо.
Кожна з осіб, що шукають роботу, перебуває на ринку праці в середньому не більш одного місяця. Але ж частка їх у загальній кількості безробітних може бути досить значною. Цей різновид безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним. Складовою частиною фрикційного безробіття є так зване інституціональне безробіття, яке пов'язане з тим, що іноді надмірні соціальні виплати, запровадження гарантованою мінімуму заробітної плати, недосконалість податкової системи призводять до того, що деяка частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватись, збільшуючи тим самим загальну кількість безробітних.
Структурне безробіття. Воно виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з'являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили.
Відомо, що повсякчас у технології та структурі суспільного виробництва відбуваються зміни, які. в свою чергу, видозмінюють структуру попиту на робочу силу. Попит на деякі види професій, кваліфікацій зменшується або зовсім зникає, а на деякі, зокрема нові, збільшується. Структурна незбалансованість між видами діяльності виникає, коли, наприклад, одні сектори економіки розширюються, а в інших скорочуються обсяги виробництва (скажімо, попит на працю набірника в друкарні різко скоротився і зв’язку з переходом до комп’ютерного набору інформації; механізації та автоматизації виробничих процесів витісняє некваліфіковану і малоосвічену робочу силу). Структурне безробіття теж вважається неминучим.
Різниця між структурним та фрикційним безробіттям не дуже виразна. Суттєва відмінність полягає в тому, що „фрикційні” безробітні мають навички, які вони можуть продати, а „структурні” безробітні не можуть відразу отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а інколи і зміни місця проживання. Структурне безробіття характеризується більшою тривалістю, а тому вважається серйознішою проблемою і порівнянні з фрикційним безробіттям.
Циклічне безробіття. Воно виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу.
Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість теж скорочується, а безробіття зростає. 3 цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям, пов'язаним з дефіцитом попиту.
В макроекономіці стан „повної зайнятості” не охоплює всіх ста відсотків працездатних, тому що фрикційне та структурне безробіття – це передумова нормального розвитку економіки, тобто це природна потреба для економіки.
Фрикційне і структурне безробіття є природною потребою для економіки.
Тому повна зайнятість визначається як така, що становить майже 100% робочої сили, а фрикційне та структурне безробіття дістало назву “ природне безробіття ”. Ця концепція вперше була запропонована Мілтоном Фрідманом у 1968 році і незалежно від нього була розроблена Едмундом Фелпсом із Колумбійського університету. слово „природний” тут означає, що фрикційне та структурне безробіття є неминучим, тоді як циклічне безробіття можна подолати за допомогою засобів макроекономічної політики.
Ряд економістів вважають неприйнятним використання терміна „природний” стосовно безробіття, спричиненого структурними зрушеннями. Ось чому в макроекономічній літературі використовують як синонім ще й інший термін NAIRU, котрий зосереджує увагу на тому, що рівень природного безробіття відповідає станові макроекономічної рівноваги, при якому фактична інфляція дорівнює очікуваній.
У зв’язку з цим повна зайнятість – це зайнятість при наявності лише природного безробіття та відсутності безробіття циклічного.
У різних країнах і на різних етапах економічного розвитку рівень природного безробіття різний. Він залежить від багатьох факторів:
· міграційних та демографічних процесів
· соціальної забезпеченості населення
· розбіжностей у темпах економічного зростання за секторами економіки й галузями виробництва
· системи підготовки та перепідготовки кадрів
· інформаційних служб зайнятості
· податкової системи тощо.
Відомі декілька методик визначення природного рівня безробіття, але жодна з них не гарантує стовідсоткової точності результату. Найбільш відомий метод полягає у розрахунку середньої величини фактичного безробіття за тривалий відрізок часу. Він заснований на тому, що середня величина фактичного безробіття за довготривалий період згладжує циклічні коливання безробіття навколо його природного рівня.
Інший метод полягає у визначенні того року, у якому, за припущенням, була повна зайнятість. Зараз вважається, що в розвинутих країнах рівень природного безробіття становить 5-6%. Це означає, що при використанні 94-95% робочої сили забезпечується повна зайнятість працездатного населення.за цих умов фактичний ВВП дорівнює потенційному ВВП.
Рівень безробіття обчислюється за такою формулою:
де РБ —рівень безробіття, %;
ЧБ —чисельність безробітних, чол.;
ЧРС — чисельність робочої сили, чол.
Питання 6. Інфляція та її види.
Інфляція відноситься до основних індикаторів, які характеризують макроекономічну нестабільність.
Інфляція — це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг, інфляція передусім характеризує приріст цін в економіці.
Вона вимірюється за допомогою індексу цін. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменшення індексу цін — на дефляцію. Показником інфляції є темп інфляції.
Однією із закономірностей інфляції постійне зростання цін та знецінення грошей. В залежності від темпу приросту цін інфляцію умовно можна поділити на три види: помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).
Помірна (повзуча) інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін складає не більше 10%. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу.
Галопуюча інфляція наростає тоді, коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження у суспільстві. Інфляція виходить з-під контролю держави різко впливаючи на всі сфери економіки та соціальне життя країни.
Гіперінфляція виникає тоді, коли річний приріст цін вимірюється сотнями тисяч відсотків. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції. Вони відіграють дедалі меншу роль в економіці, відбувається натуралізація народногосподарських зв’язків, набувають поширення бартерні операції, порушуються кредитно-фінансові операції, починають розвиватися стихійні процеси в економіці. Вона прискорює фінансові крахи, викликає суспільно0політичний безлад. В Україні така ситуація була у 1993 р., коли гіперінфляція досягла найвищого у світі показника 10256%.
У залежності від характеру кінцевих причин, які викликають інфляцію. слід розрізняти два її види: інфляцію попиту і інфляцію витрат.
Інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту стосовно сукупної пропозиції. Таке зростання може бути викликане збільшенням пропозиції грошей, державних витрат, а також інвестиційних витрат.
Інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на виробництво однієї одиниці продукції, тобто середніх витрат на даний обсяг виробництва. Це має місце тоді, коли зростають ціни на матеріальні ресурси — сировину, паливо, енергоносії. або зростає номінальна заробітна плата, випереджаючи при цьому підвищення продуктивності праці.
У залежності від можливості передбачити зростання цін розрізняють очікувану і неочікувану інфляцію.
Очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в економіці або заходами запланованими державою.
Неочікувана інфляція є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції.
Дефляція – зниження загального рівня цін.
Стагфляція – інфляція, що супроводжується падінням виробництва.
Інфляція створює для суспільства певну небезпеку і викликає негативні соціально-економічні наслідки. Негативний вплив інфляції на економіку полягає в тому, що вона, з одного боку, знецінює номінальні доходи економічних суб’єктів і завдяки цьому деформує їх розподіл, з іншого -дезорієнтує управлінські рішення і тим самим знижує рівень керованості економічними процесами.
Сам факт інфляції –зниження купівельної спроможності гривні, не обов’язково призводить до зниження особистого реального доходу і рівня життя. Інфляція знижує купівельну спроможність гривні, проте реальний прибуток або рівень життя знизиться тільки в тому випадку, якщо номінальний прибуток буде відставати від інфляції.
Номінальний прибуток –це кількість грошей, яку людина одержує у вигляді заробітної плати, ренти, відсотків.
Реальний прибуток -це кількість товарів послуг, що можна купити на суму номінального прибутку.
Подолання інфляції є однією із головних макроекономічних завдань держави. Феномен інфляції подолати неможливо, але регулювати її перебіг необхідно за рахунок впровадження можливих варіантів антиінфляційної політики.
Антиінфляційна політика дозволяє обмежувати інфляцію за рахунок рівня реальних доходів, покращення стану промисловості, показників бюджетного дефіциту і варіантів його фінансування та соціально політичною ситуацією в цілому.
С РЗакон Оукена.
За наявності надмірного безробіття в економіці виникають певні втрати, тобто істотні економічні збитки від безробіття. Вони виражаються у відставанні фактичного ВНП від його потенційного рівня. Для визначення витрат ВВП у світовій практиці використовують положення та висновки досліджень А. Оукена. Він на основі макроекономічного аналізу дійшов висновку, згідно якого, якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного безробіття на 1%, то втрати ВВП складають - 2,5 %. Це положення дістало назву закону Оукена. Спираючись на закон Оукена, можна обчислити втрати ВВП від надмірного (циклічного) безробіття.
Y=(u-up)2,5
