Процесний піхід до управління інноваціями.

В умовах формування ринкової економіки, що передбачається самостійність підприємств у питаннях виробничо-господарської діяльності, для більшості з них актуальною стає проблема забезпечення конкурентоспроможності.

Особливо ця проблема загострюється у зв'язку з наростанням невизначеності у зовнішньому середовищі підприємств та прагненням України до інтеграції в європейське й світове економічне співтовариство.

Разом з тим, з поглибленням екологічних і соціально-економічних проблем суспільства, визначені проблеми вимагають розвитку нових підходів до управління конкурентоспроможністю підприємства. Адже кожне підприємство має вирішувати два основних завдання, що часто сприймаються як суперечливі: забезпечення прийнятної економічної ефективності власної діяльності в умовах зростаючої конкуренції та реалізація суспільноорієнтованої місії.

Конкурентоспроможність підприємства реалізується в процесі його діяльності, яка становить сукупність бізнес-процесів, що виконуються у певній послідовності, створюючи споживчу цінність для клієнта.

Отже, при управлінні конкурентоспроможністю підприємство не може залишати поза увагою свої бізнес-процеси. Тому проблема застосування процесного підходу до управління конкурентоспроможністю підприємства є вельми актуальною.

Управління інноваційною діяльністю є одним з найважливіших ресурсів підприємств і галузей, в якому закладено уміння і здатність ставити межу діяльності і координувати процеси виконання завдань і функцій, впливати на людей різного рівня освіти, кваліфікації, інтересів, навчати співробітників досягати поставленої мети. Аналіз практики управління вітчизняними і зарубіжними підприємствами свідчить, що перед наукою управління постає завдання пошуку нових джерел конкурентних переваг, які виникають внаслідок зміни основ конкуренції та формування їх нових центрів, обумовлених переміщенням центрів принадливості, бізнесу в ланцюгу створення вартості товару для споживача. Дослідження згаданих проявів конкуренції у ринковому середовищі вимагає формування нових підходів щодо створення моделі управління конкурентоспроможністю підприємств з позицій інноваційності.
Практична складова проблеми – створення на всіх рівнях управління економікою механізмів, які б стимулювали розробку інноваційних механізмів з метою формування конкурентних переваг у принадливих і прибуткових для підприємств сферах діяльності.

Огляд наукових розробок у цій сфері свідчить, що питання управління конкурентоспроможністю підприємств із врахуванням конкурентного середовища є предметом багатолітніх досліджень зарубіжних і вітчизняних вчених. Теоретичні основи конкуренції заклали класики економічної теорії А. Сміт, Д. Рікардо, Б. Олін, Е. Хекшер, Й. Шумпетер та ін. Сучасні дослідники конкуренції і конкурентного середовища А.Ассель, І.Ансофф, П.Друкер, А. Гальчинський, В. Герасимчук, А. Вознюк, О. Білорус, Д. Лук’яненко, В. Шинкаренко, Ф. Котлер, Дж. О’Шонессі внесли значний вклад у вивчення процесів конкуренції. Але, незважаючи на численні розробки, деякі теоретико-методологічні проблеми, пов’язані з управлінням конкурентоспроможністю підприємства в сучасних умовах, і досі залишаються невирішеними. Зокрема, не достатньо повно розглянуто особливості управління конкурентоспроможністю підприємства через призму задоволення інтересів зацікавлених осіб, а також недостатньо уваги приділено управлінню конкурентоспроможністю підприємства з орієнтацією на його бізнес-процеси.

Конкурентні переваги підприємства, що повинні створюватись виробником за взаємодії зі споживачем продукції на підставі спільного досвіду, проявляються у формі характеристик товарів і послуг, що створюють для підприємства здобутки відносно основних конкурентів. Але, враховуючи динамізм конкурентного середовища в умовах глобалізації і кризових процесів, ці вигоди будуть відносними і непостійними.

В цих умовах у разі побудови конкурентних переваг підприємствами, що планують утриматись або вийти і закріпитись на зарубіжних ринках, необхідно враховувати, крім класичних підходів, можливі технологічні і продуктові інновації, формування нових потреб, зміни тарифних і нетарифних бар’єрів.

Процесний підхід був вперше запропонований прихильниками школи адміністративного управління, які намагалися визначити функції менеджменту. Проте вони розглядали ці функції як незалежні одна від одної. На противагу цьому процесний підхід розглядає функції управління як взаємопов'язані.

Управління впровадженням інновацій розглядається як процес, так як робота по досягненню інноваційних цілей за допомогою інших - це серія безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких також є процесом, називають управлінськими функціями. Сума всіх функцій являє собою процес управління впровадженням інновацій.

Процесний підхід до управління інноваційним процесом відображає прагнення теоретиків і практиків менеджмент у інтегрувати всі види діяльності за рішенням управлінських проблем у єдиний ланцюжок, розірваний у результаті «надмірного захоплення» функціональним підходом, за якого кожна з функцій розглядається поза зв'язком з іншими.

При цьому увага фокусується на взаємозв'язку окремих дій, кожна з яких, у свою чергу, є процесом.

Таким чином, управління впровадженням інновацій - це управлінські функції, що динамічно змінюються в просторі й часі, які зв'язані між собою. Метою їх є вирішення проблем і задач організації процесу впровадження інновацій.