Рівні організації інноваційного процесу: інтегративний, стратегічний і тактичний.

Інтегративним називається інноваційний процес, який об’єднує різноманітні функції виробництва для їх злагодженої взаємодії у процесі досягнення поставленої мети інноваційної діяльності.

У інноваційній діяльності менеджер виконує різноманітні дії, фізичні та розумові, щоб досягти поставленої мети, але зазнає впливу багатьох факторів зовнішнього середовища, що відбивається на характері інноваційних функцій і процесів виробництва.

При цьому виконання інноваційного процесу, з одного боку, має бути точним і відповідати поставленій меті, а з іншого — економним щодо фінансових затрат та підтримки виробничих показників підприємства в заданих межах.

Цілеспрямована регуляція сотень тисяч реакцій, що відбуваються на підприємстві та інноваційних дій згідно з поставленою метою забезпечується завдяки інтегративній функції інноваційного процесу.

Стратегічний рівень інноваційного процесу відображає наступний приклад соціально-економічного процесу в Україні.

ЧЕРВНЯ 2009 року У ВЕРХОВНІЙ РАДІ УКРАЇНИ ВІДБУЛИСЯ ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ НА ТЕМУ: "Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів".

Заступник Голови Верховної Ради України Микола Томенко, відкриваючи слухання, назвав проблему, винесену для обговорення, "надзвичайно актуальною". За його словами, питання стосується "нашого майбутнього, а саме: якою буде наша держава у світовій економіці і у світовій геополітиці через 10 років, які основи будуть закладені для подальшого розвитку, і як забезпечити належну якість життя наших громадян?" "Стратегія розвитку України надзвичайно важлива, а сьогодні вона вкрай важлива", - наголосив він.

М.Томенко зазначив: "Наука, освіта, інновації стають сьогодні більш помітними і визначальними сферами розвитку суспільства та держави і переконливим фактом цього стало те, що 2009 рік проголошений Євросоюзом роком креативності та інновацій".

Доповідав голова Комітету з питань науки і освіти Володимир Полохало. Він зазначив: "Сучасна Україна, як і більшість країн світу, в лещатах економічної кризи, яка швидко не закінчиться". За його словами, прогнозованого зниження глобального ВВП на 1,3 відсотка в поточному 2009 році світова економіка не мала з Другої світової війни. Антикризові урядові програми із стабілізації ситуації в усіх країнах мають поки що лише обмежений ефект. За прогнозом Міжнародного валютного фонду, ВВП в країнах СНД у цьому році зменшиться більше ніж на 5 відсотків.

"Яке майбутнє будуватиме Україна?, - запитав доповідач. Сама світова криза ставить принципово нові питання, потребує переосмислити теорію і практику розвитку України, її галузей і підприємств. Країни і корпорації, що вважалися прикладом успішної інноваційної діяльності, сьогодні критикуються, світ активно шукає нові рішення щодо соціально-економічного розвитку. Тому, вважає В.Полохало, "майбутнє треба передбачити і активно будувати".

В.Полохало наголосив на тому, що "Україна мала, має і буде мати активних новаторів: вчених, інженерів, освітян, підприємців. І потрібно все зробити, щоб вони мали можливість ефективно творити на благо Вітчизни".

Голова Комітету навів деякі дані, які свідчать про місце України у світі. За його словами, "не є таємницею, що конкурентоспроможність України та її інноваційність сьогодні досить низько оцінюється в світі. Створено, на жаль, вельми негативний образ інноваційного потенціалу України. І не варто відмахуватися і списувати це на ворогів, становище треба терміново виправляти, бо цей орієнтир для іноземних інвесторів ускладнює роботу уряду, українських промисловців та вчених на світових ринках".

На думку доповідача, причини такого стану передовсім у зниженні рівня технологічного розвитку економіки України, відсутності вагомих зрушень в інноваційному процесі, згортанні масштабів науки, яке має своє як історичне, так і інституційне підґрунтя.

В.Полохало зауважив, що проблема полягає не у тому, що хтось не розуміє чи заперечує корисність інновацій, а й у тому, що пряме перенесення неокласичних моделей, які розроблялися у високо розвинутих країнах світу та є адекватними лише до їхніх умов, у країнах з перехідною економікою, а Україна саме така, не досягає очікуваних результатів. Тому, інноваційний процес в Україні вже тривалий час знаходиться на точці замерзання.

За словами доповідача, зрушити ситуацію на краще не допомогли і численні рішення, що приймалися на високому державному рівні, тому що для їх реалізації не було підготовлено ґрунт. Таким ґрунтом для економіки є інституційна структура суспільства, а остання не відповідає завданням ринкових реформ. Тому, і залишаються численні перепони інноваційному шляху розвитку, які треба негайно долати, вдосконалювати законодавство, підвищувати ефективність державного управління, розвивати інфраструктуру, створювати стимули, формувати систему державного партнерства, нарешті терміново долати інноваційний розрив.

Визначальним у вирішенні стратегічних завдань запровадження інноваційної моделі економічного розвитку, на думку доповідача, є якість політично-економічних інститутів, що формуються в результаті реальних, цивілізованих, нормальних реформ.

В.Полохало виділив два стратегічних завдання стратегії інноваційного розвитку України на наступне десятиліття - домогтися підвищення національної конкурентоспроможності за рахунок інновацій та визначити і пріоритетно підтримувати високотехнологічні сфери, як забезпечуватимуть прискорене економічне зростання.

Голова Комітету зазначив, що потрібно визначити національні пріоритети і обсяги ресурсної підтримки. Багато країн, за його словами, будують свою політику на основі довгострокових науково-обґрунтованих передбачень та прогнозів, на 10, 20, 50 років.

В.Полохало підкреслив: "Сьогодні треба думати над науково-технічними, інноваційними пріоритетами та їх забезпеченням". За його словами, потрібно подолати нарешті відомчу роз'єднаність, скорегувати у потрібний бік діяльність відомств, адже єдиного державного органу науково-технічної інноваційної політики в нас немає.

Голова Комітету також вважає, що необхідно в рамках формування нового суспільного договору розширити суб'єктність прийняття державних рішень, підвищити їх ефективність через забезпечення площадок діалогу між владою, бізнесом і наукою.

За словами доповідача, потрібні також ефективні механізми та інструмент реалізації політики.

В.Полохало наголосив на важливості невідкладного і докорінного реформування всієї системи державного врегулювання і управління у сфері охорони та використання інтелектуальної власності та інноваційної діяльності.

Доповідач зазначив, що уряд ще на початку 2008 року в програмі "Український прорив" поставив чіткі завдання щодо переходу на інноваційну модель розвитку. Настав час запитати деякі міністерства щодо причин зволікання з реалізацією багатьох інноваційних заходів, передбачених цією програмою, особливо тих, що не потребують фінансових витрат, пов'язаних виключно з управлінською роботою.

Найголовніше, за словами доповідача, інновації повинні продаватися на ринку. Сьогодні держава, як правило, намагається стимулювати пропозицію замість того, щоб стимулювати попит на інновації. В.Полохало зауважив, що вітчизняна наука і практика не стоять на місці, зроблено чимало, про що звітують наші вчені. Але інноваційний процес фокусується навколо підприємств, де здійснюється практична реалізація інновацій, випускається продукція.

"Реалізуючи парадигму суспільного інноваційного розвитку варто запитати у фінансистів та промисловців, чи готові вони перейти від ідеології виснажливої експлуатації основних фондів, що стрімко знецінюється, до ідеології оновлення на інноваційній основі", - наголосив доповідач.

Недооцінка значення стратегії інноваційного розвитку, завершив В.Полохало, може призвести до втрати країною можливості розбудови економіки, економіки знань, індикаторами якої є ефективність, використання ментального потенціалу та здійснення інновацій.

Голова Комітету висловив переконання, що ґрунтовне багатостороннє обговорення питань провідними спеціалістами, вченими дозволить сформувати новітній соціальний контракт справді дієвої стратегії інноваційного розвитку, яка може стати стратегічним планом реформ на майбутнє.

Інший доповідач, міністр економіки Богдан Данилишин, наголосив на тому, що лише інноваційно-інвестиційний шлях розвитку є тим рушієм, який здатний вивести Україну з економічних потрясінь. У своєму виступі він зазначив: "Головні пріоритети державної політики взагалі, в тому числі, державної інноваційної політики, мають зміститися в бік структурної перебудови та інституційної модернізації економіки, підтримати і підвищити її спроможність розвивати і впроваджувати технологічні інновації та забезпечити функціонування складних науково-технологічних систем, які стратегічно важливі з точки зору життєзабезпечення суспільства і підтримання національної, економічної, екологічної, енергетичної та продовольчої безпеки нашої країни".

Б.Данилишин відзначив, що політика уряду в цій сфері будується таким чином, щоб концентрувати фінансові ресурси на пріоритетних напрямках інноваційного розвитку та розв'язувати найбільш гострі проблеми. Він нагадав про те, що уряд визначив пріоритети, які є основою національних досліджень і на які направляється основна діяльність. Серед таких пріоритетів визначені: наноматеріали і нанотехнології; інформаційні технології та ресурси; паливно-енергетичний комплекс та енергозбереження; ядерна енергетика; нові матеріали і нові методи їх з'єднання та обробки. До пріоритетів уряд також відніс раціональне використання природоресурсного потенціалу, новітні біотехнології для охорони здоров'я, фармакології та АПК, високопродуктивне сільське господарство, політико-правові економічні та управлінські механізми зміцнення конкурентоспроможності України, соціальні та гуманітарні основи формування в Україні суспільства економіки знань.

Міністр економіки сказав, що для системного вирішення цих завдань та наукових проблем існує відповідний державно-правовий механізм, і державно-цільовий механізм, який передбачає відповідне фінансування даних розробок.

Б.Данилишин запевнив, що уряд і надалі буде концентрувати увагу на тих напрямках, які можуть становити ті прориви і ту основу, що дасть змогу вивести державу в число передових науково-технічних країн.

Міністр економіки зазначив, що для забезпечення інноваційного спрямування державних цільових програм, урядом було прийнято відповідні рішення, якими унормовані правила інноваційного спрямування програми чи етапи її розроблення та концентрації. За його словами, у подальшому при формуванні державних цільових програм планується виділяти окрему наукову та інноваційну частину програм для проведення відповідного моніторингу та здійснення докладного аналізу викладання програм.

У своєму виступі Б.Данилишин зазначив, що надалі зусилля уряду будуть спрямовуватися на те, щоб ефективна науково-технічна та інноваційна політика забезпечила дієвий механізм інвестування масштабних структурних змін на користь виробництв п'ятого технологічного укладу, ключовими якого є інформаційні технології. За його словами, стимулююча інноваційно-інвестиційна політика буде здійснюватися шляхом розбудови інвестиційного середовища для реалізації інвестиційних проектів, впровадження спеціальних стимулів для інвестування інноваційних і технологічних змін.

Говорячи про законодавчу складову забезпечення інноваційної політики, Б.Данилишин повідомив, що уряд планує прискорити прийняття Закону "Про венчурну діяльність в інноваційній сфері", впровадити в національне законодавство норми і правила угод СОТ з метою запровадження механізмів державного субсидіювання високотехнологічного сектора економіки. Також планується прискорити подання до Верховної Ради Податкового кодексу, в якому передбачено надання ряду фіскальних

преференцій суб'єктам інноваційної діяльності. Ще одним важливим напрямком є забезпечення утворення регіональних та галузевих центрів комерціалізації і трансферу технологій та інновацій та утворення національної мережі комерціалізації трансферу в технології та інновації.

Міністр економіки нагадав про розроблену урядом разом з установами Національної академії наук стратегію розвитку України до 2020 року, яка має назву "Стратегія національної модернізації". За його словами, важливу і ключову роль у ній відіграє політика науково-технологічного розвитку і формування інноваційно-інвестиційної моделі держави. Результатом реалізації цієї Стратегії має стати побудова конкурентоздатної і адаптованої до зовнішніх і внутрішніх можливих збурень національної економіки. "Стратегія має стати стрижневим документом в системі державних програмних документів, що дозволяє скоординувати всі дії влади задля утвердження більш могутньої, сильної і гнучкої моделі розвитку економіки", - завершив Б.Данилишин.

Зі співдоповідями виступили віце-президент Національної академії наук Валерій Геєць і міністр освіти і науки Іван Вакарчук.

В обговоренні взяли участь народні депутати, керівники провідних наукових закладів держави, відомі науковці.

Учасники слухань відзначали: досвід останніх десятиліть свідчить, що серед основних чинників конкурентоспроможності країн загалом, та національних економік зокрема, визначальним є впровадження ефективних механізмів інноваційної політики, яка й забезпечує конкурентоспроможність економіки в стратегічній перспективі. У виступах зазначалося, що більшістю держав, які майбутній економічний розвиток власної країни пов'язують із здобутками науки та активними інноваційними процесами, розроблені документи, що визначають концептуальне та стратегічне бачення перспектив інноваційного розвитку економіки країни та формування національної інноваційної системи. Такий документ уперше було розроблено у США, його мають Великобританія, Франція, Німеччина, інші країни ЄС, а також Росія, Білорусь, Казахстан та інші.

Досвід розвинених країн світу підтверджує, що ключова роль у забезпеченні та належному спрямуванні інноваційного розвитку, формуванні національної інноваційної системи, яка сприяє його прискоренню належить державі, яка встановлює стратегічні цілі, забезпечує ресурсну підтримку, включаючи, зокрема, бюджетне фінансування, податкове стимулювання, кредитну підтримку тощо. Особливу значимість у процесах функціонування національної інноваційної системи має організація та стимулювання процесів оновлення технологій, передачі наукових розробок із сфери одержання знань у виробництво, що досягається за допомогою розвитку системи освіти, ринку інтелектуальної власності, створення інноваційної інфраструктури, фінансового та податкового стимулювання науково-технічної діяльності тощо.

Промовці висловлювали занепокоєння з приводу того, що самоусунення української держави від стимулювання інноваційних процесів і підтримки високотехнологічних призвело до вкрай негативних структурних змін в економіці - занепаду високотехнологічних підприємств і домінування низько технологічних сировинних. Цим зумовлене зниження попиту на наукові дослідження і розробки й фактичне згортання інноваційної діяльності в промисловості. У виступах наводилися дані, згідно з якими, в Україні з 1991 року через непослідовність у проведенні науково-технологічної та інноваційної політики та її низьку ефективність закріплюються тенденції до технологічного відставання від розвинених країн світу. Наслідком цього стає зниження конкурентоспроможності національної економіки, гальмування розвитку високотехнологічних галузей промисловості, падіння якості робочої сили.

Водночас, наголошували учасники слухань, розвиток національної інноваційної системи, як окремий об'єкт державної політики, стратегічні цілі розвитку, основні засади та функціонування національної інноваційної системи в нормативно-правовій базі відсутні.

Закріплення таких тенденцій, вважають учасники слухань, може призвести до зростання загроз національній безпеці, вибуття України із числа економічно розвинених країн світу та перетворення її у ресурсний придаток однієї або групи країн - лідерів.

У виступах також відзначалося зниження рівня фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, яке призвело до відтоку з України кваліфікованих наукових та технічних кадрів, занепаду багатьох наукових шкіл, стрімкої деградації матеріально-технічної бази наукових та науково-технологічних досліджень, переважного впровадження в Україні запозичених технологій не найкращої якості, зростання ролі іноземних інвесторів.

Учасники слухань визначили основні фактори, які перешкоджають здійсненню інноваційної діяльності. Серед них домінують переважно вартісні, а саме: нестача власних коштів (80,1% обстежених підприємств), великі витрати на нововведення (55,5%), недостатня фінансова підтримка держави (53,7%), високий економічний ризик (41%), тривалий термін окупності нововведень (38,7%), відсутність коштів у замовників (33,3%). Також заважає недосконалість законодавчої бази (40,4%), відсутність попиту на продукцію(16%), відсутність кваліфікованого персоналу (20%), відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями (19,7%), нестача інформації про ринки збуту (17,4%), нестача інформації про нові технології (17,3%).

Все це, зауважували промовці, є наслідком відсутності стратегії переведення економіки України на інноваційний шлях розвитку, формування національної інноваційної системи, яка забезпечувала б його реалізацію, неналежного використання методів планування на всіх рівнях управління (системного аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно-цільових методів управління тощо), недостатнього рівня інноваційної культури працівників органів державної влади.

Учасники слухань звертали увагу на те, що в Україні присутні майже всі ланки господарського механізму, здатного продукувати конкурентоспроможну продукцію. Проблема, як така, сьогодні лежить в площині організації їх ефективної взаємодії з огляду на потрібний державі результат. Основним змістом державного управління інноваційним розвитком стає саме координація злагодженої роботи усіх ланок господарського механізму, налаштованого на продукування конкурентоспроможної високотехнологічної інноваційної продукції. Результатом цього має стати істотне прискорення економічного зростання країни та конкурентоспроможності її економіки.

Учасники слухань відзначали, що в Україні існує неузгодженість законодавства в інноваційній сфері, насамперед з корпоративним, інвестиційним, податковим, соціальним законодавством, відсутнє супроводження прогресивних норм законів відповідними підзаконними актами, які забезпечили б їх практичне введення в дію, спостерігається непослідовність дій держави щодо підтримки суб'єктів інноваційної діяльності, а також значне зниження інноваційної активності підприємств та загальне

погіршення інноваційної культури суспільства.

Промовці також наголошували, що механізми правового захисту інтелектуальної власності не є ефективними. До цього часу так і не створено належної системи прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку.

З а словами учасників слухань, інноваційний розвиток в Україні стримують, зокрема, такі системні чинники, як:

відсутність прийнятих на довгостроковий період стратегій сталого, соціально-економічного, науково-технологічного, інноваційного розвитку країни та пов'язаної з ними послідовної зовнішньої та внутрішньої економічної політики;

- незавершеність процесів перерозподілу власності: набуття власності шляхом приватизації домінує над іншими можливими економічними механізмами, в тому числі тими, що пов'язані з капіталізацією одержаного прибутку;

- сформованість світового ринку високотехнологічних товарів і послуг, на якому Україна, як суб'єкт, має підтримувати свою присутність;

- тяжіння в управлінні інноваційною сферою до галузевих засад, натомість, необхідності системного і послідовного впровадження функціональних принципів.

Учасники слухань наголошували на тому, що поточна ситуація в інноваційній сфері робить нагальною розробку такої державної політики, яка забезпечила б розширене відтворення об'єктної бази інноваційної діяльності та незворотній вплив інновацій на прискорене економічне зростання країни. У цьому зв'язку головним завданням є консолідація зусиль законодавців, урядових, наукових, бізнесових кіл суспільства на оптимальному комплексному вирішенні методологічних, стратегічних і тактичних проблем формування національної інноваційної системи, виробленні стратегії інноваційного розвитку України в умовах глобалізаційних викликів, що дає змогу відкрити перспективи для впровадження інноваційної моделі розвитку країни, забезпечити її конкурентоспроможність.

Підводячи риску під обговоренням голова Комітету з питань науки і освіти Володимир Полохало зазначив, що сьогодні була перша спроба винести парламентські слухання на широкий загал, адже їх слухали і бачили близько двох мільйонів осіб за допомогою Інтернет-конференції на сайті Верховної Ради, трансляцій на телеканалах УТ-1 і "Рада".

Заступник Голови Верховної Ради України Микола Томенко, завершуючи слухання, зазначив: "Сьогодні дуже чітко знайдений цей алгоритм, що наука сама по собі не може просувати країну вперед, чи влада сама по собі не може це робити, чи освіта сама по собі, чи бізнес сам по собі. Тобто, насправді, трагедія теперішньої української ситуації, помноженої на світову економічну кризу, полягає в тому, що кожна з цих складових, чи цих інститутів бореться в своїй системі координат, шукає механізми виходу із непростої ситуації. Натомість, це мусить бути спільна позиція із високим інтерактивним і генеруючим елементом".

М.Томенко повідомив учасників слухань, що за результатами обговорення Верховна Рада ухвалить рекомендації уряду, іншим органам законодавчої та виконавчої влади щодо виконання науково-технічних та інноваційних програм з реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності

 

 

Тактичний рівень інноваційного процесу відображає наступний приклад процесу моделювання інноваційного механізму реструктуризації підприємства.

Запорукою визначення і подальшого коректного моделювання інноваційного механізму реструктуризації підприємства є правильно сформований методичний підхід на тактичному рівні. На прикладі методичного підходу, суть якого викладена на рис.1. видно місце тактичного рівня інноваціного процесу.

В основу моделі покладено принцип системного підходу, суть якого в тому, що в структурі існують основні (функціональні) і зв'язку додаткове, які повинні покращити дію основних, однак, на нашу думку, в структурах, які мають перманентно змінюватись повинні існувати зв'язку, які забезпечують здійснення змін (блок №3 на рис. 1), в значній мірі їх формалізація може бути ускладнена; абревіатура "ПРО "означає можливості, "Т" означає загрози, абревіатура "SIP" складається з визначення "Strategіc Іnfectіon Point" тобто "точку зміни" діючої загальної стратегії, де позначення "SL" означає рівень стратегічних рішень, "OL" означає рівень оперативних рішень, "TL" означає рівень тактичних рішень відповідно до моделі підприємства.

Рис.1.