Розробка шляхів вирішення продовольчої проблеми. Сучасні концепції.

Проведений аналіз дозволяє зробити висновки, що, з одного боку, продовольча проблема виступає як глобальна, торкаючись, так чи інакше, усього людства, у всякому разі, – усіх найбільших держав світу. З іншого боку, вона має яскраво виражений географічний характер і виявляє себе на різних ступенях територіальної ієрархії – регіональної, державної, районної, локальної. Причини, гострота і масштаби поширення неправильного харчування, недоїдання і голоду на земній кулі диктуються, насамперед, соціально-економічними факторами, що повинно визначати і напрямок пошуків виходу з існуючого положення.

Виробляти політичне забезпечення населення продуктами харчування і прагнути до досягнення шуканого балансу з урахуванням зовнішньоторговельних можливостей приходиться, насамперед, на рівні окремих країн. Ключ до «зняття» продовольчої проблеми в кожної з них повинний бути власним. З подібних позицій оцінка агроресурсного потенціалу планети – загальнотеоретична задача. Прикладні ж рекомендації реальні для виконання лише в розрізі конкретних держав як головних носіїв суверенітету.

Перспективи подальшого залучення природних ресурсів планети в сферу сільськогосподарської діяльності залишаються предметом оживлених дискусій. Це викликається як недостатньою ще вивченістю самих агроприродних факторів і імовірності більш повноцінного їхнього використання у виробництві, так і розбіжностями у відношенні перспектив агротехнічного прогресу в галузі.

До того ж, багато чого залежить від того, яку структуру харчування прийняти як похідну: науково обґрунтовану або фактично сформовану. Але навіть якщо взяти за основу єдиний раціон, наприклад, «середнього» європейця, розкид у думках фахівців відносно припустимої чисельності населення на планеті виявляється дуже великим: від уже реально виниклої на обрії цифри 7 млрд. до гіпотетичних 50 млрд. людей. В останньому випадку не тільки приймають за необхідність повсюдне поширення передових інтенсивних технологій, але відштовхуються від явно надмірного показника верхнього рівня розораності суші – до 70%.

Серед багатьох розрахунків сільськогосподарського потенціалу Землі один із самих фундаментальних був виконаний у 70-х рр. групою голландських учених. Вони оцінили всю придатну для землеробського освоєння території в 3714 млн. га. Це складає 27,4% усієї суші (без Антарктиди), з яких зрошенням у майбутньому реально охопити до 470 млн. га орних угідь. У світлі цих показників максимально можлива біологічна продуктивність оброблюваного клина була обчисленоа в зерновому еквіваленті в 49830 млн. т у рік. Однак на практиці вагому частину оброблюваних площ людині завжди прийдеться відводити під технічні, тонізуючі, кормові й інші непродовольчі культури.

Представляється, що гарні перспективи відкриває активне впровадження в країнах низьких широт практики других і навіть третіх посівів у році, для чого потрібні в першу чергу скоростиглі сорти і зрошення, якщо є в наявності сухий сезон. Тому обґрунтовано зв’язувати надію саме з прийдешнім успіхами селекції і генетики, але вони найменш передбачувані: так у середині 60-х рр. несподіваним навіть для фахівців стала поява високопродуктивних гібридних сортів пшениці, що послужило сигналом бурхливого розгортання «зеленої революції». Чималі шанси дає удосконалювання галузевої структури посівів, зокрема, упровадження багатих білками культур.

У Західній Європі і США державна політика спрямована на обмеження оброблюваних площ, щоб не допустити наростання надлишку сільськогосподарської продукції, тому що в противному випадку не виключене настання такого моменту, коли збиток від падіння цін не буде компенсований збільшенням платоспроможного попиту. Так, у випадку багатого врожаю ціни на аграрні товари можуть знизитися настільки, що не покриють витрати, і сільське господарство як галузь виявиться неплатоспроможною. Одночасно це побічно свідчить про ті сховані резерви для збільшення при необхідності виробництва, які має аграрний сектор у промислово розвинутих країнах.

Продовольча проблема багатоаспектна, і домогтися її успішного рішення не вдається без створення відповідного соціально-економічного клімату в країні. Недостатніми виглядають і спроби досягти підйому сільського господарства шляхом упровадження досягнень науково-технічної революції, масової механізації і т.д.

Аналіз соціально-економічних і історичних джерел сильної географічної диференціації в постачанні населення світу продуктами харчування підводить до висновку, що голод, масове недоїдання й інші труднощі аналогічного роду самі в найсильнішому ступені впливають на громадське життя. Воно складається, зокрема, у прагненні влади усталити свій вплив на справи продовольчого сектора, а через нього зміцнити свою роль. Задача подолання продовольчої кризи для будь-якої держави перетворюється в пріоритетну, і рішення її демократичними методами неминуче здобуває визначальний характер, відкриваючи дорогу до національного відродження. [7]

2.3. Енергетична та ресурсна проблеми, їх значення для розвитку окремих країн