Продовольча проблема в контексті світової торгівлі.

Незважаючи на те, що основна частина продовольства споживається там, де воно зроблено, міжнародна торгівля продуктами харчування ведеться досить інтенсивно. Обсяг світового експорту продовольства складає більше 300 млрд. дол. у рік.

Основні учасники міжнародної торгівлі продовольством – розвинуті країни, насамперед США, Франція, Нідерланди, Німеччина. На частку цієї групи країн приходиться 60% світового експорту й імпорту. Приблизно третина закупівель і продажів продовольства приходиться на країни Азії, Африки, і Латинської Америки. Частка країн з перехідною економікою незначна і складає менше 5%.

Найбільш активно ведеться міжнародна торгівля зерновою продукцією, а також (меншою мірою) м’ясними і молочними товарами і цукром. Головними постачальниками зерна є США, Канада, ЄС (в основному Франція), Аргентина й Австралія. На їхню частку приходиться 9/10 світового експорту пшениці і кормового зерна.

Країни – ведучі експортери продовольства є одночасно його великими покупцями. Так, США, забезпечивши собі ключові позиції в постачаннях стратегічної продовольчої сировини, імпортують у великих кількостях фрукти й овочі, каву, какао, чай, спеції і ряд інших товарів.

Система міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією, у тому числі і продовольством, у даний час перетерплює корінні зміни. Необхідність здійснення реформ у зазначеній сфері була викликана ростом державної підтримки і протекціонізму в багатьох країнах, особливо розвинутих.

Проведена політика підтримки високих внутрішніх цін привела до надвиробництва ряду сільськогосподарських товарів і широкому поширенню експортних субсидій і обмежень на імпорт, що у свою чергу ускладнило міждержавні відносини в зовнішньоекономічній сфері. Відсутність погоджених на міжнародному рівні правил і процедур неодноразово було приводом для виникнення протиріч, поривом стабільності міжнародної торгівлі і виникненням торговельних воєн.

Основні «битви» розгорталися між ЄС і США, що унаслідок проблем зі збутом практикували широкомасштабне застосування субсидій при постачаннях свого зерна на зовнішні ринки. Ці дії викликали активна протидія з боку Канади, Австралії й інших більш дрібних експортерів, чиє фінансове становище не дозволяє застосовувати субсидії у великих розмірах.

Питання ослаблення протекціонізму в зовнішній торгівлі сільськогосподарською продукцією є одним з головних у діяльності Всесвітньої торговельної організації. Важливе місце в основних документах займає угода по сільському господарству, що припускає переклад усіх нетарифних бар’єрів у тарифні еквіваленти і поступове зниження тарифів, зниження експортних субсидій, скорочення рівня державної підтримки сільськогосподарського виробництва.

При цьому країни, що розвиваються, приймають знижені зобов’язання (2/3 від зобов’язань розвинутих країн), і вони вводяться в дію протягом 10 років. Найменш розвинуті країни взагалі звільняються від зобов’язань.

У результаті реалізації цих мір можна чекати посилення позицій на світовому продовольчому ринку тих країн, що мають найбільш розвинуте сільське господарство, орієнтованим на потреби зовнішнього ринку (США, ЄС, Канада, Австралія, Аргентина й ін.). У той же час виробники сільськогосподарської продукції в державах-імпортерах продовольства, якщо не зуміють пристосуватися до нових умов, понесуть значні утрати внаслідок скорочення субсидування їхнього виробництва. Населення цих країн може зіштовхнутися зі зростаючим імпортом усіх видів сільськогосподарської продукції, у першу чергу зерна, цукру, м’ясних і молочних продуктів, і відповідно з подорожчанням продаваного продовольства, тому що місцеві продукти не будуть більше субсидіюватися.