Cальдо поточного рахунку, млрд. дол.

Cальдо поточного рахунку,% до ВВП

Структура платіжного балансу

ІІ. РАХУНОК ОПЕРАЦІЙ З КАПІТАЛОМ ТА ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ

2.1. Рахунок операцій з капіталом. Одержання або оплата капітальних трансфертів (трансферти на інвестиційні цілі, прощення боргу, перекази мігрантів тощо), придбання або реалізація нефінансових активів та прав власності (торгові марки, патенти, авторські права, права на видобуток корисних копалин та інші).

Структура платіжного балансу

2.2. Фінансовий рахунок. У фінансовому рахунку відображаються всі операції, в результаті яких відбувається перехід прав власності на зовнішні фінансові активи та вимоги країни, або, іншими словами, виникнення та погашення фінансових зобов’язань між резидентами та нерезидентами.

А. Прямі інвестиції: акціонерний капітал, реінвестовані доходи та інший капітал (кредити підприємствам прямого інвестування).

Б.Портфельні інвестиції: цінні папери, що дають право на участь у капіталі, та боргові цінні папери (облігації та інші довгострокові боргові цінні папери), інструменти грошового ринку (векселі, ноти тощо) та похідні фінансові інструменти.

Структура платіжного балансу

В. Інші інвестиції: торгівельні та банківські кредити, позики, включаючи кредити та позики МВФ та міжнародних фінансових організацій, угоди про фінансовий лізинг, готівкова валюта та депозити, а також інші короткострокові активи/пасиви

Резервні активи: монетарне золото, спеціальні права запозичення, резервна позиція в МВФ (25% квоти країни), активи в іноземній валюті, що складаються з готівкових коштів, депозитів, цінних паперів та інших вимог.

Баланс руху капіталів і кредитів – виражає співвідношення вивозу та ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів. За економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії:

· міжнародний рух підприємницького капіталу;

· міжнародний рух позикового капіталу.

15 країн з найбільшими резервами у 2008 році

Усього резервів Частка у світових Зміна за Місяці

(млрд. дол.) резервах (%) рік (%) імпорту

2007 2008 2008 2007-08 2008

Китай 1.546 1.966 25.8 27.1 18.2

Японія 973 1.031 13.5 5.9 13.2

Росія 479 427 5.6 -10.8 10.8

США 278 294 3.9 5.9 1.1

Індія 277 257 3.4 -6.9 7.9

Республіка Корея 263 202 2.6 -23.2 4.5

Бразилія 180 194 2.5 7.5 8.5

Гонконг, Китай 153 183 2.4 19.5 4.0

Сінгапур 163 174 2.3 6.9 4.6

Алжир 115 148 1.9 28.8 …

Німеччина 136 139 1.8 1.9 0.9

Таїланд 87 111 1.5 26.9 6.0

Італія 94 106 1.4 12.3 1.5

Франція 115 103 1.4 -10.5 1.2

Лівія 83 96 1.3 15.7 38.7

Структура платіжного балансу

Платіжний баланс складається з двох підрозділів:

а) надходження (кредит) — це операції, які забезпечують країну додатковою іноземною валютою, тому у платіжному балансі перед ними ставлять знак «плюс». Кредит відповідає поняттю «доходи» і означає відплив за кордон цінностей, за які мають надійти платежі в дану країну. Кредитова частина відображає експорт товарів та послуг, одержані доходи та трансферти, приплив іноземної валюти (тобто її пропозицію), зменшення матеріальних та фінансових активів, збільшення пасивів;

б) платежі (дебет) — це операції, пов'язані з використанням запасу іноземної валюти, тому в платіжному балансі перед ними ставлять знак «мінус». Дебет відповідає поняттям «зобов'язання», «витрати» і означає приплив цінностей з інших країн до даної країни, за які резиденти повинні сплачувати за кордон. Дебетова частина відображає імпорт товарів і послуг, сплачені доходи та трансферти, використання іноземної валюти (тобто попит на неї), зменшення пасивів або збільшення активів.

Прибуткові (+) та витратні (-) статті балансу міжнародних рахунків

Пасиви та активи, 2004-2011

Методика МВФ

Методологія складання платіжного балансу визначається за допомогою міжнародного стандарту – “Керівництво з платіжного балансу”, що розробляється і періодично публікується МВФ. Останнє, п’яте видання Керівництва опубліковано у 1993 р. Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами-членами Фонду як основа національних методів класифікації. Однак платіжні баланси промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, враховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і водночас дають змогу кожній країна вносити свої корективи.

Методика МВФ

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ:

А. Поточні операції

· Товари

· Послуги

· Доходи від інвестицій

· Інші послуги та доходи

· Приватні односторонні перекази

· Офіційні односторонні перекази

В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал

· Прямі інвестиції

· Портфельні інвестиції

· Інший довгостроковий капітал

Методика МВФ

Підсумок А+В відповідає концепції базисного балансу в США

С. Короткостроковий капітал

D. Помилки та пропуски

Підсумок: А + В + С + D відповідає концепції ліквідності в США

Е. Компенсуючі статті

Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СПЗ.

F. Надзвичайне фінансування

G. Зобов’язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів.

Підсумок А + В + С + D + Е + F + G відповідає концепції офіційних розрахунків в США

Н. Підсумкова зміна резервів

· СПЗ

· Резервна позиція в МВФ

· Інші вимоги

· Кредити МВФ

Концепції платіжного балансу

Теорія механізму потоків готівки

Д.Юм “Про торговельний баланс”:

· Усі розрахунки по зовнішньоторговельних операціях здійснюються у готівковій формі;

· Існує прямий зв’язок між обсягом грошової маси та рівнем цін;

· Експортні та імпортні ціни залежать від відносних цін на світових ринках.

Дж.С.Мілль:

Приплив готівки веде до зниження відсоткових ставок, має наслідком відплив капіталів з країни та корекцію валютного курсу;

Облікова ставка стає важливим інструментом захисту золотовалютних резервів та валютного курсу

Концепції платіжного балансу

Концепція еластичності

· Стосується більшою мірою торгівельного балансу, розглядає зв’язок між девальвацією національної валюти і торгівельним балансом залежно від еластичності попиту і пропозиції до зовнішнього обміну.

· Вплив зміни обмінного курсу на кількісну рівновагу двох взаємодіючих валют залежить від еластичності наявних кривих попиту та пропозиції

· В сучасних умовах еластичність попиту на імпорт є низькою внаслідок високої його необхідності для країн, а попит на експорт є відповідно більш еластичним

· За зростання попиту на іноземну валюту ЦБ підтримуватиме додаткову пропозицію іноземної валюти у розмірі U'1 – U0

· Якщо ця тенденція набуде сталого характеру, ЦБ переходитиме до ціни E1, девальвуючи національну валюту по відношенню до іноземної

Концепції платіжного балансу

Ефект J-кривої

· За нееластичного попиту початково відбудеться зростання дефіциту торгівельного балансу внаслідок подорожчання імпорту, девальвації валюти і підвищення попиту на іноземну грошову одиницю.

· З часом еластичність підвищується і торговельний баланс покращується

Концепції платіжного балансу

Концепції платіжного балансу

Абсорбційний підхід

· Торгівельний баланс розглядається як різниця між тим, що виробляється у країні, та тим, що споживається:

· Y=C+I+G+(EX-IM), де

· С – споживання, І – інвестиції, G – державні витрати, разом – А (абсорбція)

· При Y – A < 0 (внутрішній попит перевищує внутрішнє виробництво) ЕХ – ІМ < 0, зростає імпорт.

· За умов повної зайнятості єдиним шляхом покращення поточного рахунку стає зниження абсорбції

· За наявності безробіття А залишається сталим, Y зростатиме за рахунок збільшення ЕХ.

· За умов здійснення девальвації поточний рахунок покращуватиметься, кінцевим результатом стане інфляція.

Концепції платіжного балансу

Монетарний підхід

· Якщо попит населення на гроші перевищує їх пропозицію з боку ЦБ, тоді він задовольняється припливом грошей з-за кордону.

· Якщо пропозиція грошей ЦБ перевищує попит на них, то гроші відпливають за кордон

· Попит на гроші: L = k*P*Y, де P – рівень внутрішніх цін, Y – реальний дохід

· Пропозиція грошей: М = R + D, де R – міжнародні резерви, а D – внутрішній кредит

· Позначимо P = E * Pf, де E – ціна іноземної валюти в національних грошах, Pf – рівень зовнішніх цін

Концепції платіжного балансу

Припускаємо L = M, k*E*Pf*Y =R+D і отримуємо:

E(%) + Pf(%) + Y(%) = R(%) + D(%), або

R(%) – Е(%) = Pf(%) + Y(%) - D(%), тобто процентні зміни резервів та обмінного курсу дорівнюють змінам зовнішньої інфляції плюс зміни реального доходу за мінусом процентних змін внутрішнього кредиту

У системі з фіксованим валютним курсом зростання внутрішнього кредитування буде супроводжуватися зменшенням резервів, скорочення внутрішнього кредиту означатиме зростання платіжного балансу та вирівнювання попиту і пропозиції на гроші

Фактори, що впливають на стан платіжного балансу

· Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

· Циклічні коливання економіки.

· Зростання закордонних державних витрат, пов’язаних із мілітаризацією економіки і військовими витратами.

· Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

· Зміни в міжнародній торгівлі.

· Вплив валютно-фінансових факторів.

· Негативний вплив інфляції.

· Торгівельно-політична дискримінація певних країн.

· Надзвичайні обставини – неврожай, стихійні лиха, катастрофи.

Економічні фактори, що впливають на платіжний баланс держави

Рівновага платіжного балансу

Рівновага платіжного балансу

Аналіз рівноваги ПБ ґрунтується на:

· Балансі поточних розрахунків;

· Базовому балансі;

· Балансі офіційних розрахунків.

Методи врівноваження платіжного балансу можуть бути

1) національними (внутрішніми). У свою чергу національні методи поділяються на:

1.1) ринкові методи (фінансові, валютні, грошове-кредитні) передбачають зміни валютних курсів, цін, доходів, процентних ставок, грошової маси тощо. До ринкових методів можна віднести:

1.1.1) продаж іноземних та національних цінних паперів за іноземну валюту (наприклад, розміщення облігацій державної скарбниці у центральних банках інших країн);

1.1.2) вплив на темп інфляції в країні через зміну процентних ставок, контроль за заробітною платою та рівнем цін;

Методи врівноваження платіжного балансу можуть бути

1.1.3) зміни в структурі експорту (шляхом урізноманітнення товарного асортименту та перерозподілу ресурсів на користь продукції, конкурентноздатної на світовому ринку);

1.1.4) зміни валютного курсу (зниження курсу національної валюти сприяє здешевленню вітчизняної продукції на міжнародних ринках і подорожчанню імпортних товарів; тому девальвація призводить до розширення експорту та скорочення імпорту);

1.1.5) використання країною своїх золотовалютних резервів (у певних межах, щоб не призвести до їх вичерпання та негативних наслідків у макроекономічному середовищі).

Методи врівноваження платіжного балансу можуть бути

1.2.) неринкові (адміністративні) методи, які передбачають регламентацію зовнішньо економічних операцій за допомогою нормативних актів та органів державного контролю. Наприклад, вплив на потоки зовнішньої торгівлі та рух капіталу між країнами може здійснюватися за допомогою протекціоністської політики уряду, яка включає запровадження тарифів, квот, ліцензій, субсидій тощо;

2) міждержавними (зовнішніми) методами:

2.1) позики інших країн та використання світового ринку позичкових капіталів (кредити банківських консорціумів, облігаційні позики);

2.2) ввезення підприємницького капіталу;

Методи врівноваження платіжного балансу можуть бути

2.3) позики міжнародних фінансових організацій (МВФ надає країнам-учасникам резервні кредити у межах 25 % їх квот);

2.4) іноземна допомога (пільгові кредити, подарунки, субсидії, надані іншими країнами).

Регулювання платіжного балансу за допомогою ринкових методів передбачає поєднання двох протилежних комплексів заходів:

· рестрикційних – кредитні обмеження, у т. ч. підвищення процентних ставок, стримування росту грошової маси;

· експансіоністських — стимулювання експорту, девальвація.

 

 

Тема 12. Міжнародна регіональна інтеграція

Тема 12. Міжнародна регіональна інтеграція

12.1. Сутність міжнародної економічної інтеграції

12.2. Передумови створення міжнародної економічної інтеграції

12.3. Етапи регіональної економічної інтеграції

12.4. Особливості європейських інтеграційних процесів

12.5. Європейський Союз: етапи розвитку, хвилі розширення, особливості побудови

12.6. Інтеграційні процеси в Євроазійському регіоні

12.7. Економічна інтеграція в Америці

12.8. Потенціал і особливості регіональної інтеграції країн Азії

Сутність міжнародної економічної інтеграції

«Інтеграція» (латин. “integer”) – цілий

Регіоналізація є процесом поступального формування спільного ринкового та відтворювального простору географічно, історично та культурно споріднених країн, який супроводжується уніфікацією умов торгівельно-економічної діяльності, зниженням та скасуванням взаємних обмежень з метою підвищення економічної ефективності та розв’язання глобально конкурентних завдань.

Економічна інтеграція – це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони. Національні економіки, спеціалізуючись на певних товарах та послугах, водночас доповнюють одна одну в системі світового господарства

Сутність міжнародної економічної інтеграції

Міжнародна економічна інтеграція – це:

· якісно новий етап розвитку світового господарства та форма прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств;

· відносини, що будуються на відсутності будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку МЕВ;

· процес, що проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами – представниками різних держав.

Характерні риси міжнародної економічної інтеграції

1) зміна завдань та цілей економічної взаємодії держав, формування міжнародного економічного комплексу;

2) спільне вирішення соціально-економічних проблем у подоланні проблеми обмежених ресурсів;

3) виникає потреба у колективному регулюванні відтворювальних процесів, пошуку нових інтеграційних форм та методів управління економічною взаємодією;

4) взаємодія різних галузей виробництва та науки стає однією з центральних сфер регіональної діяльності;

5) створення регіональної відтворювальної системи з її міжнародними економічними зв’язками у сферах виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг;

Характерні риси міжнародної економічної інтеграції

6) дія об'єктивних та суб'єктивних факторів;

· нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції;

· розвиток дезінтеграційних та реінтеграційних процесів.

Дезінтеграційні процеси спричиненіполітичними, національними та релігійними причинами (наприклад, на євразійському просторі колишнього СРСР, у Центральній і Південно-Східній Європі, на Балканах та ін.). Розрізняють:

а) локальну дезінтеграцію (провінція Квебек у Канаді, Шотландія та Уельс у Великобританії, Корсика у Франції, Каталонія та Країна Басків в Іспанії, фламандці – валлони у Бельгії, північ–південь в Італії, роз'єднання Чехословаччини на дві держави, розпад Югославії на декілька держав, дезінтеграційні тенденції у Південній Азії, Росії тощо);

б) глобальну дезінтеграцію (розпад Радянського Союзу, Ради економічної взаємодопомоги).

Характерні риси міжнародної економічної інтеграції

Реінтеграція буває:

1) повна реінтеграція – відновлення того чи іншого інтеграційного угруповання у попередньому складі на тих же політико-економічних засадах;

2) часткова інтеграція – коли об'єднуються окремі члени (учасники) інтеграційних угруповань на попередніх принципах або всі учасники, але на якісно нових засадах;

3) розширена реінтеграція - включення у інтеграційні об'єднання, що відновлюються, нових учасників на тих чи інших засадах.

12.2. Передумови створення міжнародної економічної інтеграції

Передумови створення економічного інтеграційного угруповання:

· політико-правові;

· інфраструктурні.

· соціально-культурні;

· соціально-економічна однорідність національних господарств;

· економічні:

5.1) наявність достатньо високих і близьких рівнів економічного розвитку країн, груп країн та регіонів світу;

5.2) ресурсні та технологічні потенціали країн;

5.3) наявність досить тривалого періоду й досвіду взаємного економічного співробітництва групи країн;

5.4.) ступінь зрілості ринкових відносин

Передумови створення міжнародної економічної інтеграції

5.5.) масштаби та перспективи розвитку економічних взаємозв'язків країн;

5.6) економіко-географічна близькість країн та наявність спільних кордонів;

5.7) спільність економічних та інших проблем, що існують перед країнами

5.8) демонстраційний ефект

5.9) “ефект доміно”.

Передумови участі в інтеграційному об'єднанні

Рівні та типи регіоналізації

Міжнародна економічна інтеграція має декілька рівнів свого розвитку:

І. Макроінтеграційний рівень – це рівень, на якому обов’язковою умовою є створення наднаціональним органів, яким віддається право прийняття рішення та частина суверенітету; утворення умов інтеграційних процесів державними структурами; безпосередньою участю державних підприємств та організацій у міжнародному економічному співробітництві (ЄС, СНД);

ІІ. Мікроінтеграційний рівень – це рівень, на якому відбувається розгортанні інтеграційних процесів через активізацію міграції капіталу та спеціалізації й кооперації компаній. Основною рушійною силою регіоналізації тут стали не держави, а ТНК (НАФТА, АТЕС)

Рівні та типи регіоналізації

Мікроінтеграція формується шляхом:

2.1) горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу й отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування (Chrisler, General Motors, Volkswagen, Toyota, Honda);

2.2) вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах (Exoon, Mobil, Texaco). Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:

· інтеграція «вниз» (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);

· виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);

· невиробнича інтеграція «вгору», що включає сферу розподілу.

Рівні та типи регіоналізації

Типи міжнародної економічної інтеграції

· торговельний: префереційні угоди, зона вільної торгівлі, митний союз;

· виробничий: митний ринок, економічний, валютний та політичний, союзи;

· торгово-виробничий: континентальна інтеграція, міжконтинентальна інтеграція

12.3. Етапи регіональної економічної інтеграції

· Преференційні угоди – зона з пільговим торговельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами;

· Зона вільної торгівлі – зона, де діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами;

· Митний союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу;

· Спільний ринок – ринок, де ліквідуються будь-які обмеження на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів – капіталу і робочої сили

Етапи регіональної економічної інтеграції

· Економічний союз доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики;

· Валютний союз – гармонізація грошової та валютної політики введенням єдиної валюти;

· Політичний союз – створення єдиної політичної системи.

· Континентальна інтеграція – розширення інтеграційного об'єднання до меж континенту

· Міжконтинентальна інтеграція – створення зони вільної торгівлі між двома і більше інтеграційними об'єднаннями, які знаходяться на різних континентах

· Глобальна інтеграція – створення єдиного інтеграційного об'єднання на основі світової тріади

Переваги для країни від інтеграції

· створюється можливість вирішити проблеми торговельної політики; забезпечуються кращі умови для торгівлі;

· з’являються передумови використання переваг економії масштабу. Це досягається завдяки розширенню ринку, зменшенню трансакційних витрат тощо; збільшення розмірів ринку (для країн із малою ємністю національного ринку), оптимізація розмірів підприємств;

· розширення торгівлі паралельно з удосконаленням інфраструктури;

· виникає обмін досвідом структурної перебудови економіки в трансформаційні періоди. Більш розвинені країни залучають сусідні країни до здійснення глибоких економічних реформ;

· стає можливою підтримка молодих галузей виробництва, оскільки інтеграційні об’єднання є водночас і широким регіональним ринком, на якому можуть знайти попит товари цих галузей;

Переваги для країни від інтеграції

6) зниження цін на основні товари та послуги та створення нових робочих місць і завдяки концентрації зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку;

7) розробляються й реалізуються потужні та дійові механізми, інструменти забезпечення колективної економічної безпеки;

8) зростання конкуренції між країнами;

9) поширення новітніх для економік країн технологій;

10) раціоналізація розподілу ресурсів та підвищення продуктивності праці;

11) зростання привабливості більш місткого ринку для іноземних партнерів та інвесторів;

12) можливість здійснення спільних програм економічного розвитку;

13) зниження напруги на національних ринках праці через відкриття їх всередині союзу і покращення якості бар’єрів для проникнення з-зовні.

Недоліки для країни від інтеграції

націоналізм; традиційні конфлікти між окремими країнами та групами країн; ідеологічні розходження;

· політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць;

· зростання затрат при реалізації регулятивних функцій на наднаціональному рівні;

· суперечності, пов'язані із розширенням інтеграційних угруповань;

5) небезпеку відтоку ресурсів (факторів виробництва, особливо трудових) для відсталих країн на користь більш сильних партнерів;

6) можливість змови між ТНК країн-членів, що приводить до підвищення цін;

Недоліки для країни від інтеграції

7) ефект збитків від збільшення масштабів виробництва при дуже сильній концентрації та монополізації;

8) можливість збільшення безробіття за рахунок банкрутства неефективних підприємств та міграції робочої сили з країн із більш низькими доходами;

9) існує ризик істотних втрат від відхилення торгівлі, якщо країна тісно зв'язана з партнером - не членом блоку, що здійснював ефективні постачання значної кількості товарів, які не виробляються в країні.

Ключові інтеграційні блоки країн

Інтеграційні процеси в Європі

Інтеграційні об’єднання, що функціонують в Європі:

· Європейський Союз

· Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ)

· Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС)

· Європейський економічний простір

· Бенілюкс

· Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (ЦЕФТА)

· Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ)

· Рада держав Балтійського моря (РДБМ)

· Середземноморський союз (СДС)

Етапи розвитку ЄС

1950 р. - Голова Ради Міністрів Франції Р.Шуман і Ж.Моне запропонували створити Європейську федерацію, що ґрунтується на економічному об'єднанні;

1951 р. - створено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом;

1954 p. - Бельгія, Нідерланди і Люксембург запропонували створити Спільний ринок;

1956 p. - міжурядова конференція (Венеція) підготувала проекти створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом);

1957 р. - Римський договір про створення ЄЕС і Євроатому був підписаний і набув чинності з 1958 p;

1968 р. - Митний союз країн ЄС з відповідними угодами про:

· відміну митних податків і зняття кількісних обмежень;

· введення єдиного митного тарифу для інших країн;

· проведення єдиної зовнішньоторговельної та аграрної політики.

Етапи розвитку ЄС

Етапи розвитку ЄС

У 1986р. – приймається єдиний Європейський акт, яким вносяться зміни до Римського договору і визначається створення єдиного внутрішнього ринку (ЄВР); Португалія та Іспанія; 1985 – вихід Гренландії

З 1987 року. – усуваються митні формальності,валютні бар'єри, відмінності в технічних стандартах, нівелюється відмінність у структурі і рівнях оподаткування, відміняються обмеження конкуренції в наданні держзамовлень. 1990 – НДР (об’єднання з ФРН)

1992 р. – підписано Маастрихтську угоду про створення ЄС (чинна з 1 листопада 1993 р)

Травень 1992р. - підписано угоду між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського економічного простору (ЄЕП);

1995 р. – Фінляндія, Австрія, Швеція

2 жовтня 1997р. – підписання Амстердамської угоди про ЄС

1 січня 1999 р. – завершальна стадія створення Європейського економічного і валютного союзу: введено в обіг єдину грошову валюту – євро, до 2002 р. – здійснюватимуться безготівкові розрахунки;

Етапи розвитку ЄС

2001 р. – Ніццькі договори

2007 р. – Лісабонський договір

1 травня 2004 р. – новий етап розширення ЄС. Число його членів за рахунок держав Центральної та Східної Європи, а також Прибалтики, збільшилося з 15 до 25;

· нові члени -Чехія, Польща, Угорщина, Мальта, Кіпр, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва.

· останній етап розширення ЄС 1.01.2007 – вступ Болгарії та Румунії.

Проблеми розвитку ЄС

1. Досягнення гомогенності економічного простору є доволі ефемерною надією «новообранців» в ЄС не тільки в межах найближчих семи років, а й 20–25-ти, адже, як показали розрахунки за моделями державного споживання Барро, проведені у Світовому Банку, виробництво ВВП на душу населення і через 20 років в нових країнах (зокрема в Латвії, Литві, Словаччині, Болгарії та Румунії) буде, за оптимістичнішими прогнозами, в 1,5–2 рази відставати від середнього по ЄС рівня, не кажучи вже про відставання від держав–лідерів Євросоюзу.

.

Проблеми розвитку ЄС

2. Флоридизація населення (прогресивне старіння європейських націй) уже у 2010–2015 роках заставить переглянути міграційну політику щодо країн колишнього СРСР, зокрема найближчих сусідів. Якщо такого не відбудеться, то питома вага мігрантів (легальних і нелегальних) з держав «третього світу» буде зростати в арифметичній прогресії, а відтак проблема ідентифікації європейської нації (відтепер уже не обов’язково християнської) стане найбільш актуальною.

3. Формування нових інтеграційних блоків в Азії, таких як АСЕАН-ІІ, акселерований розвиток Китаю та Індії, швидше за все загострить як глобальну конкуренцію, так і паназійську, що вимагатиме від ЄС пошуку нової парадигми розширення і перегляду концепції концентричних кіл уже у 2020–2025 роках.

Організація чорноморського економічного співробітництва
Organization of Black Sea Economic Cooperation – BSEC

· Створена у 1992 році на основі Стамбульської декларації «Про Чорноморське економічне співробітництво»;

· субрегіональне об'єднання 12 країн Чорноморського регіону (Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина, а також Україна);

· З 30 червня 1994 року функціонує Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР);

· Кандидати на вступ: Кіпр,Чорногорія.

· Штаб-квартира організації розташована в Стамбулі.

Пріоритетні напрямки співробітництва

· спрощення візового режиму;

· приведення до загального знаменника митних правил та інструкцій;

· уніфікація податкового режиму;

· заохочення розвитку співробітництва в різних галузях діяльності країн-учасниць ЧЕС.

Цілями ЧЕС є:

· сприяння й заохочення індивідуальної та колективної ініціативи;

· внесок у розвиток конкурентоспроможної ринкової економіки в регіоні Чорного моря;

· збільшення потенціалу та інноваційної здатності підприємств та створення нового виробничого потенціалу для двосторонніх та багатосторонніх ділових контактів.

Координація країн ОЧЕС діяльності робочих груп

Інтеграційні об'єднання в Євроазійському регіоні

1. Співдружність незалежних держав (СНД)

ГУАМ

3. Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС)

4. Єдиний економічний простір (ЄЕП)

5. Шанхайська організація співробітництва (ШОС)

Формування європейського континентального ринку

· у 1966 р. між ЄАВТ та ЄЕС була утворена зона вільної торгівлі.

· у 1977 р. у торгівлі ЄАВТ та Європейського Економічного Співтовариства було відмінено мито на торгівлю промисловими товарами.

· у 1984 р. торговельні тарифи між країнами ЄЕС та ЄАВТ були повністю ліквідовані

· протягом 1990 – 1993 рр. були укладені угоди про вільну торгівлю з Туреччиною, Чехією, Словаччиною, Ізраїлем, Польщею, Румунією, Угорщиною та Болгарією.

· 1994 країни ЄАВТ (за винятком Швейцарії та Ліхтенштейну) стали членами Європейського економічного простору

Середземноморський союз

Країни-члени Середземноморського союзу:

· Албанія, Боснія та Герцеговина, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Монако, Сирія, Туніс, Терція, Хорватія, Чорногорія

· ЄС: Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція;

· Ліга арабських держав: Алжир, Бахрейн, Держава Палестина, Джібуті, Ємен, Катар, Комори, Кувейт, Мавританія, Марокко, ОАЕ, Оман, Сомалі, Судан, Туніс

· Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія – спостерігач.

Інтеграція країн Африки

· Економічне співтовариство держав у Західній Африці (ЕКОВАС) -1975

· Митний і економічний союз країн Центральної Африки (ЮДЕАК)

· Економічне співтовариство країн Великих озер

· Західно-африканський валютний союз

Інтеграційні процеси в Америці

· Південноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) 1994 р.

· Південноамериканський спільний ринок (МЕРКОСУР) березень 1991 р.

· Карибська асоціація вільної торгівлі (КАРАФТА), 1965-1973 рр.; Карибське співтовариство та Карибський спільний ринок (КАРІКОМ), 1973 р.;

· Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), 1960-1980 рр., у 1980 р. – замінено на Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІ)

· Організація американських країн

· ЛАЕС.

· Південноамериканська зона вільної торгівлі (САФТА);

· Андська група (Андський пакт або Картахенська угода), 1969 р.;

· Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), 1960р.

Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА)
North American Free Trade Agreement

· 60-ті роки можуть вважатися початком інтенсивного розвитку інтеграційних процесів між США та Мексикою, більш глибокого та динамічного інтегрування як на рівні підприємств так і на рівні національних економік. Так, у 1965 р. була успішно впроваджена програма розвитку підприємств макіладорас у прикордонній зоні між США та Мексикою. Пільговий режим стимулював безмитний імпорт сировини, обладнання, виробничих технологій та комплектуючих ТНК США в Мексику

· У 1988 р. - двостороння угода між США і Канадою про створення протягом 10-ти років зони вільної торгівлі (CUSFTA).

Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА)
North American Free Trade Agreement

· Трьохстороння угода була підписана у 1992 році

· Інтеграційний союз почав функціонувати з 1 січня 1994 р. у складі США, Мексики і Канади;

· Структура: Комісія з вільної торгівлі та секретаріат;

· Основна мета: усунути бар'єри на шляху торгівлі товарами;

Особливості інтеграції в Північній Америці

1. Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) має континентальні масштаби. У світовому господарстві – це перше інтеграційне угруповання з такою характеристикою;

2. Країни, існує чималий розрив у рівнях економічного розвитку країн-членів, що ускладнює створення єдиного господарського комплексу. Наприклад, обсяг ВВП у 1996 р. склав (у млрд. дол.) у США - 6785, у Канаді - 607, у Мексиці - 608.Алеякщо по ВВП на душу населення, продуктивності праці і ряду інших основних економічних показників Канада наблизилася до рівня США, то Мексика значно відстаєі відСША, і від Канади;

3. З яскраво вираженим центром Північноамериканської зони вільної торгівлі залишаються США – світовий лідер з величезним науково-технічним, технологічним потенціалом та конкурентоспроможною економікою;

4. Угода має широкомасштабний характер: вона охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами-інтегрантами, інвестиційну діяльність, розширює вільний рух капіталів, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо;

5. Країни-члени НАФТА є водночас і атлантичним, і тихоокеанськими, вони майже рівновіддалені від двох інших потужних світових економічних регіонів – Західної Європи та Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

У НАФТА слабко розвинуті мережі органів міжнаціонального регулювання і цілком відсутні органи наднаціонального регулювання інтеграційних процесів, що є в ЄС.

Утворення зони вільної торгівлі Американського континенту (ФTAA)

Ідея об’єднання західної півкулі виникла ще у 80-х роках ХІХ ст. як спроба протистояти зростаючому впливу Європи на Латинську Америку.

Мексика стає мостом між Північною та Латинською Америкою, пропонуючи латиноамериканським країнам підписувати з нею угоди про вільну торгівлю, які б стали кроком до їх подальшої інтеграції до НАФТА.

· на початку 1991 року був підписаний першій договір між Мексикою та Чилі;

· у вересні 1992 р. угода про вільну торгівлю була підписана з 5 країнами Центральної Америки: Гватемалою, Гондурасом, Сальвадором, Нікарагуа, Коста-Рікою;

· восени 1992 року вони підписали договір про вільну торгівлю з країнами КАРІКОМ;

Утворення зони вільної торгівлі Американського континенту (ФTAA)

· до 1994 року країни Латинської Америки підписали більш 20 угод про вільну торгівлю, що привело до зростання міжрегіональної торгівлі на 135% вже з 1986 по 1992 рр.

· у 1994 році в Майями на самміті лідерів 34 країн західної півкулі була підписана домовленість про створення до 2005 року зони вільної торгівлі Американського континенту (ФTAA);

· у 1996 році Чилі та Канада підписали угоду про вільну торгівлю.

· у 1996 р. МЕРКОСУР підписав угоду про вільну торгівлю з Чилі та Болівією.

Інтеграція країн Азії

· Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН),

· Організація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС),

· Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК)

· Австралійсько-Новозеландська зона вільної торгівлі,

· Південно-Тихоокеанський форум (ПТФ),

· Тихоокеанська економічна рада (ТЕР).

Особливості становлення та розвитку Азійсько-Тихоокеанського Економічного Співробітництва (АТЕС)

АТЕС, заснована в 1989 р.

Члени: Австралія (1989), Бруней-Дурасалам (1989), В’Єтнам (1989), Гонг Конг, Індонезія (1989), Китай (1989), Канада (1989), Малайзія (1989), Мексика (1989), Нова Зеландія (1989), Папуа Нова Гвінея (1989), Перу (1989), Республіка Корея (1989), Сінгапур (1989), США (1989), Таїланд (1989), Тайвань (1989), Філіппіни (1989), Чилі (1989), Японія (1989). У 1998 р. до АТЕС приєдналася Росія.

АТЕС є форумом держав регіону. Організація має консультативний статус. У її рамках виробляються правила ведення торгівлі, інвестиційної та фінансової діяльності; проводяться зустрічі галузевих міністрів й експертів з питань співробітництва у різних галузях (енергетика, риболовство, транспорт і телекомунікації, туризм, охорона довкілля). Усі рішення приймаються на основі консенсусу.

АТЕС

Основна мета АТЕС:

· шляхом об'єднання країн у даному угрупованні стимулювати взаємне співробітництво в різноманітних сферах: на ринку товарів і капіталів, у сфері транспорту, енергетики й ін;

· утворення зони вільної торгівлі до 2020 р., а всі необхідні умови для цього повинні бути забезпечені промислово розвиненими країнами об'єднання до 2010 р.;

· співпраця із питань освоєння океану та забезпечення ресурсами;

· розвиток промисловості;

· удосконалення економічної співпраці;

· прискорення взаємних капіталовкладень;

· вивчення і розв’язання валютних проблем та удосконалення валютного ринку тощо.

АТЕС

Перша зустріч лідерів країн-членів АТЕС відбулася у 1993 р. в Сієтлі (США). Під час зустрічі на найвищому рівні, яка проходила у 1994 р. в Багорі (Індонезія), було прийнято рішення про створення зони вільної торгівлі й лібералізації інвестиційної сфери країн регіону до 2020 р., а для промислово розвинених країн – до 2010 р. Передбачається поступова поетапна ліквідація бар’єрів на шляху до розвитку торгівлі й інвестиційної діяльності, що сприятиме вільному руху товарів, послуг і капіталу, зниження митних тарифів відбуватиметься відповідно до угод у рамках ГАТТ/СОТ.

АТЕС

Концепція створення АТЕС ще не з’ясована остаточно: існують значні розбіжності у поглядах учасників об’єднання стосовно основних принципів його розбудови. Таких принципів три:

Перший принцип – принцип “відкритого регіоналізму”, згідно з яким заходи по лібералізації внутрірегіональних економічних зв’язків мають поширюватися і на держави, що не належать до об’єднання. Зрозуміло, що його реалізація передбачає проведення аналогічних дій й іншими регіональними угрупуваннями, наприклад ЄС, інакше АТЕС вимушено перетворить на закритий блок;

АТЕС

Другий принцип – “мережна організація співробітництва” передбачає його орієнтацію на гнучкі форми: кожен із учасників АТЕС має право реалізовувати будь-який напрямок роботи відповідно до Програми активних дій.

Третій принцип – орієнтація на співробітництво, передусім на приватнопідприємницькому рівні, який залишатиме систему міжурядових зв’язків слабкою. Державні органи не повинні надмірно втручатися у процес економічної взаємодії і повинні уникати уведення будь-яких загальних для об’єднання регламентації, які можуть обмежити свободу господарської діяльності фірм.

АТЕС

Особливість АТЕС, як інтеграційного об’єднання:

1) його учасниками є дві великі держави – США і Японія та економічний гігант майбутнього – Китай,

2) його членами стали США, Канада, Мексика, які вже входять до самостійного інтеграційного об’єднання – НАФТА,

3) до його складу увійшли країни з різним рівнем економічного розвитку;

4) процеси інтеграції відбуваються в основному на мікроекономічному рівні, між фірмами, корпораціями країн регіону;

5) інтеграція протікає на регіональному рівні й великою мірою на рівні окремих субрегіонів;

6) ступінь організаційної готовності інтеграційних процесів поки невелика;

7) відсутнє чітке інституціональнеоформлення інтеграційних угруповань.

Концепції розвитку АТЕС

1. Ініціатива прем’єр-міністра Малайзії М.Махатхіра висунута у 1990 р. про створення Східно-азіатський союз (САС) або Східно-азіатської економічної групи (САЕГ), до якої ввійдуть Японія, АСЕАН, Тайвань, Південна Корея, Сінгапур, Китай, можливо В’єтнам та М’янма. Автори цієї ідеї стверджують, що це лише група у складі АТЕС, до завдань якої входять:

· представництво спільних інтересів східно-азіатських країн у міжнародних організаціях, зокрема, в АТЕС;

· сприяння зростанню товарообміну між вищезгаданими країнами; ліквідація перешкод до розширення міжнародної торгівлі;

· ведення переговорів з НАФТА.

Ідея створення САС поки ще не дістала широкої підтримки:

· фактично від АТЕС відокремлюються його американська частина;

· передбачається створення азіатської групи співробітництва, яка протиставляється угрупуванням у Західній Європі та Північній Америці.

Концепції розвитку АТЕС

2. Концепція створення зони економічного співробітництва Японського моря: “зона спільного економічного розвитку”, яка охопить міста Китаю, КНДР, Далекого Сходу Росії.

Мета створення цієї зони – розширення торгівлі готовою продукцією. При цьому має спрацьовувати схема вертикального розподілу праці, яка передбачає поєднання капіталів і технологій Японії та Південної Кореї, природних ресурсів Далекого Сходу Росії та КНДР, трудових і сільськогосподарських ресурсів Китаю.

Перешкоди:

· неврегульованість територіального питання між Росією та Японією;

· небажання Японії без США брати участь в інтеграційному процесі;

· нестабільність ситуації у Росії;

· нерозвиненість інфраструктури на Далекому Сході Росії.

Концепції розвитку АТЕС

3. Завершена розробка плану по формуванню Східно-азіатської зони вільної торгівлі (ЕАФТА). До її складу, Окрім країн Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), повинні увійти Японія, Китай та Республіка Корея.

Учасники нового угрупування повинні забезпечити її достатню відкритість та гарантувати виконання низки основних принципів:

· дотримання прав людини,

· проведення активної та координованої політики у всіх галузях.

Інтеграційні процеси в арабському світі

· Союз арабського Магрибу

· Рада зі співробітництва арабських країн Перської затоки

· Арабську зону вільної торгівлі (АФТА)

· Ліги арабських країн

Світова тріада

Світова тріада

Сучасні тенденції інтеграційних процесів в світі

· Втягування в процеси економічної інтеграції майже всіх країн світу;

· Поєднання процесів об’єднання країн як “згори донизу”, так і “знизу догори”;

· Динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції в цілому, зумовлений як дією об'єктивних факторів, так і зростанням взаємозалежності (interdependence) країн світу;

· Нерівномірність розвитку й реалізації форм міжнародної економічної інтеграції, спричинена проявами очевидних відмінностей економічного розвитку країн і регіонів світу;

· Розширення

· Поглиблення (від преференційних угод до міжконтенинтальної інтеграції)

· Об'єднання інтеграційних об'єднань в більші угруповання

 

 

Тема 13. Глобалізація економічного розвитку

Тема 13. Глобалізація економічного розвитку

· Сутність процесів глобалізації світової економіки та основні наслідки

· Фінансова глобалізація

· Глобальні проблеми сучасності: сутність, класифікація та процеси їх загострення

· Міждержавне регулювання глобальних проблем

13.1. Сутність процесів глобалізації світової економіки та основні наслідки

Глобалізація – це:

· тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв’язання глобальних проблем людства;

· складне явище взаємозалежності економік, що виникає у зв’язку з обміном товарів і послуг та потоками капіталів;

· процес, завдяки якому досягнення, рішення і діяльність людей в одній частині земної кулі справляють значний вплив на окремих людей і їхні спільноти в усіх частинах світу.

Глобалізація світового господарства – це процес посилення взаємозв’язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів і послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні і домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньополітичного життя народів принципово нових і універсальних ліберально-демократичних цінностей тощо.

Термін глобалізація (феномен злиття ринків окремих продуктів, що виробляються великими компаніями) був впроваджений Т.Левіттом в опублікованій в “Гарвард бізнес ревью” у 1983 р.

В науковий обіг термін “глобалізація” була введена Р.Робертсоном, який вперше його застосував в 1983р.; в 1985р. він дав детальне його тлумачення, а в 1992р. виклав основи цієї концепції у спеціальному дослідженні.

Особливості розвитку світового господарства

Співвідношення процесів глобалізації та розвитку світового господарства

Хвилеподібний розвиток глобалізації в контексті розвитку світового господарства

Вплив глобалізації на розвиток національних економік

Структуризація глобалізаційного процесу

Причини формування глобалізаційних процесів:

· процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

· науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки (зниження витрат на трансакції);

· загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.

Основні ознаки процесу глобалізації:

· взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

· фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

· послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

· розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

· створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

· тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

Розвиток процесів глобалізації у міжнародній економіці обумовлений різними факторами

· економічний розвиток країн, груп країн та регіонів у світі в умовах нерівномірного розподілу ресурсів, закономірними тенденціями науково-технічного процесу,

· тенденціями демографічного розвитку,

· наявністю та необхідністю розв'язання глобальних проблем, таких як: енергетичні, продовольчі, екологічні,

· використання ресурсів Світового океану та космосу,

· економічного зростання,

· зростання народонаселення,

· економічної безпеки, роззброєння;

· різким скороченням відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж,

· ринковою уніфікацією економічного розвитку.

Чинники розвитку глобалізаційних процесів

· Технологічний прогрес

· Відмінності соціально-економічних систем

· Лібералізація міжнародної торгівлі та інші форми економічної лібералізації

· Розширення сфери діяльності компаній

· Політика протекціонізму

· Валютні обмеження та коливання валютних курсів

· Ідеологічні невідповідності

· Релігійні обмеження

· Концентрація і централізація капіталу

· Збільшення кількості ТНК та транснаціональних банків

Форми прояву глобалізації на сучасному етапі розвитку

· зростання міжнародної торгівлі та інвестицій, лібералізація та дерегуляція ринку капіталів

· посилення ролі ТНК у світогосподарських процесах

· диверсифікація світових фінансових ринків та ринків технологій

· загострення глобальної конкуренції

· підвищення ролі інформаційних та комунікаційних технологій

· поява нових систем глобального стратегічного менеджменту

· поглиблення міжнародного поділу та кооперації праці

· зростання цілісності та єдності світового господарства посилення відкритості національних ринків

Рівні процесів глобалізації

1. Локальний — охоплює рівні мікроекономічних одиниць відкритого економічного простору.

2. Мікроекономічний — охоплює рівні виробничого процесу в системі господарських одиниць:

а) горизонтальна глобалізація;

б) вертикальна глобалізація:

· глобалізація вниз

· глобалізація вгору

3. Регіональний

4. Глобалізація на світовому рівні

Наслідки глобалізації

Позитивні наслідки глобалізації

· поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя);

· перехід на ресурсозаощаджуючі технології;

· посилення уваги до важливих проблем людства та інші.

Негативні наслідки глобалізації:

· посилення нерівномірності розвитку країн світу;

· нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності;

· концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства;

· зосередження основних торговельних потоків в межах співдружності розвинених держав;

· замикання інвестиційних потоків;

· спрямованість міграційних потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети.

Індикатори економічної глобалізації

Індикатори економічної глобалізації

13.2. Фінансова глобалізація

Фінансова глобалізація – це:

1) об'єктивний процес, який відображає сукупність умов розвитку сучасного світового суспільства і, насамперед, науково-технічного і економічного прогресу. Це найбільш складний та розвинений з точки зору інтернаціоналізації процес, що є наслідком поглиблення фінансових зв'язків країн, лібералізації цін та інвестиційних потоків, створення глобальних фінансових груп;

2) вільний та ефективний рух капіталів між країнами й регіонами, функціонування глобального ринку, формування системи наднаціонального регулювання міжнародних фінансів, реалізацію глобальних фінансових стратегій ТНК і транснаціональних банків;

3) об'єднання національних фінансових ринків з наступним їх перетворенням у єдиний світовий фінансовий простір. Вона забезпечує прискорення темпів інновацій, посилює взаємодію національних економік на базі сучасних інформаційних технологій і принципів регулювання, створює гнучкі ринки праці, товарів, капіталу

Фінансова глобалізація

4) посилення взаємозалежності та взаємовпливу країн у сфері фінансових відносин, зростанням ролі міжнародних кредитних відносин, міжнародного руху капіталів, розширенням джерел надходження доходів і розміщення активів у інших країнах. В її основі вільний рух капіталів, валюти, їх переміщення через національні кордони, результатом чого є формування глобальних фінансових ринків і світового фінансового співтовариства;

5) розширення кордонів, меж ринків інвестиційних інструментів, усунення бар'єрів доступу та розширення можливостей вільного залучення до глобального інвестиційного процесу на принципах конкурентної боротьби;

6) інтеграція національних фінансових систем із міжнародними фінансовими ринками та інституціями.

Фактори впливу на фінансову глобалізацію

Політичні:

· зростання впливу політичний подій, утому числі політичних криз, на стабільність фінансових ринків;

· геополітичні зміни;

· зростання політичного впливу міжнародних економічних організацій;

Психологічні – підвищення впливу психологічних очікувань учасників.

Соціальні:

· трансформація соціальної політики держави;

· зрушення у соціальній структурі населення

Економічні