Міжнародні аспекти територіальної експансії СРСР в 1939–1940 рр.

Відносини Радянського Союзу з потенційними союзниками проти Німеччини стали результуючої факту укладення радянсько-німецького договору про ненапад 1939 року і почала незабаром війною в Європі. 23 серпня І. В. Сталін і В. М. Молотов, практично одноосібно вирішували в той період питання зовнішньої політики, [ii] зробили вибір на користь Німеччини. Радянське керівництво вважало за краще конкретні вигоди, які давав пакт, досить невизначеним перспективам можливого англо-франко-радянського військового союзу. Однак, важливо зазначити, що поворот радянської політики від можливого союзу з Англією і Францією до співпраці з Німеччиною відбувався досить обережно. Пояснювалося це, перш за все, як раптовістю німецької ініціативи, так і масштабністю зроблених пропозицій. [Iii] Протягом вересня-жовтня 1939 радянська дипломатія діяла поступово. З одного боку Москва не поспішала захопити ту частину Польщі, що відходила в «сферу інтересів» СРСР згідно з секретним протоколом пакту 23 серпня. Тільки 17 вересня після багаторазових і наполегливих побажань німецької сторони радянські війська отримали наказ перейти польський кордон і рушити назустріч вермахту вже вийшов до лінії розмежування «сфер німецьких і радянських інтересів в Польщі». З іншого боку, радянське керівництво всіляко намагалося заспокоїти Англію і Францію, які побоювалися можливих союзницьких відносин СРСР і Німеччини. І в цілому радянської дипломатії це вдалося. Одночасно з вторгненням на польську територію Червоної Армії Москва робить заяву про нейтралітет Радянського Союзу у війні.

Англійська і французька дипломатія охоче приймають цю позицію. Частина англійських політиків прийшла до висновку, що Радянський Союз зробив вторгнення в Польщу «з метою стримування німців». [Iv] І вже в жовтні 1939 року в урядових колах Англії цілком серйозно обговорювалося питання про можливість укладення торгового договору з Радянським Союзом. [V ] Досить спокійно союзники сприймають і поява радянських військ в Естонії, Латвії та Литві, куди вони були введені після укладення цими державами пактів про взаємодопомогу з СРСР у вересні-жовтні 1939 р Безумовно, ця «заспокійлива» позиція західних держав щодо Радянського Союзу не могла не підштовхнути радянське керівництво до подальшої експансії в Східній Європі. Усвідомивши, що нейтралітет СРСР в умовах разгоравшейся війни в Європі життєво важливий Англії і Франції, Сталін почав діяти більш рішуче. По суті, в позиції західних держав почав діяти той же механізм, що і стосовно німецької експансії в кінці 1930-х рр. - Боязнь розв'язання війни пов'язувала руки активної дипломатії.

Своєрідний «зовнішньополітичний Рубікон» радянське керівництво перейшло 28 вересня 1939, уклавши з Німеччиною новий договір «дружбу і кордони». Справа була не у встановленні спільного державного кордону, що було швидше питанням технічним, і не в «обміні» територіями, після чого Литва увійшла в «сферу інтересів» СРСР. Радянське керівництво, відкинувши коливання у виборі, відкрито робить ставку на Німеччину, прямо заявивши про «подальший розвиток дружніх відносин між своїми народами». [Vi] З цього моменту починається поглиблювати аж до весни 1941 співпрацю Радянського Союзу з Німеччиною в різних сферах.

Найважливішим для обох сторін стало економічне співробітництво. Перший крок в його розвитку було зроблено ще напередодні підписання пакту про ненапад - 19 серпня 1939 року, коли було укладено кредитну угоду на загальну суму 380 млн. Марок. В обмін на поставки до Німеччини нафти, бавовни, зерна, фосфатів і іншої сировини Радянський Союз отримував броню, верстати, оптичні прилади. [Vii] Підписання договору про дружбу і кордон дало новий поштовх взаємовигідній торгівлі. І обидві сторони постаралися витягти максимальну вигоду. При підготовці нової угоди в жовтні 1939 германська делегація на чолі з К. Шнурре розраховувала придбати стратегічна сировина на суму в 1,5 млрд.марок, пропонуючи в свою чергу промислові товари на суму в 1 млрд.марок. Але зустрічна пропозиція делегації А. Мікояна повалило німців в здивування - «поради» хотіли отримати товарів на ту ж суму і, головне, майже одна зброя! Перелік замовлення включав найширший спектр - від далекомірів до важких крейсерів, від біноклів до танків, від прицілів до зразків всіх (!) Німецьких літаків. [Viii] Радянські політичні керівники, усвідомивши, що Німеччина надзвичайно зацікавлена??в отриманні стратегічної сировини напередодні початку наступу на заході, просто «підвищували ставки». Однак, список радянських вимог був занадто великий навіть у цих умовах. Підсумок укладеного 11 лютого 1940 року в Москві «Господарського угоди між Німеччиною і СРСР» виявився скромнішим для обох сторін. СРСР мав поставити до Німеччини сировини на 800 млн. Марок, в т.ч. 900 тис.т нафти, 500 тис.т залізної руди, 100 тис.т хромової руди і тисячі тонн кольорових металів. У вартість радянських поставок також були включений транзит стратегічних матеріалів в Німеччину з Ірану, Афганістану та інших країн. У свою чергу Радянських Союз отримував з Німеччини товарів і послуг на суму в 600 млн. Марок. У число поставок входили зразки озброєнь і військової техніки, в т.ч. бронетехніка, літаки і недобудований важкий крейсер «Лютцов». [ix]

Значною виявилася і радянська допомогу німецьким військово-морським силам. У жовтні 1939 радянський уряд запропонувало німецькому командуванню створити військово-морську базу на Кольському півострові в 35 милях від Мурманська. Ця база отримала назву «Базис Норд». Вона використовувалася німецькими кораблями і підводними човнами для ремонту і дозаправки так само як і інші радянські порти. Однак цим радянсько-німецьке співробітництво не вичерпувалася. Влітку-осінню 1940 радянські криголами «Ленін», «Сталін» і «Каганович» провели Північним морським шляхом в Тихий океан німецький рейдер «Комет», замаскований під торговий корабель. Вийшовши в Тихий, а потім і Індійський океан він почала топити торгові кораблі англійців. [X]

Спираючись на підтримку Німеччини радянське керівництво приступає до «вирішення» фінського питання. Спочатку уряд СРСР мало намір використовувати ту ж модель вирішення проблеми, що і у випадку з країнами Прибалтики. Але непоступливість фінської боку, не погоджувалася надати бази для розміщення підрозділів радянських збройних сил, поставила Радянський Союз перед необхідністю застосування сили. Покладаючись на велику перевагу своїх збройних сил над нечисленною фінської армією і невтручання західних держав, І. В. Сталін починає війну. 30 листопада 1939 року війська Червоної Армії починають бойові дії на фінському кордоні. На наступний день в м Терійокі (нині м Зеленогорськ) було проголошено «народний уряд Фінляндської Демократичної республіки», на чолі з відомим діячем Комінтерну Отто Куусіненом. [Xi] СРСР негайно визнав цей уряд і уклав з ним договір про взаємодопомогу і дружбу. Однак розрахунки радянських політиків на цей раз не виправдалися. Спроба створення маріонеткового уряду в Терійокі викликала різко негативну реакцію світової спільноти. Не вийшло і радянського «бліцкригу». Військові дії набули затяжного і кровопролитний характер, світова спільнота різко засудила радянську агресію - 14 грудня СРСР був виключений з Ліги націй, а до кінця грудня виникла реальна загроза втручання в конфлікт європейських держав - перш за все, Англії та Франції. І все ж в лютому 1940 р Червоної Армії вдається домогтися вирішальних успіхів на фронті, і війна завершується укладенням мирного договору 12 березня 1940 Радянський Союз отримав частину фінської території на Карельському перешийку, на Кольському півострові, в оренду було здано півострів Ханко (колишній Гангут). Найбільш важливим результатом цієї війни вважалося те, що вдалося відсунути кордон від Ленінграда, але не менш важливе значення мала оренда військово-морської бази на Ханко. Разом з базами на території Естонії і Моонзундских островах вдалося відновити існуючу ще на початку століття систему оборони гирла Фінської затоки, що закривало противнику шлях до Ленінграда з моря. Власне військовий підсумок виявився не на користь Червоної Армії, вона понесла важкі втрати.

Навесні-влітку 1940 р знову кардинально змінилася ситуація в Європі. У квітні Німеччина несподіваним і стрімким ударом захоплює Данію і Норвегію. У травні також несподівано для союзників вермахт завдає удару по Бельгії, Голландії і через їх територію вторгається до Франції. Об'єднані англо-французькі сили зазнають нищівної поразки. І вже 22 червня Франція капітулює. Німеччині знадобилося всього шість (!) Тижнів, щоб знищити найпотужнішу військову державу в Європі. Самий приголомшливий «бліцкриг» за всю історію воєн найрадикальнішим чином змінив баланс сил в Європі. Колишня схема, на яку спирався Сталін в своїх зовнішньополітичних розрахунках, звалилася. Тепер Гітлер, знищивши на якийсь час потенційну загрозу війни на два фронти, отримав свободу дій на Сході. Близька можливість зіткнення СРСР і Німеччини вимальовувалася все більш чітко. Для Сталіна це означало необхідність вибору нового курсу. І знову, як в 1939 р, до цього підштовхнули дії британської дипломатії. 1 липня 1940 року англійський посол в СРСР С. Криппс передав Й.Сталіну послання У. Черчілля, який намагався з'ясувати позицію радянського керівництва в новій розстановці сил. [Xiii] По суті, це можна було розцінити як спробу створити основу для спільних дій проти Німеччини. Але і в цей раз Сталін робить ставку на Німеччину - через кілька днів після зустрічі з Кріпс Молотов передав резюме цієї зустрічі німецькому послу в Москві Ф. фон Шуленбургу, відкриваючи перед німцями «всі карти». [Xiv] Одночасно радянське керівництво робить наступний крок в територіальної експансії. В середині червня на територію Прибалтики були введені додаткові з'єднання Червоної Армії, в цей же час радянський уряд направив керівникам Естонії, Латвії, Литви ноти з вимогою змінити склад урядів з метою «чесного проведення в життя» договорів про взаємодопомогу з СРСР. [Xv] Незабаром нові уряди були сформовані.

Потім Радянський Союз переносить напрям своєї експансії на південь. 26 червня радянський уряд зажадав від Румунії повернення Бессарабії. В кінці червня частини Червоної Армії були введені на територію Бессарабії і Північної Буковини. На початку серпня ці землі були включені до складу створеної Молдавської РСР і України. У ці ж дні в склад СРСР на правах республік були прийняті Литва, Латвія, Естонія. Поглинання Радянським Союзом Прибалтійських республік вкрай негативно було сприйнято на Заході. Відносини з Англією і США помітно погіршилися.

Втім, ця реакція не дуже стурбувала радянське керівництво. Набагато важливіше була реакція Німеччини. І якщо приєднання Бессарабії цілком відповідало змісту секретного протоколу до пакту Молотова-Ріббентропа, оскільки ця територія входила в «сферу інтересів» Радянського Союзу, то включення країн Прибалтики до складу СРСР і, особливо, захоплення Північної Буковини викликали заклопотаність німецької сторони. [Xvi] З цього моменту починається період явного охолодження відносин і дипломатичного протистояння двох країн. Німеччина бере реванш. В кінці серпня 1940 року в Відні проходить арбітраж з приводу територіальної суперечки Угорщини та Румунії за участю Італії і Німеччини. Мало того, що Радянський Союз не був запрошений до участі в роботі арбітражу, Німеччина виступила гарантом нових кордонів Румунії, що радянською стороною було розцінено як пряме порушення радянсько-німецького пакту про ненапад. [Xvii] У вересні відносини ускладнилися ще більше. На території Румунії та Фінляндії з'явилися німецькі війська, 27 вересня в Берліні був підписаний германо-італо-японський договір про військовий союз (Троїстий пакт). Причому у всіх цих подіях Радянський Союз був поставлений перед фактом. Всі крапки над «i» повинен був розставити візит глави радянського уряду і наркома закордонних справ В. Молотова в Берлін 12 - 13 листопада 1940 г. Однак візит, по суті, закінчився нічим. Спроба Молотова вирішити питання «отравлявшие германо-російські відносини» не принесла результатів. [Xviii] Висунуті Німеччиною умови приєднання до Пакту були явно неприйнятними для радянської сторони. Відбулося незабаром приєднання до Троїстого пакту Угорщини та Румунії лише підкреслило жорсткість позиції німецької дипломатії. Москва спробувала протистояти німецькому тиску на Балканах. В кінці листопада радянський уряд запропонував Болгарії укласти пакт про взаємодопомогу, але ця пропозиція була відкинута. Після провалу місії Молотова в Берлін для радянського керівництва настав «момент істини».

Про Україну

У той час, як Німеччина проводила воєнні дії на Заході, СРСР «упоряд-ковував» свою «зону впливу», відведену йому за таємними протоколами 23 серпня і 28 вересня 1939 р. Наступ радянських військ на територію Західної України і Західної Білорусії був неоднозначно сприйнятий населенням. Одна частина вітала Червону Армію як визволительку, інші – сприймали її як окупанта.

У 1939 р. в Західній Україні була заборонена діяльність українських національних партій, багатьох громадських, культурних, наукових, торго-вельних та промислових товариств і установ. Свою діяльність припинили, зокрема, «Просвіта», Наукове товариство імені Т. Шевченка, їхні часописи. ОУН продовжувала залишатися в підпіллі. Для розв’язання питання про суспільний лад і державну владу на території Західної України були проведені вибори до Народних Зборів. На основі звернення Народних Зборів позачергова сесія Верховної Ради СРСР у листопаді 1939 р. прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з Українською РСР. На території Західної України було створено шість областей: Львівська, Станіславська (згодом Івано-Франківська), Волинська, Тернопільська, Рівненська й Дрогобицька, яку в 1959 р. було об’єднано з Львівською. Аналогічно вирішилась доля Західної Білорусії, яка увійшла до складу Білоруської РСР.

Наступним об’єктом експансії СРСР стали країни Балтії. 28 вересня 1939 р. у Москві між СРСР та Естонією було підписано пакт про взаємодопомогу, згідно з яким СРСР одержав право ввести на її територію свої війська. Подібні договори було підписано також із Латвією і Литвою. У всіх договорах радянська сторона брала на себе зобов’язання не втручатися у внутрішні справи країн Балтії. Улітку 1940 р. СРСР розпочав другий етап територіально-політичної перебудови в Прибалтійських республіках, пред’явивши їхнім урядам необгрунтовані ультиматуми про порушення зобов’язань, а також надіславши туди своїх спеціальних емісарів. Відповідно до ультиматумів на територію Литви, Латвії та Естонії увійшли додаткові радянські війська. У країнах було проведено вибори до нових органів влади, а в серпні 1940 р. країни Балтії увійшли до складу СРСР. У 1940 р. ускладнилися відносини і з сусідньою Румунією. Користуючись тим, що головні сили вермахту були зайняті на заході, радянські війська після ультиматуму в червні того ж року зайняли територію Бессарабії і Північної Буковини. Це викликало обурення в Берліні, оскільки територія Буковини не значилася в таємному протоколі як зона впливу СРСР, до того ж радянські війська підійшли занадто близько до румунських нафтових родовищ, які постачали німецьку армію пальним.