Інструментальна база екологічної політики України.

Еколог податок на шкідливі викиди речовин. Застосовується в багатьох розвинутих країнах. В Укр введений в 1991р. За допомогою цього інструмента екополітики можна оподаткувати всі шкідливі викиди в довкілля,трансформувати негативні зовнішні еколог ефекти в еколог витрати.

Мито на імпорт вживаних товарів. Виступає як різновид еколог податку,спрямований на зменшення забруднення довкілля товарами, що призводять до збільшення відходів споживання та ін. небажаних еколог наслідків

Штрафи за екопорушення- стримування нераціонального природокорист у випадках,коли воно пов’язане з порушенням чинних еколог стандартів та офіц. Інструкцій

Еколог акцизний збір- передбачає збір із товарів еколог шкідливих у споживанні.

Екофонди- інструмент,за допомогою якого накопичуються кошти на поліпшення природокористування.

26. Регіональна екологічна політика. РЕП є органічною складовою національної екологічної політики. Для реалізації РЕП використовуються такі механізми: законодавчо-правовий, управлінський, економічний, громадсько-просвітницький. Зміст РЕП розглядається в двох аспектах. Перший – це екологічна політика держави по відношенню до регіонів (державна регіональна екологічна політика), другий – екологічна політика, яка здійснюється регіонами. Перша реалізується центральними органами державної влади, друга – місцевими органами влади і самоврядування. РЕП базується на таких принципах:

конституційність та законність; забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи єдність економічного простору на всій території держави, її грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної систем; поєднання процесів централізації та децентралізації влади, гармонізація загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів; максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів; диференційованість надання державної підтримки регіонам відповідно до умов, критеріїв та строків, визначених законодавством; стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у розробленні та реалізації заходів щодо регіонального розвитку.

27. Методологічні засади екологічної сертифікації. ЕС— це функція управління у сфері охорони навколишнього природного середовища, за допомогою якої визнаний у встановленому порядку орган документально засвідчує відповідність об'єкта сертифікації (продукції, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу) встановленим екологічним законодавством вимогам. Методологічний інструментарій запровадження ЕС включає алгоритм аналізу використання методологічного інструментарію на макро- і макрорівнях; удосконалення системи і схеми сертифікації з метою використання її в ЕС; інструментарій (закони, нормативи, принципи, екологічну політику, фінансову підтримку; розробку стандартів у різних галузях; формування ціни на екологічно сертифіковану продукцію; методики екологічного аудиту; організаційно-економічний механізм розвитку ЕС; обґрунтування використання ЕС як інструменту забезпечення безпеки природокористування. За характером ЕС може бути добровільною та обов’зковою. Принципи ЕС: незалежність; об'єктивність; компетентність; відкритість (відсутні обмеження на доступ юридичних і фізичних осіб до участі в роботі системи екологічної сертифікації та до інформації про її діяльність); закритість (дотримання конфіденційності інформації, яка становить комерційну таємницю); відсутність комерційних інтересів.

28. Сутність та історія розвитку екологічного законодавства. Початки національного природоохоронного законодавства містилися в "Руській правді". У князівські часи фактично було закладено й початки формування заповідних територій — так званих мисливських угідь. У козацько-гетьманську добу джерелами українського природоохоронного законодавства були: звичаєве право і повсякденні традиції; традиційне законодавство княжої та литовсько-руської доби; магдебурзьке право; законотворча діяльність національної держави, яка уособлюється, насамперед, у гетьманських універсалах. Вичерпну характеристику природоохоронних засад дає синтетичне "Зібрання українських прав" 1807 р. У них регламентовано вартість і покарання відповідних вчинків, визначено майнові та територіальні засади природокористування. До проблем, пов'язаних із мисливством і рибальством, звертаються і в останніх розділах книги. За радянських часів Україна повністю втратила можливість впливати на формування природоохоронного законодавства, оскільки виключні повноваження мав лише СРСР, зокрема, його вищі партійні органи та органи господарювання. Сприятливі умови для відновлення екологічної культури та створення її наукової правової основи виникли лише після набуття державної незалежності. Після здобуття незалежності були прийняті закони: „Про охорону НПС”, „Про охорону атмосферного повітря”, „Про державний контроль за використанням та охороною земель”, „Про відходи”, „Про екологічну мережу України” та ін. Екологічне законодавство — це структура, що об'єднує екологічні юридичні норми різного рівня та різної спрямованості. Це норми конституційні, звичайні, а також ті, що орієнтовані на соціальні відносини з приводу охорони різних природних об'єктів. Екологічне законодавство є системою, що має більш-менш сталий характер. Система екологічного законодавства — розвиток юридичної думки в її співвідношенні з розвитком суспільства.

29. Система екологічного менеджменту в Україні. Система екологічного менеджменту - частина загальної системи менеджменту, яка включає організаційну структуру, планування, розподіл відповідальності, практичну діяльність, процедури (прийоми), процеси і ресурси, необхідні для розробки, впровадження, досягнення цілей екологічної політики, її перегляду і коректування.. Чинне законодавство передбачає три форми системи екологічного менеджменту:

а) система екологічного менеджменту щодо забезпечення екологічної безпеки підприємств згідно ДСТУ 3273-95 Безпечність промислових підприємств. Загальні положення та вимоги;

б) система екологічного менеджменту відповідно до міжнародного стандарту ДСТУ ІСО 14001-97 Системи управління навколишнім середовищем. Склад та опис елементів і настанови щодо їх застосування; в) система екологічного менеджменту, що вмонтована до системи управління

якістю згідно міжнародного стандарту ДСТУ ІСО 9001-2001. Створенням систем екологічного менеджменту в Україні займаються переважно великі та середні підприємства. Малий бізнес через нестачу людських ресурсів, часу, витрат на сертифікацію таких систем не впроваджує. До потенційних переваг, пов’язаних з впровадженням систем екологічного менеджменту ІSО серії 14000 можна віднести можливість задоволення вимог інвесторів і полегшення доступу на ринки капіталів, збільшення частки ринку підприємства за рахунок покращення його іміджу, удосконалення управління витратами, економія сировини, електроенергії, матеріалів, створення сприятливих умов для вирішення екологічних питань, розширення доступу на закордонні ринки тощо.

30. Система та принципи проведення екологічної експертизи. Основними принципами екологічної експертизи є: 1) гарантування безпечного для життя та здоров'я людей навколишнього природного середовища; 2) збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки; 3) наукова обгрунтованість, незалежність, об'єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність; 4) екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об'єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності; 5) державне регулювання; 6) законність. Процедура проведення екологічної експертизи передбачає: 1) перевірку наявності та повноти необхідних матеріалів і реквізитів на об'єкти екологічної експертизи та створення еколого-експертних комісій (груп) відповідно до вимог законодавства (підготовча стадія); 2) аналітичне опрацювання матеріалів екологічної експертизи, в разі необхідності натурні обстеження і проведення на їх основі порівняльного аналізу і часткових оцінок ступеня екологічної безпеки, достатності та ефективності екологічних обгрунтувань діяльності об'єктів екологічної експертизи (основна стадія); 3) узагальнення окремих експертних досліджень одержаної інформації та наслідків діяльності об'єктів експертизи, підготовку висновку екологічної експертизи та подання його заінтересованим органам і особам (заключна стадія). Державна екологічна експертиза проводиться у разі: 1) наявної або можливої потенційної небезпеки об'єктів екологічної експертизи для навколишнього природного середовища; 2) прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими Радами чи їх виконавчими комітетами, судом та правоохоронними органами відповідно до законодавства; 3) обумовленості загальнодержавними екологічними інтересами.