Навколишнє середовище та його структура.

Навко́лишнє приро́дне середо́вище — всі живі та неживі об'єкти, що природно існують на Землі або в деякій її частині (наприклад,навколишнє середовище країни). Сукупність абіотичних та біотичних факторів, природних та змінених у результаті діяльності людини, які впливають на живий світ планети. Відрізняється від інших складових навколишнього середовища властивістю самопідтримання і саморегуляції без корекції з боку людини.

Навколишнє природне середовище в ширшому розумінні — космічний простір, а в вужчому — біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфери, що взаємозв'язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.

Середовище, яке оточує людину, формувалось мільйони років. Воно складається із штучного середовища, створеного людьми в процесі розвитку (господарсько-побутової, промислової, транспортної, енергетичної та інших інфраструктур); природного середовища, яке утворилось в процесі еволюційного формування Землі й життя на ній; природних ресурсів, без яких неможливе існування та розвиток суспільства. Природна сфера включає в себе землю, ґрунти, надра, гідросферу, атмосферу, флору, фауну, ландшафти.

6. Природні ресурси як фактор соціально-економічного розвитку та складова національного багатства. Під природними ресурсами розуміють тіла і сили природи, які використовуються і можуть бути використанні людьми. Вони складаються з природних умов, до яких належить сонячне випромінювання, тепло землі, рельєф місцевості, клімат і власне природні ресурси – елементи літосфери, гідросфери та атмосфери, що використовуються у виробничій діяльності чи сфері споживання. Економічні межі між природними ресурсами і природними умовами – відносні. Використання сили вітру як джерела енергії перетворює його на господарський ресурс. Забезпеченість природними ресурсами, один з найважливіших економічних показників, що характеризує економічне становище країни. Природні ресурси є фактором виробництва. Залучення природних ресурсів у суспільне виробництво означає перетворення їх на складову продуктивних сил суспільства, внаслідок чого природні продуктивні сили перетворюються на суспільні продуктивні сили. Природні ресурси поділяються на реальні та потенційні. Реальні – використ. на певному рівні розвитку продуктивних сил. Потенційні – які потрібні суспільству, але не можуть бути залучені у господарський обіг з якихось причин. Природні ресурси поділяються на вичерпні (відновні та невідновні) і невичерпні. Невідновні характеризуються обмеженими запасами, використовуються лише раз (багатства надр землі). До відновних належать: грунт, рослинний та тваринний світ, деякі мінеральні ресурси (солі). До невичерпних належать: водні, космічні ресурси, атмосферне повітря, але при сильному забрудненні можливе їх якісне виснаження. Стан природно-ресурсного потенціалу країни, якісний рівень його використання, охорони і відновлення багато в чому визначають темпи економічного зростання, ефективність виробництва і добробут громадян. Природні ресурси є важливим чинником соціально-економічного піднесення територіальних та локальних утворень, особливо в аграрних регіонах. Для сільських поселень природно-ресурсний потенціал в умовах масштабних трансформаційних змін є чи не вирішальним чинником повноцінного та динамічного соціально-економічного розвитку.

7. Екосистеми та їх місце у біосфері. Екосистеми є функціональними одиницями біосфери подібно до того, як клітини є функціональними одиницями організму. Термін "екосистема" запропонував у 1935 р. Тенслі. Кожна екосистема є цілісною стійкою системою живих та неживих компонентів, а самі екосистеми є основними природними одиницями. екосистема - це сукупність різних видів рослин, тварин та мікроорганізмів, які взаємодіють між собою та довкіллям таким чином, що вся ця сукупність може зберігатися невизначено тривалий час. Жоден біоценоз не може існувати сам по собі, незалежно від середовища - біотоп і біоценоз впливають один на одного шляхом безперервного обміну речовинами та енергією як між ними, так і всередині кожного з них, тому їх об'єднують під спільною назвою біогеоценоз Терміном "екосистема" позначають будь-яку сукупність живих організмів і умов середовища, де може здійснюватися кругообіг речовин між живими та неживими компонентами, незалежно від того, на якій ділянці поверхні Землі це відбувається. Екосистеми - це відкриті, цілісні та стійкі системи живих і неживих компонентів, які історично склалися в біосфері на тій чи іншій території або акваторії. Дуже важливим поняттям, за допомогою якого характеризують екосистеми, є популяція. Популяція - сукупність особин одного виду з однаковим генофондом, яка живе на спільній території протягом багатьох поколінь. Гомеостаз популяції - це підтримка оптимальної за певних умов чисельності; гомеостаз здійснюється через взаємовідносини особин.

8. Необхідність та сутність економічної оцінки природних ресурсів, її об’єкти та критерії. Економічна оцінка природних ресурсів є відправним пунктом визначення їх ціни, яка в умовах ринкових відносин є чи не найвизначальнішим фактором товарно-грошових відносин, пов’язаних зі створенням додаткових вартостей у сфері природокористування та відчуження частини «природного капіталу». Тому розроблення методологічних підходів, які враховуватимуть рідкість ресурсу, його соціально-економічні і виробничо-технічні характеристики, ступінь освоєності та доступності, є важливою науковою проблемою, яка потребує поєднання методів оцінки, що використовувалися в умовах планової економіки, і методів, що притаманні ринку. Оцінка природних ресурсів зумовлюється: а) необхідністю точного врахування реальних затрат та вигод за проектами, що призначені для реалізації, важливістю врахування всіх екологічних наслідків кожного проекту. Це сприяє реалізації природоохоронних заходів, що є одним з базових чинників забезпечення сталого розвитку суспільства; б) необхідністю корекції національних рахунків держави з метою включення до них «амортизаційного природного капіталу»; в) необхідністю здійснювати адекватне цінове регулювання природокористування, спрямоване на стимулювання раціонального використання природних ресурсів, шляхом встановлення ставок оподаткування, що відображають їх реальну вартість. Необхідна є оцінка ресурсів з метою порівняння різних їх видів між собою. Така оцінка дасть можливість сформувати природно-територіальні комплекси, визначити оптимальну галузеву структуру регіонів, розрахувати природно-ресурсний потенціал певної території. Завдання економічної оцінки: вибір оптимальних параметрів експлуатації прир.рес.; визнач. економ. Ефективності інвестицій у природно-рекреаційний сектор; визнач. розмірів збитків від нераціонального і некомплексного використ.;. З розвитком ринкових відносин завданням оцінки прир.рес. стає регулювання відносин в угодах з природними об’єктами при придбанні і передачі майнових прав за даними об’єктами; а також розробка і реалізація інвестиційних проектів залучення прир.рес. у господарський обіг; обґрунтування комерційної ефективності угод з розподілу продукції при розробці родовищ корисних копалин у рамках реалізації спільного інвестиційного проекту із залучення іноземного капіталу.

9. Методичні підходи до оцінювання природних ресурсів. Виділяють три основні підходи: затратний – визначення вартості прир.рес. виступають затрати на його розвідку, освоєння, видобуток та транспортування; результативний – пропозиція, попит на прир.рес., його рідкість та доступність; відтворювальний – визначення величини витрат на відтворення запасів чи прир.рес., які залучені у господарський обіг. Економічна оцінка повинна базуватися на обґрунтованій методологічній та методичній основі. Сукупність загальних теоретичних положень, що характеризують механізм побудови економічної оцінки видно у вигляді методологічного підходу. Він передбачає вивчення та створення теоретичного підґрунтя. Початковим був затратний підхід. Було розроблено вартісну концепцію – за основу розрахунку беруть прямі затрати суспільства, що створили можливість використ. того чи іншого виду прир.рес. Економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу виконує такі функції: облік природних ресурсів та умов (оцінюється як національне багатство); вибір варіантів використання ресурсів та умов (проводиться в межах окремого регіону для визначення переваги в експлуатації).

10. Облік природних ресурсів та екологічний моніторинг. Розрізняють такі види обліку природних ресурсів: а) державний облік (проводиться періодично) – здійснюється за єдиною системою показників: ступінь вивченості, ступінь користування, напрямок користування, кількість, якість складу структури та технології переробки; б) детальний облік (ведеться на підприємствах) – дані заносяться в спеціальні книги, його основою є аналіз динаміки прир.рес. Завдання обліку: оцінка природних багатств та ступеня забезпечення ними, аналіз динаміки прир.рес. та їх використ., оцінка впливу господарської діяльності на природні ресурси, прогнозування та планування стану прир.рес., техніко-економічне обґрунтування розвитку та розміщення галузей національного господарства, проектування підприємств з використ. та відновлення прир.рес. Важливою складовою політики регулювання природокористування є здійснення екологічного моніторингу – комплексу наукових, технічних, технологічних, організаційних заходів, що забезпечують систематичний контроль за станом і тенденціями розвитку природних та технологічних процесів. Він передбачає реєстрацію метеорологічних та інших природних явищ, контроль за дотримання санітарно-гігієнічних норм, створ. і здійснення коротко- та довгострокових технологічних, екологічних заходів. У процесі видобутку корисних копалин моніторинг покликаний забезпечити економічно доцільний видобуток з надр землі їхніх запасів, не допускати при експлуатації родовищ заподіяння збитків навколишній земельній поверхні, водам та повітрю.

11. Сутність та складові економічного механізму природокористування.
Основними складовими існуючої в Україні системи економічних інструментів екологічного регулювання є численні збори/платежі за використання ресурсів і за забруднення, податкові важелі, штрафні санкції за екологічні порушення. Саме за останні роки істотно зросла кількість різновидів платежів як за використання природних ресурсів, так і за забруднення навколишнього середовища (з 1994 р. впроваджено державний екологічний податок). Поряд з тим збільшено ставку платежів і штрафів за порушення екологічного законодавства. Нині "екологічна" складова вітчизняної податково-бюджетної системи репрезентована рентними платежами, платою за землю, збором за геологорозвідку, платежами за спеціальне використання природних ресурсів і екологічним податком (збором за забруднення навколишнього природного середовища), які є загальнодержавними обов'язковими платежами. В свою чергу, рентні платежі від природокористування складаються з ресурсної ренти і транзитної ренти. До загальнодержавних платежів за спеціальне використання ресурсів належить плата за користування надрами, плата за спеціальне водокористування, плата за спеціальне використання лісових ресурсів, збір за спеціальне використання рибних та інших водних живих ресурсів, за за спеціальне використання диких тварин, причому до складу платежів за спеціальне використання природних ресурсів зараховується збір за використання радіочастотного ресурсу України. Уявлення про суттєвий доходний "внесок" від природокористування надають такі цифри: саме завдяки платежам (податкам) за природокористування у держбюджеті-2001 очікувались надходження в сумі 3,9 млрд. грн., тобто понад 9% доходної частини. Система оподаткування стосовно використання природних ресурсів і забруднення довкілля видається дуже обтяжною для тих підприємств, які перевищують дозволені ліміти викидів. - ставки оподаткування викидів, які перевищують встановлені нормативи, в п'ять разів вищі, ніж ставки оподаткування викидів, які не перевищують такі нормативи;- в системі бухгалтерського обліку витрати на забруднення довкілля, які не перевищують встановлені нормативи, вважаються виробничими витратами (тобто відносяться на собівартість продукції)Слід зауважити, що з 1999 р. примусове стягнення екоплатежів посилилося після того, як функцію їх зборів було передано від місцевих органів Міністерства екології та природних ресурсів України до Податкової адміністрації.

12. Екологічні проблеми господарства України.
Про гостру кризову екологічну ситуацію в Україні говорить таке: забруднення повітря, грунтів, поверхневих і підземних вод, особливо в зонах впливу промислово-міських, гірських і аграрних районів (останні займають три чверті території України, а половина її під ріллею), свідчить про надмірне техногенне навантаження на навколишнє середовище.
Забезпечення безпеки населення та навколишнього середовища в умовах господарської діяльності - складна соціально-економічна проблема, вирішення якої залежить від характеру взаємодії економічних, соціальних, екологічних і демографічних факторів, що визначають розвиток як окремих держав, так і цивілізації загалом.
У промисловому виробництві України нараховується 1848 хімічно небезпечних об'єктів, які зберігають, виробляють або використовують близько 273 тис. т різних сильно діючих отруйних речовин. У народному господарстві України діє понад 1200 вибухо- та пожежонебезпечних об'єктів, де зосереджено понад 13,6 млн. т твердих і рідких вибухо- і пожежонебезпечних речовин.
Таким чином, розвиток техносфери, спрямований на підвищення матеріального рівня життя, одночасно призводить до появи певного виду техногенної небезпеки як для здоров'я людини, так і для навколишнього середовища Важливою складовою економіки України є ядерна енергетика. Так, обсяги електроенергії, виробленої на АЕС, складають понад 43% від загального виробництва електроенергії в державі. Нині в Україні експлуатується 14 енергоблоків на п'яти АЕС.