Допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам.

Законом України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» відповідно до Конституції України інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам гарантовано право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму. Отже, право на державну соціальну допомогу мають інваліди з дитинства І-ІІІ груп і діти-інваліди віком до 18 років.

Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз'ясненням інвалідам з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.

ВАЖЛИВО! Якщо інвалід з дитинства або дитина-інвалід має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника і державну соціальну допомогу відповідно до цього Закону, ці виплати призначаються одночасно.

Під пенсією в разі втрати годувальника розуміються щомісячні виплати з Пенсійного фонду, які призначаються у зв'язку зі втратою годувальника непрацездатним членам сім'ї, що перебували на утриманні померлого.

Під терміном «втрата годувальника» розуміється смерть, безвісна відсутність чи пропажа громадянина без звістки, засвідчені у встановленому порядку органами РАЦСу, судом чи іншими органами.

Коло осіб, що мають право на пенсію у зв'язку зі смертю годувальника, й умови її призначення визначено Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Умови призначення:

Основною умовою призначення пенсії у разі втрати годувальника є непрацездатність членів сім'ї, їх склад, і наявністьвгодувальниканаденьсмерті страховогостажу,якийбувбинеобхідний йому для призначення пенсіїпоIII групі інвалідності.

«Непрацездатність», як одна з умов призначення пенсії в разі втрати годувальника, охоплює різні категорії осіб і соціальні явища. Для кожної з цих категорій установлюються додаткові умови реалізації права на пенсію в разі втрати годувальника.

Так, діти, брати, сестри й онуки померлого годувальника, які досягли 18 років мають право на пенсію, якщо вони стали інвалідами до досягнення цього віку.

Отже, інваліди з дитинства та діти-інваліди, які втратили осіб, на утриманні яких вони перебували (дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), мають право на одночасне призначення пенсії в разі втрати годувальника та державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам.

Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» Цей Закон відповідно до Конституції України гарантує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам право на
матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету
України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної
соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Стаття 1. Право на державну соціальну допомогу

Право на державну соціальну допомогу мають інваліди з
дитинства і діти-інваліди віком до 18 років. (Частина перша
статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1579-IV
(1579-15) від 04.03.2004)

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту
населення, з питань сім’ї та дітей, організовує роботу щодо
призначення та виплати державної соціальної допомоги інвалідам з
дитинства та дітям-інвалідам. { Статтю 1 доповнено новою частиною згідно із Законом N 5462-VI
(5462-17) від 16.10.2012 }

Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється
інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи
згідно із законодавством України з одночасним роз'ясненням
інвалідам з дитинства їх права на державну соціальну допомогу. (Частина статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1220-IV (1220-15) від 02.10.2003)

Перелік медичних показань, що дають право на одержання
державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до
18 років, визначається у порядку (889-2001-п, z1073-01),
встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, які мають
одночасно право на державну соціальну допомогу відповідно до цього
Закону, на пенсію та на державну соціальну допомогу згідно із
Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не
мають права на пенсію, та інвалідам" (1727-15), призначається за
вибором інвалідів з дитинства (законних представників інвалідів з
дитинства, визнаних недієздатними, та дітей-інвалідів) державна
соціальна допомога відповідно до цього Закону або пенсія чи
державна соціальна допомога згідно із Законом України "Про
державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію,
та інвалідам" (1727-15). При цьому якщо інвалід з дитинства або
дитина-інвалід має право на пенсію у зв'язку з втратою
годувальника і державну соціальну допомогу відповідно до цього
Закону, ці виплати призначаються одночасно. (Частина статті 1 в редакції Закону N 2457-IV (2457-15) від
03.03.2005)

Стаття 2. Розміри державної соціальної допомоги

Державна соціальна допомога призначається у таких розмірах:

інвалідам з дитинства I групи - 100 відсотків прожиткового
мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам з дитинства II групи - 80 відсотків прожиткового
мінімуму для осіб, які втратили працездатність; (Абзац третій частини першої статті 2 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 2457-IV (2457-15) від 03.03.2005)

інвалідам з дитинства III групи - 60 відсотків прожиткового
мінімуму для осіб, які втратили працездатність; (Абзац четвертий
частини першої статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1579-IV (1579-15) від 04.03.2004, N 2457-IV (2457-15) від
03.03.2005)

на дітей-інвалідів віком до 18 років - 70 відсотків
прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум визначається відповідно до Закону України
"Про прожитковий мінімум" та щорічно затверджується Верховною
Радою України за поданням Кабінету Міністрів України і періодично
переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом
з уточненням показників Державного бюджету України.

Розміри державної соціальної допомоги підвищуються у зв'язку
із збільшенням прожиткового мінімуму.

Державна соціальна допомога встановлюється в новому розмірі з
дня набрання чинності законом про збільшення розміру прожиткового
мінімуму. (Частина четверта статті 2 в редакції Закону N 2457-IV
(2457-15) від 03.03.2005)

65.Поняття та правові ознаки соціального ризику.

Соціальний ризик — це закріплена законодавством та ви­знана суспільством соціальне значимою обставина об'єктивно­го характеру, з настанням якої громадяни (члени їх сімей) мо­жуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування чи потребують додаткового матеріального забезпечення та не мо­жуть самостійно їх уникнути.

Cоціальні ризики - це ризики які об'єктивно порушують життєдіяльність особи та пов'язані з соціально-економічними чинниками в державі.

Правові ознаками соціального ризику як інституту права соціально­го забезпечення можна назвати такі:

1. Мають виключно об'єктивний характер: вони настають незалежно від волі особи та не можуть бути усунені нею само­стійно через зовнішні чинники, а не з будь-яких суб'єктивних
причин.

2. Обмежують (чи порушують) життєдіяльність людини та зумовлюють її соціальну незабезпеченість.

3. Закріплені національним законодавством як обставини,внаслідок настання яких особа може потребувати допомоги дер­жави чи суспільства.

4. Є потенційно закономірними для кожної людини: обов'яз­ково або як правило трапляються або можуть трапитися за пев­них обставин.

Правова природа соціального ризику зумовлює особливу при­роду права соціального забезпечення та визначає такі функції: попередження можливих матеріальних негараздів особи або на­дання допомоги особі чи членам її сім'ї, які перебувають в особ­ливому матеріальному чи соціальному становищі.

Класифікація соціальних ризиків може проводитись з різним критеріями.

Так, за критерієм організаційно-правової форми розрізняють страхові та нестрахові соціальні ризики.

За змістом можна виділити такі основні соціальні ризики: непрацездатність, безробіття, малозабезпеченість, втрата годувальника.

В Конституції України окреслюється менш вузьке коло соціальних ризиків, ніж передбачено іншими нормативно-правовими документами. Так, в Конституція йдеться про втрата працездатності, старість, втрата годувальника, безробіття. Проаналізувавши сучасне соціально-забезпечувальне законодавство можна зобразити таку систему соціальних ризиків:

1. Безробіття;

2. Малозабезпеченість;

3. Втрата працездатності: постійна і тимчасова;

4. Втрата годувальника (смерть).

Система соціальних ризиків не є сталою, вона динамічно змінюється залежно від розвитку держави та проголошених нею цінностей. Сучасний перелік соціальних ризиків, що зумовлюють право особи на соціальне забезпечення, визнаний міжнародним співтовариством (Загальна декларація прав лю­дини (1948 p.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 p.), Європейська соціальна хартія (1961 p.), Конвенції Міжнародної організації праці) та закріплений у на-' ціональному законодавстві (ст. 46 Конституції України).