Характеристика ефективності виробництва.

Ефективність виробництва – являє собою комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу. У зарубіжній практиці як синонім терміна «результативність господарювання» зазвичай застосовується термін «продуктивність системи виробництва та обслуговування», коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) за виробництва різноманітних товарів і послуг.
Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.
У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону.

67. Ринкова система – це механізм зв’язку попиту і пропозиції через систему цін і ринків, який побудований на мотивах отримання прибутку. Ринкова система характеризується пануванням приватної власності, суспільним поділом праці, широким розвитком товарно-грошових відносин. Сформований за товарного господарювання одночасно з виникненням товарно-грошових відносин, ринок поступово перетворився на всеохоплюючу багатоукладну систему, яка спирається на приватне підприємництво. Сучасна ринкова система розвивається на основі високорозвинутої технології, різноманітних форм власності та активної участі держави в економіці. В кожній окремій країні цей розвиток відбувається у специфічних варіантах — вільне ринкове господарство, соціально орієнтована ринкова економіка, перехідна до ринку економіка.

Державне регулювання економіки — це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.

Об'єкти державного регулювання економіки — сфери, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або невідкладно, як того вимагають умови нормального функціонування економіки й підтримання соціальної стабільності.

68) Інвестиції – в перекладі з англійської (investments) – капіталовкладення. Інвестиції – це майнові та інтелектуальні цінності, що мають грошову оцінку та вкладаються в об’єкти господарської діяльності та інших сфер суспільної діяльності з метою досягнення певного соціально-економічного ефекту, в т.ч. отримання прибутку. Ознаки інвестицій:1) є цінностями – майновими (кошти, рухоме та нерухоме майно) або інтелектуальні (торгова марка, інвестиційні проекти, “ноу-хау”, винаходи та ін.), вартість яких може бути виражена в грошовому еквіваленті;2) об’єктами вкладення інвестицій є об’єкти господарської діяльності або інших сфер суспільного життя (наука, культура, соціальна сфера тощо);3)мета вкладення - досягнення певного соціально-економічного ефекту, що зазвичай поєднує задоволення суспільних потреб (у нових товарах, об’єктах – житлових, культури, освіти, охорони здоров’я, духовного життя) та приватних інтересів інвесторів (у задоволенні господарських потреб інвестора, отриманні прибутку та ін.).

Інвестиції можна класифікувати за різними ознаками.

1.Залежно від видів матеріальних та інтелектуальних цінностей.

2.Залежно від джерел інвестування (вітчизняні чи іноземні) розрізняють внутрішні (участь у яких беруть лише вітчизняні інвестори), зовнішні (іноземні) інвестиції (здійснюються виключно іноземними інвесторами), спільні інвестиції (за участі вітчизняних та іноземних інвесторів).

3.За методами господарювання розрізняють:

- реальні інвестиції, тобто спрямовані на збільшення реального капіталу та розширення матеріального виробництва;

- фінансові інвестиції – вкладення у фіктивний капітал, тобто витрати на купівлю цінних паперів.

4. Залежно від характеру участі інвестора в інвестуванні розрізняють:

-прямі інвестиції (здійснюються безпосередньо інвестором, що вимагає від нього відповідної підготовки та професійних навичок);

-непрямі інвестиції (здійснюється за посередництвом інших осіб – інвестиційних або фінансових посередників).

5. Залежно від періоду інвестування виділяють:

-короткострокові інвестиції (строк вкладення яких не перевищує одного року);

-довгострокові інвестиції (здійснення яких перевищує один рік)..

69) До нематеріальних ресурсів належать ті, що не мають під собою матеріальної основи, але здатні приносити прибутки або користь підприємству (фірмі) досить тривалий час. Основною особливістю таких ресурсів є відсутність можливості визначити загальний конкретний розмір користі, що вони приносять.

Усі нематеріальні ресурси поділяються на об'єкти промислової та інтелектуальної власності.

До об'єктів промислової власності належать:

• винаходи;

• промислові зразки;

• раціоналізаторські пропозиції;

• ноу-хау;

• товарні марки та товарні знаки;

• гудвіл.

Раціоналізаторська пропозиція — це корисна рекомендація відносно техніки та технологій, що використовуються на окремо взятому підприємстві. На відміну від винаходів вона може бути вже відомою на інших підприємствах або в галузях народного господарства, але на даній фірмі має застосовуватись вперше: це вдосконалення використовуваної техніки, виготовленої продукції, способів контролю, спостереження та дослідження; покращання техніки безпеки; підвищення продуктивності праці, ефективності використання енергії, матеріалів тощо.

До об'єктів інтелектуальної власності належить:

- інформаційна діяльність, пов'язана з одержанням інформаційних матеріалів, їх обробкою, зберіганням, використанням та поширенням;

- програмне забезпечення; банк даних, що характеризується сукупністю програмних, організаційних та технічних засобів, призначених для централізованого накопичення та використання інформації;

- база даних;

- база знань, а також твори літератури та мистецтва.

70) Авторське право являє собою систему правових норм, що визначають виключне право авторів наукових, літературних та художніх творів на використання плодів своєї праці.

Реалізувати право власності на нематеріальні ресурси може або сам їхній власник, або довірена особа чи підприємство.

Дозвіл на використання таких ресурсів називається ліцензією. Він передбачає, що користувач (ліцензіат) буде використовувати об'єкти промислової або інтелектуальної власності впродовж зазначеного в ліцензії терміну і сплачуватиме винагороду власникові (ліцензіару).

Така винагорода може сплачуватись у вигляді встановлених певних ставок до обсягу чистих продажів, собівартості виробництва, до вартості одиниці ліцензійної продукції (роялті) або як разова за весь період користування (пашуальна виплата). Фактично пашуальна виплата є платою за ліцензію.

71) Податкова система відіграє провідну роль у формуванні державних доходів, відчутно впливає на доходи юридичних та фізичних осіб. Система оподаткування - це нормативно визначені платники податків, їхні обов'язки та права, об'єкти оподаткування, види податків; зборів і платежів, а також порядок їх стягнення.

Система оподаткування характеризується її елементами - суб'єкт, об'єкт оподаткування, податкова ставка, джерело сплати

За формою оподаткування податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі (схема 3).

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єкта оподаткування.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їх, розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання й майно.

Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств.

Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.

Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

72) Прибуток – найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва і в кінцевому рахунку свідчить про обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного розрахунку, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Розробляючи систему стратегічного планування, кожне підпри-ємство обирає для себе найприйнятнішу схему, яка, з одного боку, являє собою перелік необхідних формальних процедур, для вико-нання яких потрібні знання фахівців, а з іншого — передбачає поєд-нання елементів творчості зі здоровим глуздом керівників, які не дуже схильні витрачати час на витончені процедури планування. Система стратегічного планування не покладається на «природний плин» обставин у досягненні успіху, а базується на системі планів, які дають змогу перетворити цілі та стратегії в реальні досягнення. Найскладнішою проблемою є те, щоб зрозуміти, яким має бути стратегічний план, з чого він повинен складатися, щоб відповідати тим вимогам, які роблять його незамінним для розвитку підприємс-тва. Загальні вимоги до змісту та структури стратегічного плану можна відстежити, аналізуючи визначення поняття «стратегічний план» різними авторами, які залежно від прийнятої концепції стра-тегічного планування, акцентують увагу на тих чи інших сторонах цього явища.

Існує досить багато визначень стратегічного плану, які допома-гають розкривати його особливості. Стратегічний план має бути:

інструментом встановлення, документального оформлення та впровадження в повсякденну діяльність «стратегічного набору» під-приємства;

73) Важливе місце у впливі держави на економічні процеси займає індикативне планування. Воно є адекватною ринковим відносинам формою макроекономічного планування.

Індикативне (рекомендаційне) планування - це пасивна форма управління життєдіяльністю регіонів та територіальним розвитком держави в цілому. До індикативного планування входить: аналітичні роботи, що розкривають тенденції територіального розвитку, прогнози таких тенденцій, у тому числі міжрегіональних пропорцій, регіональних балансів трудових ресурсів, робочих місць, водних, паливно-енергетичних, мінерально-сировинних ресурсів, кормів, продовольства, грошових доходів та видатків населення тощо. Індикативне планування в даному разі включає і рекомендації підприємцям, муніципальним органам та урядові, що базується на вивченні та оцінці ситуації, яка складається в тому чи іншому регіоні (соціальної, екологічної, ресурсної забезпеченості, ступеня господарської освоєності території), маркетинг (вивчення внутрішнього та зовнішнього ринку), створення постійних консультаційних центрів з проблем регіональної економіки та територіального розвитку в цілому.

До основних методів розробки індикативних планів належать:

програмно-цільовий, нормативний, балансовий, економіко-математичний, техніко-економічного аналізу, індексного аналізу, системний.

74) Оперативне планування є, з одного боку, завершальною ланкою в системі планування діяльності підприємств, а з другого – виступає як засіб виконання довго-, середньо- та короткострокових планів, один із важелів поточного управління виробництвом. В процесі оперативного планування виконується детальна розробка планів підприємства та його підрозділів – окремих виробництв, цехів, виробничих дільниць, бригад, навіть робочих місць, на короткі проміжки часу – місяць, декаду, робочий тиждень, добу, зміну.

При цьому розробка планів органічно поєднується з вирішенням питань організації їх виконання та поточного регулювання. Таким чином, оперативне планування являє собою важливий засіб повсякденного керівництва виробничою діяльністю підприємства.

Оперативне планування поєднує в собі два напрямки роботи.

Перший напрямок, в рамках якого розробляються оперативні плани та графіки виготовлення та випуску продукції, називається календарним плануванням.

Другий напрямок включає в себе роботи, що необхідні для безперервного оперативного обліку, контролю та регулюванню виконання оперативних планів та ходу виробництва. Цей напрямок дістав назву диспетчеризації..

При оперативному плануванні мають вирішуватися такі основні завдання:

1) забезпечення виконання плану виробничої діяльності по випуску планової продукції в заплановані строки при рівномірній роботі всіх підрозділів підприємства;

2) встановлення режиму роботи підприємства, що сприяє найбільш ефективному та повному використанню устаткування та працівників.

3) Максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного виробництва.