Характеристика лізингу як форми оновлення технічної бази підприємства

Розвиток техніко-технологічної бази виробництва (діяльності), який за

належних умов господарювання має супроводжуватися систематичним її

оновленням, потребує значних інвестиційних ресурсів. Проте сучасний етап господарювання для переважної більшості його суб’єктів позначено різким спадом або цілковитим припиненням інвестування виробництва (діяльності) за рахунок власних коштів. Ось чому в разі тимчасового браку чи нестачі власних інвестицій і сучасних засобів праці підприємства та організації можуть скористатися для оновлення й розвитку своєї технічної бази таким поширеним у світі методом фінансування, як лізинг (оренда на тривалий термін рухомого й нерухомого майна).

Лізинг — це господарча операція, за якою суб'єкт підприємницької діяльності (лізингодавець) передає матеріальні цінності іншому суб'єктові підприємницької діяльності (лізингоодержувачеві) в користування за плату для підприємницької діяльності.

Нині лізингові операції розглядаються як новий вид фінансування. Цьому сприяють загальні тенденції економічного розвитку країн та інші вигоди, до яких належать:

1) зменшений обсяг ліквідних засобів у зв'язку з труднощами, що постійно створюються на грошовому ринку;

2) загострення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій, які дають можливість суттєво розширити ринок збуту за рахунок залучення в господарчий оборот малих і середніх фірм;

3) підтримка розвитку лізингових операцій з боку державних органів влади і фінансових ділових кіл у цілому, що стимулює зростання інвестиційної діяльності;

4) зменшення прибутку підприємств, що обмежує їхні можливості виділення необхідних коштів для відтворення розширеного виробництва;

5) загальне збереження ліквідності підприємств;

6) сприяння підвищенню швидкості обігу власного капіталу;

7) створення міцної основи для здійснення розрахунків, що надає балансові переваги та страхові вигоди[16, c. 10-12].

На ринку країн світу лізингові операції здійснює значне число фірм, різних за формою власності, за правовим статусом, характером контролю і сферою діяльності. В класичній лізинговій угоді беруть участь три суб'єкти: лізингода-вець (власник предмета лізингу), лізингоодержувач (суб'єкт, що користується предметом лізингу), постачальник (продавець, виробник об'єкта лізингу).

Лізингодавцем може бути будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, котрий здійснює лізингову діяльність, тобто передає в користування майно за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути:

— банки та їхні філії, фінансові компанії, кредитні установи, в яких передбачений цей вид діяльності;

— лізингові компанії: фінансові, що спеціалізуються тільки на фінансуванні угоди (оплата майна), або універсальні, що надають не тільки фінансові, а й інші види послуг, які пов'язані з реалізацією лізингових операцій (технічне обслуговування, навчання, консультації і т.ін.). їхні переваги — оперативність, мобільність, хороше знання ринку і ситуації на місцях;

— брокерські лізингові фірми;

— будь-яка виробнича або торгівельна фірма (товариство), для якої лізингова діяльність передбачена в установчих документах і яка має достатню кількість фінансових засобів;

— страхові та пенсійні фонди.

Другим учасником лізингової угоди, як уже зазначалося, є будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, котрий одержує у використання майно за договором лізингу, — лізингоодержувач.

Об'єктом (предметом) лізингу може бути будь-яке май-но, що належить до основних фондів (засобів) і яке не заборонене до вільного обігу на ринку, а також нематеріальні активи. З урахуванням цього можна виділити наступні групи об'єктів (предметів) лізингу:

а) рухоме майно:

б) нерухоме майно:

Таким чином, у лізинг може передаватися будь-яке май-но, що не заборонене до вільного обігу на ринку і не знищується в процесі виробничого циклу

В залежності від тривалості розрізняють лізинги: короткостроковий (до 1 року), середньостроковий (від 1 до 3 років), довгостроковий (більше З років).

Оскільки лізинг можна розглядати як особливу форму довгострокової оренди, то при встановленні строку лізингового договору лізингодавець і лізингоодержувач враховують:

— термін служби устаткування, що визначається його техніко-економічними даними.

— період амортизації устаткування, який, як правило, встановлюється державними органами

— динаміку інфляційних процесів

— цикл появи продуктивнішого або дешевшого аналога об'єкта угоди;

— кон'юнктуру ринку позичкового капіталу і тенденції його розвитку