Організація еколого-туристської діяльності на охоронюваних природних територіях

 

Раціональне стале природокористування - одна з найважливіших умов організації та проведення еколого-туристської діяльності на охоронюваних природних територіях. Збереженню природи якісного стану природних екосистем.

Стадії рекреаційної деградації лісових територій вивчені і детально описані в науковій літературі.

Перша стадія Перша стадія характеризується непорушеною, пружинячою під ногами підстилкою, повним набором характерних для даного типу лісу трав'янистих рослин, численним різновікових підростом.

Друга стадія- з'являються стежки, загальна площа яких не займає більше 5% території, під запону лісу починають проникати опушечние види рослин.

Третя стадія - порушені ділянки займають до 10-15% території. Відзначається изреживание полога (кронового частини лісу), яке призводить до збільшення освітленості і появи в лісі лугових і навіть бур'янів.

Четверта стадія - лісова екосистема являє собою чергування куртин (окремо стоять груп) підросту і підліску, обмежених полянами і стежками. «Вибиті» ділянки займають на цій стадії більше 15-20% території.

П'ята стадія - «вибита» площа збільшується до 60-100% території. Всі збережені на території дорослі дерева механічні пошкодження, у значної їх частини коріння оголені й виступають на поверхню.

Негативні наслідки рекреації в ряді охоронюваних природних територій світу призвели до необхідності розробити систему заходів для її впорядкування.

Організація еколого-туристської діяльності. У 1992 р. Всесвітня туристська організація спільно з ЮНЕП почали підготовку і випуск публікацій з теми: «Туризм і довкілля». Першою публікацією цієї серії були методичні рекомендації на тему: «Розвиток національних парків і охоронюваних природних територій в туристських цілях» 1. Основна ідея публікації зводилася до того, що діяльність в національному парку, пов'язана з туризмом, може служити інструментом самофінансування і, отже, інструментом охорони природи. Це, однак, можливо лише в тому випадку, якщо правильно будуть обрані вид і рівень розвитку туризму, якщо буде налагоджено управління цією діяльністю та, особливо, якщо буде дотримуватися «пропускна здатність» соответствующейтерріторіі.

• Пропускна спроможність національних парків великою мірою визначається низкою природних і соціальних факторів. У їх числі:

• • загальний розмір території і площа, придатна для туристських відвідувань;

• • крихкість природних екосистем;

• • чисельність, різноманітність і поширення на території диких тварин з урахуванням сезонного фактора;

• • топографія і рослинне покриття (горбиста і поросла чагарником місцевість пом'якшує присутність відвідувачів);

• • чутливість деяких видів тварин до присутності людей (при апробації проекту зі спостереження за горилами в Уганді був встановлений максимальний межа - 4 спостерігача на зграю горил в день).

Збільшенню пропускної здатності парку може сприяти спеціальне планування в ньому стежок з метою більш широкого розподілу туристів по території.

План розвитку туристської діяльності, відповідно до рекомендації СОТ, ЮНЕП-IE/PAC включає:

 

¹ Технический доклад ВТО, ЮНЕП-IE/PAC. - 1992. - № 13.

Планування управління

1. Збір та аналіз інформації про місцеві ресурсах, соціально-економічних факторах, про відвідувачів парку. Статистичні дані повинні включати наступні напрямки:

• облік відвідувачів і дані про використовувані видах транспорту;

• бажані види занять (спостереження за тваринами, піші прогулянки, просвітництво, організація пікніків, рибна ловля і т.д.);

• періоди використання території (з метою запобігання її рекреаційної перевантаження);

• облік країн, з яких прибувають туристи (з метою відповідної мовної підготовки персоналу);

• тривалість перебування відвідувачів;

• рівень задоволеності відвідувачів і пропозиції поулучшенію діяльності парку.

 

2. 2. Визначення протиріч у використанні ресурсів. Необхідно заранеерассмотреть можливість виникнення протиріч при використанні ресурсів для туризму і для життєзабезпечення місцевого населення. Дирекція парку повинна створити механізми для гармонізації використання ресурсів і при будь-якій можливості об'єднувати розвиток туризму з місцевою культурою.

3. Визначення цілей. Цілі мають бути чітко сформульовані, обговорені широким колом зацікавлених сторін для уникнення суб'єктивних рішень. При цьому необхідно розглянути:

• одержувачів вигод, серед яких - місцеве населення, іноземні інвестори, туристичні агентства і т.д. Тип розвитку туризму та території в цілому буде значно відрізнятися в залежності від передбачуваних одержувачів вигод, які, в свою чергу, будуть залежати від туристського ресурсу;

• залежність - в якій мірі даний регіон повинен стати залежним від туризму, враховуючи той факт, що приплив туристів не гарантований і залежимо від широкого діапазону факторів? Яка роль буде відводитися участі місцевого населення в туризмі: населення має бути в максимальному ступені задіяно в туризмі, або туризм має стати підмогою в бюджеті місцевих жителів, або місцеве населення має бути в мінімальному ступені задіяно в туристському процесі? Останній варіант розглядається в тому випадку, коли спілкування з туристами може завдати значних ний шкоди місцевій культурі (ситуація, характерна для деяких охоронюваних природних територій Амазонії );

• масштаб. У план розвитку необхідно внести формулювання щодо рівня, яким повинен бути обмежений подальше зростання туризму, і шляхів досягнення цього положення.

4.4. Включення туризму в регіональний контекст. Всі національні парки повинні бути включені в загальний план землекористування в даному регіоні. Водночас плани розвитку туристської інфраструктури в якому-небудь парку повинні узгоджуватися з планами землекористування як на місцевому, так і на регіональному рівнях. Там, де планується розширення туристського сектора, необхідно передбачити відповідне нарощування громадських служб, для чого потрібне співробітництво між широким кругомразного роду установ.

5. 5. Підготовка плану управління туристичною діяльністю повинна вписуватися в загальну стратегію діяльності національного парку. У плані управління необхідно викласти стандарти забудови з урахуванням стилю і розташування споруд, обробки стічних вод і прибирання сміття, збереження відкритих місць і т.д. План управління в обов'язковому порядку повинен включати заходи, спрямовані на вирішення ресурсних протиріч між туризмом і місцевим співтовариством.

6.6. Рекомендований порядок будівництва. Основне правило, яке необхідно дотримуватися при будівництві туристських об'єктів на ОПТ - це застосування методів будівництва і будівельних матеріалів, мінімально впливають на навколишнє середовище. При будівництві туристських об'єктів дирекція парку повинна передбачити основні джерела забруднення території, обсяг яких буде збільшуватися із зростанням туристського потоку: каналізаційні відходи, тверді побутові відходи, пестициди, шумове забруднення і т.д.

Постійне спостереження за ходом розвитку туризму в національному парку. Кожен елемент туристської інфраструктури в національному парку повинен мати струнку систему спостереження за такими основними параметрами, як: вплив на природне середовище; дозвіл протиріч, пов'язаних з ресурсами; виконання генерального плану; регіональне співробітництво; водопостачання; якість будівництва і т.д. Для спостереження за кожним з параметрів дирекція національного парку повинна розробити план і графік конкретних дій, підготовки та подачі звітів.

Зонування території

• Відповідно до міжнародних норм зонування - це інструмент, що спрощує керування ресурсами території. Зони, пропоновані для кожної охороняється природного території, повинні відповідати тим цілям, заради яких ця територія створюється. У ОПТ виділяються:

• • зони суворої охорони «притулку», куди відвідувачі не допускаються;

• • зони дикої природи, куди допускаються тільки піші відвідувачі;

• • зони туризму, де вітається відвідування туристами на різних допустимі види транспорту;

• • явище рідкісне.

Види екологічного туризму

Негативні наслідки великого числа видів туризму пов'язані з бівуачні (установка наметів, розпалювання вогнищ, заготівля дров), бездорожного (переміщення великої кількості туристів, минаючи стежки), транспортної (пересування автотранспорту поза доріг), добувній (збір грибів і ягід, квітів, лікарських рослин, полювання, рибний лов) рекреацією. Це повною мірою відноситься до піших маршрутах, водному туризму, багатоденних вело-і кінним маршрутам, які не передбачають зупинки в населених пунктах і т.д. Не зупиняючись детально на описі більшості видів природно-орієнтованого туризму, розглянемо більш докладно ті з них, які здатні завдати найбільшої шкоди природі.

Трекінг або пішохідний туризм -один з найпоширеніших видів туризму. Піші походи не вимагають спеціального обладнання та спеціальної підготовки; дають можливість отримати необхідні фізичні навантаження, випробувати емоційну розрядку, задоволення від спілкування з природою. Недарма пішохідні маршрути не тільки не втрачають популярність, а й виходять у розряд бажаних видів відпочинку у жителів промислово розвинених і урбанізованих країн. Це підтверджується зростанням популярності пішого туризму в таких розвинених країнах, як США і Німеччина, де жителі великих міст «розбивають» відпускний час на кілька термінів, протягом яких здійснюють більш-менш тривалі піші подорожі. Так, американці відпочивають на Національній пейзажної стежці, європейці - на піших маршрутах Норвегії, туристи з різних країн, які відвідують Стежку Інків-в Андах і т.д.

Однак піші туристи можуть завдати природі як естетичний, так і екологічний збиток. Естетичний збиток більшою мірою пов'язаний із сміттям, яке залишають після себе групи, супроводжувані неписьменними або вимогливими інструкторами. Екологічний збиток природі наноситься неорганізованими стоянками, коли туристи рубають на дрова розташовані неподалік дерева, розпалюють багаття, встановлюють намети, влаштовують тимчасові, часто одноразові переправи, собіраютлекарственние рослини, рвуть рідкісні квіти і т.д. Всі ці «невинні», в масштабах однієї групи, дії перетворюються на серйозний негативний фактор в тому випадку, коли туристський потік збільшується, а екологічна грамотність зберігається на низькому рівні.

• До пішим маршрутам, які мають світову популярність, відносяться:

• • маршрут протяжністю 4200 км, що проходить по Великому Вододільному хребту США від канадського кордону до Мексики через Каскадні гори і хребти Сьєрри-Невади;

• • Аппалачськая пейзажна стежка в США загальною протяжністю 3473 км; проходить через Аппалачі і 14 штатів Америки;

• • стежка Інків в Перу - стародавня дорога довжиною 33 км, прокладена в Центральних Андах від м. Куско до м. Мачу-Пікчу; стежка "Магістраль" протяжністю 46 км від м. Подбанске в Західних Татрах до озера Зелене в східній частині Білих Татр;

• • маршрут Аннапурна-Сьоркіт протяжністю 320 км, що проходить територією заповідника Аннапурна в Непалі. Маршрут починається у м. Покхара і веде в саме «серце» Гімалаїв;

• • маршрут в Японських Альпах протяжністю 38 км, починається у м. Камікоті, проходить по горах Ярі і Хотака;

• • маршрут Оверленд-Трек на острові Тасманія в Австралії протяжністю 80 км, проходить по альпійських луках, лісових долинах, скелястих горах цієї дикої, практично не населеної місцевості;

• • маршрут Мілфорд-Трек в національному парку Фьордленд в Новій Зеландії протяжністю 53 км, пов'язує озеро Те-Анау з Мілфорд-Саунд. Стежка, расчитанная на підготовлених туристів, проходить по пишним долинах, схилах каньйону, долає перевал Макіннон.

Подорож з натуралістом. Існує величезна різноманітність екологічних турів, супроводжуваних вченими-натуралістами. Тільки, наприклад, ботанічні тури можуть включати знайомство з рослинністю тропіків, лісів, степів, тундри і т.д., не кажучи про більш спеціалізованих подорожах для знайомства з певними видами рослинності, ендеміками конкретного регіону і т.д. Настільки ж різноманітними можуть бути зоологічні, орнітологічні (знайомство з птахами), ентомологічні (знайомство з комахами), іхтіологічні (знайомство з рибами), палеонтологічні, геологічні та інші тури. Окремий напрямок турів з натуралістом - фотосафарі. Велику роль у подорожі з натуралістом грає вчений, який знайомить екскурсантів з світом природи. Його знання, захопленість, зацікавлене ставлення до збереження природи можуть зіграти величезну роль в екологічній освіті та підвищенні екологічного світогляду екотуристів.

Зростаючий інтерес в світі набуває протягом, іменоване як «birdwatching» (спостереження за птахами). За кордоном є й активно створюються клуби «бедвочеров», приналежність до яких вважається престижною, а міжнародні зв'язки, як показує інформація в Інтернеті, активно розвиваються. Кращими світовими регіонами для спостереження за птахами вважаються:

• субтропічні болота Еверглейдс (США); тропічні ліси Коста-Ріки;

• акваторії Галапагоських островів (Еквадор);

• болотні екосистеми в місцевості Пантанал (Бразилія);

• острова Західно-Естонського архіпелагу (Естонія);

• середземноморські ліси і чагарники провінції Естремадура (Іспанія);

• Велика рифтова долина (Кенія);

• території національного парку Какаду (Австралія);

• Антарктичний півострів (Антарктика).

Перерахування конкретних регіонів не означає, що вони самі цікаві, а лише те, що вони активно відвідуються, оскільки забезпечують хороший прийом туристів.

Подорож на велосипеді. У деяких країнах велосипед до цих пір залишається одним з основних видів транспорту, в основному, - це азіатські держави. У той же час в Європі спостерігається тенденція масового використання велосипедів при тому, що в сім'ї може бути одна і більше автомашин. Повернення до велосипеда пояснюється екологічністю цього виду транспорту і щоденним фізичним тренінгом. У Фінляндії, наприклад, уздовж тротуарів прокладені і активно використовуються велодоріжки.

В даний час реалізуються різні типи велопоездок: велопоездкі «від дверей до дверей», супроводжувані машинами, везущімібагаж, спорядження і втомлених велосипедистів; тривалі, повні ризику, подорожі по пересіченій місцевості на гірських велосипедах, де мандрівники самі везуть свій багаж і спорядження.

Існує три основних типи велосипедів: дорожні, кросові та гірські.

Дорожні велосипеди призначені для доріг з покриттям; їх колеса вузькі, а шини тонкі. У гірських велосипедів широкі рифлені шини і спеціальні ресори для пом'якшення ударів. Кросовий велосипед - гібрид двох, вищезазначених велосипедів.

Один з найбільш відомих у світі велосипедних маршрутів прокладено в Канадських Скелястих горах, в Національних парках Банф і Джаспер. Складна і цікава поїздка на гірському велосипеді уздовж узбережжя, потім по горах крізь дощові ліси мається на Коста-Ріці. У Шотландських горах в якості веломаршрутів використовуються безлюдні дороги, прокладені серед вересових пусток, повз гір і озер. Велосипедні маршрути пропонує Національний парк ХЕЛЗ-Гейт в Кенії. Це один з небагатьох африканських парків, де можна їздити на велосипеді. Дозволені велопоезкі по дорогах національних парків Острови Південний у Новій Зеландії.

Подорож верхом. Й ремені широко використовуються в екологічному туризмі як для пересування самих туристів, так і для перевезення вантажів.

Кінний туризм - один з найпоширеніших видів туризму, що використовують верхових тварин. Популярність кінного туризму стрімко зростає в усьому світі: будуються кемпінги для обслуговування вершників, прокладаються нові кінно-туристські маршрути. Потенційне різноманітність кінних маршрутів величезне: вони можуть проходити по пересіченій і гористій місцевості; по пісках з дюнами і барханами будь-якої складності; по засніжених ділянках з глибиною сніжного покриву не більше 50-80 см; по ділянках фірнового льоду з шорсткою поверхнею; з водних ділянках (переправа), виключаючи швидкі; уздовж каньйонів по стежці і т. д. Кінні маршрути мають свої обмеження: вкрай небажано рух вершників вздовж автомобільних доріг і на їх перетині. При розробці кінних маршрутів зазвичай виключаються сильно заболочені ділянки (влітку), засніжені ділянки з глибиною сніжного покриву більше 80 см; ділянки льоду з рівною поверхнею (взимку); труднопрохідний ліс з густим підліском і чагарником; хиткі піски; водні переправи з швидкою течією; будь-які ділянки скель крутизною понад 45 ° і спуски крутизною понад 35 °. При розробці маршрутів необхідно передбачити, щоб привали і ночівлі були забезпечені вільним водопоєм і тінню. На дневках, привалах і ночівлях має бути забезпечене позмінне чергування учасників маршруту. Необхідною умовою організації кінних маршрутів є однаковий рівень верхової їзди вершників і однакова фізична підготовка коней. Оптимальним вважається рівень завантаження - 6 коней на одного інструктора. Не рекомендується присутність в групі туристів людей, що мають травми і пошкодження хребта, які перенесли струс мозку середнього та важкого ступеня тяжкості, а також участь у маршруті вагітних жінок (термін понад 3-х місяців). Серед кінних маршрутів, що користуються світовою популярністю, можна назвати тижневу подорож верхи по диким горам С'єрра-Невада в Національний парк Йосеміті (Каліфорнія, США). Тур настільки популярний, що замовляється за рік вперед.

Росія має прекрасні перспективи для розвитку кінного туризму, інтерес до якого реально проявляється з середини 90-х рр.. Реанімуються маршрути, створені в 70-х рр.. в Гірському Алтаї, Башкирії, Чувашії, Кемеровської області, Красноярському краї, на Південному Уралі, Кавказі та Селігері, в Криму і т.д. Велику популярність набуває «Іпотеррапія» - лікування цілого ряду захворювань шляхом катання на коні. Вважається, що в ході руху коня вершникові передається тепло її тіла, а рух її м'язів сприймається тілом вершника як спеціальний масаж. Особливо ефективний вплив Іпотеррапіі на дітей, хворих на дитячий церебральний параліч.

Крім коней у проведенні екологічних турів використовуються і інші тварини. Так в національному парку Читван в Непалі пропонується подорож верхи на слонах. Подорож по болотах верхи на слоні можна здійснити і в дельті річки Окаванго, в Ботсвані. Для полегшення спуску і підйому в Гранд-Каньйон (штат Арізона, США) використовуються ослики. Маршрут в глиб країни на ісландських поні з ночівлею в гірських хатинах можна здійснити в Ісландії; подорож верхи на верблюді через хребет Макдоннел - в Центральнойпустине Австралії і т.д. Лами використовуються в національному парку Роки-Маунтін (Колорадо, США) для перевезення багажу туристів. Оленячі і собачі упряжки використовуються в Канаді, на Алясці, в Росії і Скандинавських країнах.

Тури по внутрішнім водам розрізняються як за способами пересування, так і по складності маршрутів. Байдаркові тури, каякінг, маршрути з використанням катамаранів і плотів, каркасно-надувних і парусних суден і т.д. - Подорожі, які самі по собі не становлять небезпеки для навколишньої природи. Негативні наслідки водного туризму пов'язані, головним чином, із забрудненням води побутовими відходами або бівуачні рекреацією, що не відрізняється від такої в піших походах.

До числа екзотичних і мають світову популярність річкових поїздок відносяться такі, як сплав на човнах по річках Тат-Шеншин і Алекс (Аляска і Юкон, США і Канада): складний похід по бурхливій річці з порогами 3-4 класу в передгір'ях Сьєрра-Невади. Маршрут протяжністю 360 км з 70 порогами по річках Туолуме (Каліфорнія) і Колорадо (Арізона) в США, який знайомить з пейзажами Гранд-Каньйону; маршрут на човнах і байдарках по тропічної річці Пакуаре (Коста-Ріка); круїз з Манауса по дощовому тропічному лісу (річка Амазонка, Бразилія); маршрути різної складності за водоспадом Вікторія (річка Замбезі в Зімбабве і Замбії); маршрут від відрогів Гімалаїв до обширної Гангской рівнині (річка Сан-Коси, Непал); порожистий маршрут на території національного парку Гунунг-Лесер (річка Алас, о. Суматра, Індонезія); подорожі на теплоході, пароплаві або човні (річка Сепик, Папуа-Нова Гвінея); похід по бурхливій річці через дику місцевість Тасманії (річка Франклін, о. Тасманія, Австралія).

Основні регіони водного туризму в Росії - це Північ Європейської частини країни, Центральна і Південна частини Європейської території, Великий Кавказ і Закавказзя, Урал, Західно-Сибірська низовина, гірські райони Середньої Азії, гірський Алтай, Саяни, Прибайкалля і Забайкаллі, плато Путорана, Среднесибирское плоскогір'я, Якутія, Далекий Схід.

Морські подорожі. У тривалих морських подорожах, організованих як екологічні тури, використовуються сучасні теплоходи, розмір яких значно менше, ніж звичайних океанскіхвознікают з оздоблюють рифів, але відділені від суші своєрідним затокою - лагуною. Кільцевій риф зазвичай називають атолом - це смуга коралів, навколишнє внутрішню лагуну. Атоли - один з найулюбленіших об'єктів аквалангістів. Плямисті рифи називають також кораловими банками. Це не пов'язані із сушею структури, які утворюються на підводних виходах твердих гірських порід або аналогічному субстраті у відповідному діапазоні глибин і температури води.

Останнім часом створюються штучні рифи, при цьому біля берега спеціально затоплюються списані суду і старі автомобільні покришки. Таким чином, люди намагаються підвищити різноманітність морських середовищ існування.

Види підводного плавання включають наступні напрямки:

• Підводна «археологія» та обстеження затонулих кораблів. Одне з найбільших кладовищ затонулих кораблів знаходиться в районі Оркнейських островів біля північного узбережжя Шотландії.

• Підводне плавання в печерах.

• Участь у наукових дослідженнях.

• Підводна відео-та фотозйомка.

• Підводне плавання в холодній воді. Деякі любителі підводного плавання стверджують, що в холодних морських і океанічних водах мешкають найцікавіші представники глибоководного царства.

• Підводне плавання під крижаним покривом - дуже небезпечне, але цікаве заняття. Зазвичай практикується у водоймах з прісною водою або на широтах, де море замерзає.

Підводне плавання, поряд з іншими видами індустрії туризму, завдає відчутної шкоди природі рекреаційних територій. Негативну роль відіграє дедалі ширша торгівля коралами, черепашками, панцирами черепах, живими тропічними рибами, а також опудалами різних морських організмів, продаваними туристам в місцях видобутку або експортуються в інші країни. Збиток морським ресурсам заподіює і саме заняття підводним плаванням: якір, скинутий на корал, ламає його, а якірний ланцюг, що коливається при неспокійному морі, може прорубати в коралових «заростях» цілу просіку. Водолази, з необережності або недосвідченість, наштовхуються на корали, пошкоджуючи ніжні поліпи.

На деяких курортах вже сегоднячрезвичайно суворо ставляться до провини: відпочиваючим, викритим у порушенні правил поведінки у воді, подальше занурення забороняється. Пра вила поведінки для аквалангістів рекомендують їм навчитися бути непомітними в підводному світі, надати рухам стриманість і неспішність, зробити дихання повільним і рівним. Грамотна організація дайвінгу, поєднує використання з охороною коралових рифів, приносить очевидні вигоди в цілому ряді регіонів планети. До числа таких місць належить морський парк Бонер на Антильських островах (Нідерланди), національний морський парк Святої Анни на Сейшельських островах. Парк Святої Анни використовується одночасно туристами і місцевими жителями для плавання, вітрильного спорту, пірнання з маскою і аквалангом, а також для екскурсій на човнах з прозорим дном. Аналогічна ситуація відзначається на острові Коцу-мель (Карибське узбережжя Мексики), де грамотний підхід до організації туристської діяльності забезпечив зростання потоку іноземних туристів, що приїжджають спостерігати за кораловими рибами.

До числа найбільш популярних у світі територій для морського екологічного туризму відносяться наступні: протоку Прінс Вільям (Аляска, США) - круїзи і плавання на морських байдарках; протоку Джонстон (Британська Колумбія, Канада) - човнові і байдаркові екскурсії, спостереження за касатками; каліфорнійський затока (півострів Каліфорнія, Мексика) - круїзи або плавання на морських байдарках, спостереження за сірими китами; бар'єрний риф (Беліз) - подорож на морських байдарках або на човнах з прозорим дном серед коралів - підводне плавання; Галапагоські острови (Еквадор) - плавання на моторних човнах та екскурсійних теплоходах, спостереження за морськими левами, морськими ігуанами, гігантськими черепахами і іншими тваринами; Свальбард (Норвегія) - екскурсії уздовж узбережжя арктичних островів; Червоне море (Єгипет і Ізраїль)-підводне плавання серед коралів поблизу від берега; Палау (Мікронезія) - одне з кращих місць для підводного плавання; Великий Бар'єрний риф (Австралія) - підводне плавання; Кай-Коура (Нова Зеландія) - тут можна спостерігати за китами і пірнати з дельфінами круглий рік; Антарктика - подорожі на екскурсійних теплоходах.

Перспективи розвитку морського туризму вРоссіі не настільки оптимістичні, як інших видів туристської діяльності, проте, в останні роки відзначається певна активність у розвитку дайвінгу на Байкалі, Далекому Сході, на островах Курильського архіпелагу; розвивається підводне плавання в холодній воді і під льодом в північних морях країни.

Спелеотуризм як і дайвінг використовує особливо крихкі і ра німие екосистеми. Саме в цих видах туризму рельєфно вимальовуються основні напрямки безпеки - безпека самого туриста і безпека (схоронність) природного комп лекса, залученого до сфери туристської діяльності.

Перш ніж говорити про спелеотуризм, необхідно, хоча б дуже стисло, уявити наскільки різноманітний і крихкий підземний світ.

Ресурсом для розвитку спелеотуризму є печери і печерні комплекси.

За походженням печери поділяються на: абразійні, антропогенні, вторинні, вулканічні, вивітрювання, інфільтраційні, штучні, карстові, обвальні, термальні, техногенні, трещинние, термокарстові і т.д.

За літології і особливостям закладення виділяються печери: базальтові, вулканічні, гіпсові, доломітові, вапнякові, конгломератних, лавові, льодовикові, крейдяні, песчаниковиє, пластові, соляні, туфові і др.

За геоморфологічними особливостям печери поділяються на: атоловий, берегові, висячі, водоспадні, кратерного, прибережні, рифові і т.д.

За особливостями будови печери поділяються на: вертикальні, горизонтальні, деревовидні, лабірінтовие, мішкоподібні, багатоярусні, відкриті, прості, прохідні, гратчасті, наскрізні, сліпі, тунелі, поверхові та ін

По мікроклімату виділяються печери: вентилюються, вітрові, динамічні, клімастатіческіе, льодовики, термальні, помірні, холодні і т.д.

За характером використання печери поділяються на: билинні, жертовні, житлові, культові, могильники, склади, сховища, укриття, холодильники і т.д.

Карстові печери - найбільш численні з наявних на Землі - отримали назву від гірського плато Карст вСловеніі, де воронки, провали, великі зниження в рельєфі, раптово зникаючі під землею струмки і річки, потужні, що б'ють з-під землі ключі зустрічаються особливо часто. Саме на цій території вперше були вивчені карстові явища, пов'язані з процесом розчинення і вилуговування гірських порід водою, збагаченою вуглекислим газом і має слабокислу реакцію. Вода, що містить вуглекислоту, активно взаємодіє з вапняком: 10 л дощової води, збагаченої вуглекислим газом, можуть розчинити близько 9 грамів вапняку; в результаті реакції утворюється розчин вуглекислого кальцію - субстрат, з якого формуються сталактити і сталагміти - освіти, складові головна прикраса карстових печер. Сталактити утворюються в тому випадку, коли вода, що стікає зі стелі печери, втрачає вуглекислий газ, і розчинений в ній вуглекислий кальцій виділяється у вигляді вапнякових напливів, що спускаються зі стелі печери. Зустрічний вапняний конус - сталагміт - наростає на підлозі печери в тому місці, куди капає вода, що стікає зі сталактита. Швидкість наростання натеков невелика і, більшою мірою, пов'язана з кліматом. Було встановлено, що в одній з печер в Бельгії натеки виростають на 5 міліметрів на рік, у той час як в Адельсбергском гроті в Словенії для цієї кількості натікання потрібно 5 тис. років. Основна частина великих сталактитів в печерах Німеччини не молодше 120 тис. років, а вік окремих екземплярів досягає декількох сотень тисяч років. Сталактит називають «щоденником подій зовнішнього світу», так як в його масі може міститися пилок рослин давно минулих часів, частинки попелу вивергалися колись вулканів; величина річних кілець може дати уявлення про коливання температури і кількості опадів. Сталактити допомагають датувати землетрусу, по товщині кам'яних завалів можна визначити силу землетрусу, за напрямку падіння сталактитів - виявити його вогнище.

Будова карстових печер надзвичайно різноманітно: це можуть бути горизонтальні (прямі і звивисті), похилі і багатоповерхові, вертикальні колодязі і шахти, що складаються з вертикальних колодязів з горизонтальними уступами і галереями і т.д. Величина карстових печер величезна. Так, в колосальної печері «Грот гігантів» неподалік від італо-словенської кордону міг би розміститися собор св. Петра; загальна протяжність лабіринтів Мармурової печери в штаті Кентуккі (США) становить близько 500 км; глибина найглибшої печери Жан-Бернар у Французьких Альпах досягає 1535 м.

До числа унікальних карстових печер відноситься Новоафонская печера - одна з найчудовіших пам'яток природи Абхазії. Печера була відкрита в 1961 р. У 1975 р. по штучному тунелю, прокладеному в печері, пройшов перший потяг «печерного метро» з туристами. Різноманітність залів печери визначило її неповторність, створило печері світову популярність. У залі «Абхазія» маються два підземних озера - Анатолія і Блакитне. Зал «Грузинських спелеологів» приголомшує своїми розмірами: його довжина становить 260 м, висота - 50 м, а ширина - 75 м. На південній стіні Глиняного залу чіткими контурами тіней окреслені карбовані профілі гігантів, створених природою. «Кораллітовая галерея» названа так по колонії помаранчевих сталагмітів. Зал «Москва» - найвищий зал Новоафонской печери, його висота досягає 70 м, стеля поцяткований древніми обвалами жерла карстових колодязів, так званих «органних труб». Пол залу «Сухумі» кремового кольору; цей зал розташований

 

 

називають первинними, так як вони виникають одночасно з гірськими породами, а не в результаті зовнішніх впливів на них. У Європі вулканічні печери можна побачити на одному з Канарських островів-Лансароте. У вулканічних печерах бувають і сталактити, утворені розплавленими вулканічними породами.

Абразійні (волнопрібойная) печери і гроти формуються в результаті абразії - хвильового руйнування берегів. При цьому у в'язких і міцних породах по тріщинах утворюються порівняно великі порожнини, що характеризуються склепінчастою формою. У тилових частинах таких порожнин висота, зазвичай, більше, ніж у розташованих біля входу. Це пояснюється характером роботи хвиль. До числа абразійних відноситься відома Посьетская печера в Приморському краї. Довжина печери - 7,5 м, ширина центральної частини -5 м, висота біля входу - 3 м, висота тиловій частині - 5 м. Печера утворилася в туфах; вхід до печери знаходиться на висоті 5 м над рівнем моря. Формувалася печера в період більш високого стояння рівня моря 4-6 тис. років тому.

Крижані печери, в більшості своїй, знаходяться високо в горах, мають форму круто що йде вниз шахти. Вхід в крижану печеру є її верхньою точкою. Середня річна температура в крижаних печерах нижче нуля. Велику роль в утворенні крижаних печер грає різниця в масі теплого і холодного повітря: більш важкий холодне повітря взимку стікає вглиб печери, а більш легкий теплий - не проникає в неї навіть влітку. Вхід у найбільшу крижану печеру світу - Айзрізенвельт в Альпах (Австрія) - розташований на висоті 1641 м над рівнем моря. Загальна довжина підземних ходів, галерей і залів досягає 42 км, а товщина льоду місцями доходить до 20 м. Кунгурская крижана печера - один з популярних туристських об'єктів Пермської області (Росія) - є винятком і розташовується на висоті всього 80 м над рівнем річки Силва. Печера знаменита крижаним оздобленням гротів «Діамантовий», «Полярний», «Руїни Помпеї», «Ефірний», в якому постійно дзвенить крапель. Грот «Титанічна» знаменитий підземним озером, площа якого - 750 м2. Щорічний туристський потік в печері досягає декількох десятків тисяч осіб.

Штучні печери створювалися людиною в м'яких гір них породах, таких як туф, і використовувалися як у якості жител, так і загонів для худоби. У середні століття будувалися цілі печерні міста, частина з яких збереглася до наших днів. У Криму відомі руїни міст Чуфут-Кале, Мангуп, Ескі-Кермен, Інкерман. Найбільш великий і краще за інших зберігся печерне місто - фортеця Чуфут-Кале-розташований в 4 км від Бахчисарая. Заснований в V-VI ст., В XII-XIII ст. став центром невеликого князівства, в середині XIX в. занепав і був залишений жителями. Великі печерні міста Уплисцихе і Вардзия зберегти в Грузії. Руїни Уп-лісціхе розташовані в 10 км від м. Горі на лівому березі р.. Кури. Місто було засноване в першій половині 1-го тисячоліття до н.е., в IX ст. став одним з найважливіших міст Грузії, деякий час був столицею держави, в XIII в. був розорений монголами.

Шедевром підземної мармурової архітектури є монастир Герард у Вірменії, побудований в XIII в. в ущелині р.. Гарні. У скелі висічені дві купольні церкви, стіни і склепіння храму прикрашені дивно красивою різьбленням по каменю. Одним з чудес Світу називають печерні церкви Каппадокії в Туреччині. Каппадокія - давня назва місцевості в середній Анатолії. З 412 р. н. е.. в цій місцевості, створеної вулканічною активністю, почалося будівництво підземних жител і християнських церков. В даний час тільки в Гйореме налічується 365 церков, а у всій Каппадокії-набагато більше. Зведення підземних церков прикрашені орнаментами, малюнками і фресками виняткової цінності.

З найдавніших часів печери служили людині притулком і житлом, комори і загоном для худоби, святилищем і кладовищем. Печери зберегли таємниці, які давно втрачені на землі: пилок древніх рослин, кістки вимерлих тварин, сліди діяльності первісної людини.

Перший відомий історії спуск у підземний світ з дослідницькими цілями був здійснений 3 тис. років тому царем Ассірії Салман-Саром Ш-м, який відвідав печери у витоках річки Тигр. У супроводі придворних цар проник в три розташовані один над одним сталактитові печери і повелів висікти на скелі в пам'ять про цю подію напис і своє зображення.

В даний час печери широко використовуються в туристських цілях. До початку 80-х рр.. світовий потік туристів, які відвідують печери, досяг 26 млн чоловік. До цього часу більша частина відвідуваних туристами печер була спеціально обладнана: побудовані підземні залізні дороги, створені концертні зали, ресторани. Для руху по підземних озер і річок туристам пропонуються невеликі човни; в печерах із сприятливими кліматичними умовами створені і створюються підземні санаторії, в яких лікуються такі хвороби, як важка форма астми.

Цілі проведення спелеотурів різні: це можуть бути екскурсійно-пізнавальні, спортивні та науково-дослідні тури. Пізнавальні тури проводяться за спеціально облаштованим для екскурсійного показу печер. У таких печерах прокладена екскурсійна стежка, екскурсанти можуть пересуватися як пішки, так і на спеціальному транспорті: на міні-електровозах або на печерному метро. У печерах налагоджено освітлення, маршрути супроводжують кваліфіковані екскурсоводи. Відвідування обладнаних печер не вимагає спеціальної фізичної підготовки. Для проведення спортивних спелеотурів використовуються, головним чином, необладнані печери. Складність таких печер зазвичай невисока, групи со супроводжуючих досвідчені інструктори. Спелеотуризм науково-дослідної спрямованості - це подорожі досвідчених спелео логів з метою виявлення і дослідження нових печер і пе щерного комплексів. Вивчення підземних пустот під землею ведеться і при плануванні великого будівництва, при розвідці запасів корисних копалин, при пошуках води. Так, кілька років тому в Алабамі (США) несподівано зник під землею корпус пивоварного заводу: під ним звалилися склепіння великої печери, про існування якої будівельники не знали. У тому ж штаті розвалилася гребля гідростанції на річці Теннессі, будівництво якої обійшлося в 30 млн дол Виявилося, що при будівництві не врахували той факт, що гідровузол розміщується над підземною порожниною.

У органогенних відкладеннях печер утворюються месторожде ня фосфоритів і селітри. Селітра видобувається в Мамонтової печері США. Фосфорити розробляються в печерах Австрії, В'єтнаму, США, Куби. На Тянь-Шані відомо більше 600 печер спріродним медичним сировиною - муміє.

Перші літописні свідчення про наявність печер у Росії ставляться до 1268 Наприкінці XVII в. з'явилися перші відомості про крижаних печерах на Волзі, в XVIII в. розпочато дослідження Кунгурской крижаної печери, у другій половині того ж століття почали досліджуватися печерні комплекси Поволжя, Приуралля, Уралу і Кавказу, з початку XIX в. - Печери Російської рівнини та Криму. До середини XX в. на території Радянського Союзу було відкрито близько 500 печер. Планомірне дослідження печер вченими та спелеологами-аматорами почалося в нашій країні з 1958 р. В даний час Росія і республіки колишнього Союзу займають одне з провідних місць у світі за кількістю вивчених карстових печер. В даний час в Росії налічується 16 великих карстово-спелеологічних регіонів з 3500 печерами різної глибини і протяжності. Найбільша кількість карстових порожнин відомо в гірських областях Кавказу (870), в Криму (826), в Гиссарським-Алтайській області Середньої Азії (746), в Башкортостані (696).

Стале використання печер у туристських цілях - завдання надзвичайно складне. Негативний вплив туризму на печерні комплекси різноманітне: від прямого механічного пошкодження печерних утворень, таких як сталактити і сталагміти, до скупчення сміття і появи настінних написів, використання печер в якості звалищ сміття. Однак ці зримі свідоцтва вандалізму можуть перекриватися такими впливами, як зміна мікроклімату підземної порожнини в результаті перебування в печерах великих груп екскурсантів, прокладкою штучних ходів і тунелів з поверхні, зміною рівня освітленості і т.д.

Зі світового та вітчизняного досвіду і практики використання печер у туристських цілях відомо, що обладнання і організація строго регульованого відвідування - оптимальний шлях сталого використання цих унікальних пам'яток природи. Велику допомогу в плануванні та здійсненні туристської діяльності можуть надати дані наукових досліджень і рекомендації, вироблені практикою проведення спелеотурів.

Мікрокліматичні умови - фактор, найбільш уразливий при антропогенномиспользовании печер. Поняття «мікроклімат» підземної порожнини включає режим таких метеорологічних елементів, як гідрохімічна і температурна характеристика вод печери, атмосферний тиск, температура і рух повітря, газовий склад повітря, вологість. До числа профілактичних заходів, покликаних запобігти негативний вплив туризму на мікроклімат печер, відносяться: устаткування екскурсійних доріжок з бортиками не менше 7 см. Такі доріжки перешкоджають попаданню грунту та інших забруднень з взуття відвідувачів. Рекомендується також щотижнева обробка доріжок спеціальним дезинфікуючим розчином. Запобігання зміни температури печери сприяє дотримання максимально наближеного до вихідного режиму надходження повітря зовні. У разі, коли в печері споруджуються один або кілька штучних входів, їх слід закривати після входу і виходу чергової екскурсійної групи. Дотриманню режиму характерною для печери вологості і температури сприяє визначення і дотримання оптимальної екскурсійної навантаження. Нормування кількості екскурсантів необхідно для запобігання скупчення вуглекислого газу в пе щерах. У разі поширення в печері грибкової інфекції рекомендується вологе зняття міцеліальні (грибного) нальоту з наступною обробкою інфікованих вогнищ 10% розчином формаліну або фенолу. Можлива обробка бактерицидної кварцової лампою. Для запобігання розвитку рослинності ти в печері рекомендується обладнання на вхідних майданчику ділянки зі спеціальним покриттям, просоченим дезінфікуються ющим розчином. Крім перерахованих заходів, для підтримки нормального мікроклімату в печерах рекомендується: периодитично штучно вентилювати печеру, міняти розташування в ній світильників; обробляти інфіковані ділянки де зінфіцірующім розчином....Негативное влияние на пещеры оказывает не только туристс­кая деятельность, но и такой фактор, как урбанизация территории. Так, самая известная и крупная пещера Ленинградской об­ласти - Саблин, входящая в состав Саблинского комплексного памятника природы, пострадала при строительстве мостачерез реку Тосну: были раздавлены песчаные колонны, что привело к разрушению свода. Существованию пещеры угрожает и напор­ный канализационный коллектор, проложенный над полостями: постоянная вибрация и протечки грозят уничтожить этот уникаль­ный природный памятник.

З метою збереження печер і печерних комплексів як уні-Кальне пам'яток природи, їм надається статус особливо охоронюваних природних територій. Так, у гірському Башкортос тані до пам'ятників природи віднесені 23 печери, а до компонен там ландшафтних заказників, національних парків та заповідників-18 печер: Шульган-Таш, Аскінське, Заповідна, Каратиш, Новомурадиновская-Водосбросовая, Жовтнева, Перлова, Блакитна, Лаклінская, Уракаевская, Хазінская, Ведмеже Лігво і ін Заповідними зонами оголошені печери ім. Географічного Товариства та Пржевальського на Далекому Сході. Тут створено філію Крайового музею ім. В.К. Арсеньєва, в якому експонуються знаряддя первісних людей і кістки древніх тварин, знайдені в печерах. Охороняються законом печери Саблинском комплексної пам'ятки приро-ди в Ленінградській області. На ділянці в 220 га розташовані два десятки печер, два глибоких каньйону річок Саблінкі і Тосно і два водоспади: більший - Саблинском, і більше мальовничий - Тосненський.

Охорона печер - це не тільки збереження унікальних туристських об'єктів - це, в першу чергу, турбота про чистоту питної води, про збереження унікальних природних лабораторій, що зберігають відомості про колишні епохах.

• Спортивне полювання на охоронюваних природних територіях - один з видів туризму, який вимагає особливої ​​делікатності і грамотної організації. Зазвичай, в національних парках запре щено полювати, щоб не піддавати тварин, що охороняються біс покойство і не знизити чисельність їх популяцій до критичес кого рівня. Проте у ряді парків світу полювання дозволяється як спосіб скорочення чисельності чужих видів. Прикладом тако го роду є полювання на диких свиней в Національному парку вулканів на Гавайських островах, на оленів і лосів в Національ ном парку Нової Зеландії. У кожному разі, спортивне полювання на охоронюваних природних територіях є винятком і дол жна бути грамотноорганізована. Згідно рекомендації СОТ / ЮНЕП1 в ОПТ, що організують спортивну полювання, повинні бути виконані наступні умови:

• • визначено способи полювання;

• • нанесені кордони зон, в яких дозволено полювання;

• • організований контроль за кількістю мисливців, які мають ліцензію на відстріл;

• • обмежені терміни мисливського сезону;

• • встановлено квоти і норми відстрілу на одну людину;

• • оптимізований обсяг видобутку;

• • організований контроль за віково-статевим складом від-стреліваемих тварин;

• • встановлено спостереження за кількістю, якістю видобутку і мисливської роботою;

• • введено контроль за видами використовуваного вогнепальної зброї та боєприпасів;

• • передбачено наявність у штаті працівників, навчених

• добивати поранених тварин;

• • проведена розробка заходів безпеки для запобігання нещасних випадків з мисливцями або працівниками заказника;

• • організована захист охоронюваних тварин у мисливських

• угіддях;

• • обладнані спеціальні місця для оброблення трофеїв, зберігання і використання туш убитих тварин;

• • організовано збір відходів.

Контрольні питання і завдання