Формаційний підхід. Проблеми економічного вибору в різних економічних системах.

Формаційний підхід розроблений К. Марксом і його послідовниками. Він по­лягає в тому, що продуктивні сили в сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію. Фор­маційний підхід передбачає те, що розвиток суспільства відбувається як по­слідовна зміна одного способу виробництва іншим:

Первіснообщинний - рабовласницький - феодальний - капіталістич­ний - комуністичний.

Формаційний підхід виходить із того, що вирішальна роль у суспільстві нале­жить:

- процесу виробництва;

- відносинам власності;

- протиріччям між продуктивними силами й виробничими відносинами.

На думку вітчизняних економістів (див.: Економічна теорія: «Політекономія»: підруч. за ред. В. Д. Базилевича. — К., 2005) формаційний підхід має низку недоліків:

по-перше, п'ятиланкова періодизація розвитку суспільства не має всєохоплюючого характеру, не висвітлює особливості розвитку країн Центральної Європи, Азії, американського та інших континентів;

по-друге, формаційний підхід зводить розвиток суспільства лише до розвитку матеріального виробництва й не враховує ролі соціокультурного та інших нееконо­мічних факторів;

по-третє, формаційний підхід абсолютизує класову конфронтацію.

по-четверте, він допускає певну преривність природно-історичного процесу.

Література:

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медвєдєв В.С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр; Ельга, 2005.

 

Тема 5: Товарне виробництво. Товар і гроші

Питання

1. Форми вартості.

2. Теорії, що визначають вартість (цінність) товару.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Форми вартості.

В примітивних суспільствах, коли ринкові відносини носили ще не затверджений характер, переважав натуральний обмін - тобто один товар обмінювався на інший без використання грошей (Т - Т). Акт купівлі був одночасно і актом продажу. Пропорції встановлювались в залежності від випадкових обставин, наприклад наскільки була виражена потреба в пропонуємому продукті у одного племені, а також наскільки дорожили своїм надлишком інші. Існувала проста, одинична або випадкова форма вартості.

По мірі розширення обміну, особливо з виникненням суспільного поділу праці між виробниками продукції в обмінних операціях наростали труднощі. Проста форма вартості поступово замінюється на повну або розгорнуту. Один продавець, який бажав обміняти виловлену рибу на тару для зберігання продовольчих запасів, але не знаходив потрібного йому товару; інший збирався обміняти зерно на шкіри. Але також був змушений покидати ринок з нереалізованим товаром. Продавці(вони ж і покупці) були змушені довго чекати нової ринкової ситуації. Бартер ставав незручним.

Власник риби, з тим, щоб зберегти її вартість і полегшити собі подальші обмінні операції скоріше всього буде намагатися обміняти свою рибу на такий товар, який частіше всього можна зустріти на ринку, який вже почав виготовлятися як засіб обміну. Таким чином, деякі товари набували особливого статусу, починали грати роль загального еквіваленту, причому цей статус встановлювався загальною згодою. Виникає загальна форма вартості.

У деяких народів багатство вимірялося чисельністю голів худоби, і стада приганялись на ринок для оплати майбутніх покупок. Акти купівлі-продажу вже не співпадають, а розділяються в часі і просторі. В Росії еквіваленти обміну називались «кунами» - від хутра куниці. В давнину на частині нашої території ходили «хутрові» гроші. А гроші у вигляді шкіри обертались у віддалених районах країни ще навіть у часи Петра І.

Розвиток ремесла і особливо плавки металів дещо спростили справу. Роль посередників в обміні закріпляється за металевими злитками. Спочатку це були мідь, бронза, залізо. Ці еквіваленти обміну розширюють сферу дії і стабілізуються, перетворюючись тим самим в гроші. Обмін здійснюється вже по формулі Т - Д- Т. Виникає грошова форма вартості.

Факт появи і розповсюдження грошей не веде безпосередньо до росту споживання товарів і послуг в суспільстві. Споживають лиш те, що виробляється, а виробництво є результатом взаємодії праці, землі і капіталу. Використання грошей скорочує загальні витрати, час, необхідний для того, щоб знати партнера, сприяє подальшій спеціалізації праці. По мірі збільшення суспільного багатства роль загального еквіваленту закріпляється за дорогоцінними металами (сріблом, золотом), які в силу своєї рідкісності, високої цінності при малому об’ємі, однорідності і інших корисних якостях виконували роль грошового матеріалу на протязі тривалого періоду людської історії. Біметалізм був характерний для періоду первісного накопичення капіталу. Відомі два різновиди біметалізму:

а) система паралельної валюти: коли цінносне співвідношення між золотими і срібними монетами встановлюється на ринку стихійно;

б) система двійної валюти – між золотом і сріблом встановлюється державою.

Біметалізм не відповідав потребам розвитку товарного виробництва, в результаті чого було здійснено перехід до монометалізму. В залежності від того, який метал грає роль загального еквівалента монометалізм може бути срібним або золотим. При системі монометалізму в обігу знаходяться не лише срібні монети, а також мідні монети і паперові гроші. З розвитком капіталізму найбільш прийнятим став золотий монометалізм.