Стаття 253. Вилучення незаконно одержаного прибутку (доходу) 4 страница

Наведене свідчить, що стаття 272 ГК має більш вузьке застосування порівняно з нормами статті 713 ЦК. Зазначена стаття ГК стосується лише державних закупівель сільськогоспо­дарської продукції.

Під дію договорів контрактації для державних закупок сільськогосподарської продукції відповідно до коментованої статті підпадають договори, які укладаються між недержавним господарським товариством (наприклад приватним цукрозаводом) і фермерським госпо­дарством на закупку цукрових буряків за умови, що до цукрового заводу доводиться єдине державне замовлення на закупку цукру, а до фермерського господарства та іншого подібно­го приватного підприємства чи виробничого кооперативу — державне замовлення на закупку цукрових буряків за умови, що цукровий завод виступає закупівельником від імені держави, в інтересах держави і за державні кошти. У цьому випадку єдине державне замовлення, яке доводиться до виробника сільськогосподарської продукції на поставку сировини і до пере­робника сировини на продовольство, можна вважати комплексним державним замовленням, а договори контрактації сільськогосподарської продукції і договори поставки державі про­довольства - передаточними (трансміссіонними) договорами.

2. У частині 2 коментованої статті визначено взаємні зобов'язання виробника сільськогос­подарської продукції та контрактанта (заготівельного, закупівельного або переробного під­приємства чи організації) за договорами контрактації, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. Зобов'язання виробника -виконати умови договору щодо передачі виробленої ним продукції контрактанту у визначені строки, кількості й асортименті, а зобов'язання контрактанта - сприяти виробникові у ви­робництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Порівняльний аналіз правових норм щодо контрактації сільськогосподарської продукції свідчить, що в радянський період договори контрактації укладались на виконання планів дер­жавних закупок сільськогосподарської продукції і державних планів розвитку сільськогосподарського виробництва в колгоспах і радгоспах. Нині в умовах незалежності України і переходу до ринкової економіки, договір контрактації на закупки для державних потреб укладається на основі державного замовлення на поставку сільськогоспо­дарської продукції. Нові підходи до державних закупок сільськогосподарської продукції ма­ють таке організаційно-правове призначення.

Перше. Згідно з частиною 3 статті 179 ГК укладення договору контрактації сільськогос­подарської продукції на виконання державного замовлення є обов'язковим для обох сторін. Визначаючи пріоритет державного замовлення у контрактаційних відносинах, ГК ставить державне підприємство при укладенні договорів контрактації у рівні умови з контрактан­тами - юридичними особами, заснованими на приватній чи колективній власності.

Друге. Розміщуючи державне замовлення на державні закупки сільськогосподарської продукції, держава стимулює укладення договорів контрактації. Це виявляється в тому, що, відповідно до законів, у договорі мають визначатися обов'язки контрактанта щодо сприяння виробникові у виробництві зазначеної продукції. Незалежно від умов договору контрактант зобов'язаний прийняти вироблену продукцію та оплатити її. Тим самим держава забезпечує товаровиробнику гарантію збуту виробленої продукції в обумовлених договором асорти­менті, кількості, якості і за узгодженими, вигідними для виробника, цінами.

Третє. Прийняття на виконання державного замовлення на виробництво і поставку сіль­ськогосподарської продукції посилює юридичну відповідальність виробника за виконання замовлення з виробництва продукції, за своєчасне і неухильне виконання умов договору що­до строків, асортименту, кількості і якості продукції, а контрактанта - за своєчасне прийнят­тя виробленої продукції в кількості і за умов, передбачених договором, та за її оплату за обу­мовленими договором цінами.

3. Вимоги до змісту договору контрактації сільськогосподарської продукції, передбачені частиною 3 коментованої статті, належить вважати істотними умовами договору. їх додер­жання є обов'язковим при укладенні договору. Згідно з частиною 2 статті 180 ГК господар­ський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Частиною 4 статті 180 ГК встановле­но, що умови про предмет договору повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції, а також вимоги до її якості. Вимоги щодо виду, якості продукції, передбаченої договором, повинні визначатися відповідно до статті 15 ГК з поси­ланням на державні стандарти та їх номери або технічні умови і гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин.

Важливою є вимога коментованої норми щодо визначення у договорі кількості продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника. Це пов'язано з тим, що сільськогоспо­дарська продукція переважно є швидкопсувною, а у товаровиробника не завжди є умови для її зберігання. Своєчасне вивезення сільськогосподарської продукції на елеватори, бази, в ін­ші місця поповнення державних матеріальних запасів є передумовою збереження її якості й можливості тривалого зберігання. Така вимога до державних закупок сільськогосподар­ської продукції була традиційною і в радянські часи. Більше того, в багатьох випадках тоді транспортування сільськогосподарської продукції здійснювалось за рахунок держави. Це можна віднести до однієї з умов сприяння контрактантом належному виконанню договорів товаровиробниками.

Ціна на продукцію є однією з істотних умов будь-якого господарського договору. Суб'єк­ти господарювання можуть використовувати у господарських відносинах вільні ціни, дер­жавні фіксовані ціни, а також регульовані ціни — граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін, а також граничні рівні торговельних надбавок, постачаль­ницьких винагород, а в окремих випадках - граничні нормативи рентабельності чи обов'яз­кове декларування зміни цін.

Обов'язки контрактанта щодо сприяння (допомоги) в організації виробництва сільсько­господарської продукції та її транспортуванні на приймальні пункти і підприємства є однією з обов'язкових умов договору, передбачених коментованою статтею. Виходячи з практики застосування цієї норми права до обов'язків контрактанта щодо сприяння виробникам в ор­ганізації виробництва сільськогосподарської продукції можуть бути віднесені такі види допомоги: надання пільгових кредитів на придбання пального та інших енергоносіїв, спри­яння в постачанні сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив, хімічних засобів за­хисту рослин; організація передачі в оренду техніки на період збирання врожаю, транспор­тування, зберігання сільськогосподарської продукції, а також спеціальні консультації з пи­тань рослинництва, тваринництва, агротехніки тощо.

Обов'язковою умовою договору контрактації, як й інших господарських договорів, є ви­значення в договорі майнової відповідальності сторін у разі невиконання ними договірних зобов'язань. У ньому можуть бути передбачені господарські санкції, спрямовані на захист прав держави і сторін договору, в тому числі відшкодування учасникам правовідносин збит­ків, завданих внаслідок правопорушення. Слід мати на увазі, що у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника продукції. Необхідно також враховувати положення частини 1 статті 232 ГК, яка передбачає, що, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язань встановлено штрафні санк­ції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Крім того, зако­ном або договором можуть бути передбачені випадки, коли допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за ви­бором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Окремі з цих поло­жень щодо відповідальності стосуються і договору контрактації сільськогосподарської про­дукції (див. коментар до ст. 274 цього Кодексу).

У договорах контрактації можуть закладатись і деякі інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встанов­леному Кабінетом Міністрів України. Типові договори контрактації розробляються і за­тверджуються щодо поставки сільськогосподарської продукції і визначають умови держави-замовника не лише до кількості, а й до якості продукції, до порядку і термінів здавання її ви­робником. Затверджуються типові договори на поставку державі окремих видів рослинниць­кої і тваринницької продукції.

У договорах, що укладаються на підставі Типових договорів, конкретизуються права та обов'язки сторін щодо конкретних видів продукції (зернових, овочів, картоплі, цукрових бу­ряків, м'яса, молока, риби та ін.). Можна назвати такі узагальнюючі обов'язки здавальника продукції:

- продати сільськогосподарську продукцію, яка відповідає діючим стандартам або техніч­ним умовам, у передбачені договором терміни з урахуванням строків дозрівання культур, умов їх виробництва (вирощування) і зберігання продуктів;

- забезпечити рекомендований засновником догляд за сільськогосподарськими культура­ми, застосовуючи при цьому вимоги агротехніки і засоби боротьби із шкідниками;

- забезпечити своєчасне збирання і здавання продукції, в разі потреби, у затареному вигляді;

- не пізніше обумовленого договором строку до початку здавання продукції повідомляти заготівельника про її наявність і кількість.

Контрактант як друга сторона договору у свою чергу зобов'язується:

- прийняти закуплену продукцію від виробника у першу чергу, у визначеній кількості, в обумовленому місці і в строки, передбачені договором;

- на бажання виробника видати йому аванс у встановленому розмірі від суми договору на закуплену продукцію тваринництва і продукцію рослинництва;

- сприяти виробнику в придбанні сільськогосподарських машин, інвентарю, а також ра­йонованих сортів насіння зернових, картоплі, овочевих культур, саджанців, мінеральних добрив, пестицидів тощо;

- ознайомити виробника з вимогами діючих стандартів і технічних умов на продукцію, що підлягає закупівлі;

- завезти виробникові в разі потреби до початку збирання врожаю тару (мішки, контейне­ри, ящики) у необхідній кількості;

- оплатити виробнику вартість закупленої продукції.

 

Стаття 273. Особливості виконання договорів контрактації

1. Виробник повинен не пізніш як за п'ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі.

2. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продук­цію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псуєть­ся, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами.

3. У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської про­дукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.

4. Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування про­дукції здійснюється у кількості, порядку та строки, передбачені договором.

5. Інші особливості виконання договорів контрактації встановлюються Положенням про контрактацію сільськогосподарської продукції, яке затверджується Кабінетом Мі­ністрів України.

 

1. Сторони договору контрактації сільськогосподарської продукції мають виконувати до­говірні зобов'язання належним чином відповідно до договору, закону та інших правових актів. Для виконання цього договору застосовуються відповідні положення Цивільного кодек­су України з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Головна особливість договору контрактації відповідно до ГК полягає в тому, що вироб­ник сільськогосподарської продукції бере на себе обов'язок виробити для контрактанта пев­ну кількість продукції, яка за якістю відповідала б державним стандартам.

Кожна сторона договору повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконан­ня нею зобов'язання, враховуючи інтереси держави як замовника і забезпечення виробникам свого інтересу як господарюючому суб'єкту. Виробник сільськогосподарської продукції має усвідомлювати, що за порушення договірних зобов'язань йому доведеться нести майнову відповідальність — як ту, що узгоджена договором, так і ту, що встановлена законом.

Це означає, що з перших днів після укладення договору контрактації виробник повинен вжити всіх організаційно-правових, економічних, агро-, зоотехнічних і трудових заходів, спрямованих на виконання зобов'язань. Важливо не лише виробити передбачену договором продукцію, а й забезпечити її передачу контрактанту і належне документальне оформлення такої передачі. Саме тому закон вимагає, щоб виробник не пізніше п'ятнадцяти днів до початку збуту продукції повідомив контрактанта про кількість і строки здачі сільськогоспо­дарської продукції, що пропонується до продажу, та погодив календарний графік її здачі. З метою уникнення в майбутньому непорозумінь доцільно, щоб таке повідомлення було на­правлено контрактантові у письмовій формі (листом, по факсу, електронною поштою, теле­графом). Бажано перевірити, чи отримав контрактант повідомлення від зобов'язаної сторо­ни, а також зафіксувати у письмовій формі погодження графіка здачі продукції.

2. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених договором. Отже, якщо виробник пред'явив для реалізації продукцію в більшому обсязі, ніж це передбачено договором, то контрактант зобов'язаний також її прий­няти. Дана вимога виробника є обов'язковою для контрактанта, якщо продукція за якістю і технічними характеристиками відповідає умовам, встановленим договором. У коментованій статті Кодексу застережено, що нестандартна продукція, яка швидко псується, придатна для використання у свіжому або переробленому вигляді, і стандартна продукція, яка швидко псується, що збувається понад обсяги, передбачені договором, приймається контрактантом за цінами і на умовах, погодженими сторонами. Згідно з частиною 5 статті 193 ГК виробник має право виконати зобов'язання щодо поставки продукції достроково, якщо в договорі немає за­борони на прийняття її раніше обумовленого строку. Така норма закону забезпечує захист ін­тересів сільськогосподарського товаровиробника, господарська діяльність якого в окремих випадках залежить від кліматичних та гідрометерологічних умов. На вимогу виробника про­дукції контрактант відповідно до частини 8 статті 193 ГК, приймаючи виконання договірного зобов'язання, повинен видати письмове посвідчення його виконання повністю або частини.

3. Статтею 197 ГК встановлено, що зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначе­ним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. Із змісту названої статті ГК випливає, що договором контрактації можуть передбачатися обся­ги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника. Договором визначається також продукція, яка доставляється безпосередньо ви­робником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника. Транспортні витрати на перевезення продукції за договором контрактації можуть покладатись на виробника продукції за цінами, що встанов­люються перевізником. У радянський період існувало правило, що транспортування про­дукції, визначалося договором між сторонами. Воно може покладатись на контрактанта, який з метою забезпечення плану державних закупок сільськогосподарської продукції бере на себе зобов'язання здійснювати її перевезення за власні кошти.

 

Стаття 274. Відповідальність за договором контрактації

1. За нездачу сільськогосподарської продукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому дого­вором, якщо інший розмір не передбачений законом.

2. За невиконання зобов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред'яв­леної виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, - повну її вартість.

3. У разі якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту завдані цим збитки.

4. У договорі контрактації можуть бути передбачені також інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань відповідно до вимог цього Кодексу.

 

1. Неустойка є одним з видів штрафних господарських санкцій у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господар­ського зобов'язання.

Відповідно до статті 272 ГК у договорах контрактації сільськогосподарської продукції, поряд з іншими умовами, повинна передбачатися взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору, в тому числі й за недодержання встановлених строків здавання виробленої продукції, - виробник сплачує контрактантові неустойку в розмірі, встановленому договором.

Оскільки застосування санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів дер­жави, організацій та громадян, то відповідальність сторін договору настає і тоді, коли у дого­ворі не визначена неустойка за нездачу сільськогосподарської продукції у строки, перед­бачені договором.

При цьому розмір санкції може бути встановлений договором контрактації у відсотково­му відношенні до суми невиконаної частини зобов'язань або у визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі вартості продукції (ч. 4 ст. 231 ГК).

Встановлення строків здавання-приймання продукції є однією з істотних умов договору кон­трактації сільськогосподарської продукції. Порушення встановлених договором строків здаван­ня продукції виробником розглядається як невиконання умов договору, за яке настає юридична відповідальність. Кодекс передбачає різні види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції. Згідно з коментованою статтею договором повинна передбачатись штрафна санкція у вигляді неустойки та її розміри.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єк­том господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення по­в'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за ра­хунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором. Всі ці обставини, які впливають на застосування штрафних санкцій, є характерними і для договорів контрактації сільськогосподарської продукції. Виходячи з цього у разі якщо з тих чи інших причин дого­вором контрактації неустойка за невиконання договірних зобов'язань не встановлена, хоч вона повинна бути встановленою, то згідно з частиною 2 статті 231 ГК за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, щодо якої допущено прострочення, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. При цьому, згід­но з частиною 6 статті 232 цього Кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

2. Дещо інший підхід до відповідальності встановлено Кодексом за невиконання зо­бов'язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред'явленої виробником у строки і в поряд­ку, погоджених сторонами. У таких випадках контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п'яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила правопорушення, включаються: вартість втраченого чи пошкодженого майна у зв'язку з невиконанням строків здавання-приймання продукції; додаткові витрати, понесені стороною; недоодержання при­бутку (втрачена вигода); матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбаче­них законом. Особливо жорсткі господарські санкції застосовуються до заготівельника у ра­зі відмови від приймання швидкопсувної продукції. За ці порушення заготівельник зобо­в'язаний відшкодувати виробникові повну вартість такої продукції.

3. Виробник сільськогосподарської продукції зобов'язаний не тільки сплатити контрак­танту неустойку, а й відшкодувати йому збитки, завдані тим, що ним не було своєчасно під­готовлено продукцію до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта.

4. У договорі контрактації можуть бути передбачені також інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань відповідно до вимог цього Кодексу. Згідно зі стат­тею 217 ГК у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: від­шкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. До штрафних санк­цій, що можуть передбачатися у договорі контрактації, крім неустойки, відносяться штраф і пеня (ст. 230 ГК). Так, за порушення зобов'язання, передбаченого договором контрактації щодо якості (асортименту) продукції, може встановлюватись штраф у розмірі двадцяти від­сотків вартості неякісної (нестандартної) продукції.

Треба мати на увазі, що в окремих випадках суд може відповідно до статті 233 ГК змен­шити розмір штрафних санкцій. їх розмір може бути зменшений судом у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками заготівельника, або ж як­що порушенням зобов'язання не завдано збитків іншим учасникам господарських відносин.

 

Енергопостачання

 

Стаття 275. Договір енергопостачання

1. За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопоста-чальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримувати­ся передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

2. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

3. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, пе­редбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

4. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.

5. Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм влас­ності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними до­говорами.

 

1. Енергопостачання - одна з форм, у яких здійснюється господарсько-торговельна діяль­ність суб'єктів господарювання (див. коментар до ч. З ст. 263 ГК). Разом з тим енергопоста­чання можна визначити як надання енергії певного виду споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу енергії на підставі договору.

Як форма господарсько-торговельної діяльності енергопостачання опосередковується до­говором енергопостачання, визначення поняття якого містить частина 1 коментованої статті.

Договір енергопостачання - це господарський договір, за яким енергопостачальне під­приємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту во­ду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити без­печну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

2. Частина 2 коментованої статті встановлює заборону на відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання. Проте слід мати на увазі, що у разі введення надзвичайного ста­ну відповідно до Закону «Про правовий режим надзвичайного стану» [413] підприємства, установи та організації електроенергетики, розташовані у місцевостях, де введено надзви­чайний стан, зобов'язані виконувати розпорядження органів, які здійснюють заходи над­звичайного стану на відповідній території щодо енергопостачання споживачів, незалежно від умов укладених договорів (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про електроенергетику» [129]).

3. Предметом договору енергопостачання є окремі, чітко визначені види енергії - елек­трична енергія, пара, гаряча і перегріта вода, найменування яких передбачається в державних стандартах або технічних умовах. Такі види ресурсів як нафта, газ, вода не є об'єктом догово­ру енергопостачання. На нашу думку, вони можуть бути або об'єктом договору купівлі-продажу (поставки), або об'єктом договору постачання енергетичними та іншими ресурсами че­рез приєднану мережу, передбаченого статтею 714 ЦК.

4. Норма, встановлена частиною 4 коментованої статті, зобов'язує виробників і поста­чальників енергії, які займають монопольне становище, зокрема суб'єктів природних моно­полій, укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про природні монополії» [419] суб'єкт при­родної монополії - це суб'єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії.

Обов'язок суб'єктів природних монополій укласти договір енергопостачання стосується тих споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії.

Розбіжності, що виникають при укладенні договору енергопостачання з суб'єктами при­родних монополій, врегульовуються відповідно до вимог статті 181 ГК.

Слід також мати на увазі, що згідно з частиною 2 статті 24 Закону «Про електроенергети­ку» енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій те­риторії, не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укла­денні договору на постачання електричної енергії.

5. Частина 5 коментованої статті надає енергопостачальним підприємствам інших, крім державної і комунальної, форм власності право на участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначе­них відповідними договорами.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону «Про електроенергетику» енергопостачальники, які здійснюють діяльність з передачі електричної енергії з використанням власних мереж, зо­бов'язані забезпечити рівноправний доступ до цих мереж усіх суб'єктів підприємницької діяльності, що отримали в установленому порядку ліцензію на здійснення відповідного виду діяльності і уклали договір на передачу електричної енергії.

 

Стаття 276. Кількість і якість енергії. Строки, ціни та порядок розрахунків за до­говором енергопостачання

1. Загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. У разі якщо енергія виділяється в рахунок замовлення на державні потреби (ліміту), енергопостачальник не має права зменшувати абоненту цей ліміт без його згоди.

2. Пропозиції абонента щодо кількості та видів енергії, строків її відпуску є пріоритет­ними за наявності виробничих можливостей у енергопостачальника.

3. Показники якості енергії узгоджуються сторонами на підставі державних стандар­тів або технічних умов шляхом погодження переліку (величини) показників, підтриман­ня яких є обов'язком для сторін договору.

4. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як пра­вило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абонен­ту. Основним обліковим періодом енергопостачання є декада, з коригуванням обсягів протягом доби. Сторони можуть погоджувати постачання енергії протягом доби за годи­нами, а також час і тривалість максимальних та мінімальних навантажень.

5. Кількість енергії, недоодержаної у попередні періоди з вини енергопостачальника, підлягає поповненню на вимогу абонента. Якщо енергію не вибрано абонентом або недоодержано ним для обігрівання у зв'язку зі сприятливими погодними умовами, поповнення недоодержаної енергії здійснюється за погодженням сторін.